«З особливою жорстокістю»: відомий у Луцьку адвокат та екс-депутат презентував дебютну книгу

Навіщо потрібно захищати в суді навіть жорстоких вбивць, якої шкоди може завдавати сліпа батьківська любов та чому в Одесі було складно вивісити державний прапор навіть на фасаді кіностудії, розповів відомий юрист, депутат Луцької міськради попереднього скликання, голова правління Одеської кіностудії Андрій Осіпов.

Презентація книги Андрія Осіпова «З особливою жорстокістю» відбулася 30 квітня в книгарні «Є» у Луцьку в рамках дофестивальної частини ІІ Міжнародного фестивалю «Фронтера».

Як зізнається автор, двокатська діяльність накладає відбиток на людину, деформує її, стає легко перетворитися на циніка. Водночас, адвокати просто «напаковані» різними цікавими життєвими історіями. Їм є що сказати суспільству, тож не варто відмовчуватися.

Наставниця головного героя книги каже, що колись темний одяг носили представники трьох професій: лікарі, священики та юристи, адже вони торкаються найтемнішої сторони людського життя.

«Цей тягар змусив мене писати. По-перше, хотілося розповісти цікаву історію, а по-друге - хотів сам його позбутися. Для мене це була арт-терапія. Вийшло, що це стало книгою»,- розповідає Андрій Осіпов.

На початку книги сказано, що всі події вигадані і будь-які збіги з реальними особистостями випадкові. Для професійного адвоката важливі правила адвокатської етики, тому, в силу законодавчих обмежень, кожен адвокат у публіцистичній діяльності повинен дотримуватися жорстких вимог. Автору здалося, що він і так був занадто відвертим у книзі. Читачів він закликає ставитися до героїв книги як до вигаданих осіб, хоча визнає, що персонажі можуть бути подібними на деяких лучан: це перша книга адвоката і він, мовляв, має не настільки багату уяву, щоб описувати абсолютно незнайомих людей. Є збірні образи, деякі герої поєднують 3-4 людей, яких автор зустрічав у житті.

Навіщо захищати вбивць: ціна вироку

Андрій Осіпов наголошує: якщо у суді не буде справжнього захисту, ціна вироку – невелика. Важливо, щоб захист та покарання були справедливими. Він переконаний, що краще виправдати десятьох злочинців, ніж засудити бодай одного невинного. При засудженні невинного величезна шкода завдається правосуддю та суспільству. Суспільство часто ненавидить людей, які займаються захистом, але це здається автору несправедливим. Кожен адвокат перевіряє на міцність звинувачення, виступає проти цілої машини, яка займається звинуваченнями, – прокурора, слідчих, судді. Він зауважує, що не знає адвокатів, які сумували б через виправдання винної людини. Неправомірне засудження страшніше, ніж виправдання злочинця, - переконаний автор.

«Ваше зґвалтування коштує дві тисячі»: про моральну шкоду та порядність суддів

У книзі є епізод, де мати вбитого на процесі підраховує матеріальну та моральну шкоду, яку завдали їй вбивці. В реальному житті, як розповідає Андрій Осіпов, такі моменти трапляються рідко: коли справа доходить до моральної шкоди, зазвичай згорьовані родичі не можуть обґрунтувати її і суд визначає її розмір на власний розсуд. Він розповів про один трудовий спір, що тривав у суді два роки, а після повернення справи з Верховного Суду в апеляційному суді працівницю поновили на роботі. Тоді судді апеляційного суду призначили моральну шкоду в розмірі 200 гривень. У приватній бесіді він сказав суддям, що таким рішенням судді завдали людині більше моральної шкоди, ніж раніше.

В іншій справі за завдані тяжкі тілесні ушкодження - зламаний хребет - в судді просили визначити компенсацію в сумі 100 тисяч гривень. Суддя на це сказала: у Вас надмірні апетити, я нещодавно у справі про зґвалтування неповнолітньої неприроднім способом призначила лише дві тисячі гривень. На що адвокат згодом пожартував: «напевно, така сама ціна і Вашого зґвалтування неприроднім способом».

Навіщо Україні суд присяжних

Андрій Осіпов розповів, що за часів його практики кількість виправдальних вироків в Україні не перевищувала %, хоча цей показник мав би дійти до 20%, це свідчило б про змагальність.

Щодо суду присяжних, юрист зазначає, що головний його задум в тому, що право на правосуддя належить самій громаді. Людям без юридичної освіти прокурор у такому випадку повинен довести, чому підсудний перебуває на лаві підсудних і у чому полягає його злочин. А ті, своєю чергою, вирішують, чи підлягає він виправданню, чи ні.

Система суду присяжних на наших землях діяла і повинна бути відновлена, - вважає автор. Зараз дії слідчого перевіряє суддя, але той сам у минулому міг бути слідчим, працівником поліції чи прокурором, тож він бачить підсудного як злочинця. В такій системі є величезна небезпека. Наразі, з його слів, українців ошукали і те, що в нас існує, не може називатися судом присяжних.

Наступна запланована книга: алкоголь, наркотики та стосунки з розумово відсталими

Щодо можливого продовження книги Андрій Оспіов розповів, що вже є план наступної книги та кілька написаних аркушів. Книга матиме три частини: у першій йтиметься про роботу прокурора – це буде перший в українській літературі хороший прокурор, який добросовісно прагне покарати злочинця. В наступній частині діятиме адвокат Никанор Скрипник, персонаж книги «З особливою жорстокістю». У третій частині вони зійдуться у батлі. У книзі будуть дві історії – про кохання ромів до самоспалення та непросте питання статевих відносин з розумово відсталими особами. Такі статеві відносини за законом прирівнюються до зґвалтування. Окрема риса наступної книги – наявність алкоголю та наркотиків в житті юристів та їх згубний вплив.

«Там буде про дороги і доріжки», - жартує автор.

Якщо постане питання про екранізацію книги, автор не планує особисто її продюсувати, тому що вбачає в цьому конфлікт інтересів. Він сподівається, що хтось інший з продюсерів зможе взятися за справу, а він позмагається за гонорар.

Щодо книг, які надихають, він відзначає «Рукопис, знайдений в Сарагосі» Яна Потоцького, вражаючу книгу за емоційною складовою «Некто Финкельмайер» Фелікса Розінера про непросте життя єврея в СРСР, за натхненням – твір Дмитра Бикова «Червень». Також він великий шанувальник таланту Григорія Чхартішвілі, саме в нього Андрій Осіпов підгледів розділення книги на кілька частин, які лише наприкінці пов’язані між собою.

Діти – не власність батьків: про основну ідею книги

Робота адвоката у книзі – це лише оформлення думки, яка не дає спокою автору – відносини батьків та дітей. Батькам важливо зрозуміти, що діти – це не їхня власність, у них є своє життя, і обов’язок батьків – вберегти дітей і дати їм можливість далі йти в життя, не покалічившись у ніжний період. У книзі є проблема спілкування батьків і дітей, батьківської любові.

Найкращим прикладом такої ідеї він називає справу про вбивство батьків, де захисником виступав видатний юрист українського походження Семен Арія. Адвокату тоді випало захищати хлопця, якого обвинувачують у вбивстві своїх батьків – колеги-адвоката та дружини. Вбивство з особливою жорстокістю в радянські часи каралося розстрілом, а з пристрасті – до 15 років позбавлення волі. Адвокат наголошував, що батьки померли від одного ножового поранення, і каже, якби у залі суду були батьки вбивці, вони просили б зберегти хлопцеві життя, тому що той – єдине їхнє продовження.

Андрій Осіпов вважає, що його книга – не з тих, які можна читати 2-3 рази. Але якщо читачам цікаво, що буде з героєм книги Антоном Михальчуком потім, через багато років, варто прочитати 8 розділ та епілог, де зашифроване те, що сталося з ним згодом.

Презентацію книги автор планує провести також у Львові, Одесі та, можливо, Харкові. Якщо він перебуватиме у справах на Волині, наступними можуть бути і Володимир-Волинський, Нововолинськ, Ковель та інші міста.

«Хочу досягти, щоб для дітей найкращою спадщиною було моє ім’я, тому я вирішив працювати на Одеській кіностудії», - розповідає Андрій Осіпов, пояснюючи, чому юрист очолив кіностудію.

Політичні амбіції автора

Запитували автора і про амбіції у політиці, зокрема, чи не планує стати нардепом. Андрій Осіпов зізнався, що 2015 рік став для нього переломним: після останньої сесії міськради він зібрав речі та поїхав у Київ. Каденція, з його слів, була дуже виснажливою: він встиг посваритися з трьома поспіль головами ОДА, міським головою та кількома багатими людьми Волині і через свою опозиційність випав з корупційної системи України, тож місця в політичній системі Луцька після виборів для нього не було.

Щодо Верховної Ради, то зізнався, що не бачить сенсу витрачати час, тому що йому там не заплатять стільки, скільки він коштує. Їздити на дорогому позашляховику, маючи офіційну зарплату у 20 тисяч він не зможе собі дозволити, отримувати конверти з грошима з Адміністрації Президента – теж. Водночас, йому було б цікаво попрацювати в уряді, але туди, на жаль, не кличуть. Бути місцевим депутатом Андрій Осіпов також не бачить сенсу, тому що, мовляв, ця робота вкрай невдячна і люди не розрізняють поняття «хороший депутат» та «поганий депутат».

Мовний закон та зірвані українські прапори в Одесі

Щодо нещодавно ухваленого мовного закону, Андрій Осіпов зауважив, що Одеса – місто специфічне, віддалене як від Росії, так і від України. Цей своєрідний анклав розвивався як порто франко – люди жили «в Одесі», а не «в Україні». Мовне питання, на його думку, буде проблемою для Одеси. Серед усіх його знайомих в Одесі лише двоє спілкуються українською, решта – російськомовні. Сам народжений в російськомовній родині Осіпов зараз майже забув російську, спілкуючись протягом довгих років українською в Луцьку. Останні два роки він відновлює володіння російською в нормальному стані.

«В Одесі мовний закон спричинить величезні хвилювання, ба більше, ми всі обговорюємо закон, який не маємо можливості прочитати. Я не знаю, в якій редакції його проголосували, бо була величезна кількість правок і кінцевої редакції немає», - зазначає Андрій Осіпов.

Це питання зараз паплюжать в російських ЗМІ, тож, на його думку, Україна «підставилася» з цим законом. Небезпека також в тому, що самі українці обговорюватимуть закон не читаючи. Тому повинна бути сформована така політика, що закон повинні «розжувати» для населення експерти, лідери суспільної думки і блогери, інакше отримаємо несприйняття та проблеми в Харкові, Одесі, Сумах – там буде багато чуток, що не стосуватимуться закону.

Він розповів, що, приїхавши працювати на Одеську кіностудію, контрольним пакетом акцій якої володіє держава, вважав, що на фасаді кіностудії повинен висіти український прапор. Протягом тижнів працівники студії саботували це рішення, тому що боялися. Після кількох тижнів він сказав, якщо приїде наступного разу і український прапор не висітиме, то вивісить червоно-чорний стяг на фасаді. Зрештою працівники студії впросили, щоб було три прапори: України, Одеси та кіностудії. З фасаду кіностудії вже тричі зривали саме український прапор, тож можна уявити настрої. Читаючи сторінки працівників студії в соцмережах, він бачить, що серед них є «ще ті хлопці». Отже, протистояння налаштованих проросійськи та проукраїнськи є навіть серед колективу кіностудії.

Водночас, за два останні роки кіностудія взяла участь у понад 20 проектах, де 80% - україномовні, до 20% - болгарською та англійською. Російською відзняли лише один сітком для одеського телебачення.

Зараз в роботі студії є проект «Світоч свободи», який описує події, що трапилися в Україні 50 років тому: Василь Макух на знак протесту проти введення російських військ в Чехословаччину облив себе бензином і підпалив на Хрещатику в Києві. Йтиметься про те, що це був за чоловік, що він вчинив, а найголовніше – його дружина після того, як його не стало, до кінця днів не могла знайти роботу, хочу них було двоє дітей. У фільмі Україна є уособленням дружини загиблого борця: борці згорають за волю, а лишається країна, яка мусить жити далі. У питанні мови та кінопродукції в кіностудії проблем не буде, є питання лише в людях: вони повинні або переконатися, або померти.

Павло ПЕРЕВЕДЕНЕЦЬ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---