«Якщо не вкладати гроші в культуру, не розвивати її, то навіщо нам країна?» – громадський діяч з Луцька
Про взаємини культури і влади, про розвиток культури в умовах карантину, про доцільність її фінансування, а також про справжні цінності та перспективи в ефірі програми «Культура і політика» телеканалу «Аверс» спілкувалися з громадським діячем, організатором культурно-мистецьких заходів, політологом Віктором Грисюком.
Під час карантину багато хто вважає, що всі сили варто кинути на боротьбу з пандемією, і це доречно. Але в тій боротьбі, імовірно, десь обмежили фінансування культури і мистецтва, водночас в цей період ми рятувалися книжками, кіно, музикою. Як рятувався ти, якщо взагалі доречно говорити про порятунок?
Перш за все, є одне але – я можу бути по два боки барикад. Тому що за освітою я політолог, але вже дуже багато років проваджу громадську діяльність в місті Луцьку, понад десять років фактично присвятив культурній сфері. Зокрема організовую два міжнародні фестивалі в Луцьку. І тому можу говорити і з боку політики, і з боку громадського сектору культури, тому що дотичний і до тієї, і до тієї сфери. Якщо конкретно відповідати на твоє запитання, то, можливо, ця фраза стане кліше, але коли під час Другої світової війни бомбили Лондон і один з міністрів сказав, мовляв, навіщо фінансувати культуру, Уїнстон Черчилль запитав: «А за що ми тоді воюємо?» Ця фраза є основою основ, якщо ми говоримо про цивілізоване демократичне суспільство. Культура фактично у всьому. Якщо ми не будемо вкладати гроші в культуру, не будемо її розвивати, то навіщо взагалі нам країна, навіщо нам воювати, за що?
На що роблять ставку нині і який зрештою результат, якщо ми зараз бачимо такі вже загострені відчуття того, чи на правильному шляху до змін ми були, чи ті люди, які потрібно, зараз нагорі, чи ми їх варті?
Я, напевно, вийду трішки за рамки, тому що багато хто починає говорити про проблеми культури, про те, що зупинилася культурна сфера, концертів нема тощо, тобто дуже багато людей, які були задіяні в туризмі чи культурі, втратили прибутки. Я також постраждав насправді, тому що заклад в Луцьку, який рік тому відкрив, був зачинений, а в мене було з березня передбачено понад 20 концертів.
У закладі була ставка на мистецьку складову?
Так. І я справді втратив. Але все ж відзначив позитив саме карантину: люди почали більше звертати уваги на справжні цінності. В першу чергу вони почали цінувати справжню культуру. І справжні митці не перестали працювати, не перестали розвиватися на карантині і фактично саме на карантині люди відчули потребу в якісній культурі.
Тобто в цей період відбулася така собі розстановка крапок над і?
Переосмислення, люди почали розуміти, що справді бракує якісної культури. Тобто я більш ніж впевнений, що культура переживала не одну війну, не одну кризу і переживе пандемію.
Всі ми спостерігали появу онлайн-концертів, закритих студійних сесій, та, на жаль, таких випадків небагато.
Так, в Україні, на жаль, їх небагато, і це якраз показник того, в якому місці наша культура перебуває. Мільйони гривень списували на заслужених, наприклад, фестивалі, концерти артистів, які відвідували, умовно кажучи, 20 з половиною людей, крім організаторів, можливо, якісь родичі. А на це списували реально десятки мільйонів, якщо говоримо про всю Україну. А зараз ми побачили, що потрібен якісний продукт. І дуже багато нових молодих митців, які не могли пробитися, пробиваються зараз завдяки інтернету. Дуже багато ми почули на карантині нових талантів.
Ти кажеш, що є молоді талановиті люди, які об’єднуються в гурти, або ж намагаються будувати кар’єру сольно. Чи потрібні їм управління та міністерства, чи потрібні їм інвестиції держави, чи вони мають самостійно, незалежно від будь-яких політичних та інших амбіцій, тенденцій зробити кар’єру?
Якщо ми говоримо про зміну системи, то міністерство має бути менеджером. Я більш ніж переконаний: у культуру потрібно вкладати, але вкладати якраз в підтримку молодих талантів, щоб вони розвивалися, щоб була можливість у дітей займатися чи в художників, наприклад, чи в музикантів. Власне, вкладати в культурну освіту, в культурну альтернативу.
Потрібно давати можливість культурі розвиватись. Я прихильник позиції: ніколи не очікуйте, що вам дасть держава, самі щось робіть. Тобто в мене завжди був принцип: головне – не заважайте. Дуже багато років, впродовж яких я роблю якісь культурні події, в мене була мінімальна співпраця з державою. Інколи була підтримка Луцької міської ради чи інших органів, але зазвичай я робив це все сам завдяки громадськості, завдяки бізнесу і заради громадян. Тому, якщо говорити про якісний культурний продукт, то він залишиться, якщо потрібен людям, він залишиться без якоїсь ефемерної підтримки держави. Якщо говорити про музичні таланти, то тут найголовніше – підтримувати різножанровість, молоді таланти, можливо, давати якісь гранти, премії, кошти для організації майстеркласів.
Читати щеИТАЙТЕ ЩЕ: «Взаємозв’язок між наукою, культурою та політикою слабкий. Тому влада часто ігнорує думку громади», – культоролог з Луцька
Коли на площах невеличких італійських, французьких міст місцева влада організовує якісь мистецькі заходи, ввечері, наприклад грають оркестри, вони ж не безплатно це роблять, але для людей це безплатно. Тобто в міста є конкретний бюджет і чиновники усвідомлюють, що, наприклад, щосуботи для містян чи туристів може бути щось приємне, власне, в цьому інвестиція, а не в утриманні на балансі міста, скажімо, хору на 50 осіб.
Я абсолютно погоджуюсь. Нам потрібно зламати систему, бо справді тисячі чиновників, які працюють в Україні на культуру, – лише тягар для бюджету. Ти дуже хороші приклади навів про міжнародні варіанти. В тій самій Польщі навіть у маленьких містечках дуже круті фестивалі відбуваються джазові, блюзові.
Тобто потрібна економіка цього всього, тому що все одно нічого безплатно не буває.
Не буває, але, наприклад, фінансування культури в Польщі дуже цікавий механізм – будь-який громадянин може прийти або написати в податкову і 1% своїх податків віддати тій чи тій організації, яка опікується культурою.
А що з цього йому?
Цей 1% від його податків напряму переходить організації. Та організація, яка отримує кошти, дуже добре розвивається, таким чином люди можуть не додатково десь по копійці збирати, а от чесно заплатив податки – і просиш перерахувати тій чи тій організації. А в нас ти маєш бути, умовно кажучи, добрий до влади. У мене позиція така, що чиновник має служити для людей, а не люди для чиновника. У нас зараз відбувається таким чином, що якщо ти добрий, лояльний до влади, то тобі відчинені двері, тобі дадуть на якийсь твій фестиваль, на якусь твою діяльність, будь-що дадуть. Якщо не дружиш із владою, то можеш писати, тобі або дадуть якийсь мізер, або взагалі нічого, тобто в нас немає критерію якісного оцінювання проєктів.
Загалом з владою треба дружити чи ні?
Що таке влада? Ми як громадяни її обираємо, і влада – це як менеджер, який отримує наші гроші. Її представники отримують заробітні плати з наших податків. І чому я маю щось приходити і просити у влади? Мене завжди дивували моменти, коли якісь чиновники чи політики до нас зверталися з проханням про підтримку.
А є таке?
Так, але вони вже знають, хто я, і що з Віктором краще не мати справ, тому що я казав, що на моїх фестивалях, подіях жодної партії не буде, логотипу жодного політика не буде. Всі мої культурні події – поза політикою. Але, на жаль, багато людей, які залежні від влади, перед кожними виборами змушені на ту владу працювати. Тобто це фактично таке рабство, майже узаконене.
Насправді ці взаємні, так би мовити, послуги призводять до того, що в якийсь визначений момент до тебе приходять і кажуть: «Ну ми ж тобі підлогу в клубі пофарбували, давай».
Це напівкорупційна схема, яка незаконна, але в нас вже так склалося традиційно. Такі традиції потрібно ламати.
Щодо технологій, то зараз багато звучить такої оцінки, що нинішні керівники держави, оскільки вихідці із шоу, вони і далі те шоу створюють, тобто способи подання інформації все-таки оцінюють більше як шоу, ніж політику. Зрештою, хіба це погано – використовувати якісні форми візуалізації і донесення? Інша річ – що доносимо.
Стовідсотково згоден, я не сказав би, що це погано, ми пішли за американським сценарієм, коли шоу – перш за все. Якщо говорити в політтехнологічному плані, то справді останні президентські вибори стали цікавими для всього світу. Вивчали досвід Зеленського, зокрема в Польщі зараз схожі технології хочуть використати. Тому в принципі те, що вибори виграли не політики, а люди з шоубізнесу, і показали, що справді потрібно робити шоу, це для нас було щось нове. Щодо того, що зараз відбувається, – це правильна форма, але неправильний контекст. Тому що люди, які хотіли змін, побачили, що змін як таких немає.Хіба це не ще один приклад істини, що народ вартий того, кого обрав?
Але насправді я люблю свій народ і завжди йду за принципом: немає поганих чи хороших народів, тобто ніхто не народжується одразу злочинцем. Потрібно справді виховувати культуру смаку. На жаль, в Україні багато моментів поєднання постсовка, тобто люди не звикли грати за правилами, але все змінюється і йде на краще. Ми, українці, апріорі завжди проти влади. Тобто ми такі свободолюбиві, дух козацтва є в українцях, також сильні українки – це теж дух ще тих амазонок, що за часів скіфів були.
З одного боку, ми від цього страждаємо, тому що будь-хто, хто прийде до влади, не важливо, хороший чи поганий, хороші чи погані речі буде робити, зіткнеться з несприйняттям, тому що ми свободолюбиві. Але з іншого – всі майдани, тобто ми показуємо, як любимо свою свободу, свою країну і як ми готові йти до кінця, як можемо об’єднуватись. Я за те, що нам потрібно зараз максимально об’єднуватись, ми можемо разом зробити більше і краще.
Зараз культурно-мистецька сфера часто об’єднується, так би мовити, в альтернативні площині, тобто з’являються можливості проводити обміни думками, є якісь там майданчики, хаби і кластери в культурному просторі, власне, це правильний напрямок, туди треба рухатися, і давай0е забудемо про діяльність департаментів, хіба не так?
Я згоден, що люди, об’єднуючись в різних сферах, середовищах, чи це ІТ, чи бізнес, чи культурна сфера, можуть робити значно більше і краще. Я навпаки кажу, що інколи в нас у бізнесі багато хто вважає, що потрібно знищувати конкурента, насправді ні, потрібно об’єднуватись і разом рости, розвивати своє середовище. Нам потрібно цього вчитись.
Якщо говорити про культурну сферу, то справді є в нас певні ініціативи створення культурної платформи, де люди, які творять культуру в різних середовищах, починаючи від театру й закінчуючи художниками і музикою, об’єднуються, і ми як мінімум маємо таку поки що онлайн площину для обміну думок, для того, щоб поділитися, допомогти один одному. І було б непогано, якби в Луцьку було щось на зразок культурного центру, це була б величезна платформа, яка дала б можливість саме реалізовувати культурні ініціативи для всіх. Тут якраз ключовим моментом є те, що не для тих, хто дружить чи не дружить з владою, а для всіх, тобто, хочете творити культуру – ось вам такі можливості. Це є ключовим моментом, тому що я завжди живу за принципом того, що місто творять люди.
Митцям, на мій погляд, в нашій країні бракує гарного промо.
100% є проблема в тому, що митець має творити, якщо він починає займатись вже своїм менеджментом, то, відповідно, має мало часу на творчість. Це як замкнуте коло: немає правильного культурного менеджера, немає менторства з боку держави. Люди культури мають займатися культурою, а не менеджментом.
Минув ювілей славетного, неймовірного Василя Зінкевича, 75 років йому виповнилось, розкішна дата і, як казав герой одного фільму, якось пройшло повз. Президент привітав з 50-річчям Ірину Білик офіційно. Де тут менеджмент, хто пропустив, чому не було нічого?
Дуже багато є видатних волинян, які мало визнані, або більше їх визнають за кордоном. Я розділив би це питання на два моменти. Якщо ми говоримо про конкретні реалізовані можливості саме митцями чи менеджерами, їх є дуже багато. Є хороша ініціатива, наприклад, Корсака, який створив Музей сучасного українського мистецтва і всіх, хто приїжджає до Луцька, туди відразу ведуть, вони просто в захваті і здивовані, що в Луцьку таке може бути. Такі люди, як Корсак, також творять, відкривають реально монументи культури, для митців там є багато можливостей виставляти свої роботи. Я маю на увазі, що Корсаки не чекали, поки влада чи держава щось зроблять.
Читати ще: Про дилетанство, імпровізацію та творчі експерименти: луцький художник майже десять років малює відомих музикантів
А тепер, якщо говорити про роль держави, то, на жаль, таке враження, що вони живуть в паралельному світі. Ірину Білик президент привітав, а Зінкевича – ні, тому що з нашої облдержадміністрації його ніхто не подав. Бо зараз там люди, які про Волинь десь читали в підручниках за Радянського Союзу, звідси Луцька область, Волинщина чи там ще якісь моменти. І так є, що ми окраїна, зелений край, де дуже цікаво можна заробляти на бурштині, на митниці, на лісі. Яка культура для них? Вони не знають наших культурних діячів.
Там же, мабуть, є обласне якесь управління культури.
Люди фактично отримують свої заробітні плати з наших податків і живуть в якомусь паралельному світі. Культура без них розвивається і ми не знаємо, що вони роблять за наші кошти.
Хай там як, обличчя регіону, області, країни зрештою – це люди і досягнення. Якщо провести паралель з Британією, навряд ти зараз мені назвеш митців, крім Черчилля і Тетчер, хіба не так?
100%.
Як щодо Франції?
Ми можемо говорити про Францію, Британію, США, Канаду, будь-яку країну, яка цінує своїх і пропагує своє. На жаль, ми не можемо цінувати свого, знову ж таки, якась меншовартість сидить в українцях. Наприклад, приїжджає той чи той іноземець, і ми думаємо, що він краще грає чи малює. Насправді ні, потрібно цінувати своє і знати своїх. На Волині є людина-геній насправді, Сергій Шишкін. Він десятки років пише, а зараз після інсульту живе в Володимирі, реально виживає, тому що отримує ту мізерну пенсію інвалідську, держава про нього фактично забула. Чому його більше згадують в Польщі, що переспівав Немана, збирав у палаці «Україна» в Києві концерт, а на Волині про нього навіть не говорять? Таке враження, що людина просто живе собі своїм життям у Володимирі. Чому про таких людей не згадують, чому не згадують про Зінкевича, чому не згадують про Маренича і дуже багатьох людей, які справді заслуговують, щоб їх згадували?
Як ти можеш оцінити роль того чи того засобу популяризації? Я зараз говорю про такі напрямки медійні, як телебачення, радійне коло, інтернет.
Перш за все я вдячний ЗМІ в Луцьку і на Волині, що вони постійно пишуть про наші події, які відбуваються. Абсолютно нормальна, адекватна співпраця. Єдина проблема в тому, що більшості ЗМІ не вистачає експерта, який писав би саме про культуру. Це також є однією з проблем і одним з проєктів у майбутньому, який я хочу реалізувати, тобто навчати майбутніх журналістів, як писати про культуру. Тому що це не так просто, про культуру потрібно писати якісно. Я свого часу привозив журналістів з Польщі, які ділилися таким досвідом. Думаю, такий проєкт має місце в найближчому майбутньому.
Напевно, щоб писати про культуру, потрібно мати просто в собі культуру і орієнтуватись не тільки в іменах, хоча це теж важливо, а ще й щось мені підказує, що тут потрібен якийсь досвід.
Досвід потрібен, але найголовніше, що є як мінімум поки що бажання в наших ЗМІ писати про культуру. І це дуже важливо, жодного не було такого випадку, щоб якийсь наш анонс не поставили чи не написали про нашу подію. Тобто це насправді честь і хвала, що немає цензури як такої.
У Луцьку бракує великих концертних майданчиків та залів. Запорука успіху будь-якого шоубізнесового проєкту – це все ж кількість глядачів, проданих квитків. З цим у нас непросто. Як ти вважаєш, варто про це мріяти чи треба просто митцям зазіхати на менші гонорари і тоді все буде добре?
Насправді у нас є дуже хороше культурне середовище. Якщо ми говоримо про місто Луцьк зокрема, то в нас відбувається багато фестивалів високого європейського рівня: рок-фестиваль «Бандерштат», поетичний фестиваль «Фронтера», театральний фестиваль, який робить «ГаРмИдЕр», – «Мандрівний Вішак», два міжнародні джазові фестивалі, які я організував, – ART JAZZ і Jazz Bez та ще низка інших заходів. І фактично ми стикаємося з проблемою, що немає великих концертних майданчиків, використовуємо ті можливості, які є, на жаль, вони обмежені. Якщо ми говоримо про цивілізованість міста, у нас навіть немає якісного фортепіано. У Німеччині, наприклад, в такому місті, як Луцьк, якщо говорити про кількість населення, таких роялів може бути 10-20, а у нас жодного немає.
Читати ще: «Ми зберегли програму і все переноситься в онлайн». Інтерв’ю з організаторами Бандерштату
Я думаю, що нам потрібно об’єднувати культурні сфери і взагалі всім громадянам. Як я завжди кажу, мають об’єднуватися громада, влада й бізнес і не просто мріяти, а мати чіткий план, що через два роки в Луцьку має бути величезний культурний центр. Це буде така платформа, майданчик, який за найсучаснішими технологіями дасть можливість розвиватися всім культурним середовищам міста Луцька. Давайте поставимо таку мету, визначимо пріоритети, зберемо туди не лише представників влади, але й бізнесу і громадської сфери, яка дотична до культури. Поставивши такий план, будемо його реалізовувати.
Культура і політика. Співаки йдуть на трибуни Верховної Ради, а з Верховної Ради ніхто малювати не починає, хіба десь вдома, чи співати хіба що в караоке. Чи треба митцю ставати на цю непросту стежку? Можливо, це просто спокуса піти туди та й щось там покерувати?
Напевно, єдиний мені відомий приклад успішного повернення чиновника в культуру – це Бронюк, лідер гурту «ТІК». Він був державним службовцем. Щодо того, потрібно чи не потрібно, це якраз кожна людина має для себе вирішити, що вона хоче робити. Зрозуміло,що якщо ти йдеш в політику, то вже не зможеш провадити мистецьку діяльність. І навпаки, якщо політик буде в собі відчувати якісь прагнення, можливості в мистецтві, може реалізовувати, але тоді потрібно забути про політику. Тому що в будь-якому випадку, якщо ти малюєш картини і пішов у політику, тебе будуть сприймати через призму твоєї політичної сили і твоєї політичної діяльності, а не вже як митця. Людина просто має визначитись.
Чи варто було економити на бюджеті, який виділяли на мистецькі заходи, в період боротьби з коронавірусом?
Я думаю, що правильно було бюджет подивитися, можна було б знайти інші статті, де можна було б зекономити, зокрема на утриманні Верховної Ради, Кабінету Міністрів.
Тобто було на чому економити?
Однозначно, але як мінімум не на культурі.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Під час карантину багато хто вважає, що всі сили варто кинути на боротьбу з пандемією, і це доречно. Але в тій боротьбі, імовірно, десь обмежили фінансування культури і мистецтва, водночас в цей період ми рятувалися книжками, кіно, музикою. Як рятувався ти, якщо взагалі доречно говорити про порятунок?
Перш за все, є одне але – я можу бути по два боки барикад. Тому що за освітою я політолог, але вже дуже багато років проваджу громадську діяльність в місті Луцьку, понад десять років фактично присвятив культурній сфері. Зокрема організовую два міжнародні фестивалі в Луцьку. І тому можу говорити і з боку політики, і з боку громадського сектору культури, тому що дотичний і до тієї, і до тієї сфери. Якщо конкретно відповідати на твоє запитання, то, можливо, ця фраза стане кліше, але коли під час Другої світової війни бомбили Лондон і один з міністрів сказав, мовляв, навіщо фінансувати культуру, Уїнстон Черчилль запитав: «А за що ми тоді воюємо?» Ця фраза є основою основ, якщо ми говоримо про цивілізоване демократичне суспільство. Культура фактично у всьому. Якщо ми не будемо вкладати гроші в культуру, не будемо її розвивати, то навіщо взагалі нам країна, навіщо нам воювати, за що?
На що роблять ставку нині і який зрештою результат, якщо ми зараз бачимо такі вже загострені відчуття того, чи на правильному шляху до змін ми були, чи ті люди, які потрібно, зараз нагорі, чи ми їх варті?
Я, напевно, вийду трішки за рамки, тому що багато хто починає говорити про проблеми культури, про те, що зупинилася культурна сфера, концертів нема тощо, тобто дуже багато людей, які були задіяні в туризмі чи культурі, втратили прибутки. Я також постраждав насправді, тому що заклад в Луцьку, який рік тому відкрив, був зачинений, а в мене було з березня передбачено понад 20 концертів.
У закладі була ставка на мистецьку складову?
Так. І я справді втратив. Але все ж відзначив позитив саме карантину: люди почали більше звертати уваги на справжні цінності. В першу чергу вони почали цінувати справжню культуру. І справжні митці не перестали працювати, не перестали розвиватися на карантині і фактично саме на карантині люди відчули потребу в якісній культурі.
Тобто в цей період відбулася така собі розстановка крапок над і?
Переосмислення, люди почали розуміти, що справді бракує якісної культури. Тобто я більш ніж впевнений, що культура переживала не одну війну, не одну кризу і переживе пандемію.
Всі ми спостерігали появу онлайн-концертів, закритих студійних сесій, та, на жаль, таких випадків небагато.
Так, в Україні, на жаль, їх небагато, і це якраз показник того, в якому місці наша культура перебуває. Мільйони гривень списували на заслужених, наприклад, фестивалі, концерти артистів, які відвідували, умовно кажучи, 20 з половиною людей, крім організаторів, можливо, якісь родичі. А на це списували реально десятки мільйонів, якщо говоримо про всю Україну. А зараз ми побачили, що потрібен якісний продукт. І дуже багато нових молодих митців, які не могли пробитися, пробиваються зараз завдяки інтернету. Дуже багато ми почули на карантині нових талантів.
Ти кажеш, що є молоді талановиті люди, які об’єднуються в гурти, або ж намагаються будувати кар’єру сольно. Чи потрібні їм управління та міністерства, чи потрібні їм інвестиції держави, чи вони мають самостійно, незалежно від будь-яких політичних та інших амбіцій, тенденцій зробити кар’єру?
Якщо ми говоримо про зміну системи, то міністерство має бути менеджером. Я більш ніж переконаний: у культуру потрібно вкладати, але вкладати якраз в підтримку молодих талантів, щоб вони розвивалися, щоб була можливість у дітей займатися чи в художників, наприклад, чи в музикантів. Власне, вкладати в культурну освіту, в культурну альтернативу.
Потрібно давати можливість культурі розвиватись. Я прихильник позиції: ніколи не очікуйте, що вам дасть держава, самі щось робіть. Тобто в мене завжди був принцип: головне – не заважайте. Дуже багато років, впродовж яких я роблю якісь культурні події, в мене була мінімальна співпраця з державою. Інколи була підтримка Луцької міської ради чи інших органів, але зазвичай я робив це все сам завдяки громадськості, завдяки бізнесу і заради громадян. Тому, якщо говорити про якісний культурний продукт, то він залишиться, якщо потрібен людям, він залишиться без якоїсь ефемерної підтримки держави. Якщо говорити про музичні таланти, то тут найголовніше – підтримувати різножанровість, молоді таланти, можливо, давати якісь гранти, премії, кошти для організації майстеркласів.
Читати щеИТАЙТЕ ЩЕ: «Взаємозв’язок між наукою, культурою та політикою слабкий. Тому влада часто ігнорує думку громади», – культоролог з Луцька
Коли на площах невеличких італійських, французьких міст місцева влада організовує якісь мистецькі заходи, ввечері, наприклад грають оркестри, вони ж не безплатно це роблять, але для людей це безплатно. Тобто в міста є конкретний бюджет і чиновники усвідомлюють, що, наприклад, щосуботи для містян чи туристів може бути щось приємне, власне, в цьому інвестиція, а не в утриманні на балансі міста, скажімо, хору на 50 осіб.
Я абсолютно погоджуюсь. Нам потрібно зламати систему, бо справді тисячі чиновників, які працюють в Україні на культуру, – лише тягар для бюджету. Ти дуже хороші приклади навів про міжнародні варіанти. В тій самій Польщі навіть у маленьких містечках дуже круті фестивалі відбуваються джазові, блюзові.
Тобто потрібна економіка цього всього, тому що все одно нічого безплатно не буває.
Не буває, але, наприклад, фінансування культури в Польщі дуже цікавий механізм – будь-який громадянин може прийти або написати в податкову і 1% своїх податків віддати тій чи тій організації, яка опікується культурою.
А що з цього йому?
Цей 1% від його податків напряму переходить організації. Та організація, яка отримує кошти, дуже добре розвивається, таким чином люди можуть не додатково десь по копійці збирати, а от чесно заплатив податки – і просиш перерахувати тій чи тій організації. А в нас ти маєш бути, умовно кажучи, добрий до влади. У мене позиція така, що чиновник має служити для людей, а не люди для чиновника. У нас зараз відбувається таким чином, що якщо ти добрий, лояльний до влади, то тобі відчинені двері, тобі дадуть на якийсь твій фестиваль, на якусь твою діяльність, будь-що дадуть. Якщо не дружиш із владою, то можеш писати, тобі або дадуть якийсь мізер, або взагалі нічого, тобто в нас немає критерію якісного оцінювання проєктів.
Загалом з владою треба дружити чи ні?
Що таке влада? Ми як громадяни її обираємо, і влада – це як менеджер, який отримує наші гроші. Її представники отримують заробітні плати з наших податків. І чому я маю щось приходити і просити у влади? Мене завжди дивували моменти, коли якісь чиновники чи політики до нас зверталися з проханням про підтримку.
А є таке?
Так, але вони вже знають, хто я, і що з Віктором краще не мати справ, тому що я казав, що на моїх фестивалях, подіях жодної партії не буде, логотипу жодного політика не буде. Всі мої культурні події – поза політикою. Але, на жаль, багато людей, які залежні від влади, перед кожними виборами змушені на ту владу працювати. Тобто це фактично таке рабство, майже узаконене.
Насправді ці взаємні, так би мовити, послуги призводять до того, що в якийсь визначений момент до тебе приходять і кажуть: «Ну ми ж тобі підлогу в клубі пофарбували, давай».
Це напівкорупційна схема, яка незаконна, але в нас вже так склалося традиційно. Такі традиції потрібно ламати.
Щодо технологій, то зараз багато звучить такої оцінки, що нинішні керівники держави, оскільки вихідці із шоу, вони і далі те шоу створюють, тобто способи подання інформації все-таки оцінюють більше як шоу, ніж політику. Зрештою, хіба це погано – використовувати якісні форми візуалізації і донесення? Інша річ – що доносимо.
Стовідсотково згоден, я не сказав би, що це погано, ми пішли за американським сценарієм, коли шоу – перш за все. Якщо говорити в політтехнологічному плані, то справді останні президентські вибори стали цікавими для всього світу. Вивчали досвід Зеленського, зокрема в Польщі зараз схожі технології хочуть використати. Тому в принципі те, що вибори виграли не політики, а люди з шоубізнесу, і показали, що справді потрібно робити шоу, це для нас було щось нове. Щодо того, що зараз відбувається, – це правильна форма, але неправильний контекст. Тому що люди, які хотіли змін, побачили, що змін як таких немає.Хіба це не ще один приклад істини, що народ вартий того, кого обрав?
Але насправді я люблю свій народ і завжди йду за принципом: немає поганих чи хороших народів, тобто ніхто не народжується одразу злочинцем. Потрібно справді виховувати культуру смаку. На жаль, в Україні багато моментів поєднання постсовка, тобто люди не звикли грати за правилами, але все змінюється і йде на краще. Ми, українці, апріорі завжди проти влади. Тобто ми такі свободолюбиві, дух козацтва є в українцях, також сильні українки – це теж дух ще тих амазонок, що за часів скіфів були.
З одного боку, ми від цього страждаємо, тому що будь-хто, хто прийде до влади, не важливо, хороший чи поганий, хороші чи погані речі буде робити, зіткнеться з несприйняттям, тому що ми свободолюбиві. Але з іншого – всі майдани, тобто ми показуємо, як любимо свою свободу, свою країну і як ми готові йти до кінця, як можемо об’єднуватись. Я за те, що нам потрібно зараз максимально об’єднуватись, ми можемо разом зробити більше і краще.
Зараз культурно-мистецька сфера часто об’єднується, так би мовити, в альтернативні площині, тобто з’являються можливості проводити обміни думками, є якісь там майданчики, хаби і кластери в культурному просторі, власне, це правильний напрямок, туди треба рухатися, і давай0е забудемо про діяльність департаментів, хіба не так?
Я згоден, що люди, об’єднуючись в різних сферах, середовищах, чи це ІТ, чи бізнес, чи культурна сфера, можуть робити значно більше і краще. Я навпаки кажу, що інколи в нас у бізнесі багато хто вважає, що потрібно знищувати конкурента, насправді ні, потрібно об’єднуватись і разом рости, розвивати своє середовище. Нам потрібно цього вчитись.
Якщо говорити про культурну сферу, то справді є в нас певні ініціативи створення культурної платформи, де люди, які творять культуру в різних середовищах, починаючи від театру й закінчуючи художниками і музикою, об’єднуються, і ми як мінімум маємо таку поки що онлайн площину для обміну думок, для того, щоб поділитися, допомогти один одному. І було б непогано, якби в Луцьку було щось на зразок культурного центру, це була б величезна платформа, яка дала б можливість саме реалізовувати культурні ініціативи для всіх. Тут якраз ключовим моментом є те, що не для тих, хто дружить чи не дружить з владою, а для всіх, тобто, хочете творити культуру – ось вам такі можливості. Це є ключовим моментом, тому що я завжди живу за принципом того, що місто творять люди.
Митцям, на мій погляд, в нашій країні бракує гарного промо.
100% є проблема в тому, що митець має творити, якщо він починає займатись вже своїм менеджментом, то, відповідно, має мало часу на творчість. Це як замкнуте коло: немає правильного культурного менеджера, немає менторства з боку держави. Люди культури мають займатися культурою, а не менеджментом.
Минув ювілей славетного, неймовірного Василя Зінкевича, 75 років йому виповнилось, розкішна дата і, як казав герой одного фільму, якось пройшло повз. Президент привітав з 50-річчям Ірину Білик офіційно. Де тут менеджмент, хто пропустив, чому не було нічого?
Дуже багато є видатних волинян, які мало визнані, або більше їх визнають за кордоном. Я розділив би це питання на два моменти. Якщо ми говоримо про конкретні реалізовані можливості саме митцями чи менеджерами, їх є дуже багато. Є хороша ініціатива, наприклад, Корсака, який створив Музей сучасного українського мистецтва і всіх, хто приїжджає до Луцька, туди відразу ведуть, вони просто в захваті і здивовані, що в Луцьку таке може бути. Такі люди, як Корсак, також творять, відкривають реально монументи культури, для митців там є багато можливостей виставляти свої роботи. Я маю на увазі, що Корсаки не чекали, поки влада чи держава щось зроблять.
Читати ще: Про дилетанство, імпровізацію та творчі експерименти: луцький художник майже десять років малює відомих музикантів
А тепер, якщо говорити про роль держави, то, на жаль, таке враження, що вони живуть в паралельному світі. Ірину Білик президент привітав, а Зінкевича – ні, тому що з нашої облдержадміністрації його ніхто не подав. Бо зараз там люди, які про Волинь десь читали в підручниках за Радянського Союзу, звідси Луцька область, Волинщина чи там ще якісь моменти. І так є, що ми окраїна, зелений край, де дуже цікаво можна заробляти на бурштині, на митниці, на лісі. Яка культура для них? Вони не знають наших культурних діячів.
Там же, мабуть, є обласне якесь управління культури.
Люди фактично отримують свої заробітні плати з наших податків і живуть в якомусь паралельному світі. Культура без них розвивається і ми не знаємо, що вони роблять за наші кошти.
Хай там як, обличчя регіону, області, країни зрештою – це люди і досягнення. Якщо провести паралель з Британією, навряд ти зараз мені назвеш митців, крім Черчилля і Тетчер, хіба не так?
100%.
Як щодо Франції?
Ми можемо говорити про Францію, Британію, США, Канаду, будь-яку країну, яка цінує своїх і пропагує своє. На жаль, ми не можемо цінувати свого, знову ж таки, якась меншовартість сидить в українцях. Наприклад, приїжджає той чи той іноземець, і ми думаємо, що він краще грає чи малює. Насправді ні, потрібно цінувати своє і знати своїх. На Волині є людина-геній насправді, Сергій Шишкін. Він десятки років пише, а зараз після інсульту живе в Володимирі, реально виживає, тому що отримує ту мізерну пенсію інвалідську, держава про нього фактично забула. Чому його більше згадують в Польщі, що переспівав Немана, збирав у палаці «Україна» в Києві концерт, а на Волині про нього навіть не говорять? Таке враження, що людина просто живе собі своїм життям у Володимирі. Чому про таких людей не згадують, чому не згадують про Зінкевича, чому не згадують про Маренича і дуже багатьох людей, які справді заслуговують, щоб їх згадували?
Як ти можеш оцінити роль того чи того засобу популяризації? Я зараз говорю про такі напрямки медійні, як телебачення, радійне коло, інтернет.
Перш за все я вдячний ЗМІ в Луцьку і на Волині, що вони постійно пишуть про наші події, які відбуваються. Абсолютно нормальна, адекватна співпраця. Єдина проблема в тому, що більшості ЗМІ не вистачає експерта, який писав би саме про культуру. Це також є однією з проблем і одним з проєктів у майбутньому, який я хочу реалізувати, тобто навчати майбутніх журналістів, як писати про культуру. Тому що це не так просто, про культуру потрібно писати якісно. Я свого часу привозив журналістів з Польщі, які ділилися таким досвідом. Думаю, такий проєкт має місце в найближчому майбутньому.
Напевно, щоб писати про культуру, потрібно мати просто в собі культуру і орієнтуватись не тільки в іменах, хоча це теж важливо, а ще й щось мені підказує, що тут потрібен якийсь досвід.
Досвід потрібен, але найголовніше, що є як мінімум поки що бажання в наших ЗМІ писати про культуру. І це дуже важливо, жодного не було такого випадку, щоб якийсь наш анонс не поставили чи не написали про нашу подію. Тобто це насправді честь і хвала, що немає цензури як такої.
У Луцьку бракує великих концертних майданчиків та залів. Запорука успіху будь-якого шоубізнесового проєкту – це все ж кількість глядачів, проданих квитків. З цим у нас непросто. Як ти вважаєш, варто про це мріяти чи треба просто митцям зазіхати на менші гонорари і тоді все буде добре?
Насправді у нас є дуже хороше культурне середовище. Якщо ми говоримо про місто Луцьк зокрема, то в нас відбувається багато фестивалів високого європейського рівня: рок-фестиваль «Бандерштат», поетичний фестиваль «Фронтера», театральний фестиваль, який робить «ГаРмИдЕр», – «Мандрівний Вішак», два міжнародні джазові фестивалі, які я організував, – ART JAZZ і Jazz Bez та ще низка інших заходів. І фактично ми стикаємося з проблемою, що немає великих концертних майданчиків, використовуємо ті можливості, які є, на жаль, вони обмежені. Якщо ми говоримо про цивілізованість міста, у нас навіть немає якісного фортепіано. У Німеччині, наприклад, в такому місті, як Луцьк, якщо говорити про кількість населення, таких роялів може бути 10-20, а у нас жодного немає.
Читати ще: «Ми зберегли програму і все переноситься в онлайн». Інтерв’ю з організаторами Бандерштату
Я думаю, що нам потрібно об’єднувати культурні сфери і взагалі всім громадянам. Як я завжди кажу, мають об’єднуватися громада, влада й бізнес і не просто мріяти, а мати чіткий план, що через два роки в Луцьку має бути величезний культурний центр. Це буде така платформа, майданчик, який за найсучаснішими технологіями дасть можливість розвиватися всім культурним середовищам міста Луцька. Давайте поставимо таку мету, визначимо пріоритети, зберемо туди не лише представників влади, але й бізнесу і громадської сфери, яка дотична до культури. Поставивши такий план, будемо його реалізовувати.
Культура і політика. Співаки йдуть на трибуни Верховної Ради, а з Верховної Ради ніхто малювати не починає, хіба десь вдома, чи співати хіба що в караоке. Чи треба митцю ставати на цю непросту стежку? Можливо, це просто спокуса піти туди та й щось там покерувати?
Напевно, єдиний мені відомий приклад успішного повернення чиновника в культуру – це Бронюк, лідер гурту «ТІК». Він був державним службовцем. Щодо того, потрібно чи не потрібно, це якраз кожна людина має для себе вирішити, що вона хоче робити. Зрозуміло,що якщо ти йдеш в політику, то вже не зможеш провадити мистецьку діяльність. І навпаки, якщо політик буде в собі відчувати якісь прагнення, можливості в мистецтві, може реалізовувати, але тоді потрібно забути про політику. Тому що в будь-якому випадку, якщо ти малюєш картини і пішов у політику, тебе будуть сприймати через призму твоєї політичної сили і твоєї політичної діяльності, а не вже як митця. Людина просто має визначитись.
Чи варто було економити на бюджеті, який виділяли на мистецькі заходи, в період боротьби з коронавірусом?
Я думаю, що правильно було бюджет подивитися, можна було б знайти інші статті, де можна було б зекономити, зокрема на утриманні Верховної Ради, Кабінету Міністрів.
Тобто було на чому економити?
Однозначно, але як мінімум не на культурі.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 10
123
Показати IP
5 Серпня 2020 08:29
Хай цей гроиацький діяч краще подумає про людей які втратили свій бізнес за період карантину, можливо владі треба було їм допомогти... але ж ні, навіщо мені заробляти гроші для своєї сім’ї, в мене ж є культура, і бла-бла-бла
шАрій
Показати IP
5 Серпня 2020 08:37
От свої і вклади!
Військовий
Показати IP
5 Серпня 2020 08:59
Захищати ту країну хто буде?
Анонім до Військовий
Показати IP
5 Серпня 2020 12:37
Тобто захищати країну буде кому лише якщо всі будуть бидлом? Який сенс взагалі буде захищати таку країну?
Україна-руїна
Показати IP
5 Серпня 2020 11:37
Почав Кравчук, закінчив Кучма.
Кучма збудува найпотужнішу мафіозну структуру, корупцію по всій вертикалі влади.
Мєнтовське і прокурорське свавілля. Маски-шоу по містах носились, в прямому сенсі, знімали ДАНИНУ.
Податківці просто знущались над бізнесом.
Суддівські безчинства.
Рейдерські захоплення бізнесу, державних підприємств, в яких брали участь судді, можу нескінченно перераховувати.
Дрібним шавкам, наприклад, дільничним мєнтам давали можливість "заробити" і принести "заробіток" слідчому і далі до судів.
Наприклад, зупиняли круту молодь в Аркадії, заламували, в кишені наркоту і по 3000 доларів з батьків, щоб справу закрити.
Кучма абсолютно знищив свободу слова і демократичні вибори.
Сьогодні Нарід їх підняв на п'єдестал... Найвищі рейтинги.
До військовий
Показати IP
5 Серпня 2020 11:41
Культуристи.
Пенсіонер
Показати IP
5 Серпня 2020 11:54
Тож дали вже Сенцову 1 лям зелених. Скільки вам культурним ще треба?
Німкеня
Показати IP
5 Серпня 2020 18:30
Шановне Панство. Почалося. Цей "супер політолог" сам розуміє , що меле? Горе бізнесмен з дуже поважним бізнесом який називається ломбард. Місце де люди віддають за безцінь своє майно , а такі "політологи" наживаються. Які він створив фестивалі????? Jazz bez - створили : Консульство Польщі у м. Львові, Польський Інститут у Києві, Центр Культури м. Перемишля, Генеральне консульство Чеської Республіки у м. Львові, КМЦ «ДЗИГА». А Art jazz - заснували Олег Баковський та Сергій Гемберг.
Лучанка
Показати IP
5 Серпня 2020 21:00
Спочатку треба заразу коронавірусну побороти, та забезпечити базові потреби людей, тоді й до концертів та фестивалів буде людям. А культуру кожна людина і кожна родина має в собі розвивати. Культуру мовлення і поведінку власну покращувати, повагу до ближнього мати, дітей власним прикладом виховувати, викинути з розмови мат, не ганьбити себе алкоголем і наркотиками, рукоприкладством не займатись, старших поважати. Яка культура у людей - така країна, так і жити будемо!
Кияни н
Показати IP
6 Серпня 2020 00:43
та цей грисюк це друг тіма бейкера, правої рукі сороса в київі. сорос зараз україну під себе піджимає, 'він такі бабкі грисюк одержав, коли в київі жив два рокі і біля посольства сша
На війні загинув Захисник з Волині Сергій Романюк
Сьогодні 13:24
Сьогодні 13:24
Оприлюднили нові графіки вимкнення електрики на Волині
Сьогодні 12:08
Сьогодні 12:08
На Донеччині загинув лучанин Владислав Бонк
Сьогодні 11:30
Сьогодні 11:30
Без гарячої води, але з теплом: «Луцьктепло» і «Луцькводоканал» працюють на альтернативних джерелах живлення
Сьогодні 10:51
Сьогодні 10:51
Смертельна ДТП на Волині: під колесами авто загинула жінка
Сьогодні 10:43
Сьогодні 10:43
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.