«Занадто багато слів у цьому світі. Так мало вчинків!»: у Луцьку презентували другу посмертну книгу солдата – Героя України. Фото

У цих книгах є все. Роздуми про Бога і життя. Ліричні зізнання коханій. Міркування про пошуки сенсу і мету життя. Лаконічні вислови-ідеї про те, що значить бути громадянином. Плани і мрії. З кожної сторінки, здається, промовляє голос Героя України, офіцера ЗСУ Тараса Матвіїва. Ще живого…

Посмертна книга журналіста, волонтера, солдата-добровольця «Мої думки» складається з двох частин. Перша – «Мої думки. Ритмопроза» – вийшла наприкінці 2022 року. Вона стала підсумком довгого і кропіткого шляху, який розпочав автор, а продовжили його батьки. На жаль, після втрати сина. У книзі – поезії, написані верлібром. Речитативом, який нагадує ритмічну прозу.Нині ж у читальному залі Волинської обласної бібліотеки для юнацтва представили продовження двотомника – «Мої думки. Проза». До нього увійшли різноманітні есеї – суто прозові твори, різні за обсягом, але усі однаково глибокі за змістом. Адже недарма епіграфом до книг стало зізнання Тараса: «Єдине, що мене не зрадило, – слова, які я писав душею».«Це була його мрія. Точніше, одна з 51. Ми знайшли список мрій сина після того, як його не стало. Перша мрія – цитую – це «Перемога: Крим і Донбас». Тобто повна перемога нашої держави. Друга – «Видати збірку, книгу, спогади». Ми з батьком частково здійснили її», – розповідає мама Тараса Валентина Матвіїв.

За спокійною розповіддю вчувається неймовірне внутрішнє напруження і біль страждань, через які пройшли батьки, поховавши сина-героя. «Коли готували книгу до друку, а я стала її впорядником, було дуже важко. Наче пропустила через себе синові думки, переживання, душевні муки», – зізнається Валентина Матвіїв.

Зустріч розпочалася з хвилини мовчання за усіма захисниками, які віддали життя за Україну. Після цього присутні переглянули своєрідний «привіт з минулого», складений з відеоепізодів життя Тараса.Хлопець народився 18 лютого 1989 року на Волині. Згодом батьки переїхали у місто Жидачів на Львівщині, де й минало його подальше життя. Після школи закінчив факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Працював кореспондентом провідних українських ЗМІ.

З 2013 року був на Майдані. Став співкоординатором «Пошукової ініціативи», яка шукала людей, зниклих під час Революції Гідності. З початком АТО добровольцем вирушив на схід. Воював на найважчих ділянках фронту. Батькам нічого не розповідав – казав, що у журналістських відрядженнях.

Йти шляхом справжнього чоловіка та громадянина. Таким було життєве кредо Тараса. Тому у вересні 2018 року він вступив до Академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Мама пригадує, що ні на мить не сумнівалися з батьком у тому, що син продовжуватиме службу в армії.

«Тарас хотів стати офіцером. Він казав, що так зможе принести більше користі, ніж рядовий солдат», – зазначає жінка.

У грудні 2019 року Тараса Матвіїва скерували для проходження служби на посаду командира взводу 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.Момент загибелі воїна 10 липня 2020 року описано у повідомленні бригади, командування якої ініціювало процедуру подання на звання Героя України.

«Позицію, якою командував молодший лейтенант Матвіїв Тарас Тарасович в районі села Троїцьке Попаснянського району, атакували окупанти. Били зі 120 мм мінометів. Одна з мін потрапила в бліндаж, де було двоє вояків. Бліндаж загорівся і частково обвалився. Тарас першим кинувся на допомогу побратимам – витягнув двох своїх бійців назовні і відніс в безпечне місце. У цей час ще одна міна впала на позицію і осколками смертельно поранила Тараса».

Указом Президента України № 271/2020 від 13 липня 2020 року, Матвіїву Тарасу Тарасовичу за героїзм і особисту мужність, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові, надано звання «Герой України» (посмертно)».Читати ще: Офіцер родом з Волині Тарас Матвіїв посмертно отримав звання Герой України

«Того дня, коли батько поїхав по тіло сина, я прибирала у кімнаті. Ніколи раніше не потрапляла мені до рук, а тут побачила зелену папку. А в ній папір. І напис «Мої думки», а на звороті – «Відредагувати (в хронологічному порядку) мамі», – пригадує Валентина Матвіїв. – Два роки готували першу книгу. Розбирала почерк, підбирали фото, оформлення. Усе, аби зберегти думки сина… У книгах всі твори розміщено у хронологічному порядку. Так краще помітно, як він дорослішав, змінювалися його думки. Є тут і армійський польовий зошит Тараса…»Одне із ключових запитань, на яке відповідає мама, – для чого їм щоразу розворушувати пекучу рану, яка припадає попелом, але ніколи не загасне.

Слово Валентині Матвіїв: «Ми видали синову книгу, запровадили конкурс для журналістів його імені, аби люди дізналися про творчість Тараса і таких, як він, аби люди дізналися про героїзм захисників України, пам’ятали полеглих, надихалися прикладами, розуміли значення підтримки і продовження справи рідних…»«Прохання:

Будьте гідними ранкового сонця!

Як сказати, щоб вас пройняв мій біль?

Біль чорної матері, біль землі потривоженої?

Коли почуєте стогін вітрів Сходу?

Не виправдовуйте свою черствість буднями.

Не виправдовуйте пристосуванством нервової системи.

Які то будуть жнива цього літа рясні і маки в житі!

…і ви вкотре не пропхнетесь у вагон метро

Через бісову множинність зайвих тіл.

Проклинаючи час, заплющіть очі і згадайте про маки в житі».

Тарас Матвіїв. «Як будете ховати». 29.06.2014.

Олександр ДУРМАНЕНКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---