«За кілька секунд згорів би». Спогади пожежника з Луцька

Лучанин Петро Сватко чи не усе своє життя присвятив професії рятувальника. Чоловік працював у Чорнобильській зоні й неодноразово був на межі смерті.

Та про усе це нині пригадує з умішкою й залюбки ділиться спогадами, йдеться в сюжеті телеканалу «Аверс».

Петро Сватко народився у селі Прилуцьке. Нині йому 62 роки, разом із родиною він проживає у Луцьку, уже має внуків.

За роки роботи пожежником, пригадує, траплялося різне. Бували і небезпечні моменти, але багато особливих спогадів закарбувалися на все житття. Бо ж обрав він сврю професію за покликом душі.

Петро Петрович побував і у Чорнобильській зоні, був одним із ліквідаторів катастрофи на ЧАЕС. Прибув туди восени 1988-го.«Ми часто там на пожежі виїжджали, бо ж там оте все позаростало, самосівів багато було, – пригадує. – А потім я довгий час був там диспетчером. Там теж не кожен хотів, бо то зв’язок, то тяжко, цілий день треба. То пекло: всім усе треба, всі дзвонять. Там вертольот окремий був, треба було, щоб облітав зону аж до Білорусі, щоб контролювати ліс, щоб загорання не було».

Чоловік зізнається: коли працював у Чорнобильській зоні, було моторошно. Бо ж щодня існував ризик, що ситуація може повторитися. І при цьому навколо була радіація.

«Була там така пожежа на другому енергоблоці – масло загорілося. То весь гарнізон навіть посилав туди, бо ж налякались», – зауважує він.

Та коли аварію ліквідували, у 1989 році повернувся до Луцька. Тут працював ще кілька років, аж доки не пішов на пенсію.

За роки роботи у пожежній частині Петро Сватко двічі й сам мало не загинув. Одного разу – на КРЗ, а одного разу – на цегельному заводі.

«Провалився руберойд і ми почали тушити, а воно все вигоріло всередині. Добре, що я зачепився, спасся якось, виліз потихеньку, – пригадує. – Тушили на цегельному на Дубнівській. І там такий піднавіс був, я заліз туди, а він був зі звичайного шиферу, і я якраз провалююся туди, де печі. Мало туди не... за кілька секунд згорів би».

Пішов на пенсію за станом здоров’я ще у 1995 році. Бо ж перебування у Чорнобильській зоні таки дало про себе знати.

«З 95-го я вже не працюю як ліквідатор першої категорії за станом здоров’я, бо почалась втрата свідомості, – розповідає рятувальник. – Якби здоров’я, то я працював би і далі».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---