«Це хвороба сімейна», – психолог з Луцька про те, як подолати залежність

Про те, що таке залежності, які чинники впливають на їх виникнення, як не потрапити у пастку таких хворобливих станів, як наркоманія, лудоманія, алкоголізм, як із цими проблемами боротися, як допомогти людям із залежністю, в ефірі програми «Психолог і я» телеканалу «Аверс» говорили з практичним психологом, сертифікованим арт-терапевтом Оксаною Каліщук.

То що ж таке залежність?

Якщо говорити про те, що таке залежність загалом, то є дуже багато визначень. Здебільшого йдеться про непереборне нав’язливе бажання вжити хімічну речовину. Але я хочу сказати про найголовніше – це є хвороба. І якщо це хвороба, то її можна лікувати. Хоча, якщо залежній людині сказати, що вона хвора, то вона вирішить, що може нічого не робити, бо вона ж хвора. Людина потрапляє у хворобливий стан, у таку собі жертовну позицію, у неї і так багато безсилля, почуття провини. Хвороба насправді дуже складна тим, що її годі вилікувати тільки однією таблеткою, тому що вона торкається чотирьох важливих життєвих сфер людини, які її, по суті, руйнують.

Одна із цих сфер – фізіологічна чи фізична. Це означає, що в залежної людини в першу чергу страждають серцево-судинна система, психіка, клітини мозку, печінка, кишково-шлункова система. Можна сказати, руйнується весь організм. Друга сфера – соціальна. Це означає, що людина деградує як соціальна одиниця. Найменша соціальна група – це сім’я, в якій живе залежна людина, і передусім проблеми починаються в стосунках чи то з дружиною, чи з дітьми, чи з батьками. Друга соціальна група – це робота, тобто людину дуже часто на другій стадії залежності виганяють з роботи або вона й сама не ходить. Тому що ідеєю номер один і цінністю номер один в неї є вжити – і все. Тобто нормальні людські цінності сходять нанівець.

Третя сфера – духовна. Медики не дуже визнають, що в цій хворобі духовна сфера грає велику роль. Але я хочу сказати, що це надважливо. Що таке духовність? Це не тільки про релігію і не тільки про віру, хоча дуже часто трапляється такий парадокс, що саме наркомани, алкоголіки, ті, що відсиділи по два рази у в’язницях, від кого відмовилися рідні, друзі – це люди, які направду залишилися зовсім самі в цьому світі. Вони виходять із тюрем і йдуть у центри реабілітації релігійного спрямування і саме там одужують. Тому що саме віра стає для них єдиним порятунком, в них єдина надія на Бога. Тому я за те, щоб залежні люди розвивалися духовно. Духовність – це про те, наскільки я вмію радіти щоденним втіхам, наскільки я сьогодні кращий, ніж був учора. Не кожен має здатність встати вранці і радіти капцям, що вони в нього є, що є вода, і навіть гаряча. Тобто нам щодня є чому радіти, а залежні люди або втратили цю здатність, або не мали її.

Четверта сфера – психологічна. Я вважаю, що це найголовніше сфера, тому що саме з психологічної культури, з емоційного інтелекту, з психологічних аспектів у людини і формується залежність.

Які чинники впливають на виникнення залежності?

Мені хочеться назвати чинники, на які потрібно звернути увагу і раніше, не тоді вже, коли сформована залежність, а коли діти ще маленькі, тому що справді залежність формується ще в дитинстві, а можливо, навіть ще раніше. Якщо глибоко копнути, то ми можемо говорити про один із чинників – це спадковість. Цей чинник не є визначним, але він важливий. Тобто якщо в дитини у сім’ї є залежний батько чи мати, вона в групі ризику і вірогідність того, що може стати залежною, зростає в рази. Якщо обоє батьків мають залежність, то, відповідно, цей відсоток ще більше зростає.

Також таким чинником є насилля в сім’ї – чи то фізичне, чи психологічне. Це й надмірна опіка над дитиною. Працюю з людьми і розумію: коли поставити на ваги надмірну опіку і байдужість батьків, коли дитина виховується на вулиці – не знаю, що гірше. Зазвичай батьки думають, що дитина буде щасливою, якщо матиме те, чого не мали вони, насамперед в матеріальному плані. Тому з цією картинкою світу, з цим баченням люди йдуть на три роботи, працюють для того, щоб, якщо логічно подумати, їхня дитина в цей час виховувалася за комп’ютером, на вулиці або незрозуміло ким, і потім дати цій невихованій або вихованій незрозуміло ким дитині гроші.

Або ж навпаки – компенсують якимись матеріальними благами брак уваги до своєї дитини?

Як варіант. Але дуже рідко мама чи тато це усвідомлюють. Вони вважають, що мусять це дати і тим самим довести свою любов. Як тоді ця дитина розуміє життя? Що це якесь задоволення, яке можна отримати за рахунок грошей, за рахунок якоїсь іграшки. Але насправді ми живемо, щоб переживати ті чи ті задоволення. Ми ходимо на роботу, щоб переживати якесь задоволення, їздимо на відпочинок, щоб щось переживати, ставимо собі цілі, щоб в результаті мати якісь конкретні відчуття. І ось ця дитина ходить сама по собі і єдине її задоволення чи взаємодія з батьками лише через матеріальні блага.

Тобто можна сказати, що для дитини головне – батьківське прийняття?

Прийняття – це одна зі складових, яких є дуже багато. Важливо взагалі приймати дитину такою, як вона є, підтримувати.

Але діти є різні, хтось складний, а хтось чемний. Як бути батькам? Як поводитись так, щоб і не перетиснути в якийсь момент, і давати достатньо волі для ухвалення рішень?

Слово «керувати» – це вже про якесь насилля. Завдання виховання – допомогти дитині жити без нас. І цей процес, поки дитина маленька, – допомагати і скеровувати, бути поряд – має бути щасливим для дитини. Тобто вона має завжди почуватися в безпеці, знати, що її підтримають, що з нею поряд завжди батьки, що її люблять, розуміють, приймають і тут «керувати» – слово таке собі, це спосіб маніпулювати. Батьки маніпулюють дітьми і вчать їх маніпулювати собою. І це триває все життя.

Є батьки, які готові бути як партнери зі своїми дітьми, а є ті, які самі обирають позицію дитини.

Річ у тому, що все ж потрібно пам’ятати про ті ролі, які люди мають грати в сім’ї. Дитина має бути дитиною, а батьки мають бути батьками. Кожен, граючи свою роль, має бути на своєму місці і почуватися щасливим, у безпеці. Має бути довіра.

Коли здоровий клімат в сім’ї, коли всі на своїх місцях, ця біда її торкнутися не може?

А тут потрібно визначити, де ця мірка, що означає – на своєму місці. Тому що, на перший погляд, здавалося б, хороші батьки, наприклад, мама – вчителька, батько – директор заводу, все мало б бути добре. Але це зовнішні чинники, фактори, які видно людям збоку. Але що відбувається всередині у дитини? Я вам хочу сказати, що діти саме вчителів, суддів, тобто людей, які керують іншими, теж є в зоні ризику. Тож якщо сім’я на перший погляд хороша – це не показник. Тому що якщо з’ясовувати, звідки починається формування залежності, ми можемо говорити, що воно починається із неблагополучних психологічно сімей. Це про те, що, як я вже казала, дитина не почувається в безпеці, є спадковість, є насилля, є гіперопіка або недостатньо любові.Дуже важливою є тема кордонів, тому що залежні люди не відчувають кордонів інших людей, а інші теж не відчувають їхніх кордонів. Тобто в тих сім’ях ці кордони порушені і люди не дуже знають свої ролі. Важливою є й сепарація, яка відбувається ще з моменту зачаття, потім перерізали пуповину, потім у трирічному віці починається період «Я сам», потім дитина йде в садочок, до школи, входить у підлітковий період і так далі. От з цього моменту дуже цікаво, тому що, за законом, з 14-річного віку дитина має відповідати за свої дії і вчинки, але, на жаль, так не стається. Я веду до того, що цей сепараційний процес саме підліткового віку зазвичай не частішає. На консультацію приходять дорослі 40-річні чоловіки ледь не за руку з мамою, що свідчить про те, що він не сепарувався, а застряг десь у цьому періоді.

Залежні люди зазвичай інфантильні, безвідповідальні і не сформовані як особистості. Тому батькам треба пам’ятати, що важливо своїх дітей лише підтримувати і бути поряд, щоб вони в цей сепараційний період робили те, що мають робити. Підлітковий вік – надзвичайно важливий, тому що саме тоді дитина заявляє про себе своєю поведінкою, безладом в кімнаті, пірсингом. Батьки приходять з таким запитом, що підліток некерований, я одразу розумію, з чим мені працювати. Твоє завдання, мамо, не керувати ним, а чути його.

У підлітковому віці мама відходить на задній план, а більший вплив має соціум, у якому перебуває дитина. Це школа, гуртки, секції, тренери, вулиця. Буває таке, правда ж?

Буває, і це абсолютно нормально, це природно в такому віці, і дуже добре було б, щоб мами це розуміли. А от що відбувається з мамою? Вона звикає мати заняття собі з дітьми, вона вся в дитині, а тут дитина віддаляється – і вона не розуміє, що відбувається. Мама насправді звикла контролювати, щоб все було, як вона сказала, а тут дитина заявляє про те, що вона теж є, що хоче вирватися з-під її крила. І важливо дати дитині спробувати, намагатися зрозуміти. Люблячі батьки дадуть дітям можливість спотикатися, падати, це абсолютно нормально.

Важливо знати, що залежність – це хронічна хвороба, невиліковна, яка прогресує, рецидивує, але піддається лікуванню. Ось такий парадокс. Таку хворобу можна порівняти з цукровим діабетом, тобто вона назавжди. Залежним і їхнім родичам потрібно знати, що якщо люди вирішили зав’язати з цим, то вони мають усвідомлювати, що потрібно перестати вживати чи грати назавжди, тому що цю хворобу можна тільки припинити. Тобто на той час, коли не вживаєш, ти вважаєшся здоровою людиною. Як тільки ти випиваєш один келих чи викурюєш одну цигарку марихуани, чи робиш одну ставку на спорт, якщо говорити про лудоманів, усе починається по колу. Є така ілюзія і дуже часто залежні мріють, що знову спробують, мовляв, а можна мені пива, ну хоч у свято? Ні, не можна. Є така науково доведена думка, якої я дотримуюсь, що змалечку батьки мають розповісти дитині, що таке погано, а що таке добре. Якщо випивка – це погано, наркотики – це погано, грати в азартні ігри – погано, то це має закластися в сім’ї, про це мають говорити на постійній основі і не сідати пити з дітьми разом.

Ще один маленький нюанс. Коли батьки сидять на якомусь застіллі, тоді дитині маленькій все можна: комп’ютер – скільки хочеш, шоколадку, яка лежить на шафі, іграшки. Малюк це сприймає так: коли сидять і п’ють, це щось дуже добре. У нього вже формується бачення про те, що випивка – це щось дуже добре, що мама тоді весела і все дуже гарно в хаті. Тому змалечку потрібно про це з дітьми говорити, казати, що це погано, і цьому слідувати.

Якщо дитина один раз спробувала, вже можна сказати, що вона матиме залежність?

Можна. Дуже часто залежність формується з однієї скуреної цигарки марихуани. Все залежить від того, сподобалось чи ні. Якщо вперше сподобалося, то дитина може знову захотіти туди піти. Але якщо, як я сказала, вона знає, що таке добре, що таке погано, і це в неї закладено з дитинства, вдома комфортна ситуація і в дитини мама з татом авторитети, є довіра, її приймають, вона про це може поговорити, я думаю, що ця дитина рідко коли піде в такі компанії, тим більше, вона може сказати «Ні». Тут ідеться про питання кордонів, бо це про вміння говорити в першу чергу «Так» або «Ні». Якщо людина сама каже «Ні» наркотику, грі або випивці, вона легко це може говорити іншим, зазвичай вона навіть не буде дружити з такими людьми.

Ми ж не вибираємо, в який колектив потрапить дитина, а там, наприклад, є лідер, який курить, випиває, всіх за собою тягне. Якщо людина сильна, має стержень, підтримку з боку батьків, то вона на це не піде, як ви кажете.

Знаєте, якщо є внутрішня впевненість, що мені це не потрібно, то тут не треба навіть зусиль докладати, ти легко будеш казати «Ні».

Чи завжди залежні люди розуміють, що вони мають цю залежність?

Звичайно, що ні, це називається запереченням. Зазвичай люди починають вживати тому, що їх не влаштовує їхнє тверезе життя і вони шукають щось таке, куди вони від цього сховалися б – чи випивку, чи гру. По суті, підхід у лікуванні однаковий і до наркозалежних, і до ігроманів, і до алкоголіків. Тому можна казати про те, що людина шукає щось, куди вона сховалася б від цього світу, який її не влаштовує, адже зазвичай це люди інфантильні, безвідповідальні і те, що для інших є завданням, яке потрібно розв’язати, для таких людей стає проблемою.

Зазвичай це дуже самотні люди. Хоча самотність теж можна розглядати по-різному. Це може бути усамітнення, коли хочеться побути наодинці з собою, насолоджуватись, робити ті речі, які тобі приємні, тому що людина сама в світ приходить і сама звідси йде. Тобто завданням є навчитися бути щасливим незалежно від того, є біля тебе інші люди чи їх немає. Коли залежність формується, такі люди цього не визнають і кажуть, що в будь-який момент можуть покинути, хоча не пробували. І їм треба в це вірити, тому що для них процес вживання і час вживання стає комфортною зоною і з неї виходити завжди дискомфортно, складно. Тому визнавати проблему їм, скажімо, невигідно. Адже визнати – означає щось із цим зробити. Поки людина не визнає, що залежна, немає з чим працювати.

Як можна визначити, залежна людина чи ні?

Чим гравець відрізняється від ігромана? Гравець бере гроші і йде грати для того, щоб їх програти. Ігроман іде для того, щоб їх виграти. У цьому його нав’язливість, його ідея, в нього є маніакальна впевненість, що він там може заробити. Ми знаємо, як там все влаштовано, а в людини з’являється відчуття помсти, що вона мусить відігратись і цей день сьогодні. Якщо говорити про залежності, то дуже великий відсоток суїцидальних наслідків мають лудомани. Тому що саме вони дуже рідко визнають свою залежність. Це найскладніша категорія, з якою я працюю. Це люди, які зазвичай мають гординю, вони дуже самовпевнені, в них є ілюзорна впевненість в тому, що вони найрозумніші і можуть перехитрити всю систему, піти виграти і все буде добре.

Хочу сказати про те, що залежність – це хвороба сімейна. Хворіє вся сім’я, і в батьків чи в жінки або чоловіка ті самі симптоми. Але найважливіше, що кожен із членів родини має відповідати тільки за себе, не брати відповідальності за залежного. Він має зрозуміти, що хвороба в ньому, а співзалежність рідних – у них. Вихід є, це лікується, є реабілітаційні центри, тільки потрібно дуже грамотно їх підібрати, є амбулаторні програми. Дуже часто люди обирають смерть, свідомо чи несвідомо.

Пані, Оксано, куди звертатися, можливо, підкажете якісь координати, локації на Волині?

У першу чергу потрібно звертатися у наркологію, тому що там і з наркологом потрібно працювати. Я є членом громадської організації, яка поки що на шляху становлення, але буде і безплатне консультування людей, які потребують допомоги. І в соціальних мережах зараз є багато інформації про центри реабілітації, можете мені телефонувати, писати в месенджер. Є багато моїх колег, які працюють із цим. Головне – почати діяти, зробити перший крок, тому що слова тут не допомагають, потрібні конкретні дії.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---