«Зеленський на «ти» перший перейшов, я вже потім»: луцький терорист дав перше інтерв'ю після року в СІЗО

Луцький терорист Максим «Плохой» Кривош дав перше інтерв'ю після року в СІЗО.

Він розповів УНІАН, як був на «ти» з Зеленським, пояснив, навіщо стріляв з автомата по фасаду будівлі обласного МВС, заявив, що вже вирішив не подавати апеляцію на майбутній вирок суду, і сказав, що варто подивитися після фільму «Земляни».

Майже рік тому, вранці 21 липня, 44-річний Максим «Плохой» Кривош захопив 13 заручників в автобусі у Луцьку. Серед них був 15-річний хлопець, вагітна, пенсіонерка. Перед захопленням автобуса Кривош написав у соцмережах: «Держава — це перший терорист», називав захоплення «Днем антисистеми».

Він зажадав від перших осіб держави, олігархів, глав церков розмістити в соціальних мережах відеозвернення із зазначенням імені, посади та заявою, що вони - «терористи в законі». І, як ви пам’ятаєте, була окрема вимога до президента: опублікувати заклик подивитися фільм про проблеми експлуатації тварин «Земляни».

Кривош мав при собі зброю і вибухівку, зробив кілька пострілів вгору. До Луцька виїхав Арсен Аваков (на той час міністр МВС). Володимир Зеленський заявив, що «тримає ситуацію під контролем». І ввечері, приблизно через 12 годин після захоплення заручників, виконав вимогу, порекомендував фільм «Земляни» (у той же день це відео видалили).

Заручники були відпущені. Кривоша затримали, але так, що штурм ще декілька днів обговорювався у соцмережах.

Справу проти Кривоша відкрили одразу за чотирма статтями, йому загрожує довічне ув'язнення. Скоріш за все, вирок оголосять наприкінці 2021-го чи на початку 2022-го року. Зараз «Плохой» знаходиться у слідчому ізоляторі. Він часто давав коментарі журналістам в залі суду, але УНІАН перший зумів зробити з луцьким терористом велике інтерв'ю.Для розмови виділили актовий зал, попередили, що під час бесіди підозрюваний перебуватиме в наручниках: «схильний до захоплення заручників». Зайшовши в зал, Кривош озирнувся, затримав погляд на портретах президента і прем'єр-міністра, перепитав з приводу останнього: «А це хто? Начальник департаменту?», після цього попросив, щоб ті фото не потрапляли в кадр:

«Щоб наді мною то не висіло. Ні Зеленський, ні…»

Розкажіть про події рік тому?

Було прийнято рішення влаштувати акцію протесту. Несправедливість, точніше бажання справедливості, було основним мотивом.

Несправедливість у відносинах між людьми - один фактор. Ті п’ятнадцять років, які я вже відсидів, виглядають дрібним хуліганством у порівнянні з речами, які робляться терористами в законі на так званих законних підставах. Не дивлячись на реформи (бутафорські), за гратами сидять бомжі та наркомани. Ті, хто дійсно грабує, вбиває, краде по-серйозному, не сидять. Щоб зрозуміти - треба вникнути в текст моїх вимог, в імена, які там фігурують. Навіть правоохоронці згодні, що один з них вкрав та награбував більше, ніж всі, хто перебувають за гратами в Україні. Феміда, юстиція як були продажними, так і залишаються.

Але абсолютна несправедливість - відношення нас, людей, до тварин. Я допомагав безпритульним тваринам як волонтер, вкладався в це. Напевно, зіграло роль те, що я і сам багато років провів у клітці, в неволі, тому краще розумію, що відчувають ті істоти. Фільм «Земляни» - про терористів та заручників, перші - люди, другі - інші види тварин. Взяти у заручники, звільнити - знаковий жест. Я закликав, щоб земляни звільняли «заручників».

Давайте до вашої ідеї повернемося пізніше, а обговоримо реалізацію. Чи правда, що у вас спочатку була ідея захопити церкву?

Так, була. Це була конкретна церква - собор центральний в Луцьку. Автобус і стояв у 200 метрах, навіть менше, від нього. Але добре, що я відмовився від цієї думки. Контролювати там ситуацію було б складніше.

Я кілька місяців навчався в духовній семінарії колись, давно дуже. Шукав там духовність у 16 років, але крім душевного бл***тва нічого не побачив. Церква символізує брехню, це частина держави, частина влади. Справжня віра - віра в себе, а не в різні дурниці. Найбільший тероризм - неусвідомленість.

Можете детальніше розповісти про той день, коли ви захопили заручників? Починаючи з самого початку, з ранку?

Я вийшов з готелю «Україна», де провів останні дві доби. Він знаходиться в 30-50 метрах від місця події. Проживав у номері, в якому вікно виходило на площу, та мав можливість, як кажуть оперативні співробітники, «все ретельно спланувати». У сумці був автомат Калашникова, гранати, понад сто патронів.

Якщо я не помиляюсь, був ще і револьвер?

Так.

І - відразу на автовокзал?

Так. Сів у таксі, поїхав на автостанцію. Я сидів на автостанції хвилин 20, до півгодини. Заходив у автобуси, виходив. Основними критеріями вибору транспорту було - відсутність дітей, щоб пасажирів було не менше десяти, щоб на вікнах були штори. Інше було не суттєво. У кілька автобусів зайшов - не відповідали критеріям. Потім цей...

Коли виїжджали з автостанції, у ньому знаходилося 11 людей. Дітей не було. Але коли я піднявся з сидіння, дістав з рюкзака автомат, автобус зупинився «на вимогу». Зупинила мама з підлітком. Вони сіли в автобус.

Візуально підліток - високого зросту, на обличчі була маска. Я дійсно не міг побачити, що він неповнолітній. Його мама попросила відпустити дитину, я попросив його зняти маску, щоб переконатися, що він неповнолітній. Логічно, що можна було б його відпустити на площі, але не можна було відпускати. Стратегія була - дати зрозуміти серйозність своїх намірів правоохоронцям. Якби, я показав м'якість та слабкість з самого початку, жодної розмови зі мною не велося б. Треба показувати силовикам, що ти готовий йти до останнього, і тоді у тебе, можливо, щось вийде.

Я подумав: «Моєму синові стільки ж років». Потім згадав себе, коли я у 17 років сидів на малолєткє, а зі мною сиділи чотирнадцятилітні.

Я подумав, що якщо держава дозволяє собі тримати таких заручників, то і я, заради благої мети, візьму на себе таку відповідальність. І від неї я нікуди не втік.Серед пасажирів була і вагітна. Ви її не відпустили з тієї ж причини?

У неї термін був - п'ять тижнів. Скажу, як є. Коли я пересаджував людей, вона трималася за живіт. Я запитав, що сталося, вона відповіла: «Вагітна». Я запитав про термін. Сказала: «На четвертому місяці». Але ознак такого терміну не було, і я вирішив: «Обманює, щоб відпустив». Але до неї було особливе ставлення.

Яке? Що ви маєте на увазі?

Дав медикаменти, воду свою, ще до того, як нам принесли. Намагався відкрити форточку біля неї.

А які медикаменти у вас були? Ви щось спеціально взяли для заручників?

Я ж не міг передбачити, що саме знадобитися пасажирам. Взяв аспірин, парацетамол, був заспокійливий «Гідазепам», були краплі «Барбовал»...

«Гідазепам» знадобився відразу. Була пасажирка літня, яка після першого попереджувального пострілу в гору почала голосно молитися. Її намагалися заспокоїти люди, я, але слова не діяли. Потім я згадав, що є таблетки. Вони подіяли швидко.

А якби трапився інфаркт?

Давайте судити не гіпотетично, а по тому, що було, по фактах, за наслідками.

Що було після вашого дзвінка на «102»? Коли поліція зрозуміла, що все реально?

Я так зрозумів що їм не вірилося досить довго. Багатьом в країні не вірилося й кілька днів після.

Я з самого початку зателефонував на лінію «102», попросив, щоб не було провокацій, щоб в радіусі 30 метрів поліцейських не було, людей не було. Під'їхало три патрульні машини, одна стала на відстані 10 метрів. Вони не захотіли почути мене, довелося зробити декілька попереджувальних пострілів вгору, щоб дати зрозуміти, що все це реально. Ці постріли інкримінують як замах.У суді допитують серед постраждалих сім поліцейських, які слізно розповідають, як я намагався їх убити. Найтяжча стаття у мене - замах на життя поліцейського (передбачає довічне ув'язнення, – УНІАН). Але всім зрозуміло, що у мене протягом дня було багато можливостей вбити поліцейського, починаючи від генерала Коваля, який був переговірником, й закінчуючи патрульними.

Читати ще: Тато – відомий вчений, мама загинула в ДТП: що відомо про батьків луцького терориста

Хочу розчарувати тих, хто любить бойовики з кров'ю - кров у мої плани не входила. Пролилася б кров поліцейського, заручника, вона б дискредитувала ідею того, що я робив. Якби я зрозумів, що ситуація виходить з-під контролю, перформанс був би припинений. Це не теракт, це - перфоманс.

Ви думали про те, що може бути рикошет? Що навіть неприцільний постріл в центрі міста - небезпечний?

Його не могло бути. Постріли здійснювалися по траєкторії: знизу - вгору. Я не піднімав автомат до обличчя, крім випадку, коли стріляв по дрону, через люк. Я стріляв від поясу, не прицілюючись.

Щоб ви розуміли, навколо площі - будівлі. За весь час було випущено 19 куль. Одна тільки куля знайдена у будівлі Головного управління Нацполіції Волинської області. Куля залетіла в коридор, пробила склопакет на другому поверсі, на висоті 7-8 метрів від землі. Єдина куля. Стріляв би я по траєкторії, по якій ходять люди, знайшлися б інші кулі в фасадах.

І як та куля влетіла у вікно?

Була зроблена за весь день одна коротка черга - три постріли по фасаду будинку, в якому Аваков проводив нараду. Чому стріляв? По-перше, зрозумів, що не сприймають серйозно, розповідають, що президент не в Україні. По-друге, звернув увагу, що з головного управління поліції вийшло… багато вийшло співробітників, не в бронежилетах, не в касках, там і жінки були. Роззяви стовпилися та робили селфі. Мене це збісило. Щоб більш реально сприймали, щоб почали ворушитися, був зроблений постріл. Але не по людях, по фасаду.

А навіщо вам потрібні були гранати?

Я у своїх вимогах говорив, що закладено вибухівку ще в одному місці, що автобус замінований. Для чого була викинута граната, з якої я не викинув чеку? Чому я сам подзвонив, просив її забрати? Щоб принесли в кабінет до Авакова та переконалися, що є вибухівка.

Читати ще: «Блокуй двері, бо зараз стрілятиму по ногах», – заручники розповіли про перебування в захопленому автобусі у Луцьку

Так для цього ж досить було однієї гранати?

Чому однієї? Гранат багато не буває в таких випадках (посміхається своєму жарту, – УНІАН). Розумієте, багато чого можна допускати. Але якщо взялися судити - судіть за наслідками, а не з того, що могло бути.

Що відбувалося всередині автобуса? Правда, що ви водія прикували наручниками?

Це голосно сказано. У мене дійсно були з собою кайданки. Була ймовірність, що він вискочить на ходу - по дорозі з автостанції на площу. Ми на світлофорі зупинялися кілька разів, у нього була можливість.

А якби він вискочив?

На цей випадок був інший план. Але, дійсно, кайданки я йому кинув, попросив пристебнутися до керма. Він сам застебнув їх на руці, але далі у нього щось не виходило, вони не були пристебнуті до керма, і так ми приїхали на площу. Він поскаржився, що йому боляче, що передавив руку, попросив зняти. Я кинув йому ключ, він розстебнув.Вам доводилося погрожувати заручникам?

У перші дні після того, як все сталося люди розповідали, що я поводився з заручниками добре, або не погано. Такі епітети лунали. У суді риторика змінилася. Для мене очевидно, що силовики провели «співбесіду». Але у свідченнях всіх сказано, що я фізичного насильства ні до кого не застосовував.

Я вважаю, що вони повинні, за великим рахунком, бути вдячні за те, що були учасниками моєї акції. Більшість людей все своє життя заручники влади, і нічого, терплять. Вони раді кнуту та ситі пряником. Ніхто не обурюється. А тут - бунт не словом, а ділом, і не за бабло, а за справедливість.

Ніхто з них, за великим рахунком, не постраждав.

Ви відчували страх своїх заручників?

Звичайно, страх у них був. Але я це питання ставив у залі суду одному з заручників: «Чи було страшно? Чи було однаково страшно всі дванадцять годин?». Було по-різному. Було таке, що жартували, один раз зробили мені зауваження, щоб я не матюкався. Я намагався ввічливо поводитися, але в розмові з генералом, здається, послав його. Це доказ того, що їм не було страшно?

Може, це стокгольмський синдром?

Я розумію про що ви говорите. А то, що люди так люблять владу, це якийсь синдром? Зрозуміло, що людям було важко, і смішного тут мало. Але маємо те, що маємо. Зробив те, що зробив. Все до останньої хвилини пройшло за моїм сценарієм. Все сталося, як повинно було. За виключенням не суттєвих моментів, як підліток в автобусі.Читати ще: Захоплення автобуса у Луцьку: вагітна жінка, яка була серед заручників, втратила дитину

Кульмінацією вашого сценарію була розмова з Зеленським?

У будь-якому випадку, заручники були б відпущені до 22.30 год, до повного настання темряви. Багато факторів могло спрацювати проти мене. У правоохоронців руки свербіли, я це розумів. Є така річ як тепловізор, який не міг бути використаний, поки автобус стояв, нагрітий сонцем.

Усі вимоги мали риторичний характер, крім вимоги до Зеленського. Це була пріоритетна вимога. Вона була зроблена так, що її було найпростіше виконати.

Президент намагався вас переграти, говорив як актор, режисер?

Як людина. Це відчувалося, мені це сподобалося. І на «ти» він перший перейшов, я вже потім. Він почав з того, що по деяких особах в моєму списку він згоден. Потім сказав, що згоден виконати мою вимогу, якщо я відпущу трьох заручників. Я погодився.

Я подивився на годинник і зрозумів, що залишилося трохи більше півгодини до спланованого відпускання заручників. Я сказав: «Відпускаю трьох заручників, а ти викладаєш відеозвернення: «Фільм «Земляни». Дивитися всім». Після того, як воно побуде півгодини в інтернеті, я відпущу інших десятьох». Акцентую: рішення відпустити десятьох прийняв я сам. Такого не було, як кажуть, що він просив відпустити всіх.

І що думаєте про те, що відбувалося вже після? Ви читали, що все було нібито зрежисовано Зеленським, Аваковим?

Ви самі вірите, що я не сам по собі діяв? Люди не дурні, розберуться.

Ви думаєте, що люди будуть розбиратися? Думаєте, хтось згадує цю історію через рік?

Я вам скажу, що, в першу чергу, зробив це для себе. Тому, що я вважав за потрібне так зробити. Якщо діяти з оглядкою на «забудуть», «не забудуть» - це буде не справжня річ. Я не скажу, що мене це не цікавить. Мало цікавить. Ті, кому треба – не забудуть.

Одна справа - розклеювати листівки по місту Дубно з закликами жаліти тварин. Інша справа - зробити щось більше, глобальне, якщо ти відчуваєш силу, здатність. Розмова ж не тільки про Україну. У якій державі я б не знаходився, я б зробив те ж саме. Фільм, про який мало хто чув, побив рейтинги.

Я у свої сорок чотири прийшов до висновку, що сенс життя потрібно зробити самому, що його не існує. Є слова «любов», «справедливість», «правда», які ми час від часу називаємо змістом. Але їх потрібно доводити. І коли совість підказує, що ти можеш зробити більше, але не робиш, бо боїшся закону, покарання, ще якихось речей, ти даєш задню перед самим собою. Я такого не люблю. Прийшов час, я поставив собі питання: на яку максимальну дію я здатний, що зробить сенс життя та поліпшить справедливість у глобальному масштабі.Мені ставлять питання: «Чому такий метод? Мета благородна, але таким методом це не робиться». Але якщо ти прийшов до розуміння, що інші методи не спрацьовують? Довелося. Скажу, що є хвороби, які лікуються тільки сильнодіючими засобами, якщо говорити метафорами: «День антисистеми» - як нашатирний спирт. Щоб щось змінити, треба впливати на свідомість людей такими акціями. Треба будити совість людей. Будити голосно, інакше не чують.

І ви побачили хоч найменші ознаки того, що щось змінилось?

Багато людей зрозуміли, багато дякували. Але я розумію, те, про що я говорю, роблю, більшості - нафіг не потрібно. Їх все влаштовує.

Ви казали, що були волонтером, дбали про тварин. Чому не допомагали військовим? Чому не поїхали на фронт боротися з несправедливістю?

Я противник будь-якої війни. Жити і служити - різні речі.

А патріотизм?

Я прийшов до думки, що патріотизм у 98% - бізнес на крові. Я забув внести у свій список міністра освіти, за патріотичним вихованням - гарматне м'ясо.

Скажіть, а захист тварин - не бізнес?

Я згоден з вами повністю. Ви знаєте, що більшість так званих зоозахисних організацій (українських і не тільки українських), на наступний день засудили мій вчинок. Мене це не хвилює, це до питання про те, чому не можна допомогти тваринам мирним шляхом.

У своїй книзі «Філософія злочинця» ви цитуєте у тому числі Достоєвського. Напрошується порівняння вас з Раскольніковим, тільки замість сокири - автобус. Ви про це не думали?

Ви погано, напевно, читали «Злочин і кара». Раскольніков не виніс того, що зробив.

Вже після арешту вас відправили на психологічну, психіатричну експертизу. Можете розповісти про результати?

Направляють усіх, у кого санкція статті передбачає довічне ув'язнення. З самого початку, коли я ще був в автобусі, поліцейські озвучили версію, що я раніше лікувався, що я - психічно хворий. Але у мене ніколи такого не було. Експертиза показала, що я у нормі, осудний.

Мені заявили, що мене у будь-якому випадку дискредитують. Завдання - стерти мене, як особистість, і дискредитувати ідеї, які я хочу донести.

Яким буде вирок? Що каже адвокат? Що, на вашу думку, скажуть судді?

Трохи смішна ситуація з адвокатами. Держава призначає, я від них відмовляюся. Я сам себе можу захистити, точніше не самого себе, ідею.

Яким би не був вирок - все моє. У будь-якому випадку, апеляція писатися не буде. Я вперше про це заявляю, хоча рішення було з самого початку. Мені поблажки суддів не потрібні.Що у вас з руками, що це за бинти під наручниками?

Кайданки одягають, знімають. Пошкоджуються руки. Я вже пропонував персоналу, щоб вони потренувалися на своїх рідних вдома - на дружин одягати, знімати, щоб не пошкоджувалися руки. Але все одно це у них погано виходить. Кайданки - нестерильні, подряпини потім довго заживають, не хочеться, щоб якусь болячку занесли. Я зробив таку вимогу, щоб мені перемотували руки.

Кайданки, кайданки… Їх застосовують незаконно стосовно до мене. Презумпцію невинуватості ніхто не скасовував. Вироку ще нема. Кайданки використовують для тих, хто довічно засуджений, або, ймовірно, буде так засуджений. За всю історію СІЗО, за останні кілька десятків років точно, це єдиний такий випадок, що водять у кайданках.

Вважається, що так потрібно через те, що ви схильні до захоплення заручників.

Так, кажуть, що в правилах внутрішнього розпорядку так прописано. Але якби я тут за ті одинадцять місяців дав привід на мене їх одягати - спробував захопити в заручники когось з персоналу, накинувся… Навіть не було такого, щоб я нецензурно когось вилаяв. Мені зрозуміло, що це рішення прийнято у Києві.

Може, у вас просто не було можливості захопити тут заручників?

Я в цьому сенсу не бачу. Це не моя професія. Разова акція була і все.

А яка ваша професія?

Я філософ за станом своєї свідомості. Людина, яка найбільше любить мудрість, а мудрість - це свобода. Я вважаю, що у в'язниці не я, а ті люди, які не розуміють того всього, що у фільмі «Земляни», чиї інтереси не виходять далі банківської карти, холодильника, нової машини. Я не в тюрмі, у мене дуже багато свободи.

Який фільм рекомендуєте подивитися через рік?

Є дуже сильний фільм «Скотозаговор», рекомендую подивитися після «Земляни».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---