За секунду від золота: волинянка Марина Мажула – про віцечемпіонство на Паралімпіаді
Останнього змагального дня Паралімпійських ігор-2024, які проходили з 28 серпня до 8 вересня у Парижі, волинянка Марина Мажула здобула срібну медаль у веслуванні на байдарках і каное. Для спортсменки це вже друге поспіль віцечемпіонство на Паралімпіаді – перше вдалося завоювати у 2021 році в Токіо. Цьогоріч у фіналі українка поступилася представниці Чилі лишень однією секундою.
Як розповіла Марина, конкурентки залишилися незмінні, проте, порівняно з попередніми Іграми, переможниця Паралімпіади в Токіо, німкеня, перемістилася на третю сходинку, а представниця Чилі з третьої піднялася на першу.
Волинянка фінішувала другою у заїзді байдарки-одиночки на 200 м (клас KL1).
«До цієї Паралімпіади я готувалася три роки, оскільки Паралімпійські ігри в Токіо було перенесено через коронавірус, а наступні вже не переносили, щоб не збивати цикл, і ми готувалися. Мій тренер, який був зі мною з самого початку, – В’ячеслав Миколайович Загреба, тренер національної збірної, він мій головний натхненник», – розповідає про терміни підготовки до змагань Марина Мажула.
Спортсменка каже, що було поставлено ціль – золото, адже вона неодноразово вигравала чемпіонати світу та Європи.
«На змаганнях у Токіо в мене була невеличка психологічна криза, бо це була перша Паралімпіада, і я трошки занервувала, тут, в принципі, була вже готова до будь-чого. Але націлилися ми, звичайно ж, на золото і виводили себе на новий рівень підготовки й часу, але трошки погода підпсувала результат, моя конкурентка з Чилі показала набагато вищий рівень, вона суттєво молодша за мене, можливо, десь щось я недопрацювала, не знаю, але вважаю, що той час, з яким я заїхала тут, це дуже хороший результат», – розповідає про виступ на Паралімпіаді у Парижі волинянка.
Читати ще: За крок до медалі. Волинські веслувальники – про Паралімпіаду в Парижі і поведінку «нейтральних» росіян
Без хвилювань, каже Марина, не обійтися, адже на тобі велика відповідальність за гарний виступ.
«Ти не можеш прийти на старт і не нервувати, завжди спрацьовує психологічний фактор, хвилюєшся, як заїдеш, чи зможеш повноцінно проїхати всю дистанцію, чи не зменшиться швидкість, чи вистачить в тебе сил, чи ти згадаєш, що тобі треба дихати, що тобі треба опустити плечі – дуже багато таких моментів, про які думаєш, коли вже їдеш на дистанції», – пояснює спортсменка.
Велику підтримку волинянка отримала від батьків та чоловіка, хоч і на відстані.
«Мене підтримували найближчі – мама, тато, чоловік, який часто перебуває там, вдома, з батьками, але все одно, без жінки – це дуже важко, ми постійно на зборах, десь доводиться за кордон їздити тренуватися або в Дніпро, і можливості забрати його, щоб він був зі мною, на опорах, на жаль, немає. Коли це близька тобі людина і ти не маєш змоги проводити з ним час, спілкуватися нормально – це важко, я думаю, що навіть для здорової людини, яка у спорті й постійно у відрядженнях, так само важко бути далеко від жінки або чоловіка», – ділиться хвилюваннями спортсменка.
Марина Мажула розповідає, що результатом на 100% не задоволена, адже розуміти, що до золота залишалась одна секунда – психологічно не легко.
«Я не скажу, що на всі 100% можу бути задоволена сріблом, бо коли ти націлений на золото, знаєш, що можеш його здобути, знаєш, з яким часом ти їдеш, і в принципі, розумієш, що ніхто так не їде, як ти, а тут приїжджаєш на Паралімпійські ігри і програєш менш як секунду – це справді психологічно важко», – зазначає жінка.
У спорті вчаться викладатися на повну, тож вибору для волинянки не залишалося, тим паче, допомагали ще й настанови тренера.
«На подібних змаганнях, в тренувальному процесі, наприклад, у нас щосуботи є контроль, де ми вчимося проходити дистанцію з початку до кінця, і тренер контролює цей процес, якщо щось не так, то кричить тобі: «Марино, опусти плече» або «Марино, терпи», ми вчимося викладатися на всі 100%, бо як ти по-інакшому зможеш щось здобути, якщо їдеш наполовину? Такого не може бути», – каже Марина.
Читати ще: «Ішов до цього все життя», – волинянин Юрій Бабинець про медаль на Паралімпіаді в Парижі
Підготовка до Паралімпіади була важкою не лише через фізичні навантаження, але й психологічні, адже майже все літо спортсмени тренувалися у Дніпрі.
«Підготовка дуже важка була, у нас було багато навантажень, швидкісних тренувань, а ще й з тим розрахунком, що ми майже все літо пробули на тренуваннях в Дніпрі, а там були проблеми зі світлом, з доїздом до тренування, постійні обстріли, повітряні тривоги – це страшно, воно все на психіці відображається. Ти приїжджаєш сюди, у більш безпечне місце, і щось десь грюкнуло або десь салют стріляє, а ти просто боїшся. А тренування завжди важкі, хочеш-не-хочеш, а тренуєшся і виснажуєшся, не знаю, як це пояснити, коли ти приходиш і іноді їсти не хочеться, аби тільки прийняти душ, лягти і хоча б на яку годину відключитися й отримати відновлення», – розповідає про труднощі підготовки волинянка.
Про подальші плани на участь у змаганнях говорити важко, зізнається спортсменка, зараз для неї найголовніша ціль – потрапити додому, відпочити та провести час з родиною.
«Зараз у мене буде відпустка, після Паралімпійських ігор нам зазвичай дають кілька місяців відпочити, але я планую все ж таки трошки довше побути вдома з сім'єю. Чи буду продовжувати, поки не знаю, хочу приїхати додому і просто морально, фізично відпочити, якщо я буду готова продовжувати тренуватися, змагатися і готуватися до наступної Паралімпіади, то так, можливо», – ділиться найближчими планами Марина.
Нагадаємо, у Паралімпіаді-2024 в Парижі взяло участь п’ятеро волинян: Ярослав Окапінський (5 місце з бігу на дистанції 400 м), Анна Айсанова та Станіслав Самолюк (4 місце у веслуванні академічному), Юрій Бабинець (3 місце у пара пауерліфтингу) та Марина Мажула (2 місце у веслуванні на байдарках і каное). Загалом волиняни принесли українській збірній дві високі нагороди – срібло та бронзу.
Христина КРОТ
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Як розповіла Марина, конкурентки залишилися незмінні, проте, порівняно з попередніми Іграми, переможниця Паралімпіади в Токіо, німкеня, перемістилася на третю сходинку, а представниця Чилі з третьої піднялася на першу.
Волинянка фінішувала другою у заїзді байдарки-одиночки на 200 м (клас KL1).
«До цієї Паралімпіади я готувалася три роки, оскільки Паралімпійські ігри в Токіо було перенесено через коронавірус, а наступні вже не переносили, щоб не збивати цикл, і ми готувалися. Мій тренер, який був зі мною з самого початку, – В’ячеслав Миколайович Загреба, тренер національної збірної, він мій головний натхненник», – розповідає про терміни підготовки до змагань Марина Мажула.
«На змаганнях у Токіо в мене була невеличка психологічна криза, бо це була перша Паралімпіада, і я трошки занервувала, тут, в принципі, була вже готова до будь-чого. Але націлилися ми, звичайно ж, на золото і виводили себе на новий рівень підготовки й часу, але трошки погода підпсувала результат, моя конкурентка з Чилі показала набагато вищий рівень, вона суттєво молодша за мене, можливо, десь щось я недопрацювала, не знаю, але вважаю, що той час, з яким я заїхала тут, це дуже хороший результат», – розповідає про виступ на Паралімпіаді у Парижі волинянка.
Читати ще: За крок до медалі. Волинські веслувальники – про Паралімпіаду в Парижі і поведінку «нейтральних» росіян
Без хвилювань, каже Марина, не обійтися, адже на тобі велика відповідальність за гарний виступ.
«Ти не можеш прийти на старт і не нервувати, завжди спрацьовує психологічний фактор, хвилюєшся, як заїдеш, чи зможеш повноцінно проїхати всю дистанцію, чи не зменшиться швидкість, чи вистачить в тебе сил, чи ти згадаєш, що тобі треба дихати, що тобі треба опустити плечі – дуже багато таких моментів, про які думаєш, коли вже їдеш на дистанції», – пояснює спортсменка.
Велику підтримку волинянка отримала від батьків та чоловіка, хоч і на відстані.
«Мене підтримували найближчі – мама, тато, чоловік, який часто перебуває там, вдома, з батьками, але все одно, без жінки – це дуже важко, ми постійно на зборах, десь доводиться за кордон їздити тренуватися або в Дніпро, і можливості забрати його, щоб він був зі мною, на опорах, на жаль, немає. Коли це близька тобі людина і ти не маєш змоги проводити з ним час, спілкуватися нормально – це важко, я думаю, що навіть для здорової людини, яка у спорті й постійно у відрядженнях, так само важко бути далеко від жінки або чоловіка», – ділиться хвилюваннями спортсменка.
«Я не скажу, що на всі 100% можу бути задоволена сріблом, бо коли ти націлений на золото, знаєш, що можеш його здобути, знаєш, з яким часом ти їдеш, і в принципі, розумієш, що ніхто так не їде, як ти, а тут приїжджаєш на Паралімпійські ігри і програєш менш як секунду – це справді психологічно важко», – зазначає жінка.
У спорті вчаться викладатися на повну, тож вибору для волинянки не залишалося, тим паче, допомагали ще й настанови тренера.
«На подібних змаганнях, в тренувальному процесі, наприклад, у нас щосуботи є контроль, де ми вчимося проходити дистанцію з початку до кінця, і тренер контролює цей процес, якщо щось не так, то кричить тобі: «Марино, опусти плече» або «Марино, терпи», ми вчимося викладатися на всі 100%, бо як ти по-інакшому зможеш щось здобути, якщо їдеш наполовину? Такого не може бути», – каже Марина.
Читати ще: «Ішов до цього все життя», – волинянин Юрій Бабинець про медаль на Паралімпіаді в Парижі
Підготовка до Паралімпіади була важкою не лише через фізичні навантаження, але й психологічні, адже майже все літо спортсмени тренувалися у Дніпрі.
«Підготовка дуже важка була, у нас було багато навантажень, швидкісних тренувань, а ще й з тим розрахунком, що ми майже все літо пробули на тренуваннях в Дніпрі, а там були проблеми зі світлом, з доїздом до тренування, постійні обстріли, повітряні тривоги – це страшно, воно все на психіці відображається. Ти приїжджаєш сюди, у більш безпечне місце, і щось десь грюкнуло або десь салют стріляє, а ти просто боїшся. А тренування завжди важкі, хочеш-не-хочеш, а тренуєшся і виснажуєшся, не знаю, як це пояснити, коли ти приходиш і іноді їсти не хочеться, аби тільки прийняти душ, лягти і хоча б на яку годину відключитися й отримати відновлення», – розповідає про труднощі підготовки волинянка.
«Зараз у мене буде відпустка, після Паралімпійських ігор нам зазвичай дають кілька місяців відпочити, але я планую все ж таки трошки довше побути вдома з сім'єю. Чи буду продовжувати, поки не знаю, хочу приїхати додому і просто морально, фізично відпочити, якщо я буду готова продовжувати тренуватися, змагатися і готуватися до наступної Паралімпіади, то так, можливо», – ділиться найближчими планами Марина.
Нагадаємо, у Паралімпіаді-2024 в Парижі взяло участь п’ятеро волинян: Ярослав Окапінський (5 місце з бігу на дистанції 400 м), Анна Айсанова та Станіслав Самолюк (4 місце у веслуванні академічному), Юрій Бабинець (3 місце у пара пауерліфтингу) та Марина Мажула (2 місце у веслуванні на байдарках і каное). Загалом волиняни принесли українській збірній дві високі нагороди – срібло та бронзу.
Христина КРОТ
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
У Луцьку запрацював перший супермаркет акумуляторів. Фото
Сьогодні 17:04
Сьогодні 17:04
У Дії тепер можна пройти повний цикл одруження
Сьогодні 15:40
Сьогодні 15:40
.jpg)
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.