20-річний переселенець із Маріуполя, який оселився в Луцьку: «Люди полювали на голубів, аби вижити»

«Війна застала нас удома. Ми на неї не чекали, бо, незважаючи на всі перестороги, люди думали, що все обійдеться… Але війна почалася, зокрема з обстрілу нашого міста», – говорить 20-річний Богдан Ялі з Маріуполя.

Разом із батьками та улюбленим собакою він виїхав зі свого рідного міста до Луцька, йдеться в сюжеті ТРК «Аверс».

Богдан пригадує: спершу вдома були і вода, і газ, і електрика, в місті працювали магазини, але з кожним днем ситуація погіршувалася. «Спочатку зникло світло, потім виключили воду, а через деякий час – газ. Стало зрозуміло, що війна наближається. Вибухи лунали все ближче. У нас був невеликий приймач, тому ми розуміли, що російські війська наступають. До нашого будинку з’їхалися родичі і ми жили великим гуртом. Загалом – дев’ятеро людей. Із залишків готували їжу: спочатку на газу, а потім на вогнищі в подвір’ї… Магазини вже не працювали. Місто почали мародерити. Виносили майже все. І Маріуполь почав нагадувати руїни».

У місті ні на мить не припинялися обстріли, палали будинки. «Ти засинаєш під обстріли, ти прокидаєшся під обстріли, ти живеш під обстрілами. Єдине, що змінювалося, – обстріли лунали то ближче, то далі. Постійно тільки й чути: бум-бум-бум. Наш приватний сектор обстрілювали увесь час. Вони (окупанти, – ВН) стояли навпроти і гатили по приватних будинках. Коли ми готували їжу на вогнищі і від полум’я йшов дим, до нас у подвір’я прилетіла міна. Напевно, вони орієнтувалися саме на цей дим від вогнищ. Якби ми тоді були у дворі, а не в будинку… З міста ми виїхали дивом. Їхали під обстрілами», – розповідає про пережите хлопець.Читати ще: «Трупи лежали просто на вулицях. Уже пізніше їх почали ховати в дворах», – переселенка з Маріуполя

Коли родина виїжджала, то і в Маріуполі, і дорогою до Запоріжжя бачила багато спалених автомобілів, у яких влучили снаряди.

Найбільше сім’я переживала, що їх просто не випустять із міста, що з Маріуполя зроблять блокадний Ленінград. «Переживали, що людей просто не будуть випускати, що, зрозуміло, означає смерті, голод… На щастя, людей випускали і ми змогли виїхати. Але нам пощастило, бо ми виїжджали раніше, а ті, хто тоді ще залишався в місті, були без їжі, без води. Вони полювали на голубів, аби якось вижити…»

Читати ще: «Єдина робота, яка була в Маріуполі, – збирати тіла»: до Луцька приїхала родина з окупованого міста

Переселенець мріє повернутися до колишнього життя, знову будувати плани та мріяти.

«Коли все руйнується, коли все перетворюється на хаос, коли гинуть люди, розумієш, що найголовніше і справжнє – сім’я, друзі, домашня тварина. Їх потрібно цінувати, адже можливо все. Ти не перебуваєш ніде в безпеці: ні в Маріуполі, ні в Запоріжжі, ні в Дніпрі, ні в Луцьку. Ми повинні вірити, що переможемо і повернемо всі свої території… Потрібно не опускати руки і йти в майбутнє. Я щасливий, тому що всі мої рідні вижили. Зараз, коли я пережив усе найгірше в Маріуполі, розумію, що таке щастя і яка його ціна», – наголошує Богдан Ялі.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---