«Життя дорожче за спортивні нагороди»: дворазовий чемпіон світу з гирьового спорту з Волновахи переїхав на Волинь
Євген Нескреба – майстер гирьового спорту України та дворазовий чемпіон світу з Волновахи нині живе на Волині. Разом з родиною спортсмен евакуювався до Луцька на початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну.
Євген Нескреба розвивав гирьовий спорт на Донеччині. Здобув майже тисячу нагород за 34 роки спортивної кар’єри, виховав не одного чемпіона світу та України. А коли залишав рідний дім у Волновасі з собою не забрав жодної нагороди та кубка. Як живеться спортсмену на Волині та чи відновив тренування він розповів в інтерв'ю Суспільному Волині.
– Який ритм життя у вас був до початку повномасштабної війни, який темп був?
– Постійно я про це думаю про те, як ми жили?! Тренувалися, жили, гуляли, відпочивали. Тобто, це забути поки… не забувається це.
– Період – 2014 рік. Не спокійно у Волновасі було ще тоді?!
– У 2014 році жив не у Волновасі, а у селі під Волновахою. Там неспокійно було. Було таке, що снаряди падали у сусідський город. Ми з дітьми-спортсменами лягали на підлогу, падали. У 2015-2016 роках притихло. У 2017-му я у Волноваху переїхав. Одружився. Усе більш-менш стало спокійно. Інколи так вибухи чутно було. Ми жили, щось планували, до чогось готувались… Вдома якісь ремонти робили.
– Ви кажете, чули вибухи?! Це відбувалося систематично? В який момент зрозуміли, що тривожний стан переріс у закономірний?!
– 24 лютого у нас літаки літали. Нас уже бомбили. Вже було зрозуміло, що це війна. 25-26 лютого не виїхали, бо обстріли були сильні. Чотири дні просиділи у батьків у підвалі. На вулицю не виходили. Але тоді уже ні світла, ні газу, ні води не було. Дитинка у нас маленька. Холодно там було. 27 зранку година тиші була. Ми виїхали. У чому були у тому виїхали. Ні дитячих фотографій, ні одягу, ні спортивних нагород не забрали.
– Чому переїхали саме в Луцьк? Як обрали це місто?
– Дружина моя служить. Вона – прикордонниця. Тому їй потрібно було сюди переїхати. Ми переїхали. Тяжко зрозуміти, що у тебе не лишилось нічого. Ні будинку, ні тих нагород, ні речей, які тобі дорогі – це було тяжко. У «Колосі» я тут у вас попросив гирі, дали мені, але наважитись підіймати їх не міг, мабуть, днів 10.
– У грудні у Польщі відбувся Відкритий чемпіонат Європи із гирьового спорту, в якому Ви стали золотим призером. Чи став цей тріумф першим за час повномасштабної війни? Як це допомогло психологічно реабілітуватись?
– Повністю психологічно реабілітуватися ще не вдалося, але 70%, мабуть, є вже. Я розумів, що це Чемпіонат Європи та потрібна серйозна підготовка. Чотири місяці я посилено тренувався. Медаль я виграв у перший день змагань та встановив рекорд у своїй ваговій категорії. Зараз продовжую тренуватися.
– А чому ви саме почали займатися гирьовим спортом?
– У нас в селі більш нічого не було крім гир. У школі якось під час лінійки нагороджували спортсменів, які повернулися зі змагань. Мені тоді 11 років було. Мені це так сподобалось. Думаю, а чого б не спробувати та мені?! І так почав займатися, тренуватися.
– Зараз у Вас є спортивні амбіції? До чогось себе готуєте?
– Готуюсь до перемоги. Україна обов’язково прийде у Волноваху, прийде у Донецьк, Луганськ. Я впевнений, що я туди ще приїду. Може я до того часу уже, як спортсмен, не дуже, але мої учні будуть змагатися, моя донька, їй тільки 20 років буде. Вона ще повиграє чемпіонати світу і Європи. Все попереду у неї. А я буду їй допомагати.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Євген Нескреба розвивав гирьовий спорт на Донеччині. Здобув майже тисячу нагород за 34 роки спортивної кар’єри, виховав не одного чемпіона світу та України. А коли залишав рідний дім у Волновасі з собою не забрав жодної нагороди та кубка. Як живеться спортсмену на Волині та чи відновив тренування він розповів в інтерв'ю Суспільному Волині.
– Який ритм життя у вас був до початку повномасштабної війни, який темп був?
– Постійно я про це думаю про те, як ми жили?! Тренувалися, жили, гуляли, відпочивали. Тобто, це забути поки… не забувається це.
– Період – 2014 рік. Не спокійно у Волновасі було ще тоді?!
– У 2014 році жив не у Волновасі, а у селі під Волновахою. Там неспокійно було. Було таке, що снаряди падали у сусідський город. Ми з дітьми-спортсменами лягали на підлогу, падали. У 2015-2016 роках притихло. У 2017-му я у Волноваху переїхав. Одружився. Усе більш-менш стало спокійно. Інколи так вибухи чутно було. Ми жили, щось планували, до чогось готувались… Вдома якісь ремонти робили.
– 24 лютого у нас літаки літали. Нас уже бомбили. Вже було зрозуміло, що це війна. 25-26 лютого не виїхали, бо обстріли були сильні. Чотири дні просиділи у батьків у підвалі. На вулицю не виходили. Але тоді уже ні світла, ні газу, ні води не було. Дитинка у нас маленька. Холодно там було. 27 зранку година тиші була. Ми виїхали. У чому були у тому виїхали. Ні дитячих фотографій, ні одягу, ні спортивних нагород не забрали.
– Чому переїхали саме в Луцьк? Як обрали це місто?
– Дружина моя служить. Вона – прикордонниця. Тому їй потрібно було сюди переїхати. Ми переїхали. Тяжко зрозуміти, що у тебе не лишилось нічого. Ні будинку, ні тих нагород, ні речей, які тобі дорогі – це було тяжко. У «Колосі» я тут у вас попросив гирі, дали мені, але наважитись підіймати їх не міг, мабуть, днів 10.
– У грудні у Польщі відбувся Відкритий чемпіонат Європи із гирьового спорту, в якому Ви стали золотим призером. Чи став цей тріумф першим за час повномасштабної війни? Як це допомогло психологічно реабілітуватись?
– Повністю психологічно реабілітуватися ще не вдалося, але 70%, мабуть, є вже. Я розумів, що це Чемпіонат Європи та потрібна серйозна підготовка. Чотири місяці я посилено тренувався. Медаль я виграв у перший день змагань та встановив рекорд у своїй ваговій категорії. Зараз продовжую тренуватися.
– У нас в селі більш нічого не було крім гир. У школі якось під час лінійки нагороджували спортсменів, які повернулися зі змагань. Мені тоді 11 років було. Мені це так сподобалось. Думаю, а чого б не спробувати та мені?! І так почав займатися, тренуватися.
– Зараз у Вас є спортивні амбіції? До чогось себе готуєте?
– Готуюсь до перемоги. Україна обов’язково прийде у Волноваху, прийде у Донецьк, Луганськ. Я впевнений, що я туди ще приїду. Може я до того часу уже, як спортсмен, не дуже, але мої учні будуть змагатися, моя донька, їй тільки 20 років буде. Вона ще повиграє чемпіонати світу і Європи. Все попереду у неї. А я буду їй допомагати.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 1
Іван
Показати IP
1 Лютого 2023 18:14
Женя легенда гирьового спорту та приклад в житті для молодого покоління.
.jpg)
.jpg)
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.