З Майдану у добровольці: як націоналіст з Рівненщини став лейтенантом Нацгвардії

Як націоналіст, який боровся з міліцією у найстрашніші дні Майдану, став добровольцем, а відтак заступником командира батальйону Нацгвардії та на декілька років пов’язав своє життя з фронтом, дізнавалися лучани під час Файної гутірки з Володимиром Пастушком.

Лучани спілкувалися з лейтенантом Національної гвардії України Володимиром Пастушком та начальником Патрульної поліції Рівненської області, волинянином Сергієм Мерчуком під час Файної гутірки 10 грудня у Луцьку.

Обидва учасники гутірки пройшли школу націоналістичних організацій, Майдан, були на фронті на сході України. Володимир Пастушок нині займає посаду заступника командира батальйону Нацгвардії імені Генерала Кульчицького, куди зголосився разом із 35-ю сотнею Самооборони «Волинська Січ».

Володимир Пастушок, або друг Пісня, відомий неодноразовими виступами з виконанням патріотичних пісень, зокрема, під час фестивалю «Бандерштат», розповів, що національна свідомість прийшла до нього у віці 17 років разом із дівчиною, яка згодом стала його дружиною.

Тоді він усвідомив, що російською міг співати 3-4 дні поспіль, а українською знав лише половину пісні. Він брав участь у молодіжних націоналістичних організаціях, а перед Майданом займався перепохованням вояків УПА та історичною реконструкцією. Вбирання у форму УПА було для нього запорукою того, що, коли надійде важкий час, він точно візьме до рук зброю, не вагаючись. Навколо себе Володимир Пастушок згуртував товариство пошуку жертв війни «Пам’ять» і Рівненська боївка реконструкторів УПА практично у повному складі згодом пішла на фронт, тобто, однострої повстанців вони носили не даремно.

Коли лише розпочинався Євромайдан, він не планував їхати у Київ, адже розчарувався після Помаранчевого Майдану. Перед 30 листопада його запросили зіграти на сцені луцького Майдану. у Луцьку він побачив, те, про що все життя таємно мріяв – тисячі молодих людей на головній площі міста, які завзято сходилися колонами з різних навчальних закладів. Він нарахував лише 7-8 представників старшого покоління на Майдані, усе решта була молодь, всі хотіли зробити європейський вибір по-справжньому щиро.

В одній зі своїх пісень Володимир Пастушок співав «хотів би дожити і вмерти тоді, як прапор у руки візьмуть молоді» і саме такого моменту він дочекався. Себе він зараховував вже до старшого покоління, тому планував не їхати на Майдан, а лише допомагати молоді, яка взяла прапор до рук. Повернувшись додому на Рівненщину, він дізнався про жорстоке побиття студентів на Майдані у Києві і був принижений та ображений цим.

Він зрозумів, що влада знахабніла і думає, що немає старших, які могли б заступитися за студентів. Отже, на його думку, тоді розпочалася черга не дітей, а старшого покоління – чоловіків, воїнів. Він вирушив на Майдан, щоб влада більше ніколи не посміла так чинити, щоб його доньку, коли вона виросте, не били так, як цих студентів.

Обидва Майдани, на його думку, починалися однаково за духом, і до 20 лютого його душа раділа, адже всі були друзями та побратимами на Майдані, було загальне відчуття одного цілого, ще більше, ніж на Помаранчевому Майдані. Втім, дії були радикальнішими і дійшло до точки неповернення. Після першого недолугого штурму Майдану 11 грудня він поїхав додому, звільнився з роботи та повернувся на Майдан, розуміючи, що назад шляху немає.

Найпрекраснішими місяцями у житті він називає період, коли жив у Мінагрополітики та Українському домі, коли усі «жили і дихали Україною».

18 лютого було дуже важким днем морально та фізично, але майданівці йшли вперед і не зупинялися, попри те, що у них стріляли з вогнепальної зброї. Представники сотні дійшли найвище вулицею Інститутською, по них стріляли з відстані лише 30 метрів. Вони розуміли, що втративши Майдан, втратять плацдарм для всієї України. Тому 20-го лютого було бажання розширити межі Майдану, щоб людям було куди приїхати. У разі поразки Майдану, на його думку, війна тривала б і на території Західної України.

20 лютого було найстрашнішим днем, тому що з командного складу сотні «Волинська Січ» лишився тільки Володимир Пастушок: ще 18 лютого убили Олександра Капіноса, поранили Пегаса (Олександра Гуча). Ввечері боялися, аби тіла загиблих не вкрали – їх переносили на Хрещатик, а потім – у Михайлівський золотоверхий собор, страшно було дзвонити батькам загиблих, тобто, пережити такий день він не бажає нікому. Попри все, сотня вирішила лишатися на Майдані.

«Ми йдемо зі щитами, всі навкруги кричать «герої», а тут біля нас несуть людину з відірваною рукою, порваними ногами. Було страшно, але ми чітко знали, що не відступимо», - розповів Володимир Пастушок.

З його слів, після 20 лютого Майдан «здурів» і туди поприходили навіть колишні учасники Антимайдану, що розбігся. У цей період сотня чергувала на варті правопорядку на Майдані, слідкувала, аби ніхто не стріляв, не наставляв на інших зброю.

Анексія Криму для нього стала ознакою того, що потрібно брати до рук зброю, адже ворог біля воріт. Тоді розпочалося створення Національної гвардії, яку раніше розформував Леонід Кучма. Володимир Пастушок сподівався, що майданівці отримають на полігоні автомати та вирушать захищати Крим. Тоді складали списки перших добровольців, всі учасники сотні одностайно погодилися йти у першій хвилі.

«Ми йдемо для того, щоб ворогу ніколи в житті не подумав, наші втрати нас налякали. Ми йдемо першими, щоб ніхто ані на секунду не подумав, що це нас злякало», - наголосив Володимир Пастушок.

14 березня тепер офіційно оголосили Днем добровольця. Після загибелі Небесної Сотні було відчуття, що у кожного в родині хтось помер, - зізнається Володимир Пастушок. Отже, 14 березня, коли сотні Самооборони йшли, аби навчитися тримати у руках справжню зброю, став першим щасливим днем відтоді, днем піднесення справжнього бойового духу, що тобі розійшовся по всій Україні.

Потрапивши у навчальний центр Петрівці, він побачив ВВ-шників з написом «міліція» на спині і спочатку думав «куди я потрапив?» але вирішив, що Україна понад усе і ворог очевидний – у такий час не варто думати про те, хто був у міліції. На жаль, багато людей відсіялися через те, що не хотіли йти у структури МВС. На фронт йшли на бойовому дусі та ентузіазмі, сотня стала взводом, а він – командиром взводу.

У перші дні було складно усвідомити, що те, що відбувається, це правда: «я працював оператором газових котлів у кочегарці, потім я потрапляю на Майдан, там ми мєнтам машини перевертаємо, потім мєнти мені пістоля дарують, а потім я на броньовику, над головою збивають гелікоптера, ми штурмуємо блокпости – відчуття що сам навколо себе ходиш і дивишся на себе. У перші дні кидав автомата, брався за голову і сам себе запитував «невже це правда?», - зізнався він.

Нацгвардієць розповів про перші бої, коли він розумів, що є бійці, які одразу можуть встати і побігти, а є такі, яким потрібно побоятися 5-10 хвилин. Командир, натомість, взагалі не має права боятися.

Він наголосив, що серед перших добровольців були не просто націоналісти, а націоналісти зі знанням ідеології.

«Армії на той час, можна сказати, взагалі не було. Була сяк-так структура Внутрішніх військ і МВС і, відчуваючи за собою провину, ВВ першими пересмикнули затвор, ЗСУ на той час не могло його пересмикнути, бо затвору просто не було», - зауважив Володимир Пастушок.

Попри готовність воювати, серед військових та ВВ не було бойового духу, і першим завданням добровольців було підвищення цього духу. Тоді міністр Арсен Аваков говорив їм, що армія підготовлена на 95%, а патріотизму і бойового духу має на 5%, а добровольці підготовлені на 5%, а патріотизму мають на 95%, тож потрібно урівняти шанси. Отже, механізм війни заводили добровольці. У перші дні АТО місцеве нібито мирне населення на сході, з його слів, фактично здійснювало бойові операції, відбираючи у бійців ЗСУ зброю та техніку, а спецпризначенці, яких посилали на завдання, переходили на бік ворога. Ворог користувався добротою і толерантністю українців, а такого на війні бути не повинно.

Коли добровольці вперше їхали у Слов’янськ, вони звертали з траси, аби їх не зупинили «мирні жителі», але коли поверталися назад, їхали трасою, тому що були налаштовані «тільки спробуйте хтось нас зупинити».

Він пояснив, чому так надовго лишився на контракті – він бачить, що принесе користь для України, тому що знає, яким повинен бути патріот і націоналіст, щоб це були не ВВ-шники, а справжні бійці Національної гвардії. Батальйон помолодів – лишилися добровольці віком від 18 до 27 років. Окрім цього, Володимир Пастушок дає багато концертів на блокпостах ЗСУ по всій лінії фронту.

Підсумовуючи, він зазначив, що як оптиміст бачить, що багато чого відбулося для України, тому, коли хтось говорить про те, що все погано на фронті та в армії, він чітко знає правду з першого дня створення справжньої армії і бачить перспективу і для ЗСУ, і для Нацгвардії.

Попри недоліки, відбувається глобальні переміни. Щодо того, що відбувається в державі, він зауважив, що майже повністю припинив займатися політикою і став просто воїном і всі ситуації оцінює в контексті того, як вони вплинуть на фронт. На його думку, якщо загориться Київ, ми втратимо Україну, а всіх, хто на сході, просто вб’ють. Він, мовляв, став державником відтоді, як пішов добровольцем і готовий проковтнути навіть глобальну несправедливість, яка відбувається зараз, для того, щоб не втратити Україну. Він запевнив, що справжні патріоти з АТО також думають подібно і не дозволять розгойдати ситуацію в країні до крайнощів.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---