Юнак з Волині пече солодощі та волонтерить для ЗСУ

20-річний Тарас Зубрицький із села Заліси, що у Заболоттівській громаді на Ковельщині, випікає солодощі, від продажу яких постійно донатить на потреби Збройних сил України.

Про це пише Район. Ратне.

Хлопець випікає торти, тістечка, еклери та виготовляє зефір, який відомий поціновувачам солодкого з різних куточків України.

Тарас має освіту пекаря-кондитера. Проте, за словами хлопця, традиційного навчання йому було недостатньо, аби задовольнити свої запити, тому почав вдаватися до самоосвіти: дивився відеоуроки в YouTube, Instagram, переглядав різноманітні вебінари, брав участь у тематичних марафонах.

Чи є у твоїй родині кулінари?

Моя бабуся – пекарка. Вона у свої 73 роки пече хліб вдома, який носить на базар та продає. Мабуть, від неї і почерпнув любов до випічки. Найбільш заворожує процес створення тіста: коли ти з простих інгредієнтів робиш щось незвичайне. Саме тісто для мене – як живе: воно з тобою розмовляє, відчуває твій емоційний стан.

Ніколи не треба братись щось робити з поганим настроєм, адже нічого з того не вийде.Читати ще: Школярі волинського ліцею продавали солодощі, щоб назбирати на генератори та чоботи військовим

Як рідні сприйняли твоє захоплення кондитерською справою?

Дивувалися, проте я йшов до мети всупереч усьому. Я не зважаю на думку інших, мовляв, ось хлопець – і він не може бути на кухні. Якщо я хочу, значить, я це зроблю. Якщо мені так написано, значить, так і станеться. Нині до моєї справи люди ставляться спокійно.

Якщо в мене є торт на замовлення, то вже батьки на кухню не зайдуть, бо я дістаю все своє і повністю заполонюю кухню тим інвентарем.Який виріб став першою спробою у кондитерці?

Першою спробою було випікання класичного бісквіта, з яким мені довелося трохи поморочитися. А зараз знайомі просять у мене його рецепт. Свій перший кондитерський виріб, торт «Ніжна пані», я приготував для близької родички.

Перший торт я вирішив зробити для дружини мого брата. Тоді на приготування витратив загалом 27 годин. Уявляєте? 27 годин на один торт. До слова, зараз я на торт витрачаю набагато менше часу.

Відтоді у мене й почали замовляти торти. Спочатку я трохи боявся, тому не брав замовлення, відмовляв, та все ж потім вирішив спробувати.

Читати ще: «Воюю біля печі»: волинянка майже пів року пече хліб захисникам на фронт

Руки тремтіли, серце калатало, але я це зробив. Найголовнішим для мене було, чи сподобається торт замовникам. Я чекав вечора, поки люди розріжуть та скуштують торт. І ось момент, якого я чекав: пишуть відгук, що все сподобалося. Тоді видихнув з полегшенням.

На той час я не настільки впевнений був у своїх тортах, як зараз. Нині у мене є пропрацьовані рецептури, все розраховано під вагу торта, є спеціальні упаковки та декор.Хто замовляє у тебе торти?

Багато замовляють знайомі. Бувало, що замовляла директорка нашої школи, вчителі, родичі. Мої торти вже їздили й в Ратне, Заболоття, Гуту, Комарове і ще у багато сусідніх сіл. Як можна простежити за відгуками у соцмережах, солодощі вдаються дуже добре.

Скільки важив твій найбільший торт?

Сім кілограмів. Я його робив на день народження.Розкажи про свій досвід допомоги ЗСУ.

Невдовзі після початку повномасштабної війни я став допомагати хлопцям із ЗСУ. Зокрема організовував розіграші солодощів у соцмережах, щоб залучити гроші, неодноразово випікав смаколики для збору гуманітарної допомоги на схід.

Читати ще: Луцька кондитера передає бійцям на фронт печиво з їстівними картинками

У результаті вдалося зібрати близько семи тисяч гривень на тепловізор воїну-земляку та фінансово допомогти ще кільком захисникам із Ратнівщини.З початку війни я спік 42 торти, 10% від продажу кожного перераховував на потреби армії.

Випічку готую, коли є відправка, але я не фотографую, бо не вважаю це коректним. Якщо робиш добро, роби тихо. Так мене завжди вчили.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---