Хто допоможе психічно хворій людині?

Статистично за роки незалежності поширеність психічних розладів зросла в півтора рази. Із загальної кількості пацієнтів із різними психічними розладами 60% складають  люди працездатного віку, понад 20% – діти та підлітки. За даними МОЗ, не зменшується з часом і кількість самогубств. Відтак ми розуміємо що потреба у наданні психіатричної та психологічної допомоги постійно зростає. Водночас, крокуючи до Європи, наше суспільство вимагає нової якості та нових стандартів надання подібної допомоги. Одним вигідно залишити все так, як є, інші прагнуть радикальних змін вже і сьогодні. У Луцьку вже більше року триває так звана «війна» між працівниками одинадцятої спеціалізованої психіатричної бригади Луцької станції швидкої допомоги та керівництвом станції.
З проханням винести це питання на розсуд громадськості до редакції «Волинських новин» звернувся Голова профкому Луцької станції швидкої медичної допомоги Микола Киричук.
– Головний лікар Луцької швидкої допомоги Олег Степанович Куц замість того, щоб виконувати свої безпосередні обов’язки та створювати здорові й безпечні умови праці робить все для того, щоб в колективі була нестабільність, – заявляє Микола Киричук. –  Даючи усні вказівки, до хворих з психічними розладами він зобов’язав виїжджати прості лінійні бригади.
– До серпня цього року ми працювали згідно з 175-им наказом Міністра охорони здоров’я, який регламентував роботу «Швидкої допомоги», – каже головний лікар луцької станції «Швидкої медичної допомоги» Олег Куц. – Там було вказано, що на «швидкій»  можуть існувати спеціалізовані бригади, такі як кардіологічні, неврологічні, психіатричні, педіатричні і інтенсивної терапії. Наприкінці серпня старий наказ скасували і видали новий, докладніший наказ Міністра охорони здоров’я № 500, в якому немає місця ніяким спеціалізованим бригадам, в тому числі й психіатричних.
– Згідно закону про психіатрію, психіатрична допомога надається лише лікарем психіатром або іншою особою, яка має відповідну кваліфікацію та категорію, – пояснює Микола Киричук. – Наразі у нашому місті існує одна психіатрична бригада, на яку покладена ця функція. Проте замість неї на виклики до психічнохворих направляють звичайні бригади. Разом із тим, це робота в тяжких й небезпечних умовах. Бувало таке, що наших працівників навіть били на викликах. На нашій швидкій працює небагато чоловіків. Більшість бригад складають самі жінки.
– Волинська область – це мільйон населення, – веде мову Олег Куц. – У Луцьку проживає двісті тисяч. Тут працює одна бригада. На інші вісімсот тисяч немає жодної психіатричної бригади. Там, що немає таких хворих? І допомога якось надається. По інших обласних центрах, правда, є психіатричні бригади, але, наприклад, в Керчі та Сумах вони існують при психоневрологічних диспансерах. В Києві окремо організували таку службу. Їхня швидка не має цих бригад. Психіатрична бригада – це спеціалізована допомога, а ми не можемо бути спеціалізованими.
– Головний лікар «швидкої» чомусь вважає, що повинна бути етапність надання допомоги, – каже голова профкому Луцької станції швидкої медичної допомоги. – За його переконанням, спочатку  до психічно хворого має їхати звичайна бригада, і в разі тяжкої ситуації тоді вже вона повинна викликати психіатричну. Згідно з законом, у жодному разі цю спеціалізовану бригаду не можна заміняти звичайною. Надавати таку допомогу може лише фахівець, який має відповідну освіту й категорію.
– Справа в тому, що до 2000-го року психіатрія була важелем державного примусу й вважалася каральною, – каже каже головний лікар луцької станції «Швидкої медичної допомоги» . – Як один із моментів гуманізації нашого суспільства в 2000-му році був прийнятий Закон «Про психіатричну допомогу». Тепер у стандарті надання допомоги хворим із розладами психіки немає жодного медикаменту. Персонал швидкої лише має спокійно, щоб не збуджувати хворого, доставити його до стаціонару, де ставити діагноз і призначати лікування має спеціаліст. При неможливості доставити хворого до лікарні, бригада повинна викликати психіатра. В цьому й полягає наша  допомога такому хворому.
– Справа у тому, що в більшості випадків на виклики замість психіатричної бригади направляють звичайну, – продовжує Микола Киричук. – Пан Куц вважає, що у разі виявлення в людини гострого психотичного розладу, вони повинні викликати міліцію, й разом з нею вирішувати проблему. Але, згідно з законом «Про психіатричну допомогу», в таких випадках міліцію має право викликати лише психіатр, який розуміється й може зорієнтуватися в ситуації. Відтак, лікарів лінійних бригад підставляють під кримінальні статті, коли лікар, який не має на те повноважень, повинен викликати міліцію й давати команду садити людину в машину й везти в психіатричний заклад. Це може робити лише лікар-психіатр.
– Є положення про те, що швидка допомога надає лише екстрену медичну допомогу населенню на догоспітальному етапі, – заперечує Олег Куц. – Ніде не вказано, що це має бути спеціалізована допомога. Спеціалізовану допомогу можуть надавати лише у клініках. Спеціалізована допомога на «швидкій» за кордоном вважається абсурдом. Там психіатрична бригада виїжджає разом із міліцією. Лікарів не вчать прийомів джиу-джитсу чи інших бойових мистецтв. Вони не можуть «скрутити» буйного хворого. Часто буває, людина телефонує й каже, що у неї серце болить. Їде кардіолог, а там з’ясовується, що це зовсім не серце, а потрібно надавати екстрену допомогу. Трапляється, викликають психіатричну бригаду, бо у людини потьмарення свідомості. А виявляються, що там перелом і від болю людина веде себе не зовсім адекватно. Тому в усьому світі йде спрямування, щоб швидка допомога була універсальною. Згідно з новим законом, на швидкій мають працювати лише лікарі зі спеціальністю «медицина невідкладних станів». Ці лікарі повинні знати й уміти надавати допомогу в будь-якому екстреному стані. Спеціалізація на «швидкій допомозі» є грубою помилкою. Я це питання з’ясовував в Міністерстві та їздив спілкуватися з Київською станцією швидкої допомоги. Там сказали, що це архаїзм і такого не повинно бути.
– У нас дійшло до того, що людей, які телефонують на «швидку» й просять екстреної допомоги, пан Куц змушує передзвонювати на інші телефони, або приходити безпосередньо до нього, й писати заяву для того, щоб приїхала швидка допомога, – зауважує голова профкому. – Це вперше в Україні вводиться така практика, щоб родич хворого, для того аби викликати «швидку» приходив до лікаря й писав заяву про те, що людину потрібно оглянути чи надати допомогу, тому що він створює безпеку для оточуючих або для самого себе.
– Ми не маємо права проводити психіатричного огляду без усвідомленої згоди хворого, – висловлює свою позицію керівник «швидкої допомоги». – Проте, якщо у цьому дійсно є необхідність, то закон передбачає проведення такого огляду без згоди хворого, але за заявою його родича, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого  огляду. Без цього лікар порушує закон і буде нести кримінальну відповідальність. У невідкладному випадку заява може бути усною, по телефону. Але повинні бути достатньо обґрунтовані підстави. Такий виклик приймає лікар-психіатр й самостійно приймає рішення. Якщо людина просто психічно хвора, чи навіть стоїть на обліку – це ще означає, що має їхати до нього спецбригада. Наприклад, людина ходить, щось до себе говорить, співає, прикидається Наполеоном, але вона не є небезпечною ні для оточуючих, ні для себе.
– Виїзди психіатричної бригади були заборонені ще минулого року, коли для цього не було законних підстав, – провадить Микола Киричук. – Якщо поглянути на статистику, коли в 2006 році було 10,9 викликів на день, то вже в 2007 році стало навантаження 7,6, а в на сьогодні – вже три. Це просто груба статистична фальсифікація. Насправді викликів до пацієнтів з психічними розладами набагато більше. Ми переглянули кількість викликів за кілька днів першого місяця. З тридцяти викликів психіатричної бригади до людей із психічними розладами спецбригада була направлена лише два рази. Статистика свідомо фальсифікується. Окрім амбіцій головного лікаря я тут не бачу нічого. Здоровий глузд там відсутній.
– Буває, що хтось для того, щоб пожартувати викликає до сусіда психіатра, – каже Олег Куц. – Лікар приїжджає, а потім весь будинок говорить, що Іван дурний. – Вони мають усього по чотири виклики на добу, з яких лише один-два дійсно тяжкі стани. А буває, що й жодного на день не буває. Є дні, коли на викликах немає жодного психіатра. Тоді якось і без них надаємо цю допомогу. Ці лікарі мають на 25 % більшу зарплату. Ця бригада нам обходиться дуже дорого. Якщо всі будуть широко профільні, тоді ми знімемо навантаження з інших бригад і ці будуть працювати так я всі. Екстренна допомога не включає в себе психіатричну допомогу. Нікого звільняти ми не будемо. Ця бригада лише має бути перепрофільована на медицину невідкладних станів. Усім ми надамо можливість працювати. В новому положенні немає ніяких інструкцій, які регламентували б роботу спеціалізованої психіатричної  бригади.
– Всі ці ігри закінчилися тим, що нещодавно молода людина, котра потребувала й просила психіатричної допомоги, наклала на себе руки після того, як їй було відмовлено, – наводить факти Микола Киричук. – Також були й інші виклики, на котрі відразу не посилали психіатричну бригаду, а лише після того, як людина поб’є вікна, зіпсує речі, наробить збитків. Я вважаю, якщо ця допомога надаватиметься вчасно, буде лише велика користь.
– Щодо цього випадку, то цей виклик приймали психіатри, – пояснює Олег Куц. – Якщо приймає виклик диспетчер, то він направляє звичайну бригаду. Згідно з законом, у разі виклику без згоди хворого рішення про виїзд бригади приймається лікарем-психіатром самостійно. Психіатр слухав цей виклик. Розмова тривала декілька хвилин. Я також слухав цю розмову. Там не було достатнього обґрунтування, що у хворого тяжкий психіатричний розлад. Як виявилося – це телефонував сам хворий, який представився своїм родичем. Було чути, як збоку хтось йому підказує, що казати. Якби ця людина сказала, що це йому потрібна допомога, тоді бригада виїхала б без будь-яких запитань.
– Пан Куц з’їздив до Польщі й побачив там їхню «швидку», то й вирішив у нас зробити європрорив, – каже Микола Киричук. – Але без відповідного рівня життя, без відповідної заробітної плати без відповідного політичного становища цього зробити неможливо. Він не хоче робити так, як у всіх містах України, а хоче так, як у Європі. Такої проблеми із швидкою немає в жодному іншому місті. Ми самі брали офіційні дані у служб «швидких» інших міст, показували головному лікарю, але він не бере цього до уваги. Закрити психіатричну бригаду, згідно із законом, не можна. Вона повинна існувати, і немає різниці де: чи при психлікарні, чи при наркодиспансері. А у нас це робиться не згідно із законом, а по поняттях. Закони трактуються в міру того, як їх розуміє одна людина.
– До 2011 року Міністерство дає час та можливість керівникам «швидких» перепрофілювати всі бригади в загальнопрофільні, - каже Олег Куц. – За один день це зробити неможливо, бо на кожній спецбригаді працюють  лікарі суто свого профілю. Ну, нехай ця бригада пропрацює у нас до 2011 року. А що далі? Вивчивши цей закон, я розумію, що таку бригаду доречніше було утворити при неврологічному диспансері. Там би вона себе виправдала. Я спілкувався з головним лікарем цього  закладу. Вони розглядають це питання.
– Сьогодні немає достатніх юридичних підстав для того, щоб утримувати при нашій лікарні психіатричну бригаду, – коментує головний лікар Волинської обласної психіатричної лікарні Олег Черниш. – Для цього потрібно мати приміщення, транспорт і таке інше. Такого немає ніде у нашій країні. Наскільки я знаю, у нас лише в одному обласному центрі для експерименту існує психіатрична брига на базі лікарні. Щось сказати про такий досвід – дуже важко. Тут є свої плюси й мінуси. Все впирається в фінансування. «Швидка допомога» й психлікарня належать до різних джерел фінансування. «Швидка» фінансується з міського бюджету, а обласна лікарня – з обласного. Хто буде компенсувати обласному бюджету видатки на утримання цієї бригади? Якщо говорити про створення автономної психіатричної служби як у Києві, то ми повинні розуміти те, що в столиці мешкає чотири мільйони жителів, а в Луцьку в двадцять разів менше. Це зовсім інші масштаби. Київ із будь-якої спеціальності може утворювати центр. Особисто я такого наказу про скорочення психіатричних бригад при станціях «швидких» не бачив і не знаю.
Умови життя в нашій країні, й не тільки, з кожним роком стають усе складнішими. Економічна, фінансова та соціальна нестабільність не може не відображатися на психічному стані людей. Із року в рік у нас зростає кількість людей, які страждають на психічні розлади. І вони також, як і всі інші, час від часу, в моменти загострення своїх недуг потребують екстреної медичної допомоги. Водночас нове суспільство вимагає й нової якості подібних послуг. З огляду на гуманність та доцільність, у багатьох випадках допомога звичайного психолога виявляється набагато ефективнішою за методи традиційної психіатричної терапії. Відтак, як не крути, потреба в існуванні психолого-терапевтичної служби не зникає, хоч і вимагає кардинально нових підходів та стандартів. При якій саме установі має існувати така служба, швидше всього, це питання до нашої влади. Бо хто, як не вони, мають вирішувати подібні питання.
Андрій ПЕТРИК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---