«Єдине, до чого досі не можу звикнути, – це до втрат»: воїн з Любешева понад два роки боронить Батьківщину

Святослав Солошик із Любешева на момент повномасштабного вторгнення Росії проживав у Польщі. Однак не вагаючись вирішив повертатися додому, аби стати на захист України. Ось уже два роки минуло, відколи він хоробро та впевнено йде дорогами війни, виганяючи російських окупантів із наших територій. Більше того, на фронті перебуває і його батько.

Про це пише Нове життя.

1 березня 2022 року Святослав Солошик повернувся в Україну з Лодзі, де працював та проживав останнім часом. Причина була одна – поповнити лави українського війська. Однак, оскільки Святослав не мав за плечима армійської служби, його у військкоматі двічі повертали додому. Та все ж хлопець був твердий у своєму рішенні – він добровільно намагався потрапити в ЗСУ.

«На третій раз мене взяли. То був квітень. Спочатку відправили на десять днів на один із військових полігонів. Потім я потрапив у 10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду і вже на початку літа у складі нового сформованого батальйону вирушив безпосередньо в зону бойових дій. Перша локація – це район Лисичанська», – розповідає військовослужбовець.

Читати ще: «За кожного бійця відчуваю відповідальність, бо це мої хлопці», – волинянин Балу з бригади «Лють»

Такий вибір сина спочатку негативно сприйняли батьки, адже сильно переживали за свою кровинку. Тож мама намагалася відмовити, а тато, як зізнається Святослав, узагалі перший день із ним не розмовляв. Згодом рішення сина прийняли. Більше того, батько сам добровольцем відразу також пішов до військкомату. Наразі він – офіцер 100-ї окремої механізованої бригади, перебуває на сході.

Спочатку Святослав відчував неоднозначні емоції, адже на власні очі побачити й відчути, що таке війна, страшно. Однак, як зауважує боєць, людина звикає до всього, із часом жодного страху не відчуваєш, натомість маєш одну мету й азарт – нищити ворога.

«Єдине, до чого я досі не можу звикнути, – це до втрат. Боляче, коли гинуть наші хлопці. Це важко сприйняти і від цього важко відійти», – ділиться переживаннями захисник.

Читати ще: Дивом вижив на фронті, а нині бореться за життя вдома: історія захисника з Камінь-Каширщини

За роки служби Святославу Солошику багато всього довелося пройти. Щоденне перебування там, де невпинно йдуть бойові дії, ще більше загартовувало молодого чоловіка. Водночас неодноразово бували такі ситуації, коли наші захисники перебували на межі життя і смерті.«Своїм другим днем народження вважаю 16 липня 2022 року. Соледар. Якраз я з товаришем був у наряді, і тут чуємо звук «Градів». Починаємо тікати й перше, що спадає на думку, – сховатися у підвал. Але як ніби нас звідти щось рукою відвело, і ми просто впали на землю. Саме це останнє секундне рішення не забігти в підвал нас і врятувало. Адже туди якраз було пряме влучання. І там на той момент перебував один військовий. Його врятувати, на жаль, не вдалося», – розповідає Святослав Солошик.

Читати ще: «Хочу бути гарним прикладом для синів»: 41-річний захисник з Волині проходить реабілітацію у Львові

У серпні 2022 року воїн отримав поранення. Це був період перших боїв за Бахмут. Через сильні обстріли Святослава не могли евакуювати упродовж 12 днів. Увесь цей час боєць перебував на позиціях, рятуючись знеболювальними.

«Мене хвилею викинуло в другий бліндаж. Думав, що просто вивих, але згодом з’ясувалося, що це був перелом ключиці в трьох місцях. Тому потім деякий час лікувався у госпіталях і перебував на реабілітації», – розповідає Святослав Солошик, який спочатку був кулеметником, а згодом – командиром вогневого взводу.

Після року самовідданої служби в 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді він місяць ніс службу в другому відділі територіального центру комплектування та соціальної підтримки. А потім доєднався до новосформованої 141-ї окремої піхотної бригади й знову вирушив на війну. Тепер він – командир мінометного взводу.

Читати ще: «На війні вік не має значення»: 22-річного воїна з Князівської бригади Президент нагородив орденом «За мужність»

Щодо забезпечення наш земляк зазначає: якщо порівнювати 2022 і 2024 роки, то зараз проблем зі спорядженням немає взагалі. Фактично відсутні проблеми із харчуванням, хоча, як ділиться Святослав, на позиціях апетиту і немає.

«Наприклад, на день на мене й ще двох побратимів спокійно вистачало однієї банки тушонки. Тоді просто їжа в горло не лізе. Ти бачиш ворога й працюєш над його знищенням», – каже воїн.

Святослав Солошик й до сьогодні стоїть на захисті України. Бо без цього вже не мислить свого життя.

«Я, коли приїжджав у Любешів, то місця собі не знаходив. Уже тягне до побратимів, до своєї справи. Це – не професія, це стиль мого життя», – упевнено зазначає він.

До слова, за роки служби військового відзначено нагородою 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади та званням «Кращий сержант бригади».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---