Як Луцьк отримав Маґдебурзьке право: історія міського самоврядування 500 років тому

Міські осередки на теренах Центральної Європи відомі з Х ст. Упродовж ХІ–ХІІІ ст. ці території були охоплені бурхливим урбанізаційним процесом.

Він був повʼязаний із колонізацією на «німецькому праві». Основними засадами тут були свобода особистості, спадкове та відчужувальне право на землю, чітка регламентація податків та повинностей, судова автономія.

Зміни соціально-економічного характеру відбувались на центральноєвропейському просторі впродовж ХІІ–ХІІІ ст.Вони викликали потребу в новій організаційній моделі міських осередків. Ці трансформації провокували державців на пошуки нових рішень стосовно управління підвладних їм територій і міст.

Міське право поширювалось в містах Центрально-Східної Європи у ХІІІ–ХVІ ст. за принципами філіації (запозичення, взорування). Це явище містило взірці міського устрою, вироблені в німецькому (саксонському) місті Маґдебурґ.Маґдебург у другій половині ХVІ ст.Процес поширення маґдебурзького права на теренах Центрально-Східної Європи передбачав просторову та організаційну перебудову міських осередків. Його іменували локацією. Поняття варто трактувати, по-перше, як закладення нового міськогопоселення.По-друге – як просторову видозміну вже існуючого міста.По-третє – якнадання міського права й устрою поселенню, яке перед тим виконувало міські функції.

Початковий етап міського локаційного процесу за нормами маґдебурзького права на теренах України припав на кінець ХІІІ – середини ХІV ст. Цей час позначився першими проявами маґдебурзького права у межах Галицько-Волинської держави. Ним послуговувались здебільшого німецькі громади міст.

Найдавніші засвідчення проникнення німецьких поселенців у східнослов’янські землі відносяться до ХІІ ст. Відомі факторії німецьких купців у Луцьку в 1149 р., Києві у 1175 р. Створення колонії німців у Галичі датоване 1237 р. Те, що поширення німецького права на землі Волині почалось досить рано, засвідчено і джерелами.

У Галицько-Волинському літописі під 1288 р. вперше згадується термін «містич» (міщанин) на противагу раніше вживаному – «горожанин». У тексті літопису мова йшла про міщан руських і німецьких. Від 1324 р. зберігся латиномовний лист, писаний від імені радців і міщан Володимира до уряду міста Штральзунда. У ньому – прохання від радників та міста допомогти двом володимирським міщанам Бертраму Русину і Миколаю. Тож одним із перших волинських міст, локованих на маґдебурзькому праві, міг бути Володимир.

До ХІV ст. не збереглося відомостей про надання маґдебурзького права містам Волині. Зрештою, і ХV ст. не стало вирішальним у поширенні цього права. Його отримали лиш п’ять міст. Першим з них був Перемиль: привілей великого князя литовського Вітовта від 1420 р. підтвердив король Сиґізмунд І у 1509 р. У 1430 р. маґдебургію отримало містечко Камінь.Велика печатка Вітовта з гербами Литви (погоня), Троків (піхотинець), Жмуді (ведмідь) і Русі (хрест), 1407 р.

Ганс фон Кульмбах. Портрет Сиґізмунда І Старого, 1511-1518 рр.

Владислав Яґайло привілеєм від 1432 р. перевів мешканців Луцької землі з руського (волинського) на німецьке право. Наступним з черги німецьке право у 1438 р. отримав Кремʼянець. У 1498 р. його було надано локованому (закладеному) місту князя Костянтина Острозького Дубну.Костянтин Острозький на картині невідомого художника з кола Лукаса Кранаха Старшого «Битва під Оршею», 1514 р.

А що у Луцьку?

Луцьк в часі до надання йому маґдебургії (XIV–XV ст.) характеризувався добрим рівнем політико-економічного розвитку. Сюди, як до торговельного осередка Волинської землі, приїздили купці з польських міст. Близько 1341 р. князі Любарт та Кейстут дарували купцям з Торуня право на безперешкодний проїзд до Лучеська через Дорогичин, Мельник та Берестя. 1378 р. датована перша писемна згадка про право східних товарів у Луцьку.

Складське право для транзитної торгівлі, яку вели купці Польського королівства та Священної Римської імперії німецької нації із «краями поганськими» визнавалось за Львовом, Володимиром та Лучеськом. Разом з тим, через Луцьк з давніх часів проходив старий сухопутний шлях від літописних Червенських градів до Києва.

Розвитком торгівлі Луцьк завдячував східному транзиту. Він йшов до міста й далі – на захід до Польського королівства та європейських країн. Звідти – на північ, до земель Великого князівства Литовського (далі – ВКЛ).

Опис Луцька середини ХV ст. залишив польський хроніст-сучасник князя Свидригайла Ян Длуґош. Характеризуючи «найвизначніші міста й містечка Польщі», літописець зазначав: «...Луцьк, славний з незвичайної врожайності ґрунтів, омитий прекрасною, званою Стир, рікою».

Князь Свидриґайло. Гравюра з книги «Опис Європейської Сарматії» Олександра Ґваніньї, 1581 р.

На виключну родючість ґрунтів, а відтак – і економічні потуги Волині загалом і Лучеська, зокрема, щоправда, дещо пізніше – в середині ХVІ ст., вказував Олександр Ґваніньї. Італієць-мандрівник описав і звичаєвий устрій означених терен.

«Волинська земля лежить серед інших руських князівств, а її людність не поступається своєю мужністю. Це велика країна, родюча і багата на різне збіжжя та різноманітні овочі. Волинь багата на ліси з дичиною та рибними озерами. Вона здавна належала до ВКЛ, а тепер входить до складу Корони, і тут діє звичайне коронне право... Вони мають руську мову, письмо, звичаї, руську віру. Є між ними й громадяни римської релігії. [Луцьк] – деревʼяне провінційне місто, славнетим, що є столицею римської релігіїі резиденцією грецького владики. Воно має два замки, що стоять на високих пагорбах».

Поява одного з перших королівських привілеїв, що спричинились до надання й утвердження в Луцьку самоврядних традицій припала на час після Луцької війни 1431 р.: 31 жовтня 1432 р. текстом свого надання Владислав-Яґайло дарував мешканцям Луцької землі німецьке право:

«...даємо та щедро відпускаємо прелатам, боярам, воїнам і знаті землі названої, Луцької, як у вірі святій римської церкви, так і східної чи грецької, всі права і свободи. А названим громадянам, таким як поляки, німці, русини надаємо право тевтонське». Однак, зважаючи на те, що станом на 1432 р. влада Яґайла на Луцьк та його околиці не поширювалась – леґітимність привілею викликала низку сумнівів та суперечностей.Король Владислав ІІ Яґайло. Деталь розпису Триптиху із Вавельського костелу Матері Божої Скорботної, 1475-1480 рр.

Елементи маґдебурзького устрою в Луцьку вдається відслідкувати упродовж 1432–1497 рр., тобто в часі між привілеями Владислава Яґайла та Олександра Яґеллончика.

Причиною тому може слугувати маловідомий привілей, дарований місту великим князем литовським Казимиром, сином Яґайла, у 1444 р. Відповідно до цього документу Лучеськ отримував нові права та свободи і був зарахований до числа 15 найголовніших литовських міст. Оскільки текст Казимирівського надання у повному обсязі не публікувався. У привілеях його наступників є лише фрагментарні згадки стосовно його змісту. Тож обсяг маґдебурзьких вольностей, наданих Луцьку цим правителем, з огляду на відсутність автентичного джерела, не може бути до кінця з’ясованими.

Що таке привілеї і чому вони були важливими

За часів Середньовіччя і раннього Нового часу правове підґрунтя, яке давало початок міському життю, регламентування права й обов’язків мешканців міст, а також надання їм різних пільг та вольностей створювали великокнязівські та королівські привілеї.

Зміст цього терміну, що походить від латинських слів «privus» (окремий) та «lex» (закон), треба розуміти більш широко. А саме – як документ, що створював нові правові відносини для окремих фізичних або юридичних осіб.

Фактично до категорії міських привілеїв належав будь-який документ володаря держави (міста), адресований усьому місту або його окремим владним структурам, громадам та громадянам. Він по-новому регламентував правові взаємини на певний час. Якщо привілеї не містили часових обмежень, то вважались «доживотними», тобто були довічними. Така «вічність», одначе, була відносною. Кожен наступний володар держави міг змінити або взагалі скасувати дію цих документів.

Як правило, вступаючи на трон, король підтверджував (конфірмував) права та привілеї різних станів, міст, окремих представників нобілітету. Попри таку практику кожне велике місто, все ж, намагалось отримати окреме підтвердження всіх своїх прав і привілеїв, отриманих раніше. Це було таким собі ритуалом, «поклоном» новому господарю.

Привілеї, даровані Луцьку

Перший привілей, наданий Луцькій землі Яґайлом 31 жовтня 1432 р., зафіксований членами Київської археографічної комісії для розгляду давніх актів. Документ урівнював права дворян цієї землі з правами дворян польських, дарував маґдебурзьке право, звільняв кметів від податей та повинностей на користь старост та зобов’язував польського короля берегти права і свободи православної церкви.

Текстом привілею Яґайло обіцяв толерувати православну конфесію, не утискаючи покатоличенням вірян грецького обряду, звільняв від впроваджених старостами надмірних податків.

У привілеї Яґайла від 1432 р. не йшлося про запровадження та функціонування в місті органів міського самоуправління. Натомість таку інформацію мало надання великого князя литовського Олександра від 31 липня 1497 р.Олександр Яґеллончик. Гравюра невідомого художника, 1521 р.

Документ вказував на дарування лучанам маґдебургії («надаємо їм на вічні часи право тевтонське, що маґдебурзьким зоветься»). У ньому згадується посада війта і визначається розмір його прибутків («поновлюємо посаду війта, і даруємо її тим, хто є зараз, виділяючи для цього дві корчми, вільні від різних наших податків, з четвертиною динарія із всіх податків, подарунків, судових виплат, грошових штрафів і будь-яких випадкових прибутків»).

Луцькі міщани, що переходили під юрисдикцію новоствореної міської влади, відповідно до привілею 1497 р., мали коритись вирокам та наказам війта і райців, «які будуть свого часу». У підпорядкування маґістрату переходили не тільки мешканці власне міста, а й «ті, що живуть в його околицях» – тобто передміщани.

Документ визначав порядок вибору маґістратських урядників: міська громада Луцька, як і міщани Володимира та Кремʼянця, не мали привілею-дозволу на право самостійно обирати серед своїх членів особу, достойну посісти посаду війта. Він призначався королем. Призначений королівською владою луцький війт щороку мав обирати половину радців. Іншу частину делегувало міське поспільство.

Привілей 1497 р. передбачав санкції проти неправомірних і не справедливих дій урядників маґістрату. За владні зловживання вони «повинні будуть відповідати перед нами [великим князем], покликані листом нашим...». Визначався порядок здійснення судочинства в Луцьку: «Будь-яку апеляцію райці передають війту, від війта нехай не буде жодної апеляції, хіба що за умови нашої присутності».

Міщани, що відтак належали до нової маґістратської юрисдикції, назавжди звільнялись від влади ґродських судів. У дрібних і серйозних справах мали послуговуватись рішеннями виключно війтівського суду. У 1497 р. проведення луцьких ярмарків Олександр Яґеллончик затвердив у день Вознесіння Господнього, св. Михайла (21 листопада) та св. Аґнеси. Однак привілеєм від 1552 р. дати луцьких ярмарків були змінені. Масштабні ярмаркування мали відбуватися в дні Святого Іллі, Семена (руських свят) і Трьох королів (римо-католицького свята).

Привілеєм від 31 липня 1497 р. луцьким міщанам заборонялось вести будь-які торговельні операції в часі поза ярмарками. Виняток становили лише ті, хто отримав персональний дозвіл від райців. Місто отримало право на встановлення власних ваг та мір. Порушення у користуванні вагами та мірами каралось війтом. Він їх і визначав.

Луцькій міській громаді дарувалось право на будівництво воскобійні, побудову ратуші, лазні.

Привілей надавав місту дозвіл на побудову головної адміністративно-судової установи (ратуші), але вперше ця споруда згадується в записах Луцького ґродського суду під 1566 р. та 1567 р. – майже через сімдесят років.

Перед ратушею, за настановою великого князя Олександра Яґеллончика, свої цехові світлиці мали розмістити шевці, пекарі, м’ясники та чоботарі. Таке розпорядження монарха дозволяє робити припущення про перехід означених цехових організацій під юрисдикцію новоствореного уряду – маґістрату.Дитячий черевичок з Луцька, ХVІІ ст. Фото з архіву Волинського краєзнавчого музею

До вольностей неекономічного характеру, дарованих Олександром Яґеллончиком міській громаді Луцька 1497 р., належало право заселити усі вільні та незаселені частини міста та незайняті єврейські маєтності в передмістях.

Розселення ж, за потреби, повинне було здійснюватись за «волею та дозволом» старост, радців та бурмистрів. Той же привілей дарував лучанам дозвіл на вільний випас тварин та свиней на лугах біля міста. Князівський привілей 1497 р., разом з тим, накладав на міщан Луцька повинність несення військової служби в часи загрози від ворогів.

Згідно із наступним привілеєм великого князя литовського Олександра від 6 лютого 1498 р. луцькі міщани, на основі більш древнього дарування короля Казимира, звільнялися від надлишкових торгових податей, від підводної повинності та від обов’язку сипати та гатити греблю на Стиру.

15 квітня 1501 р. черговим привілеєм Олександр Яґеллончик визволив лучан від ще одного тягаря – забезпечення підводами королівських послів:

«... Ми їм [війту міста луцького й бурмистрам, райцям і всім міщанам] дозволили під вас, послів наших, підвод не давати ... Мають, однак, під гінця нашого, або ж староста коли відішле до нас служебника свого, давати одну підводу та провідника на коні».

Відповідно до привілею польського короля та великого князя литовського Олександра від 24 липня 1502 р., луцькі міщани отримували право користуватися лісом для будівництва домівок, пасовищами у королівських та інших володіннях в околицях Луцька.

Наступний привілей Сиґізмунда-Авґуста від 29 грудня 1552 р. надавав луцькій міській громаді право на безмитну торгівлю.

Лучани повинні були сплачувати соляний та восковий податок. Встановлювалось і гарантувалось (на основі більш давнього Олександрового привілею) проведення в Луцьку трьох щорічних ярмарків – у день св. Іллі, св. Семена та Свята трьох королів. Кожен із них мав тривати два тижні. Місцевим купцям і гандлярам-гостям дозволялось вільно торгувати різним товаром.

Одним із важливих прав, отриманих громадою Луцька взимку 1552 р., було право на монопольне шинкування у межах Луцька та на відстані півмилі від нього з усіх сторін.

Привілей забезпечував повноваження міського суду. Право його чинити належало не старості, а війтові та райцям.

Лучани звільнялися від обов’язку варити й віддавати солод старості. Регламентувались також ярмаркові податки. Луцькі міщани практично повністю звільнялись від клопітливої підводної повинності.Обовʼязок тримати коней для потреб королівських служебників (найму в разі необхідності) покладався на усіх «узвозчиков и фурманов», підданих митрополитів, біскупських, князівських, панських та земʼянських, якіжилив місті, але не належали до міської юрисдикції.

Згідно з привілеєм 1552 р. луцьким міщанам належало спорудити під війтівським керівництвом та наглядом міський міст і паркан. До будівництва цих споруд мали долучитись й ті князі, євреї та духовенство, які володіли будинками в місті.

У 1558 р. луцька міська громада отримала від королівської влади наступний привілей. Відповідно до його артикулів за лучанами закріплювалось виключне право оптової купівлі товарів іноземних купців (право складу):

«... просили нас війт, бурмистри, райці і усі міщани та євреї міста Луцька, і казали нам, що котрі купці, чи із землі турецької, чи волоської і з інших сторін, приїжджаючи до Луцька з товаром своїм, в таких вони з давніх часів, за дозволом і наданням права тому місту від славної та святої пам’яті предків наших, великих князів литовських, даних, вольність мали і зараз мають всілякі товари гуртом купувати, а не вроздріб, як на вагу так і на лікоть; жоден купець з таких іноземних не повинен був і не міг жодному іншому купцеві, ані гостю товарів своїх як оптом, так і вроздріб продавати, окрім лише їх, міщан луцьких. Оскільки ж вони листи із вольностями, предками нашими даними, перед нами покладали і просили, аби ми їм ту вольність зберегли, і нашим листом підтвердили. А ми, побачивши в тому справу слушну, з ласки нашої, на прохання їх те чинимо...».

Купець початку ХVІ ст. Зображення з сайту poznanskiehistorie

15 липня 1560 р. король Сиґізмунд своїм привілеєм підтвердив два попередні надання Луцьку. Наступна конфірмація відбулася 18 липня 1569 р. З волі Сиґізмунда Авґуста міщанам й усім мешканцям Луцька підтверджувалось звільнення від сплати будь-якого мита на теренах усього ВКЛ.

Стефан Баторій стверджує грамоту Сиґізмунда Августа, видану в Любліні 15 липня 1560 р., в якій підтверджуються та повторюються дві грамоти великого литовського князя Олександра від 28 липня 1497 р. та 20 березня 1503 р.

За луцькою міською громадою залишалось попереднє звільнення від сплати всіляких податей як було раніше і дарувалось «довічне», тобто безстрокове звільнення від мит на різні речі.

Луцьким міщанам залишалось сплачувати лише пограничне (прикордонне) мито – цло. Купці з Луцька в торговельних подорожах за межі міста, задля підтвердження свого права на безмитний проїзд сушею й водою, повинні були пред’являти копію королівського листа. Документ мав бути скріплений луцькою міською печаткою. Подібний привілей у 1578 р. отримали від Стефана Баторія і луцькі євреї. Їм дозволялось не тільки торгувати різними товарами, а й давати гроші під заставу.

Єврей-орендар. Аматорський малюнок другої половини ХVІ ст.

22 жовтня 1576 р. на сеймі в Торуні відбулось повторне підтвердження прав міської громади Луцька королем Стефаном. Привілеєм від 26 жовтня 1576 р. король Стефан підтверджував луцьким міщанам маґдебурзьке право, вольність видавати вількери. Так називали нормативні акти, які ухвалювались міською радою. Вони зберігали правову чинність упродовж року і дня, набуваючи сили закону.

Документ дещо ширше описував не лише права, а й певні зобов’язання луцьких міщан. Міська громада, на основі раніш наданих привілеїв, продовжувала послуговуватись нормами маґдебурзького права. У справи маґдебурзького соціуму Луцька не дозволялось втручатись нікому із замкових урядників та шляхетства. Судівництво мало здійснюватись лише за нормами маґдебургії.

Якщо ж комусь з представників вказаних суспільних станів ставалась шкода від міщан, то судовий розгляд подібних справ мав проводитись засіданням лави. Так називали судову гілку маґістрату. Водночас міщанам маґдебурзького присуду заборонялось виходити з-під міськоїї юрисдикції. Подібні прагнення могли бути зреалізованими за умов нелеґітимних дій міської влади. Причиною могла стати особиста шкода, завдана комусь із міщан урядниками маґістрату.

Печатка луцької лави із зображенням архангела Михаїла, 1612 р.

Рішення про дозвіл перейти в підпорядкування іншої влади мало прийматись королем.

Лучанам вільно було купувати сіль у прасолів як оптом, так і вроздріб. Передбачалося і право подальшого торгу сіллю на ярмарках та торгах. Однак декларувалася умова сплати до Коронного скарбу сольничого податку. Король Стефан Баторій дарував луцьким міщанам прибуток від «стародавнього міського пожитку» – побаришного мита.

За Луцьком закріплювалось право на ремісничу діяльність у цирюльнях, суконницях та солодовнях. Заборонялась торгівля солодом іноземним торговцям. Йшлося про право монопольного шинкування в межах міста та передмість. Солод могли варити шляхтичі, або мешканці міських околиць, за умови використання власного збіжжя та виключно для особистих потреб. Вільними від сплати податків залишались м’ясні крамниці – ятки, побудовані лучанами за власний кошт на міському ґрунті після пожежі в Луцьку.

Олександр Дишко. Старе місто і площа Ринок ХVI ст., 2010 р. Фрагмент

1581 р., після чергового знищення міста вогнем, король Казимир-Авґуст дарував Луцьку право виготовляти порох для оборони та потреб міщан. 1595 р. делегатам, обраним від Волинського воєводства для участі у сеймі, вдалось отримати від королівської влади дозвіл на збереження за Лучеськом на чотири роки вольностей, дарованих привілеєм 1569 р. Через три роки конституцією вального сейму у Варшаві при Сиґізмундові ІІІ ріку Стир було оголошено портовою та вільною («juris publici y do pożytku y do używania wszystkim służącą»). Це значним чином вплинуло на збагачення міста.

Олександр Дишко. Луцька ратуша ХVI ст. Фрагмент, 2017 р.

Відповідно до тієї ж конституції лучанам дозволялось полагодити міст через Стир та Стирець з одного боку і через Глушець – з іншого. Міщани отримали привілей на вибирання мостового мита: «від людей, що на торги та ярмарки прибувають, з воза по пів гроша польського, а від худоби, на продаж пригнаної – по два білих».

Упродовж другої половини та останніх років ХVІ ст. Луцьк, подібно до багатьох інших міст ВКЛ, був виснажений чумою та голодом.

Пiтер Брейгель Старший, Трiумф смерті (чума), 1562 р.

На початку наступного, ХVІІ ст., місто страждало від руйнівної сили вогню під час пожеж. Тому, привілеєм Сиґізмунда ІІІ від 18 жовтня 1617 р. у користування Луцькому маґістрату були даровані прибутки від продажу сіна, смоли та дьогтю.

Печатка міської ради Луцька на документі початку ХVII ст.

30 березня 1633 р. Луцьку надали штукове (роздрібне) мито. 5 травня того ж року новообраний король Владислав ІV на сеймі за проханням луцького бурмистра Шимона Злоторовича, райці Яна Матвійкевича Козацького та міщанина Блажея Себастьяновича своїм привілеєм підтвердив усі права міської громади Луцька.

Наступне підтвердження прав та вольностей лучанам було дароване королем Михайлом Корибутом Вишневецьким 17 вересня 1670 р. Тоді славетні луцькі міщани Ян Нарґач та Ян Нестерович просили державця підтвердити привілеї, попередньо даровані Лучеську предками монарха. Затверджені королем клаузули й артикули привілеїв доносились до відома луцьких війта і старости.

Прижиттєвий портрет луцького старости Станіслава Альбрехта Радзивилла, 1640 р.

Ще одна конфірмація отриманих Луцьком упродовж майже трьох століть вольностей була надана міській громаді королем Станіславом Авґустом Понятовським 8 серпня 1775 р.

Луцькі міщани на картині Казимира Войняковського «Вулиця Ринкова у Луцьку», 1797 р.

Тож, у ХV–ХVІІ ст. міська громада Луцька отримала від великих князів литовських та польських королів, а після 1569 р. – вищих державців новоутвореної Речі Посполитої, низку привілеїв. Вони закріплювали за містом права й вольності політико-економічного характеру. Про початки маґдебургії Луцька упевнено можна твердити від 1497 р. Йдеться про привілей, дарований місту великим князем литовським Олександром Казимировичем з династії Яґеллонів. Наступні привілеї, підтверджуючи (конфірмуючи), дарували міській громаді Луцька звільнення від низки повинностей на користь старостинського уряду. Розширювали й уточнювали торговельні й господарські можливості лучан маґістратського присуду.

Оксана ШТАНЬКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---