Коваль з Волині: «Заробітки в РФ - це гроші на ракети, які вбивають наших»

Волинянин Михайло Рейкін вважає, що їхати на заробітки в Росію, всеодно що купувати ракети, якими вбивають наших бійців. 31-річний сільський коваль з Колок Маневицького району, навіть хвильку не сумнівався, коли йому випала можливість на власному авто з волонтерською допомогою відправитись на Донбас. Про це інформує Волинь-Нова.

— Того дня ми з батьком працювали в кузні. Отець Андрій Закидальський прийшов із проханням виготовити для бійців буржуйки, — розповідає Михайло. — Я запропонував зробити їх із газових балонів, які ми шукали і по сусідніх селах. Буржуйки мали форму літери «Г», їх ми робили так, щоб зверху можна було готувати їжу, а піднявши арматуру, повісити і просушити речі. В кожну пічку (а їх ми зробили шість) поклали по сокирі, совку та кочерзі, а також теплі шкарпетки. Крім наших, ще шість буржуйок маневицькі хлопці привезли з Польщі.



У розмові з отцем Андрієм Михайло запитав, як ті буржуйки відправлятимуть на Донбас, та запропонував свою допомогу. Поруч стояла дружина Тетяна, тому священик обережно відповів: «Можливо, станеться так, що поїдете і ви».

— Приїхавши в Маневичі, я зрозумів, що саме так воно і буде, — продовжує Михайло, — оскільки мій мікроавтобус та бус Ярослава Красуляка, місцевого підприємця, виявилися найбільш місткими. Дружину запевнив, що все буде добре, ми ж у себе, в Україні. В училищі завантажили теплі речі, різні закрутки. Заготовок було близько двох тонн. Стільки ж ще чекало на подвір’ї маневицького храму Святої Трійці УПЦ КП. З нами у дорогу вирушили отці Андрій Закидальський та Михайло Мельничук. Дизпаливом допомогли хлопці з автозаправки, за що їм велике спасибі.

— У Луганській області тільки ми виїхали на гору, як у мене поламався автомобіль, — пригадує Михайло. — Зателефонували до отця Михайла, який їхав попереду разом із супроводжуючим нас бійцем. У той момент пролунало три вибухи десь з боку Слов’янська. Повернувшись, військовослужбовець добряче відчитав нас за те, що ми зупинились на самій горі, мовляв, тут усе проглядають снайпери.

З Божою поміччю маневицькі волонтери дісталися до села Тошківка Лисичанського району, що на Луганщині, де стояла 24-та львівська бригада. Позаду залишилось 22 блокпости. Відчувався запах війни.

— На зворотному шляху на одному з блокпостів до нас підійшов боєць, — розповідає Михайло. — «Откуда? Куда? Цель визита?» — основні запитання, на які відповідали. До нього підійшов ще один. «Все гаразд. Це - волонтери», — сказав він товаришеві по службі. «А, так вы своим передачу возили?». І це слово «своїм» мене вразило найбільше. Якщо ти стоїш на українському блокпосту, значить, ти теж — наш!

Крім ковальства, Михайло захоплюється риболовлею, грає на тубі й гітарі, та, як заведено із діда-прадіда в їхній родині, гарно співає. А ще вирізняється серед колківчан своєю справжньою козацькою зачіскою. Хоча, з його слів, на оселедця він поки не заслужив, лише на чуба.

Свого часу хлопець багато працював за кордоном, зокрема, у Польщі та Росії.

— Тепер я не можу працювати на Росію, — говорить Михайло, — бо знаю, що мій господар платитиме податок державі, яка за ці гроші придбає ракету, таку, якою стріляли по моєму товаришеві Колі Ковальчуку під Іловайськом. Скільки хлопців їдуть у Росію на заробітки у той час, коли вона поставляє техніку, що руйнує український Донбас. Я їх прошу: «Хлопці, не їдьте!» А вони мені: «А де я гроші такі зароблю?» Замість 300 гривень у Росії тут ви отримаєте 100, зате залишитеся вірними нашій рідній Україні.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---