«Якщо нам довірили готувати кадри для ЗСУ, то це говорить про наш рівень», – комбат батальйону «Луцьк» Олександр Тиводар

Попри те, що батальйон оперативного реагування «Луцьк» у складі 100-ї бригади територіальної оборони створювався для підтримки безпеки та порядку, виконання бойових завдань з оборони міста й сіл, нині його бійці виконують найрізноманітніші бойові завдання по всій території нашої країни. А очолює батальйон військовий з досвідом Олександр Тиводар, який нещодавно отримав звання полковника.

У березні на базі батальйону «Луцьк» створили навчальний центр «Тернове поле», де іноземні інструктори навчають найрізноманітніших військових спеціальностей – від снайперів і медиків до операторів безпілотників. Навчальний центр за цей час підготував понад 4500 бійців Збройних сил України, тероборони та інших ДФТГ волинського краю, які успішно виконують завдання вищого командування.

Інформаційне агентство Волинські Новини поспілкувалося з Олександром Тиводаром про те, чим зараз живе батальйон, про бойові операції, роботу навчального центру, а також те, чим ця війна відрізняється від воєнної агресії росіян 2014 року і чи могли ми перемогти ще тоді.

«Бійці батальйону «Луцьк» не отримують зарплати, але несуть кримінальну відповідальність за невиконання наказу»

На сьогоднішній день бійці батальйону «Луцьк» виконують бойові розпорядження з охорони опорних пунктів, стратегічних об’єктів, також виконують завдання з розвідки та аеророзвідки. І ці завдання охоплюють не лише Волинську область, а й інші регіони, оскільки «Луцьк» співпрацює з низкою підрозділів Збройних сил України, і не лише сухопутних військ.«Наразі виникла необхідність патрулювати у Луцьку, тому ми отримали таке бойове розпорядження від командира 100-ї бригади. Спільно з ГУНП ми ловимо злочинців, які перебувають у розшуку. Тобто працюємо як силовий блок, щоб лучани спали спокійно. Така співпраця відбувається вже близько двох тижнів. Ми затримували групи людей, які були у розшуку. Зокрема тих, хто займався наркоторгівлею», – розповідає Олександр Тиводар.

Заступник начальника Луцького районного управління поліції Юрій Сидорук каже, що хлопці з батальйону добре справляються зі своєю роботою:

«Ми довго добивалися того, щоб бійці з батальйону «Луцьк» патрулювали з нами, як це має бути. Наразі вони мають бойове розпорядження щодо охорони громадського порядку в місті. Це хороші бійці, у нас ефективно налагоджена взаємодія».

Отриманий досвід учасники батальйону аналізують та передають іншим бійцям: «Ми часто змінюємо локації, в нас немає постійного місця розташування, адже безпека бійців – понад усе. Зараз акцент на краще підготовлених бійцях, в яких за цих пів року з’явилося ще більше досвіду. Вони вивчили нові тактики ведення бою та здобули нові навички, але продовжують навчатися», – каже полковник Тиводар.

Нині батальйон «Луцьк» не отримує грошового забезпечення, попри це бійці виконують бойові завдання, які їм ставить вище командування, по різних регіонах України. А у вільний від служби час працюють.

«У законі про ДФТГ є одна проблема – бійці не отримують грошового забезпечення. І немає значення, чи йдеться про ЗСУ, чи інші силові підрозділи, за невиконання бойового завдання передбачена кримінальна відповідальність, тобто бійці безумовно мають його виконати. І неважливо, де саме: наказ є наказ.

Тобто завдання ми маємо виконувати, але матеріального забезпечення не маємо. Шукаємо різноманітні шляхи залагодження цього питання з міською територіальною громадою. Переймаємо досвід Києва, беремо роз’яснення в Мінрегіонполітики. Наші спонсори, зокрема нардепи Ігор Палиця, Степан Івахів надали територію для занять, забезпечують спорядженням та технікою, обласна рада дає пункти постійної дислокації, забезпечує їжею», – зазначає командир батальйону.

Читати ще: Верховну Раду просять передбачити виплати для добровольців тероборони

Олександр Тиводар не приховує: люди втомлені, адже так триває вже пів року, тож чимало пішли служити в ЗСУ за мобілізацією.

«Зараз трішки тепліше, а раніше ми стояли на позиціях і у воді, і у снігу, не маючи ще тоді відповідного для цього спорядження. Водночас ніхто з бійців не нарікав, не говорив, що не буде виконувати те чи те завдання. Нині понад 900 людей з нашого батальйону пішли у Збройні сили України. Всі наші військові квитки та контракти лежать у центрі комплектування. Комісар знає, які спеціалісти потрібні на різних ділянках фронту, тому наші бійці йдуть служити туди, де є потреба», – розповідає полковник.«Навчальний центр підготував 4500 бійців, серед яких і ті, хто може «доставляти бавовну»

У березні на базі батальйону «Луцьк» створили навчальний центр «Тернове поле». Вдалося залучити до роботи першу групу інструкторів-волонтерів, які почали співпрацювати з батальйоном. Інструктори, своєю чергою, привезли нове обладнання, мотоцикли, квадроцикли. Бо зараз у батальйоні також готують батальйонну розвідку. Окрім того, центр готуватиме молодших командирів для ЗСУ, тобто сержантський склад.«Основний напрямок навчального центру на сьогоднішній день – це підготовка бійців для ЗСУ, ДФТГ. Ми вже встигли підготувати 4500 бійців. Також найближчим часом плануємо відкрити навчання для волонтерів та журналістів. Однак навчальний центр постійно розширюється. У нас дуже багато методичних матеріалів, є напрацювання з іноземними інструкторами, які постійно приїжджають та відкривають нові дисципліни. Якщо раніше ми викладали тільки тактику ведення бою, денну і нічну, то сьогодні навчаємо інженерній справі, військовій топографії. Також удосконалюємо знання з аеророзвідки, особливо по БПЛА, адже з коптерами працюємо ще з 2014 року.Окрім того, маємо досвід роботи з засобами радіоелектронної боротьби на передньому краї. У нас є і дуже специфічні розділи викладання, але сьогодні ми не готові про них розказувати. Однак, якщо ви чуєте десь про «бавовну», то, ймовірно, ми готували людей, які до цього причетні», – констатує Олександр Тиводар.

Читати ще: «Лучани будуть дуже здивовані, дізнавшись, які бойові завдання ми виконували», – Олександр Тиводар про фінансування та місію батальйону «Луцьк»

Бійців навчають здебільшого інструктори з Великобританії, Ірландії, США, Литви, Естонії та Фінляндії. Кожен викладає свої дисципліни.

«Наприклад, фіни готували піхотних снайперів, передаючи нам досвід та навчаючи наших інструкторів. Також вони викладають інженерку. Однак і наші кадрові офіцери навчають цієї дисципліни. Тому ми об’єднуємо досвід ЗСУ та стандарти НАТО. Тактична медицина взагалі на найвищому рівні.З цієї дисципліни ми готуємо людей не лише з західних областей, а й у Миколаївській, Запорізькій. Бійці з нашого навчального центру їдуть туди і готують людей на місці.

Окрім того, нещодавно один з наших підрозділів пройшов курси по ПЗРК та ПТРК, отримавши військово-облікову спеціальність зенітників. Таких груп випускників у нас вже чотири, більшість з них несуть службу в лавах ЗСУ.

Чомусь вони навчаються у нас, щось ми беремо від них. Ми працюємо з цим із 2014 року, навчання проходили і воїни АТО, і члени громадських формувань, які працювали у цьому напрямку. З того часу ми почали переходити на стандарти НАТО. Здебільшого всі ці інструктори пройшли гарячі точки в Іраку, Афганістані, Африці», – пояснює військовий, додаючи, що нині керівництвом 100-ї бригади територіальної оборони поставлене завдання повністю закінчити підготовку ДФТГ Волині.Навчання бійців проводять не лише на полігонах батальйону «Луцьк», адже інструктори можуть виїжджати безпосередньо до підрозділів, бійці яких потребують підготовки.

«Ми отримуємо завдання, виїжджаємо у відповідний підрозділ, де й проводимо навчання та тренування. Також викладаємо їм топографію та інженерку. Всі підрозділи дуже дякують за підготовку, але називати їх, звичайно ж, я зараз не можу, – каже Олександр Тиводар. – Буває так, що інколи не вистачає часу, який мав би бути відведений, відповідно до стандартів, адже підрозділи мають завдання, які потрібно виконати.

Це може бути двотижневий курс, снайпери проходять місячні курси. Саме у снайперів найдовша підготовка. Однак є нормативи, де тривалість курсу складає шість годин, наприклад, вміння працювати з рацією чи Starlink. Інженерка – це три-чотири заняття.

Нещодавно ми повернулися з Миколаєва, де готували один із підрозділів морської піхоти, викладаючи курс медицини протягом двох тижнів. Стараємося дати максимум матеріалу, враховуючи реалії бойового часу та місце, де розташований підрозділ.Ці слова підтверджує і очільник Волинського терцентру комплектування та соцпідтримки Олег Кивлюк, який зазначає, що спеціалісти тренінгового центру готують кадри для ЗСУ на високому рівні, в тому числі завдяки дипломованим іноземним інструкторам.

«Зараз ми співпрацюємо з батальйоном у плані проведення занять з підрозділами, які формував Волинський ОТЦК: це два стрілецькі батальйони. Інструктори батальйону «Луцьк» безпосередньо брали участь у тактичній, вогневій та інженерній підготовці цих підрозділів. Але ці інструктори навчають не лише наших луцьких хлопців. Вони проводили заняття і в 14-й бригаді, а також їздили в Чернівці, Івано-Франківськ, Миколаїв тощо», – розповідає офіцер.Олег Кивлюк зауважує, що методи навчання великою мірою нові та напрочуд результативні: бійці хоч і втомлені, однак дуже задоволені, а головне – прагнуть продовжувати здобувати досвід.

«Ми були дуже здивовані методикою проведення занять литовцями та фінами зокрема. Раніше таких методів навчання особового складу ми не застосовували: після кожного навченого елементу чи дії вони роблять міні-брифінг просто у полі, обговорюють процес, проводять оцінку навчання. Тобто процес навчання дуже цікавий та нестандартний для нас.

Протягом трьох тижнів я пробув із 2-м стрілецьким батальйоном у Новограді-Волинському, тиждень ці інструктори займалися з бійцями. Солдати, які побували в бою під Лиманом, а нині відновлюються, були невпевнені, що взагалі повернуться в ЗСУ. Адже прийняли дуже важкий і нерівний танковий бій. Коли ж інструктори почали проводити з ними заняття, їм стало дуже цікаво. Вони залюбки йшли на навчання зранку та фактично падали від навантажень, коли поверталися ввечері, але впевнено казали, що хочуть іще», – зазначив Олег Кивлюк.

«Якби ми отримали таке сучасне озброєння в 2014 році, а керівництво країни не думало про свої цукеркові заводи, то цієї війни вже не було б»

Командир батальйону «Луцьк» зазначає, що нині ЗСУ не вистачає висококласних піхотинців, тобто людей, які можуть робити все – вести розвідку, працювати навідником, бути санінструктором.

«Зараз підготовка зосереджена саме на піхотинцях. Наприклад, ми отримали планшети для коригування. Сержантський склад має розуміти ці речі, адже буває, що вони керують підрозділами, коли є необхідність замінити командира. Водночас рівень підготовки суттєво зріс, адже додалися дисципліни, яких не було раніше. Також йде вдосконалення вже раніше набутих знань та навичок. Тобто ми постійно вдосконалюємося. Якщо вже нам довірили готувати Збройні сили України, то думаю, що у нас високий рівень. Про нас знають і у Міністерстві оборони, і у Генеральному штабі. Здавалося б, звичайна ДФТГ, але ось такий у нас рівень. Ми не просто так їмо той хліб, який нам привозять волонтери, за що ми їм дуже вдячні», – говорить Олександр Тиводар.

Водночас він упевнений, що повномасштабної війни взагалі могло б не бути, якби в 2014 році тодішнє політичне керівництво країни подбало би про її захист, а не опікувалося насамперед власним бізнесом.

«Якби наше політичне керівництво на той час не переживало за свої цукеркові заводи, то ми утримали б усі рубежі і вийшли б на кордони 1991 року. Це було б чудово, і ми зараз не мали би таких втрат, які є сьогодні. Тоді більше займалися політикою, а не обороною держави. Ми ж бачимо, наскільки підготовлені зараз і як були підготовлені тоді.

Ми вже тоді могли отримати багато озброєння, але, на жаль, тоді наше політичне керівництво займалося політикою. Добре, що на сьогоднішній день у нас є Президент, який доносить усьому світу про те, яка ми нація та за що боремося. Звичайно, варто віддати належне і військовому командуванню, їхній стратегії та плануванню військових операцій аплодує весь цивілізований світ. Всі зараз на своїх місцях. Військові у нас зі стержнем та воюють не через страх, а на совість», – переконаний офіцер.Проте, на його думку, українській армії і досі не вистачає новітніх видів озброєння, особливо штурмової авіації та далекобійної важкої артилерії. Тоді б ЗСУ зуміли перекрити доступ до українських кордонів, адже наші воїни знищували б ворога ще на підступах.

Натомість росіяни фактично не мають стільки надсучасного озброєння, але вони переважають у кількості артилерії та боєприпасів. Проте ця ситуація поступово змінюється на нашу користь.

«Росіяни не мають такого сучасного озброєння, яке є у нас. Так, у них більше снарядів, але завдяки безпілотникам, Himars та іншому озброєнню шляхи їх постачання вдалося перебити. Поки росіяни переважають за кількістю артилерії. Ця перевага незначна, але вона ще є. Але у нас є перевага в аеророзвідці: це зараз дуже важливо для ведення розвідки у фронтовій смузі. Фактично усі підрозділи потребують аеророзвідки. Наприклад, ті, які застосовують БПЛА, ударні дрони. Загалом, ситуація для нас поступово змінюється у кращу сторону. Я думаю, що лендліз вже розпочався, він працює. Це я бачу по зміцненню оборони нашого краю, наші підрозділи отримали багато американської техніки різного спрямування».

«Немає стандартних воєн, сьогодні триває війна техніки»

Олександр Тиводар – ветеран війни в Афганістані, має досвід бойових дій ще у радянській армії, коли таких технологій, як сьогодні, не було і поготів. Військовий наголошує, що однакових війн не буває.

«Немає стандартних воєн, всі війни різні. І ця війна не схожа на 2014 рік. Зараз триває війна штурмових артилерій, ракетних артилерій, це війна БПЛА. Наприклад, у 2014 році в нас не було такої допомоги і такої техніки. Хай як, всі труднощі лягають на плечі простого українського солдата.

В Афганістані взагалі була інша війна, ми домінували. Сьогодні я розумію, що там були партизанські загони, які боролися за свободу своєї землі, як вони її бачили. Але там ми домінували у повітрі, на землі, в артилерії.

Після Другої світової війни ще не було настільки масштабного зіткнення таких сучасних армій, як зараз, коли застосовують усі види озброєння. На цій війні зараз вчаться всі стратеги, військові. Тут проходять бойове випробовування різні системи озброєння. Дуже добре, що наше командування навчалося і у фахових наших, і в американських академіях. Тому це дозволяє зменшити кількість людських втрат. Наші хлопці дуже швидко вчаться, навіть інструктори на деяких етапах кажуть, що їм більше немає чого розповідати», – каже військовий.Нещодавно Олександр Тиводар отримав нове військове звання – полковник запасу, але жодних змін у його роботі не сталося, продовжує працювати з таким же запалом і настроєм, як це було і в погонах підполковника. Водночас, згадує бійців, які також були відзначені.

«Жодного свого військового звання я не чекав. Підполковника отримав у 2014 році, щойно розпочалася агресія. Неважливо, яке звання ти маєш, головне – як ти виконуєш свою роботу. На жаль, серед тих людей, які були в нашому підрозділі і проходили підготовку ще з 2014 року та були залучені до різних програм, які були напрацьовані нашими партнерами і командуванням, є загиблі. Вони нагороджені орденами. Також є і важко поранені, для яких це поранення вже третє, вони також нагороджені. Таких у нас кілька десятків. Не можу назвати їхні імена, бо нині вони відновлюються і знову повертаються у стрій. Інші вдосконалюють свої звання з організації навчань за кордоном на базах наших партнерів», – розповідає командир батальйону.

Також Олександр Тиводар наголошує, що діяльність батальйону не була б можливою без допомоги волонтерів, яким він дуже дякує:

«Нам дуже допомагає Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом», християнська місія «Асамблея Бога» та чимало інших. Вони дають нам унікальні речі. В основному вони потрібні для груп швидкого реагування, розвідгруп, піхотних підрозділів. Інші речі ми віддаємо військовому госпіталю, з яким співпрацюємо. Також нам допомагає «Волиньгаз», який надає транспорт. Військова адміністрація, зокрема її начальник Юрій Погуляйко та його заступниця Мирослава Якимчук, дуже нам допомагає. Також це і Луцька міська рада, міський голова Ігор Поліщук, Волиньрада та її очільник Григорій Недопад, місцеві депутати. Але основна наша проблема – фінансове забезпечення, його вкрай важливо залагодити, аби люди могли і забезпечувати свої сім’ї, і захищати країну».«Диванні генерали» і критики чомусь не поспішають вступати до лав ЗСУ»

Водночас, є люди, які постійно критикують діяльність ЗСУ, батальйону та його бійців, однак підрозділ і далі продовжує виконувати бойові завдання, захищаючи Україну.

«Наразі кількість висловлювань цих диванних генералів зменшилася. Десь у цьому плані спрацювала контррозвідка та всі інші органи, які мають контролювати ці речі. Якщо говорити про місцевих, то вони пишуть багато, але брешуть ще більше. Це я говорю про так звані «інформаційні видання». Але вони не лише не говорять правди, а й не хочуть служити в армії. Немає нікого з цих редакторів чи засновників, хто пішов би в ЗСУ. А деякі навіть уже закрили засновані на початку війни добровольчі формування.

Тобто вони розповідають про людей різні нісенітниці, не знаючи правди. Особисто я не можу засуджувати людей, які віддавалися обороні краю пів року, а тепер повертаються у свої сім’ї. Їм потрібно заробляти на хліб, бо в людей є діти, яких треба годувати. У нас є люди, які не зовсім придатні для військової служби, але вони несуть її повноцінно. У нас була рота викладачів, студентів та аспірантів ВНУ. Чесно кажучи, спочатку ми їх недооцінювали, але на сьогоднішній день це один з найкращих підрозділів нашого батальйону. Кожен долучається до захисту так, як може, і війна показала справжні обличчя багатьох людей», – підсумовує Олександр Тиводар.

Олександр ЗЕЛІНСЬКИЙ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---