Злочини нацизму: трагедія волинського хутора Малі Підгайці

Із перших днів німецько-радянської війни Волинь була окупована німцями. Окупаційна влада здійснювала жорстку політику страт цивільного населення за найменшу провину. Свідченням цьому є трагедія хутора Малі Підгайці.

Населеного пункту з такою назвою ви сьогодні не знайдете на території сучасної Волинської області. У повоєнні роки його мешканці переселилися до села Підгайці. Натомість трагічна доля хутора й донині не дає забути про його колишнє існування.

3 грудня 1943 року нацисти з польськими поліцаями знищили більше двох десятків хуторян – жінок, дітей, стариків. Пограбували та спалили їхні помешкання.

За розповідями очевидців, жорстока розправа була помстою за двох убитих німців. Їх трупи, прикриті гілляками, знайшли в лісі. По сліду коліс та по краплях крові було видно, що тіла привезли в це місце возом від хати під самим лісом, де окупанти збиралися на відпочинок, розважалися, пиячили.

Кілька тижнів тривали допити: хто позбавив життя німецьких вояків? Цього так і не було встановлено. А потім гітлерівці вирішили покарати місцевий люд.

3 грудня з самого ранку на хуторі з’явилися карателі. З будинків, найближчих до лісу, почали зводити людей. Саме ці сім’ї найбільше підозрювали. Хтось повідомив, що вони начебто знають убивць німців, але не виказують їх.

Тих, хто не встиг сховатися, і кого спіймали, зігнали до молочарні, де був великий зал. Нікого не пошкодували – ні старих, ні малих. Людей заводили туди і стріляли в потилицю. Це вже пізніше відкрилося селянам, коли вони роздивлялися трупи.

Є перекази свідків, що кати в молочарню з купою тіл кинули гранату, щоб підпалити місце злочину. А потім убивці пограбували будинки своїх жертв: повиносили майно, харчі, позабирали живність. А їх помешкання спалили.

Наступного дня обгорілі людські рештки односельці склали в збиті великі ящики й повезли до церкви відспівати, а потім на цвинтарі захоронили.

Німецька влада під час війни встановила жорстокі закони: за кожного «свого» вбитого – забирати життя щонайменше десяти цивільних. Так і було покарано мешканців хутора.

Вже у наш час їхні останки перепоховали на кладовищі в Підгайцях. Родичі загиблих на місці їх вічного спочинку встановили пам’ятник. На його стеллі викарбувана кількість невинно вбитих – 21, з яких дев’ятеро дітей.

Очевидцем цього злодіяння був Василь Артемович Романюк. Йому судилося врятуватися того злощасного дня. Дружина, побачивши непроханих гостей на подвір’ї, наказала чоловікові лізти до схрону. Жінка думала, що німці серед працездатного населення вишукують, кого можна вивезти на примусову працю до Німеччини. Якби він знав тоді у схованці, що нелюди вивели з рідної хати й повели на неминучу смерть його дружину та малолітніх дітей…

Уже в другому шлюбі вдівця народилася донька, яку назвали Галиною на честь найменшої загиблої донечки. Саме Галина Василівна Ковальчук (у дівоцтві – Романюк) з Підгайців, нині покійна, свого часу зі слів батька переповіла цю трагедію.

У селі щоразу згадують про неї, вшановуючи жертв Другої Світової війни. Адже злочини, які вчиняли нацисти проти місцевого населення на загарбаних територіях, не повинні мати строку давності та піти в забуття. Лише усвідомлюючи та пам’ятаючи, що війна – це велике лихо, людство може вберегти світ від повторення аналогічного жахіття.

Ірина РЕПЕТУХА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---