Як села стали містом. Коротка історія проспекту Волі

Уздовж нинішньої центральної частини проспекту Волі було два села зі схожими назвами – Воличка Підлуцька і Воличка над Глушцем. Землі цих сіл починалися одразу за монастирем бернардинів, тягнулися на схід і частково належали обителі. На інших частинах розташовувалося єврейське поселення.

Коли вони виникли, точних відомостей немає. Найімовірніше, активне заселення почалося з XVIII століття. Мандрівники початку і першої половини ХІХ століття вже пишуть про активне життя на цій території. Наприклад, у творах Юзефа Крашевського збереглася колоритна замальовка про цей куточок.

«Через передмістя Вульку ми в’їхали до міста коло кляштору отців бернардинів... Мізерні дерев’яні домки, закіптюжені єврейські корчми, пониклі хатки, нові будівлі без віри в майбутнє, неначе збиті лише на один день, старі, похилені й підперті, поміж них обгорілі стовпи попалених садиб, вулиця, вистелена дірявим помостом замість бруку, – ось що ми найперш постерегли; а потім – мало що кращого. Євреї, що юрбою кидалися на кожного приїжджого, вже пожирали нас очима і з криком забігали нам дорогу, завертали кожен до себе. Не знаю на світі євреїв, набридливіших од луцьких: обступають вони, верещать, нападають, ґвалт кажуть купувати, ніби вже на завтра не мають куска хліба.

Тільки-но ми зійшли, як двадцять три бородаті індивіди влетіли за нами до гостьового дому, захвалюючи та підносячи всілякого роду товари. Наостанок прийшов навіть книгар із цілим скарбом друків Манеса, Зимеля, бердичевських і мінських друкарень, розкладаючи все любовно на столику», – писав Крашевський.

Читати ще: На місці 5-ї школи був цвинтар, з якого викопували кістки: краєзнавець розповів, як створювали райони Луцька

У 1830-1860-х роках Воличка Підлуцька і Воличка над Глушцем були приєднані до міста. Де і як розташовувалася забудова, показують карти середини ХІХ століття. З них ми бачимо хаотично розкидані хати переважно на пагорбі над Глушцем від монастиря бернардинів у східному напрямку. До речі, ці напрямки ставали офіційними дорогами, а згодом і вулицями. То Рівненська, то Дубенська, то Рівненсько-Дубенська, то Київська за короткого дев'ятимісячного австрійського панування.

Поміж цією хаотичною переважно житловою забудовою розташовувалися єврейські молитовні доми, синагоги, мікви, пекарні та цілий ряд різноманітних майстерень. Наприклад, вже ближче до кінця ХІХ століття зафіксовано назви молитовних домів Ашкеназі на Вульці, Медриш (Мідраш), Тупелес тощо.

Попри намагання луцької влади часів Російської імперії впорядкувати тут забудови, це результатів не давало. Характер устрою цієї ділянки зберігся аж до початку Другої світової.

«Наказано усім поліцмейстерам і городничим, щоб за жодних обставин не дозволяти нікому з мешканців робити добудови без погодження проектів з Будівельною комісією під загрозою суворої відповідальності», – ішлося в документі 1840 року.

Єврейська забудова, хоч переважно концентрувалася над річкою Глушець, все ж перейшла і за нинішню проїзну частину проспекту Волі, але не надто далеко від дороги. Бо в тому районі, де зараз пролягають вулиці Бандери, Тимошенка, Коперника, вже з середини (або й раніше) ХІХ століття були землі дворян та заможних землевласників. Серед них Кронштейни, Зайковські та інші.

Читати ще: Стильні кафе міжвоєнного Луцька

Волички мали і свій промисловий центр. На місці нинішнього Луцького педагогічного коледжу розташовувався млин Пінчука, навпроти нього через дорогу, вже ближче до Сапалаївки, – нині збережений млин Фрідмана. Це великі промислові споруди, які не тільки були важливими для економіки місцевості, а й формували візуальний ландшафт міста як одні з найбільших споруд в тогочасній забудові.Окремо варто і сказати про цвинтарі. Просто біля млина Пінчука, тепер це сквер навпроти гімназії ім. Модеста Левицького, розташовувався православний цвинтар, на якому відбувалися і військові поховання часів Першої світової. Трохи далі – навпроти вулиці Чехова, з 1860-х років влаштували два цвинтарі – для євреїв та окремо для караїмів. Два цвинтарі розділяв нинішній узвіз Тещин язик. Сьогодні на місці єврейського та караїмського цвинтарів розкинулася радянська забудова.

Уже в ХХ столітті ця територія більше відома як Вулька. Забудову впорядковували лише вздовж дороги, де відкривали готельні номери для приїжджих, пекарні, кав’ярні.

Маємо одну цікаву історію з того часу. На початку ХХ століття в Російській імперії прокотилася серія єврейських погромів. Винуватців називали чорносотенцями. Луцьк був дещо віддалений від цих подій, бо місто майже повністю складалося з єврейського населення. Якби хтось когось і «громив» тут, то аж ніяк не євреїв. А все ж знайшлася групка людей, які запланували здійснити напади. Немає ніяких даних, хто це був.

Читати ще: День міста. Як Луцьк став таким, яким є нині

Чутки про те, що погром планують на Вульці, стали відомі її мешканцям. Тоді вони звернулися до офіцерів Камчатського піхотного полку армії Російської імперії, який базувався в Луцьку. Попросили військовиків допомогти їм зі зброєю. А тим часом пустили античутку, що нібито євреї вже озброєні і з люб’язною гостинністю чекають погромщиків. І навіть мають тренувальний табір за містом.

Коли настав очікуваний день нападу, його не відбулося. Чорносотенці мали збиратися неподалік православного собору, за яким уже починається Вулька. Хай там як, але група таки почала сходитися. Та вони обламалися – вправно поширений твіт про єврейську самооборону спрацював, ніхто нападу так і не здійснив. Чорносотенці розійшлися, а євреї з Вульки повернули військовим позичені 18 револьверів.У міжвоєнний час вулицю хотіли зробити алеєю. Тому й була відповідна офіційна назва – Алея Болеслава Хороброго. Якось алеєю в цивілізованому розумінні вона так ніколи й не стала. Вулька, хоча й стала частиною міста, була осібним місцем єврейського проживання. Проте з часом цей фактор нівелювався, позаяк давно вже не було стимулів для окремого територіального проживання певних національних груп. Все розмилося і всі проживали поряд скрізь. Хати й ділянки Вульки просто успадковували, передавали в родинах далі, тому переважно єврейською вона була вже лише за інерцією.

У 1938 році Алеєю Болеслава Хороброго пройшовся великий військовий парад польського війська. Техніка ішла від нинішнього Театрального майдану до Київського, де було влаштовано трибуну. У вересні 1938 року, за рік до початку війни, Військо Польське проводило масштабні маневри на Волині. Участь у них взяли п'ять піхотних дивізій, одна бригада кавалерії, кавалерійська дивізія, бригада легких бомбардувальників, танкові частини та підрозділи корпусу охорони прикордоння.

Читати ще: П'ять вдалих містобудівних рішень міжвоєнного Луцька

20 вересня усі ці війська влаштували марш у Луцьку. Він розпочався о 9 годині ранку і тривав сім годин. Парад приймав Маршал Польщі Едвард Ридз-Сміглий. Весь час, поки тривав парад, з балконів будинків уздовж вулиці люди кидали квіти на вояків. Поки бруківкою тягнулися наземні війська, в небі над Луцьком летіли літаки.Ще одна цікава історія з Вульки, чи Волички, стосується єврейського повстання. З приходом німців у гімназії імені Мойсея Глікліха (тепер це один із корпусів Луцького педагогічного коледжу) розмістили трудовий табір, утворений в жовтні 1941 року. Тут перебувало 500 осіб. У грудні 1942 року тут відбулося єврейське повстання. Бунтівники зробили три атаки на охоронців табору. Проте повстання придушили. Деякі його учасники вижили і засвідчили події.

Район зруйнували частково німці, а частково це зробили в радянський період. У 1950-х роках на Вульці будували головну вулицю міста – вулицю Леніна. У центральній частині зробили головний майдан міста зі сходами та фонтаном. Тут також влаштували терасу із виглядом на міський парк. Згодом у 1960-х напроти будинку обласного комітету КПРС поставили пам'ятник Леніну – неподалік колишнього розташування синагоги Ашкеназі та мікви.Наступного разу суттєві зміни відбулися у 2000-х роках, коли проспект Волі зазнав реконструкції і набув теперішнього вигляду. Однак довгий час майже без змін залишалася частина проспекту від вулиці Шопена до Київського майдану. В передвоєнні роки почали і там реконструкцію, перервану нині війною. Проте багато чого встигли зробити, а в майбутньому завершать і фінішні роботи.А таємниць Воличка ще має багато…

Олександр КОТИС

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---