«Законопроєкт про землю – антиукраїнський», – волинський фермер

Голова Асоціації фермерів Волині Руслан Хомич – один із тих, хто не лише вболіває за рідний край, свою землю, а й робить усе для того, аби вона розвивалася, а фермерська справа приносила прибуток тим, хто працює біля землі. В ефірі програми «Про життя» телеканалу «Аверс» він поділився думками щодо того, що нині відбувається з ринком землі, окреслив ризики й перспективи в цій царині.

Чому людина з педагогічною освітою раптом повернулася до витоків – до землі?

Напевно, я від землі й не відходив. Так склалося, що і мої діди, й батьки були біля землі, я біля неї народився. Мабуть, тільки тимчасово відходив від неї, коли навчався в училищі, в педінституті, служив в армії. А коли працював у школі, паралельно трудився на землі. Коли почали розпадатися колгоспи, після розпаювання одними з перших ми отримали свої паї в натурі, тож після вчительської роботи була праця на землі. Було, що й ночами працювали. Позичали гроші, бо держава не давала ніякого кредитування для особистих селянських господарств.

Чому так склалося? На сьогодні вчительська праця злиденна. Мабуть, мене підтримають сільські вчителі. Заробітна плата педагога має покривати витрати, щоб він міг після роботи підвищувати свій фах, а не вести велике господарство, щоб заробити копійку і просто вижити. У сільській місцевості без господарства не виживеш. Ще за часів Радянського Союзу чомусь так соромно було сільським вчителям тримати корову, навіть партія за це переслідувала. Для вчителів будували гуртожиткового типу помешкання, робили так, щоб вони не могли нічого утримувати. Я вважаю, що це перегини. Бо сільська людина без господарства нікуди. На підтвердження своїх слів хочу розповісти про документ, який ухвалила ООН у 2018 році. Він називається «декларація захисту прав селян і людей, які живуть на сільських територіях і ведуть сільський спосіб життя». До таких, напевно, належать і сільські вчителі. У всьому світі ціле десятиліття присвятили захисту таких людей і таких територій. На превеликий жаль, про цей документ, мабуть, не чули в Україні.

А як ви дізналися про той документ?

Випадково, коли почалися в нас різкі рухи щодо законопроекту, який має запустити обіг земель сільськогосподарського призначення усупереч рішенню Конституційного суду та громадянського суспільства й без проведення референдуму. У рішенні ООН чітко прописано, що селяни мають дуже багато прав, і вона стоїть на сторожі цих прав. Ми скористалися ними. По-перше, звернулися в Консульство Республіки Польща, потім скерували звернення в Київ. У нас є об’єднаний штаб, щоб звертатися в консульства й посольства інших країн, тому що на території України ми вичерпали свої можливості як громадська організація, зокрема Асоціація фермерів.

Тобто апеляції до депутатів Верховної Ради, аграрного комітету ВР не принесли якихось нормальних результатів. Ми бачимо, що вони просто йдуть напролом всупереч статтям Конституції України, рішенню Конституційного суду, яке було винесено в 2010 році, що без загальнонародного референдуму будь-яке рішення Верховної Ради щодо ринку землі є антиконституційним. У законопроєкті, який винесено на розгляд ВР, прописано такі питання, як продаж землі юридичним особам. Нас навіть литовські колеги попереджають, що юридична особа не має права купувати і ставати власником землі сільськогосподарського призначення.

Її власником має бути людина, яка живе на сільській території та веде сільський спосіб життя, тобто обробляє цю землю. І це має бути від 200 до 500 гектарів на одну родину, а не десятки тисяч гектарів. Якщо власником десятків тисяч гектарів землі стає юридична особа, яка може міняти власника, і наше законодавство не обмежує фізичну особу в кількості створення таких юридичних осіб, це пряма дорога до спекуляцій, перепродажів тощо. Це пряма загроза державності, територіальній цілісності країни.

Литовці дозволили продавати землю маленькими клаптями – спочатку по дві тисячі гектарів, потім Конституційний суд заборонив цю норму і продавали по 500 гектарів юридичним особам. Вони зіштовхнулися з великою кількістю проблем, а торік приїжджали до нас і попередили, що жодним чином не можна продавати великі шматки землі юридичним особам. І ми застерігаємо своїх законотворців, що цього в жодному разі не можна робити у країні, яка воює. Але нас не слухають. Ми категорично стоїмо на позиції, що власником землі сільськогосподарського призначення має бути тільки фізична особа – громадянин України, який мешкає на цій землі, обробляє її та обороняє. Я не бачив на передньому краї юридичної особи, яка обороняла б хоч один квадратний метр цієї території. Для юридичних осіб мають бути тільки орендні відносини.

Ви кажете, що вичерпали можливості для розмови як громадська організація з народними обранцями. Але ж жодна держава не буде втручатися в господарські справи іншої країни.

Ми розуміємо, про що йдеться. Ось яка ситуація. Поляки лягали на рейки, коли з України прийшло кілька вагонів зерна в минулому чи позаминулому році. За останнім варіантом законопроекту в межах одного-двох років територія України перейде не просто агрохолдингам. 10,2 мільйона гектарів державних земель на другий рік кредитних відносин перейде величезним агрокорпораціям. І Польща зі своїми маленькими наділами стане неконкуретноздатною. У них так само є представництва ООН, які мають захищати їхніх рольників.

Вони мають захищати й нас. Коли горить хата, біжать не до брата, який живе в сусідньому селі, а до сусіда, в якого є відра й колодязь. Ми йшли до сусіда за Бугом не здавати якісь національні інтереси, а просити допомоги. Він так само оре землю і в нього теж може бути біда, коли знищать малі господарства.

Ми на Василя перекривали дорогу, було проголошено загальноукраїнську акцію. З нами були наші кіборги, представники Національного корпусу, особистих селянських господарств, маленьких фермерських господарств. Консул запитав, чому нас так мало. Я й кажу: «У нас є такі райони, де нема жодного фермерського господарства, бо великі господарства позабирали в оренду паї. За якийсь рік-два і цих людей не буде». Це такий собі лакмусовий папірець. Представників силових структур довкола нас було набагато більше. Коли не стане наших малих фермерських господарств, то черга дійде й до польських.

Тому що коли величезні агрокорпорації заволодіють українською землею, ціна питання хліба на полицях українських магазинів стане ціною питання кожного українця. Коли нам зараз не українці диктують ціну на паливо, на електроенергію, на газ, то українські фермери ще можуть диктувати ціну на збіжжя, на молоко, на овочі. Представники департаменту агропромислової політики тішаться, що на Волині 70-90% борщового набору ще виробляють в особистих селянських та фермерських господарствах, та коли проголосують і введуть закон про обіг земель сільськогосподарського призначення у теперішній редакції, то я прогнозую, що рівно за півтора року оцим всім тішитися буде годі.

Тоді можливий болгарський варіант, коли вся земля належить представникам інших держав і на полицях магазинів – продукція, вироблена в інших країнах. Я казав хлопцям, які нас охороняли, що ми вийшли на дороги з дуже простою річчю: щоб наші родини могли купити український хліб за українською ціною. Цей законопроєкт має бути повністю відхилений. Він антиукраїнський. Я не маю на меті заволодіти чиєюсь землею. Хочу, щоб вона залишилася для майбутніх поколінь українців. І навіть якщо ця земля повернеться назад в державу – я за. Я категорично проти того, щоб державні землі пустили з молотка.

У 2012 році для створення мого особистого фермерського господарства було підписано документи й виділено земельну ділянку в урочищі Матвійка. Це земля такого собі діда Матвійка, який перед війною продав її. А через кілька років радянська влада у людей, що її купили, цю землю забрала. Дядько ж Матвій скористався грішми з продажу й нормально жив. Питання в тому, що тільки тепер було підписано договір оренди зі мною. Земля вісім років облогувала. Люди назвозили туди сміття, вона заросла корчами, ми тепер готуємо троси, щоб їх викорчувати. А доблесні чиновники до неї не допускали. Спочатку вкрали кадастровий номер, потім були інші перипетії. Назва цього фермерського господарства була анонсована в реєстраційній службі як Лебедія. За Плачиндою, це давня назва України. Може, треба було називати якось інакше, то швидше підписали б договір.

Одне слово, мені виділили найгіршу землю, яка була на території сільської ради, за найбільшою ставкою – 12%. Якщо за 12% взяти 10,2 мільйона гектарів українських земель державної власності, це майже 40 мільярдів гривень з українського бюджету. Я просив: якщо вони не можуть навести лад, то хай візьмуть мене на безоплатній основі на один тиждень на роботу, я попрошу знайомих з держгеокадастру і допоможу провести інвентаризацію.Зараз США відкуповують назад у державний резерв землі, у Великобританії повністю всі землі перебувають під короною, а фермери мають їх у пожиттєвій оренді з правом успадкування цієї оренди дітьми, але вони не є власниками. І коли наші урядовці, посадовці розказують про те, що наші землі мають продавати, – це неправда.

Тому ми стоїмо на позиції, що до землі сільськогосподарського призначення треба ставитися дуже бережно. Якщо наші посадовці хочуть зробити щось хороше, то хай би вони поліщукам, наприклад, у Камінь-Каширському районі, де є посіви, виділили рівно три хвилини свого часу у Верховній Раді й дозволили б там, де не росте хліб, вирощувати ліс. А вони цього не дозволяють. Я вважаю, що це теж злочин. На цілий район хай би їм виділили одного лісника, щоб він надавав дорадницькі послуги, хай би відбили якісь квартали й хай би ці люди вирощували ліс, торгували ним, реєструвалися підприємцями, сплачували податок. Нема державницького підходу до цього.

Зараз говорять про те, що для невеликих фермерських господарств на купівлю землі дадуть на п’ять років кредит під 5%. Я хочу сказати: люди, якщо ви це зробите, то через рік і вісім місяців станете банкрутами. У Литві такий кредит дали на 15 років під 1,6%. Це ще можна сплатити. Коли дають кредит на п’ять років під 5%, на другий рік, сплачуючи тіло кредиту, ви стаєте банкрутами. Тому що наша земля за такий час не зможе витягнути тіло кредиту під її купівлю. А це все прорахували фінансові групи, щоб залишити селян без землі. Ми зараз перебуваємо під великим пресом, нас курують спецслужби. Великим агрофірмам пообіцяли амністію й те, що їм продадуть землю. Насправді вони не розуміють, що сюди йде величезний бульдозер, який знесе і їх. Ця спекуляційна складова націлена на нашу дуже ослаблену державу. І це дуже страшно.

Ви кажете, що ми однією ногою зависли над прірвою. А чи не здається вам, що це сталося не за пів року? Створюється враження, що нас свідомо вели до цієї прірви. Кажуть, що держава неефективний власник, тому ми продаємо землю.

Це неправда. Державу представляють люди. Отже, це вони неефективні власники і їх треба міняти. Наведу простий приклад. Донині в Україні не відкрито військовий бюджет. Коли моя політична сила йшла у Верховну Раду, в мене був один лозунг і один законопроєкт – відкрити військовий бюджет. Це половина перемоги над Росією. У США повністю відкритий бюджет, не відкрито тільки калібри зброї і дальність польоту снарядів. У нас же засекречена навіть вартість пляшки мінеральної води для солдата. Це нонсенс. Якби цей бюджет був відкритий, ми могли б зекономити стільки коштів, що можна було б дати таку заробітну плату контрактникові, що половина штукатурів і збиральників польських ягід стояли б у чергах біля військкоматів. Я прикидав, що така зарплата становила б близько $3000 зі старту. А коли б у нас було таке високооплачуване військо, нас боялися б вороги. Держава має любити грішми.

Якщо таки накреслять ту межу законом про землю, що буде далі?

Країна перестане існувати.

Ви ж не можете дозволити собі жити тільки сьогодні й тільки цієї хвилини. У вас є діти, за вами стоять люди. Це величезна відповідальність.

Часом буває образливо за частину людей, які сидять біля телевізорів, не піднімаються, коли треба заступитися за свою землю, або ж дорікають мені, мовляв, тобі забагато всього треба. Скажу так: в Україні є два з половиною мільйони притомних людей. І розуміння цього не дає мені впасти в апатію. Я бачив цих людей 14 жовтня, коли ми йшли маршем гідності в Києві. Перша частина йшла з гаслом «Ні – продажу української землі», а ззаду йшла друга частина з гаслом «Ні – капітуляції». Вони були трохи розірвані в часі. Але коли ми зайшли до Адміністрації президента, провели там двогодинний мітинг, це була велика маса людей.

Я був на Майдані Гідності під час мільйонного мітингу. Ви знаєте, там навіть ніхто нікому не наступив на ногу, була велика самоорганізація. І я розумію, що знову цей мільйон буде, коли настане критична межа. Тоді українці здатні самоорганізуватися. Коли ми, фермери, дуже толерантно перекривали дорогу, то перепрошували, пропускали діток і казали, що вийшли на акцію, аби попередити сусідів, що в нас горить хата, що нас просто хочуть знищити як маленьку форму господарювання і забрати наше середовище. Не треба фізично забирати землю, варто лишень створити корпорацію, яка просто витисне нас із ринку, і наша тонна зерна чи літр молока стануть нікому не потрібними. Оцього ми не хочемо допустити.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---