Хто він і який ‒ справжній учитель? ФОТО

Напередодні професійного свята педагогів «ВН» опитали причетних до професії педагога волинян у намаганні з’ясувати, що їм подобається, а що ні у сучасній системі вітчизняної освіти, що хотілося б змінити, а ще, який він – справжній педагог? Можливо, серед наших співрозмовників є й ваші учителі?

Педагоги. Представники однієї з небагатьох професій, які відзначають професійне свято декілька разів на рік – двічі у жовтні. Сьогодні, 5 жовтня, ‒ Всесвітній День учителя і День працівників освіти, щопершої неділі жовтня щороку. Напередодні професійного свята «ВН» намагалися з’ясувати, опитавши причетних до цієї професії людей, що їм подобається, а що ні у сучасній системі освіти, що хотілося б змінити, а ще, який він – справжній педагог?

Відповідали на запитання «ВН» люди різного віку. Єдине, що їх єднає, – причетність до професії педагога. Так, Уляна Глущенко з Нововолинська тільки мріє стати учителем, а Іда Хорунжа понад півстоліття свого життя віддала цій професії. Можливо, у комусь з наших співрозмовників ви, шановні читачі, впізнаєте й свого учителя.

Уляна Глущенко – учениця 5-го класу Нововолинської школи-колегіуму №1. Вона каже, як стане дорослою, не проти попрацювати учителькою декілька днів, а може й тижнів.

1. Позитиви й негативи у системі освіти України. На мене учителі не кричать – це подобається. А не подобається, коли багато домашніх завдань, або коли на мене кричать.

2. Що хотілося б змінити, насамперед? Хотілося б, щоб перерви між уроками були на 5-10 хвилин довшими, а вчителі, щоб пояснювали все, про що діти запитують. І щоб тільки у першу зміну діти навчалися.

3. Який він, справжній педагог? Він має бути з досвідом. Як на мене, це не повинна бути молода людина. І він не має бути дуже суворим. І щоб він пояснював усе, про що запитують діти.

Принагідно, хочу привітати усіх вчителів з професійним святом і побажати їм міцного здоров’я і успіхів у роботі!

Іван Котік – студент 4-го курсу Луцького педагогічного коледжу за спеціальністю «Вчитель початкових класів» з додатковою кваліфікацією «Вчитель англійської мови».

1. Позитиви й негативи у системі освіти України. Я вважаю, що з приходом нового міністра ситуація дуже змінилась і ви, напевне, здогадуєтесь, в який бік. Головною проблемою є введення стобальної системи навчання. Другим мінусом є введення так званого «балу університету», тобто, навіть якщо у вас по 200 балів з кожного предмету, то вас одно можуть не прийняти до університету, до того ж, корупція знову буде процвітати. Ну, і, звичайно, я вважаю, це можна віднести до мінусів, те, що до університетів можна подати обмежену кількість заяв на вступ. До плюсів можна віднести збагачення університетів сучасними інформаційними технологіями, широке підключення до мережі «Інтернет». Введення ЗНО дуже вплинуло на розвиток освіти, можна сказати, що експеримент із введення ЗНО вдався. Також плюсом є стрімке поширення дистанційної освіти.

2. Що хотілося б змінити, насамперед? Потрібно удосконалити механізм добору обдарованих дітей до вищих навчальних закладів. Можна збільшити стипендії, на мою думку, це вплине на студентів якнайкращим чином.

3. Який він, справжній педагог? Справжній педагог ‒ це не просто людина, яка дає знання. Це ‒ чи не найголовніша людина у нашому житті. Він навчає дітей, виховує їх, оберігає. Це людина, яка всім своїм виглядом повинна показувати впевненість, розум, доброту. Справжній педагог також повинен бути всебічно розвинутим, вміти знайти підхід до кожної дитини.

Валерія М’ясоєдова - 4 курс, СНУ імені Лесі Українки, спеціальність «Соціальна педагогіка».

1. Позитиви й негативи у системі освіти України. Основна проблема в тому, що освіта – платна. А не всі молоді люди мають можливість платити за навчання у вищому закладі. Для «заочників» немає практики на груповому рівні (виїзд кудись цілою групою), в бібліотеці мало книжок (їх або немає, або все вже віддали іншим)

2. Що хотілося б змінити, насамперед? Я проти хабарництва. Його в нас занадто багато, і хочеться, щоб це контролювали якось, тому що знаю, що молоді люди хочуть якнайшвидше здати екзамени і заліки, а потім таких людей беруть на роботу – безтолкових (вибачте на слові)! То яка нація в нас росте?!
3. Який він, справжній педагог? Справжній педагог повинен працювати на майбутнє! А про риси характеру, особисто для мене, відкритість повинна бути до студентів.
Сергій Столярук – учитель трудового навчання і образотворчого мистецтва загальноосвітньої школи села Баїв Луцького району. Молодий фахівець – на вчительській «ниві» працює 2 роки.
1. Позитиви й негативи у системі освіти України. В нас єдиний мінус ‒ програми занадто активно наповнені, а по годинах скорочені. Купа всього, а затиснено у такі часові межі, що в головах учнів – повна «білібірда».
А плюс у тому, що наша освіта загальнорозвиваюча, бо спеціалізація не завжди допоможе. Та й у молодому віці людині може бути важко визначитися.

2. Що хотілося б змінити, насамперед? Зміни, що пробують робити у середній освіті, вводити, наприклад, інформатику з другого класу, ніби не погані, але тут усе залежатиме від того, скільки інших уроків буде ще. Щоб голови в дітей не «розліталися» від того, що їм викладають. Бо тоді в дітей крадуть дитинство.

Величезна кількість дітей у класі не сприяє якості навчального процесу. Хотілося б, щоб було по 10-12 дітей у класі. А закриття малокомплектних шкіл – процес вигідний тільки з економічного боку. Це вигідніше – пустити автобус, зібрати дітей з навколишніх сіл і найняти менше вчителів. Вчителеві ж легше, коли менше дітей.
Педагогам і соціальним педагогам треба більше заохочувати батьків до того, щоб ті цікавилися досягненнями своїх дітей.
Хотілося б, щоб якість післядипломної освіти була ліпшою, бо поки вона ведеться, часто по якихось старих зразках, формалізму багато у цьому.

3. Який він, справжній педагог? Справжній педагог – це інтелектуально розвинена, освічена людина, яка має повагу до дітей. Також ‒ це фахівець у своїй справі.

В’ячеслав Луцюк – учитель української мови і літератури Луцької гімназії №4. Досвід роботи у школі ‒ близько чотирьох десятиліть.

1. Позитиви й негативи у системі освіти України. Негативний момент, мабуть, перевантаження інформацією замість того, щоб ґрунтовніше давати саме ту інформацію, що потрібна кожному, як от табличка множення, алфавіт. І основне: навчити і привчити умінню знайти в Інтернеті, бібліотеці, будь-де інформацію.

Зараз помітні зрушення у взаєминах між вчителями і дітьми: у школі не існує суворішої кари, а вона була, коли я був школярем. Було таке покарання дуже страшне, бо знали про це абсолютно всі поза межами школи: виключення зі школи на короткий термін за якусь недостойну поведінку, наприклад, а зараз навіть залишення на повторний курс залишилося на папері. Ніхто з батьків добровільно, хоч і бачать прогалини у знаннях свого сина чи дочки, не йдуть на те, аби «підтягнути», та я не впевнений, наскільки це ефективно, виправдано. Зараз є інший спосіб – репетиторство. Якщо десь там не встигаєш, то починаєш викладати гроші, платити, наймати вчителя, який би навчив.
Щодо взаємин, я ще далекий і, по-моєму, школа ще далека від отого ідеалу, коли б ми в прямому значенні вживали: «Школа – рідний дім». Багато у чому залишається офіційна обстановка, дистанція між керівником і вчителем, залишається дистанція між управлінцем, чиновником з управління освіти і керівником школи, я вже не кажу про вчителя. Інспектор, так, він став трохи ближчим, не таким категоричним, як раніше, але, я собі думаю, чи потрібна взагалі інспектура? Може, замість інспектури, служба, так би мовити, невідкладної допомоги ‒ методична служба. А так ми, як в радянські часи, коли хтось виконує, а хтось не довіряє йому: перевіряємо, перевіряємо, інспектуємо. Ну, власне, як можна проінспектувати школу? Результат, результат, який вона дала: скільки медалістів, скільки випускників стали студентами вишів, скільки з дітей брали участь в олімпіадах тощо. І не треба ніяких «наскоків» на школу, перевірок якось документації, «витрушування». А так, не дай Боже, невчасно записати урок, тут тебе залякують про те, що вирахують, і буває таке, що й вираховують. Ви розумієте, то дріб’язок! Давайте розрізняти, задля чого створена система, існує та чи інша інституція, і що вона робить насправді, який результат дає! А причепитися завжди можна до будь-чого і недоліків знайти безліч! Вийдемо на вулицю, пройдемо 5 метрів по рівній дорозі й на шостому потрапимо в яму! Так само і в школі: тисяча чи більше учнів, більше сотні педагогів. Не можуть бути ідеальними абсолютно всі учні і всі учителі, бо такого в природі не буває! А вчителі та й лікарі, взагалі люди, які працюють з іншими людьми, – вони вразливі. Їх дуже легко можна поранити, образити. Образити навіть підвищеним тоном, не кажучи вже про якісь там стягнення у вигляді наказів, попереджень. Треба з людьми говорити, безперечно, якщо недопрацьовують, але, може, не виносити це «в маси», а в кабінет, віч-на-віч. Хоч зрушення вже намітилися, навіть у тому, що вже є органи учнівського самоврядування – хай вони поки що з голосу адміністрації говорять, і повторюють ті самі ідеї, але вони вже існують. Вони пробують, несміливо, впівголосу, пробують натякнути... Маленький крок до демократизації.

Мабуть, це політика вишів – зараз не потрібні гуманітарії. Хто сказав про те в суспільстві? Математиками, фізиками, інженерами легше керувати, бо вони можливо, рідше будуть задумуватися над філософськими проблемами, можливо, не будуть цікавитися моральними оцінками тих чи інших фактів. Ну, скажіть мені, година чи півтори на вивчення історії своєї батьківщини від найдавніших часів, година на вивчення історії світової? Ми будемо двісті разів наступати на ті самі граблі і ніколи не знатимемо історії! Вивчення літератури: за два-три уроки ми маємо мати уявлення про Льва Толстого, про «Війну і мир», припустимо, за один урок ми повинні опрацювати поему «Гайдамаки» Шевченка, два уроки на те, щоб розповісти дітям, що таке Біблія, як святе письмо і як вона створювалася, що таке моральні заповіді, записані у Старому Заповіті, і як вони перегукуються із Новим Заповітом. Отакий галоп у гуманітарних дисциплінах! Ми забуваємо про те, що проблема сучасного технізованого цивілізованого суспільства не в тому, що недосконалі автомати, а в тому, що губиться мораль! Звідки у нас ріст злочинності, звідки дикі, мало не канібальські, нахили, звідки стільки тюрем, стільки алкоголіків і наркоманів? Що то, як не втеча від життя? Повинне бути розумне співвідношення поміж точними науками і гуманітарними, бо інакше, захопившись технікою, ми упустимо людину!

Позитивний момент: зараз набагато легше працювати вчителеві й учневі. Для учня є готові домашні завдання, для підготовки до екзаменів у нього оберемки шпаргалок різних видавництв, різного ґатунку. Я пам’ятаю, як я починав працювати педагогом, окрім методичного журналу і декількох якихось посібників, я не мав нічого. А зараз практично з кожного предмета вчитель має готові зразки конспектів уроків. Залишається тільки врахувати ситуацію, обставини, у яких працюєш, і працювати. Зараз з’явилися медійні засоби і добре, що вони «приходять» в школу, бо допомагають «оживити», а може й зекономити час.
Я підтримую те, що у школі ввели тестову перевірку знань і тестовий контроль за успішністю учнів. То сигнал для учня і для батьків.
Мені, наприклад, імпонує й зовнішнє незалежне оцінювання при вступі до вишів. Воно дає можливість навіть хлопчикові чи дівчинці, якщо їм, можливо, не пощастило з кваліфікованим і досвідченим педагогом, самим шукати, виявляти, «підтягувати» свій рівень знань, свій потенціал.

2. Що хотілося б змінити, насамперед? Школа була напередодні переходу до профільного навчання в старшій школі, де не треба вивчати 15 чи 20 дисциплін, тягати ранці, як в туристів, які в далекі подорожі вирушають. Хотілося б, щоб два останні роки навчання молода людина самовизначилася і, виходячи зі школи, вона точно знала: «Я буду прагнути, і я хочу стати тим чи тим». А зараз Міносвіти довело програму до 9 класу і тим закінчило. Виявилося, що верхи не готові здійснити того революційного кроку, до якого психологічно ми вже налаштовувалися та й учні, мабуть, з батьками.

3. Який він, справжній педагог? Школа ‒ то не тільки підручники і навчання. Зараз говоримо про дистанційне навчання. А я собі думаю, навіть при дистанційному навчанні учневі потрібна особистість, людина. Людина, з якою цікаво або не цікаво спілкуватися, з якою можна посперечатися, яку, врешті-решт, можна самому проекзаменувати, до якої можна звернутися. Ніякі електронні посібники того не замінять. Підходять, коли урок закінчився, починають з’ясовувати, і, можливо, говорять не про те, що було на уроці, а звертаються до тебе, як до співрозмовника? То, можливо, для вчителя перше, що найнеобхідніше, як якість – уміння спілкуватися, бути цікавим для співрозмовника. Друге, безумовно, ‒ ерудиція. До вчителя, який слабо орієнтується у тому, про що він говорить, чи не вірить у те, про що він говорить, до нього не будуть підходити учні. Вони відчувають фальш.
Ми, вчителі, потрібні учням як зразок людей чи як тренінг до спілкування зі світом дорослих. Батьки не завжди можуть зрозуміти – їх цікавить результат. А до нас діти звертаються частенько, щоб ми допомогли досягнути отого результату, а також, коли немає з ким порадитися. Книжка вчить одне, а в житті стикаюся з іншим, а від батьків чую третє – а де істина? І вони шукають ту істину!
Іда Хорунжа – ветеран педагогічної праці. В школі працювала з 1953 до 1989 року. Пройшла усіма сходинами кар’єрної драбини: від учителя російської мови і літератури до директора Луцької загальноосвітньої школи №15. З династії педагогів – обоє батьків були педагогами.

1. Позитиви й негативи у системі освіти України. Коли я працювала у школі, основне було – розвиток дитини, учня, особистості. Можливо, це й зараз в основі лежить, але зараз змінилися напрямки. Ми намагалися привчити дітей працювати самостійно, працювати над книгою, читати. Зараз багато діти сидять біля комп’ютерів. Я не думаю, що це аж надто погано, але, напевно, негативні моменти тут теж є. Діти розучилися читати, вони погано володіють мовою.
Ми не цуралися дітей, ми з ними в турпоходи ходили, відвідували багато пам’яток. Ми були разом, ми могли ділитися і наболілим, і радісним. Діти іноді у такі моменти дуже «відкривалися». А цього зараз менше. Може я помилюся, але мені здається, що зараз більше якогось панібратства.
Позитиви: наші діти безумовно дуже обізнані. Навіть, буває, більш ніж учитель знають. Їм таку можливість дає Інтернет.
Але у деяких моментах вони, на мою думку, ‒ обділені. Наприклад, щодо російської літератури. Адже там є прекрасні твори! От «Молода гвардія». Я не можу про це не сказати: чому б не повернути? У цьому є часточка патріотичного виховання, любові до своєї вітчизни. А в нас така якась різка межа – були одні герої, а стали різко інші. А це впливає на дітей, вони вже зовсім нічого не сприймають.

2. Що хотілося б змінити, насамперед? Хотілося б, щоб знали правду. Зокрема, про історію. Але зараз у них багато сумнівів, бо багато з того, що було для нас святим, зараз відкинуте і знівельоване.

3. Який він, справжній педагог? Педагог – це, перш за все, людина. Щоб він не забував про це. Є такі слова Василя Симоненка: «Ти знаєш, що ти – людина? Ти знаєш про це чи ні?». Він повинен мати, якщо він учитель, добре серце і любити дітей, перш за все. А праця повинна бути для педагога покликанням.

Підготувала Вікторія Поліщук

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---