Йордань – свято, коли вода «під кригою шумить», зцілює та очищає

6 січня відзначають Богоявлення та Хрещення Господа нашого Ісуса Христа. І хоч цьогоріч міцної криги на водоймах годі знайти, від цього день, який завершує цикл різдвяних свят, не втрачає свого надзвичайного значення. Адже Богоявлення-Епіфанія є однією із найдавніших урочистостей.

Цього дня ми славимо Хрещення Господнє – описаний у Євангелії епізод охрещення Ісуса Христа у водах ріки Йордан. Під час цього сталася ще одна подія, яка породила свято Богоявлення (грецькою «епіфанія») – з неба промовив голос Бога-Отця, а в образі білого голуба зійшов Дух Святий.Незважаючи на те, що свято це має християнське походження (як календарна назва «Водохрещі» згадуються в Літописі Руському 1148 року), коріння його сягає сивої давнини. У дохристиянських віруваннях до води було завжди особливе ставлення – її здатності очищати, зцілювати, а інколи й забирати життя. Тому Водохреща, або ж Йордань, глибоко вкорінившись у народній культурі, набуло великої кількості прикмет та обрядів.Готуватися до свята розпочинали за тиждень. Цілою громадою парубки випилювали на річці з льоду великого хреста, обливали його буряковим квасом (щоб був червоного кольору) та ставили над ополонкою. А поряд, теж з льоду, будували престол, який оздоблювали аркою із ялинових або ж соснових гілок – готували «Царські врата».Ніч перед Водохрещем теж була особливою. Цілий день постили, а перед вечерею йшли родиною до церкви набрати освяченої води, якою кропили помешкання та хлів. Після цього господар обкурював пожитки пахучими травами та малював на всіх будівлях хрести (в деяких місцевостях України так робили лише після освячення води у річці). А з першою зіркою сідали вечеряти. Так розпочиналася Голодна кутя. На стіл подавали страви з риби, пісний борщ, гречаники, пісні голубці, узвар, вареники чи пироги з капустою. Кутю готували, як і на Святвечір.Уночі сміливці ходили до річки, адже вважали, що в цю ніч вода під кригою шумить, хвилюється та навіть перетворюється на вино. Набирали цю воду та несли додому, де й зберігали увесь рік за образами. Така вода мала особливо цілющу силу – загоювала рани та лікувала тяжкі хвороби.

Читати ще: Як волиняни святкували Водохреще 100 років тому. Фото

Зранку після церковної служби усі – і старі, і малі – процесією йшли до річки. Попереду несли хоругви, співали, кожен йшов з посудом, хлопці тримали голубів, а мисливці – рушниці. Дорогою приглядалися, які птахи пролетять перед хоругвами. Старі люди казали, що як то будуть горобці – нещасливий видасться рік для дітей, граки – недобрим він буде для молодих людей, а як гуси, то й старі люди будуть хворіти. Також звертали увагу на дерева: як вкриті інеєм – то навесні у відповідний день (на який припало свято) треба сіяти ярову пшеницю.На річці після того, як священник занурить хреста в ополонку, випускали голубів, мисливці стріляли в повітря, всі набирали воду, а хто приїхав кіньми – напували й їх цією водою – «щоб хвороби не боялись та міцніші були». Вважали, що саме з освяченням води уся нечисть, яка в ній живе, вистрибує з річки і залишається на землі доти, доки котрась із жінок не піде прати білизни. Побожні бабусі вчили невісток не прати протягом цілого тижня після Водохреща – «щоб більше чортів померзло!»Після водосвяття усі поверталися додому та сідали за святковий стіл. Дівчата після того бігали до річки та вмивалися у йорданській воді – «щоб були рожеві лиця». А ще й удома наливали принесену воду у велику миску, на дно якої клали намисто або ж пучечок калини та вмивалися – «щоб лиця красні були». У деяких місцевостях України цього дня святили «трійцю» – три свічки, зв’язані між собою хусткою, намистом і барвистими стрічками та прикрашені пучечками калини й засушених безсмертників або васильків.Про цікавий звичай згадує й знаний етнограф Олекса Воропай: як зустрінеться того дня кому вовк у лісі, треба його спитати: «Де ти, вовче, був тоді, як Ісуса Христа на Йордані хрестили»? Вовк злякається, втече та й на очі більше не з’явиться! А ще парубки ходили по хатах та щедрували, а інколи й збиралися з сусідніх сіл на річці та билися, а переможці забирали собі хреста, вирубаного із льоду.

Читати ще: Як ставиться церква до занурення в ополонку на Водохреще. Думка священників

Говорячи про Водохреще, не можна не згадати традицію купання у крижаній воді. Ця практика набула популярності на початку 90-х років – з розвалом СРСР. Незважаючи на суперечки про запозиченість звичаю, дослідження вітчизняних народознавців доводять, що така традиція справді була. Хоча й не мала широкого розповсюдження на території України.Сміливці кажуть, що неймовірне відчуття бадьорості від крижаної води зберігається дуже довго, а на застуду ще ніхто не скаржився. Хтось ставиться до цього скептично, однак, хай там як, усе залежить від щирості віри та намірів людини. Тим, хто хоче лише проявити хоробрість, або ж наслідує інших, краще цього не робити – наслідки купання можуть бути доволі неприємними. Та й власну мужність нині доводять зовсім іншими способами.

Олександр ДУРМАНЕНКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---