«Зараз на планеті такий період, який можна назвати проходженням через точку нуль», – психотерапевт

Хто я? Звідки я? Куди йду? Це одвічні питання, що їх ставить перед собою людство. У чому полягає сенс життя, як знайти себе в ньому, в ефірі програми «Психолог і я» телеканалу «Аверс» говорили з психологинею, психотерапевткою Наталією Рейч. Ці питання вкрай важливі для людини, яка по-справжньому прокинулася до життя й хоче усвідомлювати кожну мить. Як зазначила психологиня, таких, кому важливо не тільки поспати, поїсти і порозважатися, а й максимально відкрити властивості та можливості своєї душі, стає дедалі більше. А багато хто прагне зберегти те світло, яке ми відчували в дитинстві.

Нині такий час, що люди не відчувають такої стабільності, впевненості у завтрашньому дні. Багато хто відчуває певний екзистенційний вакуум і не може знайти відповіді на запитання, в чому його призначення у житті. Чи доводилося вам спілкуватися на ці теми з клієнтами й чи є серед них молоді люди?

Така екзистенційна криза відбувається приблизно кожні сім років. І навіть маленькі діти замислюються над питанням, у чому ж сенс їхнього життя. Пам’ятаю, в чотири-п’ять років я запитувала, для чого живу, хто я. Раніше думала, що то випадково. Але зараз до мене приходять батьки й кажуть, що дітки їх про це запитують.

У зв’язку з пандемією дуже все активувалося. Найбільше приходить молодих людей у віці від 20 до 21 року. Це якась така криза – хтось закінчив університет і не знає, чи працювати за спеціальністю, у них вже відбулися якісь стосунки. Ці люди прокинулися до свідомого життя, знову ставлять собі запитання «Хто я?», «Чи те я роблю? Чи це моє призначення?», а також щодо дружби і взаємин.

Далі – це вже вік 30-35 років, люди, які вже щось набули, мають стосунки, сім’ю, кар’єру. Вони так само думають, чи правильно рухаються. Коли є певна стабільність, люди починають прокидатися до екзистенційних питань. Потім настає криза приблизно 42 років, 56… Тобто це питання, яке супроводжує людину протягом усього життя. І якщо вона дає собі відповідь на нього, звісно, орієнтири можуть поступово змінюватися, та людина стає щоразу багатшою, що більше цих сенсів вона відкриє протягом життя. Тоді це життя стає набагато ціннішим, наповненішим, усвідмоленішим саме для неї.

Рівень обізнаності людей у питаннях психології став значно вищим. Є багато інтернет-ресурсів, де можна почерпнути інформацію. Наскільки зараз, на вашу думку, психологія затребувана серед громадян?

Люди прокидаються до того, щоб розуміти себе, щоб розуміти, які процеси відбуваються. З одного боку, інтернет-ресурси в цьому допомагають, а з іншого – там немає цензури і є безліч найрізноманітнішої інформації, у якій, не маючи орієнтирів, можна просто заблукати або взагалі втратити і себе, і сенс. Тому мені дуже приємно, коли люди приходять на консультацію чи заняття, багато чого перечитавши в інтернеті.

Насправді з такими людьми, які знають багато теорії, дуже добре працювати. Як на мене, не втратився і сенс спеціалістів, навпаки, дедалі більше зростає потреба в людях, які можуть дати якісь практичні навички, відкоригують теорію. Я іноді наводжу такий приклад: можна десять років читати, як плавати, але поки ти один раз не прийдеш у басейн і тренер не побачить, чи ти робиш правильні рухи, це залишиться тільки теорією.

Загалом, хочу сказати, якщо ти гориш тією справою, яка тебе надихає, буде і реалізація, передусім для себе, бо спеціаліст має найперше відкривати щось для себе. Тільки ті знання, які стали твоєю мудрістю, які пропустив через себе, ти можеш передати і вони будуть працювати в житті твоїх клієнтів. Тому психологи дуже багато працюють над собою. Це процес, який триває все життя.

Життя усіх людей – це 50 відсотків їхнього особистого досвіду, а ще 50 відсотків – інформація, яку черпаємо ззовні. Що є важливішим для людини, щоб бути високодуховною та культурною?

Питання духовності є дуже широким. Кажуть, що краще не зачіпати тем духовності, політики і спорту. Навпаки, як на мене, це набагато ширше поняття, ніж сама релігія, і зачіпає базові людські цінності, що стосуються життя і смерті, буття, страхів, свободи й відповідальності. Однозначно, що кожна людина пропускає це через себе.

Найперше, коли людина не є сформованою особистістю, якщо не усвідомлює, що відбувається усередині неї, не вибудувала горизонтальні зв’язки з іншими людьми, про якусь високу духовність, якщо вона живе в соціумі, не можна говорити. Тобто по горизонталі це має бути формування себе як особистості, взаємостосунків з іншими, а по вертикалі – з усім простором, зі всім живим як продовженням себе. Бо кожна людина, яка приходить в наше життя, – це і наше проявлення, і наше дзеркало, і наше продовження. Коло і товариство людей, які нас оточують, – це наш мікровсесвіт. І ми його створюємо.

Духовна психологія допомагає пізнати макровсесвіт через внутрішнє відкриття себе. Пізнай себе, пізнай свій внутрішній світ – і зможеш усвідомлювати, що відбувається зовні. Змінити когось не можна. Можна змінити тільки себе, своє ставлення до ситуації, до події.Тобто мета цієї психології – об’єднати духовний і фізичний рівні? Наскільки це складно зробити?

Віктор Франкл створив логотерапію. Його книга «Логотерапія і екзистенцій ний аналіз» для мене – одна з базових. Та насправді духовний пласт лежить поза межами нашої логіки, він не вимірюваний науковими поняттями, тому є дуже суперечливим і багато хто не хоче за це братися. Хоча традиційна психологія стала затісною, як на мене, я відчула, ніби впираюся у якусь стелю, а є щось більше – поза межами логіки, наших відчуттів, почуттів, те, що на тебе впливає. І коли ти не відкриєш цей пласт, то не відчуєш тієї повноти життя.

Не можна пояснити логікою нашу інтуїцію. Але якщо ви чините так, як вона підказує, хоч це нелогічно, отримуєте найкращі результати. Наука розвивається, але вона відповідає тому рівню суспільства, до якого воно дозріло. Духовна психологія пробує відкрити межі.

В умовах пандемії люди тривожаться, не можуть знайти опори, щоб адаптуватися в цій ситуації. Потрібно знайти ресурс, щоб далі жити. Як можна їм допомогти? Можливо, є якийсь комплекс практик?

Можу запропонувати комплекс не тільки тілесних практик, а й як знайти рівновагу на душевному та духовному рівні. Дуже актуальним стало питання віднаходження сенсу саме зараз. Пандемія коронавірусу активувала дуже багато страхів, тривожності і втрати орієнтирів. Людям дуже швидко треба переорієнтовуватися в бізнесі. Багато з тих, хто колись відчував стабільність у заробітній платі, у стосунках, зараз відчувають кризу.

Я сказала б, що криза – це завжди добре. У кожній кризі криється потенціал. Вона виводить на поверхню те, що приховано у нас всередині, і дає можливість взяти оцю суть і йти далі. Зараз на планеті такий період, який можна назвати проходженням через точку нуль. Потрібно те, що для самої людини важливо, взяти, а все старе відпустити.

Багато хто боїться змін. То перше моє завдання – пояснити, що не страшно, а страшно цікаво. Якщо людина налаштовується на пізнання, як дитина, якщо починає виявляти творчість, співтворчість, якщо вірить у свої сили і в те, що Всесвіт дбає про неї, то для неї відкриваються нові перспективи і можливості.

Ми перевірили, що слухачі духовної психології, а їх вже є сотні тисяч по всьому світу, кризу використали для того, щоб для себе побачити нові перспективи, переосмислити, що ж треба відпустити.

Читайте ще: «Наше тіло говорить з нами через симптоми», – психосоматолог з Луцька

Якщо взяти на рівні тіла, коли є стан тривоги і людина має відчуття, наче земля втікає з-під ніг, передусім треба застосовувати техніки заземлення. Вони дуже прості й дуже актуальні. Коли від страху чи тривоги починають труситися ноги, треба робити акцент на зв’язок із землею. Навіть якщо ви у взутті, уявіть, що ходите по росі чи якійсь приємній поверхні, по пісочку чи теплій водичці. Це відразу починає повертати опору.

Важливе й дихання. У стані стресу воно стає дуже поверхневим. Якщо людина починає дихати глибше, тобто вертатися в цю реальність, то усвідомлює, що дихає не сама. Навіть якщо вона забуває про дихання, абсолют і Всесвіт підтримує це життя. І усвідомлення цього заспокоює.

А далі вже – акцент на собі. Усі системи й органи працюють злагоджено. Ми ж не натискаємо щоранку кнопочку, яка нормалізує артеріальний тиск чи травлення. Наш організм теж нас підтримує.

Якщо усвідомлювати, що є рідні й близькі, яким ми потрібні, які нас люблять, то сенс життя знову повертається навіть на рівні простих побутових речей.

Тобто важливі чотири опори: земля, я, дихання та рідні, близькі, друзі. Це все дає людині повернутися в цю реальність та усвідомити, що все гаразд.

Людина починає тривожитися, коли думає на п’ять-сім кроків наперед, про те, що буде завтра. А коли повертається в тут і зараз, то вже є зона безпеки. І з цієї точки, коли є опора, можна щось планувати.

Щодо душевних практик, то можна взяти і промалювати свій страх, винести його на папір. Особливо ця методика допомагає в роботі з дітками. До речі, зараз дуже багато дітей налякані тією інформацією, яка йде з екранів телевізорів. Під час тестувань дуже багато дітей малювали себе на лікарняному ліжку, тобто в них теж є цей страх, загроза смерті. Коли батьки створюють якусь таку безпечну зону, а не дивляться при них новини, це дуже добре. Звісно, об’єктивну реальність потрібно знати, не треба з неї випадати, але треба дбати і про рідних, особливо, коли це маленькі діти. Тобто має бути контроль за інформацією.

Емоції можна протанцьовувати. Можна в безпечний спосіб це виявляти, навіть розповідати рідним і близьким про цю тривогу. Коли людина це озвучує, то вже стає не так страшно.

Якщо взяти духовний рівень, є така коротенька молитва-звернення, просто прохання, спілкування з абсолютом: якщо я з Богом, якщо Він підтримує моє життя, якщо у мене є величезний сенс, мета і бажання, то хто може бути проти мене?

У такий кризовий період оголяються емоції і травми ще більше виявляються. Психологи кажуть, що це треба пропрацьовувати і усвідомлювати. Можна це робити самотужки чи варто звертатися до спеціалістів? Хто це робить – психологи, психотерапевти, реабілітологи, медики?

Усі спеціалісти частково це роблять. І психотерапевт вивчає сферу емоцій людини, але якщо це такий стан, коли емоції захопили і немає далі якихось патологій, то це сфера роботи психолога. З цим працюють і реабілітологи, остеопати, коли є блок на певному рівні й витіснені емоції. Адже емоції живуть в тілі, мають у ньому свій відклик. Страх локалізується в ногах, навіть у нирках. Якщо це гнів – хочеться когось вдарити.

З самого дитинства нас навчили витісняти емоції, мовляв, хлопчики не плачуть, дівчатка не б’ються, не можна так поводитися на вулиці тощо. І ми їх або витісняємо, або хочемо вилити. А по суті, якби з дитинства до семи років нас навчили конструктивно проживати ці емоції і їх виражати, не було б проблем. Дуже добре, що вже зараз є багато спеціалістів, які з найменшого віку працюють з дітками, дають їм усвідомлювати переживання, те, як прожити безпечно, про що їхній гнів, про що – страх, тому що це сигнали нашого тіла, які нам мають допомагати.

Часто тіло подає нам сигнали якимись хворобами. Чула, що в багатьох через стрес загострилися алергічні вияви. Чи може це бути пов’язано з цією кризовою ситуацією? Як із цим боротися?

Я активно займаюся психосоматикою. Дедалі більше мудрих мислячих лікарів не тільки призначають лікування, а й скеровують до спеціалістів, які працюють з цією душевною частиною. Психосоматика перебуває на межі психології та медицини. Вона говорить про те, що до 60 відсотків наших захворювань – від оцих витіснених емоцій, неправильних переживань та пов’язаних із ними думок і дій. На мою думку, близько 90 відсотків хвороб пов’язані з психосоматичною основою.

Стресовий фактор найперше дає реакцію шкіри, бо це найбільший орган, який захищає нас від зовнішнього середовища і контактує з ним. Якщо немає відчуття безпеки, шкірою починає бігти мороз. Коли нема відчуття стабільності, захисту, безпеки, впевненості, то шкіра дуже швидко може реагувати. І лікування тільки медикаментозними засобами буває марною справою, доки людина не віднайде внутрішнього спокою. Це пропрацьовують зі спеціалістами.

Ви говорили про духовний, душевний та фізичний рівні. А якщо людина акцентує увагу на якомусь одному з них, чи може вона при цьому бути щасливою, гармонійною?

Проведімо невеличке дослідження. Коли людина дбає тільки про фізичне тіло, чи вона хворіє? Звісно. До мене приходять такі люди, які кажуть: «Я постійно тренуюся, у мене дуже здорове харчування. Але не розумію, чого мені не вистачає, немає радості, натхнення, я періодично хворію». Так само, коли людині проводять хірургічне втручання, жоден лікар не скаже, що захворювання більше не повернеться. Якщо дбати тільки про фізичне тіло й не підключати душевне, тобто рівень емоцій та екології своїх думок, то це тільки один пласт.

Є й інші люди – дуже душевні та сердечні. Вони не дбають про свою фізику, бо біжать кожному допомагати і справді мають дуже багато енергії. У мене є кілька клієнтів, які захворіли на онкологію, але були дуже сердечними, відкритими й жертовними. У них не було захисту і світ їм не повертав того, чого вони очікували. Бракувало того духовного рівня, де людина розуміє закони і закономірності, де є першопричина порушень в нашому організмі.

Люди, які дуже багато моляться, ходять до церкви, начебто вже настільки духовні, але в них постійно є хвороби. Знаю таких людей, які тільки виходять з храму – і починають когось осуджувати або, навпаки, дуже лякатися. Виявляється, вони хочуть наситити свій духовний рівень, але на рівні душі у них блок. І до фізичного рівня ця енергія благодаті просто не доходить. Тому треба і на рівні духовному розуміти, що відбувається, яка оця пропускна здатність душі та як на рівні фізичному відбуваються трансформаційні якісні зміни. Коли оцей канал вибудуваний, тоді все гаразд, у людини постійно йде розвиток, трансформація тільки в позитивну якість.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---