Зимові розваги передвоєнного Луцька

Новорічно-різдвяні свята на зламі 2022-2023 років розтягнулися. Хтось перейшов на святкування Різдва наприкінці грудня, хтось дотримується дати початку січня. Століття тому було приблизно так само. З різницею в тому, що способи святкувань і пов’язані з цим культурні події були трішки іншими.

Одним із вагомих свят для міської інтелігенції були так звані карнавали, або запусти. Це було однією з найпопулярніших форм розваг тих часів поряд із кіно та театром. Костюмовані бали – це і є, власне, оті карнавали, що відбувалися за певною схемою із чіткою послідовністю дій. Ці події навіть виконували таку собі роль «ярмарки любовних вакансій», де «часто зав’язувалися нові знайомства між жінками та чоловіками».

Як тут не згадати Юзефа Крашевського, який у відомих «Спогадах про Волинь, Полісся і Литву» описував щось подібне і про справжні ярмарки на теренах «глибокої» Волині ще в першій половині ХІХ століття. Для волинських дівчат та хлопців виїзд на ярмарки у більші населені пункти був тим місцем, де не просто можна було пригледіти собі пару, а й навіть домовитися про шлюб. Це встановлює ланцюжок між культурою Волині доби Костюшка та модерними розвагами міжвоєнного часу.

Читати ще: Історія крізь призму мистецтва: презентували виставку «Юзеф Крашевський і Волинь»

Як пише Еля Зелінська про розваги на Волині сторічної давнини, передвоєнні бали-карнавали мали свою окреслену формулу. За ходом урочистостей стежив верховод, який визначав черговість танців та відповідні моменти на перерву. Верховод також був відповідальним за організацію конкурсів і танцювальних розваг, серед яких найпопулярнішим танком був так званий котильйон.

На початку балу танцюристам за допомогою жеребкування роздавали кольорові відзнаки – кокарди, вишиті стрічки, невеликі ордени тощо, які треба було прикріпити до грудей, а в ході розваги шукати особу з такою ж відзнакою. Жеребкування, звичайно, часто підлаштовували так, щоб поєднати певні пари. Традиційно бал розпочинався урочистим полонезом. Улюбленим танцем жіночої половини, без якого не міг відбутися жоден бал, була біла мазурка, коли дами запрошували кавалерів. Її танцювали після півночі.Карнавал давав також можливість показати себе в салонах і блиснути у товаристві. Дами спеціально з цією метою інвестували чималі суми в пошиття суконь та відповідні зачіски. Луцькі кравці й перукарі мали чимало роботи. Такі інвестиції, зрештою, видавалися цілком раціональними, особливо у випадку з незаміжніми дівчатами, оскільки під час прийомів часто зав’язувалися нові знайомства між жінками та чоловіками.

Варто згадати одну цікаву історію, яка трапилася у кінотеатрі «Чари». Його заснували ще в часи братів Люм’єр, перед Першою світовою війною. Тоді у місті вже були свої популярні заклади, в яких показували живі картинки. «Модерн», «Ренесанс», «Одеон» – перші назви луцьких кінотеатрів, де транслювали німе кіно в супроводі живої музики. Згодом до них приєдналися «Замок Любарта» і «Чари». Останній запам’ятався нічними сеансами, які почалися за дуже цікавих і романтичних обставин.

Наприкінці грудня 1934-го погода дарувала повноцінний зимовий настрій. На центральному катку поряд зі стадіоном імені Пілсудського було людно – міський комітет спорту і військової підготовки влаштував змагання.

Хто не хотів нарізати кола на льоду, міг відтягнутися по-іншому. Одним з найпопулярніших видів відпочинку були дансинги – вечірні танці під акомпанемент живого оркестру. Тангові й джазові бенди роз’їжджали країною, виступаючи в цукернях, кав’ярнях і ресторанах.

Адміністрація «Чарів» вирішила бути оригінальною та трохи заробити – напередодні Нового року поєднати вечірній кіносеанс із дансингом. Зала кінотеатру була зовсім невеличкою – ледь вміщувала 70 людей. Квитки розкупили заздалегідь, й увечері 31 грудня приміщення наповнили пані у вишуканих сукнях та чоловіки в святкових костюмах.

За вікном – скрипучий мороз і сніг, у залі – тепло, темно, весело. Молодь розважається, танцюючи під запальні ритми бенду. Але коли відвідувачі хотіли вирушити по домівках, на них чекав сюрприз: головний вихід виявився зачиненим. У будці сторожі – нікого. Люди спробували вийти через внутрішній двір, але на заваді став замок на брамі. Почали гукати, але ніхто не прийшов – мешканці сусідніх будинків могли подумати, що в когось уже почалося святкування.Зчинився скандал. Чому представник кінотеатру не має ключів ані від брами, ані від головного входу? І куди подівся сторож, який мав останнім покинути будівлю? У метушні минав час – до нового 1935 року залишалося зовсім трохи.

Однак у залі було вдосталь випивки й трохи закусок. Раптом один із музикантів почав награвати мелодію. Її підхопили інші. Вже невдовзі всі знову танцювали. Новий рік невільники кінотеатру зустріли в чудовому настрої.

«У тій святковій лихоманці всі забули про час. Я незчувся, як була друга година ночі, а ми продовжували наші веселощі, були молоді й енергійні. Я сказав, що кінотеатр недаремно має таку назву. Тоді він для нас створив диво», – згадував очевидець новорічного дансингу Тадеуш Стройновський.

Будівлю відчинили пізно вночі, коли прийшов доглядач – невідомо, куди він так надовго зник. Про той нічний сеанс у місті пам’ятали ще довго. А власники кінотеатру, все ж отримавши порцію критики, зробили висновки. Ще до початку Другої світової війни «Чари» знали як єдиний в Луцьку кінотеатр з нічними сеансами.

Не можна забувати, що у міжвоєнний період було багато бідних людей. А це означає, що розвиненою була благодійність. Золотим правилом для інтелігенції було здійснити донат на той чи той благодійний захід у місті. Дуже часто їх влаштовували для дітей. У сирітських будинках ставили ялинки, роздавали подарунки, організовували вечори з танцями та розвагами для малечі.

У пресі того часу можна натрапити на багато звісток про різні подібні заходи з прізвищами і подякою для осіб, які зробили пожертву. Зазвичай допомагали грошима або власною продукцією. Так, луцькі цукерні постійно надсилали на благодійні заходи цукерки, торти, булочки, різні солодощі.І, безумовно, не могло обійтися в той час без дансингів. Танцювальні вечори, особливо на зимову святкову пору, були чи не головною формою розваг. Збиралися в різних клубах, залах товариств чи цукернях. Одні з найпопулярніших тоді в Луцьку точок – у Розаліні, на веслярській пристані, в українському клубі «Рідна хата», у залі Клубу польських товариств.

Олександр КОТИС

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---