«Кольорів, якими я малюю, мені не вистачає в житті», - боєць АТО

Війна калічить не лише тіло людини, а й душу, зводить нанівець мрії, руйнує долі. Особливо це стосується тих, хто безпосередньо брав участь у бойових діях, віч-на-віч зустрівся з війною, пережив усі її жахіття.

Та для військовослужбовців війна не закінчується там, на фронті. Посттравматичний синдром переслідує їх і в тилу. Втікаючи від спогадів, прагнучи забути пережите, хтось замикається у собі, хтось топить пережите в алкоголі. І якщо частина демобілізованих бійців з часом знаходить силу повернутися до життя, то більшості потрібна кваліфікована психологічна допомога.

Про це повідомляє прес-служба Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом».

«Зігрій душу» – проект, який Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом» успішно реалізовує спільно з волонтерами з 2015 року. Він покликаний допомогти військовослужбовцям, які захищали територіальну цілісність України, адаптуватися до мирного життя. Проект включає психологічну реабілітацію, соціальну адаптацію, арт-терапію, рефлексотерапію, медичні процедури, юридичну консультацію та, власне, відпочинок.
«Хлопці, які були мобілізовані під час першої та другої хвиль, повернувшись додому, потребували психологічної допомоги. Тоді й було започатковано проект. Війна триває вже майже три роки, але держава досі не «включилася», – констатує менеджер Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» Оксана Демчук.

У кінці грудня в санаторії «Пролісок», що у Грем’ячому Ківерцівського району, відбувся черговий заїзд військовослужбовців.

33 дні в полоні

Учасник реабілітації Віктор Климчук з Уховецька Ковельського району – ветеринар у третьому поколінні. До війни чоловік працював у рідному селі. 2013 року Віктор одружився, а вже за півроку змушений був залишити молоду дружину та ставати на захист Батьківщини. 9 квітня 2014 року Віктору надійшла повістка, а наступного дня призвали його рідного брата Богдана.Так, пліч-о-пліч, два брати стали на захист територіальної цілісності України. Разом і потрапили в полон до бойовиків.

«У Києві проходив парад до Дня Незалежності, а в нас був свій парад… – повертається спогадами у ті страшні дні Віктор. – Були втрати, адже жодна війна не минає без смертей. 26 серпня близько 100 солдатів потрапили в полон до російських незаконних формувань. Три доби ми спали на землі в кукурудзяному полі. Тоді приїхали машини, нас, як ту худобу, повантажили й через російський кордон перекинули в Сніжне. Потому російські бойовики передали нас «деенерівцям».

У полоні Віктор був місяць і два дні. Тоді його обміняли на двох бойовиків. Вікторового брата обміняли на два тижні раніше.

Чоловік із власного досвіду знає, що з війни люди повертаються з порушеною нервовою системою. Військовослужбовець каже: з боку держави йому не пропонували жодної психологічної підтримки та допомоги. Та й сам по таку допомогу не звертався. Адже в селі без цього вистачає клопотів – чималеньке господарство, робота, сім’я. Віктор зауважує, що такі проекти потрібні, адже не всі учасники АТО можуть впоратися зі своїми проблемами самостійно.

«Кольорів, якими я малюю, мені не вистачає в житті»

Двадцятитрирічному Вадиму Гацю з села Ветлів, що на Любешівщині, як на свій вік, довелося пережити чимало. У 2013 році хлопець пішов служити за контрактом. 2014-го хотів звільнитися, але мобілізували його брата. Вадим вирішив залишитися на службі, адже коли поряд рідна людина, навіть воєнні будні стають світлішими. Так два брати й потрапили на схід.«Це були найжахливіші 49 днів у моєму житті, – з тривогою у голосі каже хлопець. – Війна мене дуже змінила. Раніше я був веселий, постійно жартував, тепер став більш замкнутим. Разом з тим, там мені було легше. Я почувався у своїй тарілці».

Після демобілізації Вадим знову повернувся на схід, працював інструктором. Під час служби потрапив у ДТП. Надії на те, що хлопець колись стане на ноги, не було. У селі Вадима вже «поховали». Але на зло всім ворогам він вижив. Каже: спочатку не хотілося жити, та коли навкруги стільки добрих людей, потрібно йти далі та допомагати іншим.

Вадим проходив курс реабілітації у Волинському обласному госпіталі для інвалідів війни. Там і дізнався про психологічну реабілітацію в санаторії «Пролісок».Хлопець разом з іншими демобілізованими військовими малює картину на склі. Старанно виводить контури, підбирає яскраві тони:

«Оцих кольорів, якими я малюю, мені не вистачає в житті. Вони заховані глибоко в моїй душі. Я стараюся їх вилити у цю картину».

Хлопець хоче жити та допомагати людям, побратимам. З його травмами в армію дорога закрита, тому планує вступити в університет та стати реабілітологом.

Минулоріч психологічну реабілітацію пройшли 100 військових

У 2016 році за підтримки Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» на базі санаторію «Пролісок» відбулося п’ять заїздів, у рамках яких психологічну реабілітацію пройшли 100 волинських військовослужбовців.

«У нас є результат і ми бачимо ціль на майбутнє. Зустріли прекрасних хлопців, які нам дають постійну моральну підтримку та бажання йти далі, – зазначає керівник проекту «Зігрій душу» Анна Лисакова. – Ми бачимо своє майбутнє не на рік чи два. Будемо працювати, доки в цьому буде потреба».Військовий психолог Олена Слісаревська зауважує, що загалом процес реабілітації бійців тривалий і має бути максимально коректним. Тому психологи проекту намагаються не ворушити душевних травм, які під дією часу стали менш кровоточити, а навпаки, загладити їх, зробити менш чутливими.«Наша мета закладена в назві – «Зігрій душу», на більше ми не претендуємо», – резюмує Олена Слісаревська.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---