«Засудили до 18 років позбавлення волі у РФ»: розповідь матері полоненого лучанина

У 18 років Владислав Плахотнік залишив рідний дім у Луцьку, не сказавши мамі про те, що вирушає вступати до полку «Азов». Хлопець служив медиком у підрозділі з літа 2023 року. Наприкінці грудня він потрапив до російського полону, а 2024 року його у РФ засудили за тероризм та позбавили волі на 18 років.

Мама військовополоненого Ірина Плахотнік розповіла Суспільному, як вона бореться за те, щоб витягнути сина з російської тюрми та повернути в Україну.

Зі слів мами, син мріяв стати військовим з самого дитинства, постійно ходив в камуфляжі, збирав дітей у дворі, щоб грати у війнушки.Навіть на віньєтку в дев'ятому класі фотографувався у військовій формі. Мабуть, каже Ірина Плахотнік, Владиславу від дідуся передалася любов до військової служби, бо він був військовим.«У нас була класна керівничка – соціальний педагог та психолог. Вона казала, якщо Владу психологічно зручно ходити у військовій формі в школу, то нехай ходить», – розповідає мама.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Владислав закінчував третій курс коледжу. 22 червня 2023-го йому виповнилося 18 років, він одразу пішов до територіального центру комплектування та соціальної підтримки потайки від мами.«Я вже про це потім дізналася. Згодом він сказав, що поїде в Одесу машини ремонтувати. Фото мені з гуртожитку скидав. А потім кілька днів не виходив на зв'язок, сказав, що телефон розбив. Моє серце почало тривожитися. Я збиралася їхати в Одесу і зрозуміла, що ті фото всі були не його, а з інтернету», – розповідає мама.

Читати ще: У Росії засудили сімох українських полонених за Курську операцію

Тоді чоловік розповів дружині, що син вирішив вступити до полку «Азов».

Ірина Плахотнік розповідає, що шлях сина до того, щоб потрапити в «Азов», був нелегким. З її слів, не кожен охочий, вмотивований та молодий чоловік може пройти всі фізичні та психологічні випробування.«Після вишколу минуло два місяці, їх відпустили на неповні три дні додому. Він казав, що до всього був готовий. Казав, що в полон не здасться, підірве себе гранатою. Я плакала і просила такого не робити», – пригадує розмови з сином Ірина.

Владислав в «Азові» служив медиком підрозділу, допомагав виносити поранених, надавав першу допомогу та евакуацію. 19 грудня 2023 року він пішов на завдання, а 23 грудня колега показала Ірині відео з російських Telegram-каналів, де її сина з мішком на голові допитували у Серебрянському лісі. Він потрапив у полон.«Його судили дуже швидко. 3 травня вже був вирок російського суду – 18 років позбавлення волі. У серпні була апеляція, але вирок залишився без змін. Я знаю, що він був у луганському СІЗО, потім у Ростові, потім в Новочеркаську, а зараз вже в тюрму первели», – розповідає Ірина Плахотнік.

Читати ще: У Володимирі провели акцію на підтримку полонених та безвісти зниклих Героїв. Фото

Владиславу вдалося кілька зателефонувати мамі з ув'язнення. Також він пише листи.

Зі слів Ірини, у Ростовському СІЗО син сидів у камері, де було 30 чоловіків. Не вистачало усім місця, щоб сісти чи лягти, спали по черзі. У Новочеркаському СІЗО Владислава посадили в камеру до російських ув'язнених, він був один українець серед 15 росіян. Нині сина перевели до тюрми, каже Ірина.Із телефонних розмов жінка знає, що в сина з'явилися проблеми зі здоров'ям. Потріскали губи та шкіра на руках через те, що бракує вітамінів. Гуляти не виводять.

«У нього були проблеми зі здоров'ям, він хворобливим був у дитинстві. Плоскостопість була, вроджені вальгусні стопи. У першому класі виявили, що в нього астма інтермітувальна. Він кашляє багато зараз, бо сиро в тюрмі дуже, пліснява скрізь», – розповідає Ірина.

Читати ще: 25 років колонії: в окупованому Донецьку засудили полоненого азовця з Волині

Під час одного із дзвінків Владислав розповів мамі, як потрапив у полон. Сина разом з побратимом контузило і вони втратили орієнтацію та вийшли не на українські позиції, а на позиції ворога.

«Росіяни відкрили вогонь, побратима вбили зразу, а Владу влучили в плитоноску, ну і він за дерево якесь заховався, а потім в окоп. До нього підійшли, наставили автомат і забрали в полон», – провадить мама.Окрім дзвінків, Ірина Плахотнік також листується з сином. А ще звертається до багатьох міжнародних організацій, які можуть допомогти звільнити сина.

Ірина Плахотнік неодноразово писала листи-звернення в різні інстанції: у Червоний Хрест, в Координаційний штаб, Зеленському, Буданову, Папі Римському, в Катар, в Арабські Емірати, Ердогану, в Америку та лідерам Європи.

«Я погано почуваюся, якщо щось не роблю для того, щоб його звідти забрати. Хоча б якусь допомогу надати, ліки навіть ті самі чи вітаміни через якихось посередників», – зітхає жінка.Чоловік Ірини також служив від початку повномасштабного вторгнення в 110-й бригаді, разом виховують меншого сина Станіслава та працюють заради того, щоб війна швидше закінчилась, а їхній старший син опинився вдома.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---