Залишилися тільки льохи і криниці: смерч у волинському селі 35 років тому

35 років тому Шельвів Затурцівської громади Володимир-Волинського району пережив страшну трагедію. Спекотного липневого дня на село налетів смерч. 37 осель стихія знесла повністю, було багато поранених, четверо людей загинули.

Місцеві розповідають, що вихор піднімав будинки угору і просто розривав їх, а свої речі після стихії люди знаходили навіть у сусідніх селах, ідеться в сюжеті ТРК «Аверс».

«Гуло. Чорно стало. Такий гул був тупий, сильний, свистячий, що не передати. По лінії, що паралельно йде до моєї хати, знесло все до фундаменту: і хати, і те, що було в хатах. Залишилися самі льохи і криниці без дахів», – пригадує місцева жителька Калина Войтович.

Смерч на село налетів 20 липня 1987 року.

Жінка зазначає: того дня перебирала біля хати смородину, погода була дуже спекотною, а повітря – тяжким.

«І потім я вийшла. Бачу, що з того боку опустився один такий рукав і низом виляє хвіст. Одна хмара, друга, поміж ними – третя. І почали вони між собою колошматитися. Дивлюся: вже летять дошки, дерева, гілляки. Мені було все видно, бо я згори стояла. Кажу: «Мамо, ховайте дітей, бо смерч». А мама у відповідь: «Яка смерть?» Мама не знала, що таке смерч. Бачу: дахи летять, дерев на початку села вже немає.

Я тільки вспіла вскочити в хату. Ще зловила двох сусідських дітей. Зачинила двері зсередини і тримала, щоб не вирвало. Постільну білизну було вивішено, все прання, бо спека була. То обкрутило так... І було обгоріле листя…

У крайній хаті жив чоловік, то його великого трактора з причепом викинуло на берег і перевернуло догори колесам», – розповідає Калина Войтович.

Вітер зірвав із її будинку дах, але сама хата вистояла. Речі місцеві жителі потім знаходили навіть у сусідніх селах.

«Люди привозили речі до сільської ради і вішали їх на паркані», – каже жінка.Ще один місцевий житель Ярослав Дмитрук зазначає, що після стихії його сім’я залишилася без хати, літньої кухні та хліва.

«Я працював зоотехніком. Збирався йти на ферму на вечірнє доїння, і тут налетів смерч. Забрав хату, хліва, літню кухню. У нас нічого не лишилося. Добре, що ми живі зосталися… Тільки підлога лишилася. Абсолютно нічого не осталося: ні ложки, ні вилки. Вихор був дуже страшний… Ми заховалися в льоху…

За два місяці відбудували село. Ми платили за будинки. Трошки була допомога, бо ж був іще Союз. Привозили продукти, поки будувалося все, і за два місяці відбудували село. Кожному дали хату, ми працювали і так потихеньку наживали все по-новому», – ділиться чоловік.

Читати ще: Йорданський сад у Луцьку. Воєнні втрати міста

Людмила Терещук із чоловіком також після стихії залишилися без даху над головою. Щоправда, хату їм відбудували дуже швидко. Вже в листопаді того ж року вони переїхали на нову вулицю і в новий дім.

«Чоловік прийшов на обід (він на тракторі працював) і приліг відпочити. Я йому кажу: «Встань і подивися, що то таке страшне іде». А він відповідає: «Ой, нічого там не йде». Як воно стало ближче, він скочив і каже: «Тікаймо, смерч». Він побіг до сусіда, сховався в льоху. А я побігла в поля. Бачу, що те все на мене йде, тому бігом назад вертаюся. Там у нас біля хати зарості були, то я в них лягла. Встаю – вже немає хати.

Побачила, як будинок Ярослава Павловича підняло угору. Цілу хату підняло й розкинуло. Почала плакати: хати немає, хліва немає, худоби немає… Але відбудували. Вже в листопаді ми прийшли жити в нову хату. Але ремонти робили самі», – каже Людмила Терещук.

Володимир Чечервяк у ті часи був керівником місцевого колгоспу. Пригадує: тоді якраз готувалися до жнив, які мали початися через два дні.

Стихія тривала кілька хвилин, але принесла жахливі наслідки.

«Чотири людини загинули. Було багато поранених. Село було розвалене. Ми стояли і німіли від того, як таке могло статися… Тоді приїхали швидкі. Медики теж були шоковані», – каже Володимир Чечервяк.

Читати ще: Стоять понад 100 літ: як і для кого у Луцьку по-багатому казарми будували

За лічені хвилини стихія повністю знесла 37 осель. Ще 133 садиби було частково пошкоджено. Люди лишилися без житла, документів і речей першої необхідності.

У Шельвів звідусіль везли будівельні матеріали й продовольство. З районів Волині сюди приїжджали бригади будівельників, які допомагали зводити нові будинки для постраждалих і ремонтувати пошкоджені. Перший будинок здали вже у вересні. Загалом до зимових холодів потерпілих переселили у 62 нові помешкання.

«Було побудовано цілий мікрорайон із 46 новими будівлями. Це тільки в одному місці. Там було колгоспне поле, ріс ячмінь. На ранок було наказано його змолотити, хоч він був ще зелений. Вибрали місце. Зробили більш міський варіант житла. Селянину треба, щоб була хата, а біля неї – клапоть землі. А тут курка немає куди вийти. Так склалося. Але це не страшно.

І от вже в листопаді перерізали стрічку. Було переписано все втрачене майно по кожній сім’ї… Помалу село відійшло від того», – розповідає Володимир Чечервяк.

Зараз про трагедію у Шельвові нагадують хіба закинуті льохи та криниці в полі.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---