Угода про асоціацію з ЄС: міфи та нові можливості для України

Чи справді вигідними для України є умови Угоди про асоціацію та які стереотипи панують щодо її втілення в життя, пояснили експерти.

Як розповів під час семінару «Європа поруч: євроінтеграція та внутрішні реформи в Україні» у Києві директор європейських проектів МГО «Інтерньюз-Україна», доктор політичних студій Володимир Єрмоленко, Угода про асоціацію (попри те, що вона не містить перспективи членства України в ЄС) покриває чимало сфер, які, наприклад, покривали Угоди про вступ декотрих країн до Євросоюзу (наприклад, Польщі, Чехії та Угорщини). Правова підстава України сподіватися на членство в Європейському Союзі міститься в договорах ЄС. Так, в статті 49 Договору про заснування ЄС є фраза про те, що будь-яка європейська держава, яка поділяє цінності ЄС (демократичні цінності, наприклад, людська гідність, демократія, повага до меншин), має право подати заявку на вступ до Євросоюзу.

Що означає для України Угода про асоціацію

По суті, Угода про асоціацію – це входження України у спільний ринок ЄС, передусім економічна інтеграція. Громадяни України можуть претендувати на безвізовий режим з країнами ЄС (90 днів протягом 180 днів). Можливість приєднання України до Шенгенської зони (де, на відміну від безвізового режиму, відсутня перевірка на кордонах) наразі малоймовірна, тому що для цього потрібно повністю контролювати кордон.

Угода передбачає, що Україна стає учасницею спільного ринку – простору, де діють спільні правила, які регулюють вимоги до продукції. Таким чином, з одного боку Україна не матиме переваг члена ЄС (участь в інституціях ЄС, Шенгенському просторі, отримання великого фінансування з бюджету Євросоюзу), а з іншого - економічно стає начебто «частиною ЄС».Важлива подія відбулася 12 вересня 2014 року – підписання у Брюсселі тристоронньої заяви України, ЄС та Росії, яка відтерміновує застосування економічної частини Угоди про Асоціацію до кінця 2015 року. Відтермінування стосується розділу 4 Угоди (щодо зони вільної торгівлі).

Оскільки питання про зону вільної торгівлі та наближення законодавства України до ЄС – це компетенція ЄС в цілому, тож ратифікації Європарламенту достатньо. З 1 листопада Угода про Асоціацію набула чинності, але на дипломатичному сленгу це означає «попереднє застосування» (через неповну ратифікацію) та «часткове застосування» (через тристоронню заяву про відстрочення зони вільної торгівлі).

Зона вільної торгівлі з ЄС та «палки в колеса» від Росії

Ще у серпні 2013 року Росія розпочала торговельну війну, зараз вона перетворилася на війну повномасштабну, хоча загалом зона вільної торгівлі з ЄС сумісна із зоною вільної торгівлі із Росією (на прикладі Сербії та Грузії). Україна досі формально має зону вільної торгівлі з Росією (з 2011 року). Зазвичай, в цивілізованих відносинах ЗВТ означає, що на 95% товарів встановлюється нульове мито, а на 5% мито знижують або зберігають (зазвичай, це дуже чутливі товари). Якщо Україна веде з ЄС переговори про ЗВТ, то наполягає на тому, щоб пшениця потрапляла на європейський ринок без мита, проте ЄС включає пшеницю в ці 5%. Не сумісна зона вільної торгівлі з ЄС із ЗВТ із Митним союзом. Так, Митний союз передбачає єдине мито на спільному кордоні – якщо нині в’їзна ставка мита на автомобілі на кордоні України та ЄС становить 10% (у рамках ЗВТ з ЄС її поступово знизять до 0% протягом десяти років), то у Митного союзу вона становить 25%.

Це відбувається тому, що Росія, як країна, що експортує вуглеводні (газ та нафтопродукти становлять до 80% її експорту), не зацікавлена в тому, щоб відкривати свій ринок іншим виробникам. А зона вільної торгівлі означає, що доведеться стати менш протекціоністською країною та відкрити ринок для закордонних товарів. Оскільки газ та нафту купуватимуть в Європі завжди, боротися за західний ринок Росії не потрібно, відповідно, вона запроваджуватиме високі ставки мита для закордонних товарів, щоб захистити свого виробника і не боятися, що у відповідь ставки на ключову продукцію Росії підвищуватиме ЄС (європейцям немає сенсу підвищувати ставки на російський газ, оскільки вони його потребують).

Таким чином, створення зони вільної торгівлі з ЄС поставило б хрест на втягуванні України у Митний союз та згодом в Євразійський союз. Відтак, РФ розпочала торговельну війну та змусила Януковича відмовитися від Угоди про Асоціацію, що й підняло Майдан.

Угода про Асоціацію: переваги для України

Ще до ратифікації Угоди, у квітні 2014 року ЄС запропонував Україні автономні торговельні преференції. Україна отримала від ЄС тарифні квоти на певну продукцію (пшеницю, кукурудзу, яловичину, ячмінь, курятину тощо) – певні обсяги цієї продукції дали можливість експортувати з меншим митом (мільйон тонн пшениці, 600 тисяч тонн кукурудзи, 400 тисяч тонн ячменю, 20 тисяч тонн курятини тощо). Оскільки Україна відстрочила застосування Угоди, вони стали ще важливішими. Так, автономні торговельні преференції означають, що ЄС застосовує свої зобов’язання у рамках ЗВТ, а Україна - поки ні. ЄС в середньому знизив мито на сільськогосподарську продукцію на 12-15% (на 15-20% на деякі фрукти та ягоди, на соняшникову олію – 6,4%, рибу – до 12,5%, кондитерську продукцію – від 9 до 18%, добрива – 6,7%) та на промислові товари на 6-7%.Протягом десяти місяців 2014 року приріст експорту України до ЄС порівняно з 2013 роком становив мільярд доларів (експорт певних видів овочевої продукції збільшився на 88%, пташиних яєць та меду на 63%, хімічних продуктів на 61%, жирів тваринного та рослинного походження – 60%, ядерні реактори та устаткування на 22%, взуття на 18%, добрива на 16%, меблі на 15%).

У ситуації, коли Росія розпочала торговельну та реальну війну, націлившись на те, щоб обрушити українську економіку, одностороннє відкриття ринку з боку ЄС збільшило наш експорт на мільярд доларів. Окрім фінансової допомоги ЄС (оголошено про 11 мільярдів євро, що є безпрецедентною сумою для країн-не членів ЄС), є відкриття ринку та санкції проти Росії, тож вважати Євросоюз лише спільнотою «глибоко стурбованих» було б неправильно. Не виходячи поки на український ринок, Євросоюз активно пускає українські товари на свій ринок.Експорт м’яса та м’ясних субпродуктів в ЄС збільшився на 47 000% - цей тип продукції раніше не експортували. Є певні дуже важливі для України види продукції, які країна раніше не експортувала (м'ясо, молоко тощо).

Основна перешкода для виходу України на ринок ЄС

Наразі основною перешкодою для входження вітчизняних товарів на ринок Євросоюзу є нетарифні бар’єри. Нетарифні бар’єри – те, що, зокрема, запроваджує нині Росія, говорячи про те, що українські товари не відповідають стандартам (перешкоджаючи експорту не шляхом встановлення високого мита, а стверджуючи, що товари не відповідають стандартам).

У сільському господарстві нетарифні бар’єри стосуються передусім параметрів безпеки. Так, законодавство ЄС не регулює питання смакової якості продукції, тому що ці питання регулює ринок. Відповідно до регламенту ЄС, ухваленому у 2003 році, йдеться про найголовніші критерії – safety (безпечність) і consumerprotection (захист прав споживача), а також про конкуренцію. Оскільки в Україні молокопереробні підприємства приймають молоко (отримане без системи автоматизованого доїння, яке зберігається не в морозильниках) від населення, країна досі не могла експортувати молоко в ЄС.

До слова, нещодавно начальник Головного управління ветеринарної медицини області Богдан Лозинський зауважив, що Україна залишається для Європи «країною третього світу» щодо продуктів тваринного походження, адже українським виробникам молока наразі майже неможливо пройти процедуру сертифікації продукції.

Попри те, що існує стереотипне уявлення про те, що торгівлю молоком отриманим у неавтоматизований спосіб заборонять внаслідок прийняття правил ЄС, це не відповідає дійсності. Заборонити його продаж можуть, якщо на ринках не буде лабораторій, які будуть аналізувати якість продуктів сільського господарства. Оскільки наразі таких лабораторій в Україні немає, цю норму відстрочили. Водночас, умовна українська «бабуся», яка хоче реалізувати молоко, отримане від однієї корови, зможе здавати молоко підприємцю або йти на ринок.

У майбутньому Україні доведеться перейти до економіки, у якій сільське господарство має бути більш ефективним та менш насиченим людьми. Агросектор поступово перетворюється на агробізнес, який значно більш глобалізований та працює не на свої маленькі ринки, а на весь світ.Логіка сучасного суспільства полягає в тому, що кількість людей в селі буде зменшуватися, а сільськогосподарська продукція ставатиме більш глобалізованою. Українське м'ясо птиці вийшло на європейський ринок, тому що виробники вичерпали український. Навряд чи доводиться сподіватися на те, що європейський ринок молока та м’яса запропонує альтернативу українському.

Як в Євросоюзі контролюють безпечність продукції

Система контролю за безпечністю продукції в ЄС має назву HACCP (Hazard analysis and critical control points) – аналіз ризиків та критичних точок контролю. Закон, що впроваджує цю систему, має декілька принципів. Наприклад, відповідальність за неякісну та небезпечну продукцію для здоров’я несе виробник, а не держава. Виробник повинен застосувати у себе систему HACCP, але її застосування матиме особливість для малих підприємств - до прикладу, визначатиметься певна кількість голів худоби, яку можна забивати без контролю ветеринара. Таким чином, інший міф, про те, що селяни начебто не зможуть самотужки забивати худобу, не відповідає дійсності. Ті виробники, які працюють не в промисловому масштабі, не потребуватимуть жорсткого контролю. Для тих підприємств, які працюють у промислових масштабах, ветеринар перевірятиме здоров’я тварин до та після забою.

Система HACCP відрізняється від радянської системи контролю: так, за радянськими методами, перевіряли певну кількість продукції, а за європейським способом визначають точки ризику у ланцюгу виробництва (наприклад, відсутність гігієни у виробничому приміщенні, можливу наявність гризунів) та прописують алгоритм реагування на ризики. Також дотримуватимуться принципу простежуваності – у ланцюгові виробництва потрібно чітко показати, звідки отримана продукція і куди вона постачається.

Наразі інспектор СЕС в Україні має право приїхати на ковбасне виробництво та забрати із партії по палці кожного виду ковбаси, протестувати їх у лабораторії та визначити, чи є у ковбасі шкідливі речовини чи бактерії. Після цього він робить висновок про те, що виробництво нормальне. Суть європейського підходу принципово інша: повинна бути забезпечена технологічно можливість відслідковувати ланцюжок від, наприклад, виробництва кормів до кінцевої продукції в магазині. Фактично, потрібно зруйнувати існуючу систему санепідконтролю та побудувати іншу. Після цього можна буде отримати автоматичну сертифікацію.

Ця система реалізовуватиметься в Україні і цей процес доволі бюрократизований. Втім, ця система визнається у світі, тож мета України – досягти цих угод і в сільському господарстві, і в промисловості, аби нашу державу визнавали країною, де діють ті ж самі регуляторні правила, що у Європі, де система контролю за безпечністю продукції така ж сама як в ЄС. Це дозволятиме українським виробникам оминати існуючі нині перепони та вийти на ринок, де нараховується до 500 мільйонів споживачів.

Контроль промислової продукції: технічні регламенти замість стандартів

Щодо промислової продукції діє угода під назвою ACAA (Agreements on Conformity Assessment and Acceptance of industrial products), яку ЄС укладає з деякими країнами, що у промисловій продукції перейшли на систему, близьку до Євросоюзу. Наразі українська система стандартів значно відрізняється від європейської. Система, що дісталася в спадок від СРСР, передбачає обов’язкові стандарти виробництва. Зі свого боку, європейська система має відмінність між технічним регламентом та технічним стандартом. Акцент робиться на контролі за безпечністю продукції, вимоги спрямовані на критерії, що забезпечують безпеку виробництва, даючи виробнику більший простір свободи. Відтак, технічні стандарти припинять бути настільки авторитарними, як нині, а держава контролюватиме безпечність продукції.Перспектива виходу на європейський ринок для України

Для повноцінного виходу на європейській ринок Україні потрібно подолати нетарифні бар’єри, що потребує реформування внутрішнього законодавства та практик, які є на виробництві.

На ринок ЄС вже вийшла низка українських підприємств, а плюс Угоди полягає в тому, що 95% товарів матимуть нульовий тариф, серед них, промислові товари, де нині виникла ніша. Відповідно до українських законів система HACCP повинна бути запроваджена протягом п’яти років – до 2019 року. Процес входження на ринок ЄС починатиметься з великих підприємств, наприклад, кредити від ЄБРР отримуватимуть великі виробники, проте ці підприємства матимуть значний сегмент співпраці з малими виробниками (це стосується, наприклад, актуальної для Волині молочної галузі).

Україна наразі експортує майже усі види товарів і працює на багатьох ринках світу. До війни приблизно 35% торгівлі припадало на Росію та 30% на ЄС, наразі розподіл змінився – на Росію припадає 15-20% торгівлі, решта – інші ринки – Африка, Азія тощо.Співзасновник та редактор «Європейської правди», експерт з європейської інтеграції Сергій Сидоренко зазначив: якщо Україна не адаптує фітосанітарію та технічні регламенти, то втратить конкурентну перевагу. Протягом перших років Угода дуже вигідна саме Україні, а не ЄС. За статистикою зовнішньоекономічної торгівлі, українські виробники, які експортують продукцію в Євросоюз, у перші роки економитимуть понад 500 мільйонів євро, європейські виробники, які експортують продукцію в Україну – понад 300 мільйонів. Таким чином, вигода для України реальна. Навіть без автономних преференцій Угода передбачає, що в перші роки для України переваг значно більше. Угода асиметрична і вже на початку дає українським виробникам багато преференцій – вони вже продають товари в Європу без мита, маючи перехідний період. На симетричну Угоду Україна не могла виходити одразу, тому що наші виробники за багатьма товарними групами наразі не готові зіткнутися з європейським імпортом в Україну.Після завершення перехідного періоду наші виробники будуть змушені конкурувати на українському ринку з європейськими товарами. Відповідно, виробник повинен адаптуватися до рівня, коли він буде готовим до такої конкуренції. Звісно, деякі галузі можуть постраждати.

Говорячи про позитивні приклади адаптації українських товаровиробників до європейських вимог, варто зазначити, що ще 10 років тому українці їли «ніжки Буша», проте українські виробники курятини вирішили вийти на європейський ринок. Ця продукція належить до групи, до якої існує найбільше вимог і виробникам доводилося проходити довгу процедуру сертифікації. Процес адаптації галузі, узгодження з європейськими контролюючими органами та їхніми нормами фітосанітарії тощо забрав 5-7 років. Українські виробники, які вже отримали сертифікат ЄС та право експортувати продукцію, протягом трьох років наростили обсяги виробництва в декілька разів. Наразі тривають переговори щодо збільшення квот безмитного експорту з України в ЄС.

На думку експерта, якщо протягом найближчих 2-3 років законодавець реформує фітосанітарну службу і вона працюватиме не за радянськими стандартами, а за тими, які передбачені Угодою, у інших галузях тваринництва також спостерігатиметься збільшення обсягів виробництва у геометричній прогресії.

Після девальвації гривні, на думку експертів, в українських виробників є історичний шанс – зарплати наразі не збільшуються, витрати на виробництво залишаються стабільними. Водночас, для того, щоб продавати продукцію в ЄС, за багатьма галузями вона повинна відповідати європейським вимогам. Найбільше вимог висувають до виробників сільськогосподарської продукції, насамперед, тваринного походження. Найлегше виходити на ринок промисловим товарам, але лише після того, як Україна адаптує свою законодавчу систему для того, щоб ЄС визнавав українські стандарти.

Євроінтеграція: зовнішній чи внутрішній процес?

Попри те, що переважна більшість українців переконана, що євроінтеграція – зовнішньополітичний процес, яким займається передусім МЗС, вона припинила бути зовнішньополітичним процесом в 2014 році, коли була підписана Угода про асоціацію. Після цього вона перетворилася на внутрішній процес реформ, Угода – перелік завдань, які повинна виконати Україна. Так, зміни нормативної бази у сфері контролю за якістю продукції є суто внутрішнім процесом. Ці зміни потрібні для того, щоб економіка України була більш конкурентною зовні та більш якісною для українців. Мета євроінтеграційних реформ є суто внутрішньою.
Угода про асоціацію містить півтори тисячі сторінок – 17 політичних розділів охоплюють 150 сторінок, решта – економічний розділ. Основні переговори велися щодо економічної частини Угоди (економічні реформи, адаптація стандартів тощо). Водночас серед політичних реформ теж є чимало важливих. Проте в політичній частині Україна взяла на себе вимоги, які вона формально повинна виконати, але окрім політичного тиску Євросоюз жодним чином не зможе вплинути на їхнє виконання. Наприклад, це стосується верховенства права. Тому політична частина доволі розмита, у ній небагато конкретних вимог до України, окрім, наприклад, ратифікації Римського статуту міжнародного кримінального суду. На думку експерта, політичні реформи – зобов’язання України «не робити гірше». Оскільки дати не прописані, на будь-які вимоги ЄС нинішня влада, як і колишня, зможе відповідати, що рухається у напрямку змін, але повільно. Водночас, якщо за якимось із цих пунктів відбудеться «відкат» назад, ЄС мав би юридичне та політичне право «карати» Україну.

Таким чином, варто пам’ятати, що Угода про асоціацію є перш за все процесом необхідних внутрішніх реформ (зокрема, реформи фітосанітарії, впровадження технічних регламентів тощо), реалізація яких може дати історичну можливість Україні нарешті стати повноцінним гравцем на міжнародному ринку. Попри стереотипи про те, що зона вільної торгівлі може знищити місцевих сільгоспвиробників, продукція яких буде неконкурентноспроможною, вітчизняні підприємства мають у перші роки застосування Угоди чимало переваг, якими варто скористатися.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---