«Земля двиготить, коли в Білорусі навчання»: як живуть мешканці волинського прикордоння

Село Піща Ковельського району розташоване за 3 кілометри від найближчого населеного пункту Білорусі. Періодично в сусідній країні проводять військові навчання, звуки яких чує усе волинське село. Його жителі продовжують відвідувати сусідню Білорусь попри відсутність сполучення, бо кажуть, що майже кожен з них має там рідню.

Жителі села розповіли Суспільному, чим живе прикордонна Піща.

65-річна мешканка села Піща Галина Занюк каже, що пів життя жила на вулиці Брестській, а в магазини їздила до Білорусі. З її слів, вулицю перейменували під час повномасштабної війни на Лесі Українки, але табличка із назвою поки що стара.

«Нам тут до Білорусі 3 кілометри. За покупками ми не знали, як це їздити до Ковеля чи до Луцька. Ми лише їздили завжди на Брест», – розповідає Галина.

І зараз жінка збирається їхати до сусідньої держави. Пояснює: в неї там багато років проживає рідний брат. Зараз чоловік дуже хворіє і вона хоче його провідати.На пряму з України до родича їхати зо пів години, говорить Галина. Але з початком повномасштабної війни усі пункти пропуску між державами зачинені.

Читати ще: До війни працював на АЕС в Білорусі й був пацифістом, а став націоналістом: історія військового з Луцька

Тому їхатиме через Польщу з кількома пересадками довше і дорожче, але і до цього вже звикла.

«Це навіть смішно. Брат живе в Комаровце за 15 кілометрів від нас. Я їду до Любомля, а там маршрутки ходять до польського Хелма, а там вже перевізник возить. Це все гроші. На дорогу доведеться витрати орієнтовно 200 доларів», – розповідає пенсіонерка Галина Занюк.

Гуркіт білоруської військової техніки в селі чути періодично, розповідає староста Петро Мегель. Каже, що востаннє гучно було наприкінці серпня.Усе тому, що приблизно за пів сотні кілометрів розташований брестський військовий полігон, де тривають навчання, – каже староста.

«В нас земля двиготить, коли в Білорусі навчання, особливо коли вітер в нашу сторону. Не знаємо, що в них в голові. Але, я думаю, що наша влада, військові це все контролюють. Якби загроза була, то вже б нас евакуювали», – говорить Петро Мегель.

У прикордонному селі, як і скрізь, нині сезон збору урожаю. Більшість людей вибирають картоплю або возять з поля гарбузи, каже місцевий житель Роман Редько.У Білорусі вже багато років проживає його рідна сестра. З нею спілкується телефоном. У перші дні повномасштабного вторгнення, говорить чоловік, було дуже лячно, що може початися наступ зі сторони сусідньої держави.

Читати ще: «Перейдуть кордон і відразу здадуться». Українські військові показали, що коїться на кордоні з Білоруссю

«За дітей страшно. Але куди нам їхати, де ми потрібні? Зараз вже трохи звикли. А далі хто його знає? Я думаю, що сюди вони не підуть», – каже Роман.

Впевнена, що кордон в надійних руках місцева жителька Ольга Кімачук. У війську в неї служить зять і чоловік, який до війни був фінансистом, а тепер – прикордонник.Жінка каже, що її чоловік впродовж року охороняв кордон у селі Піща, а тепер його перевели в Донецький прикордонний загін.

«Я нічого не боюся, тільки Бога. А якщо треба, то я сама можу піти на війну, хоча в мене троє дітей», – розповідає Ольга.

У Піщі цьогоріч відкрили новий корпус школи, будівництво якого розпочали ще 2019, розповідає директор навчального закладу Анатолій Цюп’ящук.

Тепер, з його слів, 134 дитини ходять до сучасних, просторих класів і навчаються в одну зміну. В ліцеї є укриття, актова та спортивні зали, їдальня, а також вуличне футбольне поле зі штучним покриттям.«Навчальні класи були «розкидані» по різних приміщеннях. До прикладу, навчалися в колишньому будинку священника. Основним був, так званий, червоний корпус. Йому скоро виповниться 111 років», – розповів директор ліцею.

Старе приміщення ліцею перебуває на стадії реконструкції. Там планують облаштувати адмінкорпус та комп’ютерні класи.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---