Андрій Тимчук: «Український слухач став більш байдужим»

«Ліпити сонячну музику, від якої ставало б тепло всередині» – головна мета творчості луцької групи «ФлайzZzа». Із Андрієм Тимчуком (на фото), вокалістом, автором текстів та генератором ідей цього гурту – розмова про футбольні мотиви у творчості групи, що актуалізуються із проведенням чемпіонату Євро, про засміченість музичного простору, про суржик, про музичний смак, і не лише про це.

- Андрію, що означає назва гурту «ФлайzZzа»?
- Назва гурту походить від луцького музичного колективу «Мухи в чаї», який був популярним у місті в 90-х роках. Деякі його учасники згодом перекочували в «ФлайzZzу», потім – у «Тартак», а тепер вони – учасники гурту «Бумбокс». Після розпаду нашого колективу на його залишках ми вирішили створити новий проект, який отримав назву «ФлайzZzа».

Басист і аранжувальник гурту «Мухи в чаї» – тепер звукорежисер «Бумбоксу» – придумав теперішню назву. «Fly» з англійської перекладається як «політ», інше значення слова – «муха», що модернізувалося у нову назву. Зберегли основу «флай» і додали «zZz» – звукопис дзижчання мух. Літеру «z» продублювали тричі, відповідно до кількості вокалістів на той час.

- У вашій музиці простежується виразний соціальний настрій. Відчуваєте якісь позитивні зрушення під впливом саме «ФлайzZzи»?

- Так, у деяких наших піснях присутня соціальна тематика – без цього нікуди, адже ми є суспільством і маємо право говорити вголос про те, що нас турбує. Але краще налаштовувати людей на позитивні речі. Бруду навколо вистачає, у нашій країні, на жаль, є кому його продукувати.

Шкода, що не так багато людей готові пропонувати альтернативу. Іноді під час якихось акцій протесту чи просто патріотичних заходів ми чуємо записи наших пісень. Багато хто з молоді знаходить потрібні їм пісні та поширює їх у соціальних мережах. Тому, гадаю, все ж такі пісні потрібні.

- Як виховувати хороший музичний смак у молоді на тлі засилля естрадної музики в клубах, шансону – у маршрутках? Як із цим боротися?

- У цьому випадку найефективніше діятимуть закони або постанови, які вирішуватимуть культурно-музичні питання на рівні заборон або, навпаки, стимулювання. Але оскільки держава не зацікавлена брати на себе таку відповідальність, то це мусять робити самі творці культури.

Тому я, наприклад, і працюю ще й арт-директором та ді-джеєм, пропагую та підтримую якісний український продукт. Ми продукуємо самі, передаємо з рук в руки або через Інтернет, оскільки придбати свіжі альбоми українських музикантів у крамниці практично неможливо, ділимось посиланнями на відеороботи, ходимо на презентації альбомів, виставки фотографів і художників, їздимо на фестивалі, співпрацюємо із дизайнерами, техніками, іноді – з владою.

- Реггі – порівняно новий і неосвоєний сегмент української музики. Хто ваш слухач, як плануєте розширювати свою аудиторію?

- Я б не сказав, що це – новий сегмент. Ще на своїх початках «Брати Гадюкіни» вже співали багато пісень у цьому стилі, багато попсових музикантів у нас в країні ще на початку 90-х почали використовувати цей стиль. Один із найвідоміших українських реггі-гуртів «The Вйо» ще з середини 90-х пропагує цю музику. Є багато команд, які працюють напівпідпільно, а є гурти, які суперуспішно використовували цей стиль – це і «5'nizza», і «Бумбокс».

Як і всі згадані гурти, ми експериментуємо і не співаємо у виключно реггі-стилістиці, а міксуємо купу інших стилів. Таким шляхом ми і розширюємо межі своєї аудиторії. Окрім цього, записуємо нові альбоми, створюємо кліпи, запускаємо в ефір, поширюємо за кордоном, – працюємо.

Щодо аудиторії, то це переважно молоді люди віком від 14 до 35 років, але бували випадки, коли нашими шанувальниками ставали і зовсім маленькі дітки, і люди пенсійного віку.

- Як еволюціонує гурт, дорослішаючи? Знаю, на початках ви писали тексти російською. Як прийшли до усвідомлення себе в україномовній музиці?

- Так, щороку ми по-новому осмислюємо свою музику і процес її творіння, зважаючи на набутий досвід. Ми стали вибагливішими, частіше міркуємо комерційно, адже розуміємо, що без капіталовкладень будь-яка творча одиниця приречена на загибель. Хоча запалу та позитиву, мені здається, у нас не поменшало, а, навпаки, додалося.

У нас збільшилася кількість учасників – а, відповідно, додалося думок, ідей, можливостей реалізації. Звісно, що це все відображалось і в текстах, і в технічній складності музики, яку пишемо. Російськомовних текстів в історії гурту «ФлайzZzа» не було ніколи, а от в проектах, які були до того, можливо, траплялись. Мої перші тексти, написані ще в школі, були російською.

Радикально цю ситуацію змінила необхідність написання україномовних пісень для таких потужних на той час фестивалів, як «Перлини сезону» та «Червона рута», які були хорошим плацдармом для молодих музикантів і добряче впливали на творення саме української музики.

На жаль, зараз ці фестивалі ледве дихають. А медійний простір, на який зважають молоді таланти, весь засмічений. Важко за таких обставин передбачити, яким буде український шоу-бізнес у найближчі десять років.

- Проблема суржику в країні ускладнюється й тим, що він культивується у музиці: гурти «Тік», «Скрябін», Вєрка Сердючка, співак Арсен Мірзоян... Як ви бачите цю проблему?

- Та не так багато я чув суржику в Арсена та «Скрябіна». Хоча інші гурти саме через культ цього суржику і недолюблюю. Не люблю, коли люди в нашій країні псують обидві мови: і українську, і російську. Хоча, зізнаюсь, іноді і сам вживаю суржикові слова. І відразу намагаюся виправляти свої помилки.

- Чи можна стверджувати, що впродовж останніх років український слухач став вимогливішим, чутливішим до якісної музики?

- Думаю, що український слухач став більш байдужим та лінивим, на жаль. Пам'ятаю, як у кінці 90-х та на початку 2000-х українці мали бажання слухати українську музику. Відтоді її не стало менше, вона не стала менш якісною. Зросла роль Інтернету, де можна елементарно віднайти багато української музики, але, на превеликий жаль, українських меломанів не побільшало.

Все менше людей, які готові купити собі в колекцію ліцензійний диск із новим альбомом улюбленого гурту, людей, які поцікавилися б новинами від музикантів, завітали б на їх офіційні сайти. І все більше людей, яких цікавить чергове караоке-шоу по телевізору, незрозумілі жарти в Інтернеті або переписка в соцмережах.

Українські меломани, на жаль, розучилися своїми вхідними квитками підтримувати українських музикантів. Натомість готові платити в десятки разів більші суми за квитки іноземних артистів або на якесь божевілля типу Мацевка.

- Над чим працюєте зараз, які плани маєте на найближче майбутнє?

- До Євро-2012 завершили студійну роботу над своєю другою футбольною піснею, яка присвячена цьому чемпіонату. У Луцьку, Львові, Києві та Житомирі виступали з концертами, приуроченими презентації України на Євро. Шукаємо нового гітариста у групу. Маємо задум зняти новий кліп, міркуємо із режисером над креативною ідеєю зйомок. Уже дали згоду на кілька фестивалів як у нас, так і за кордоном.

Розмовляла Ярослава ТИМОЩУК, газета «Волинь-нова»

Фрагмент із пісні гурту «ФлайzZzа» «Право про правду»

Я боягуз
І я боюсь,
Коли посмішку дельфіна
Продають за шалені гроші.
Я боягуз,
Бо я боюсь,
Коли в Карпатах дерева
Гектарами трощать.
Я боягуз
І я боюсь,
Коли повітря в Криму
Пакують у консервні банки.
Я боягуз,
Бо я боюсь,
Коли замість велосипедів
Гасають танки!

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---