Як автори «Казкової хатинки» допомагають дітям пізнавати світ. Інтерв'ю

«Казкова хатинка» – 30 аудіоказок, авторами яких є люди з порушеннями зору, передусім діти. Вони самостійно створили та озвучили казки, збагачуючи українську дитячу літературу. У своїх історіях автори в алегоричній формі розповідали про дружбу, родинні стосунки та справедливість.

Катерина Халецька перші казки писала для молодшої сестрички

Як Ви почали писати казки?

Перші казки почала складати ще у підлітковому віці для молодшої сестрички. Та ніде їх не записувала, і вони з часом забулися... А кілька років тому знайома працювала над всеукраїнським дитячим журналом «Вечірня казка» і збирала казки на публікацію – це мене мотивувало згадати свої здібності, адже казки не лишилися б на поличці, а дійшли до свого споживача.Як відбувається процес написання казки? Що надихає на нові історії?

По-різному. Переважно це якісь ситуації. Наприклад, коли я працювала в поліклініці, то чула, як діти неохоче відвідували лікарів, з плачами. Так написалася казка про відповідну ситуацію, у якій я дофантазовувала, чому так може бути.

«Король Офтополісу» – реальна ситуація одного вечора, переведена трошки у казковий сенс.

«Синички про Ластівок» нафантазувалися одного ранку, коли за вікном виспівували синички. Хтозна, можливо, вони й нашепотіли всю історію, як і написано в казці.

На «Квітку» надихнули дві сестрички, хоча нічого спільного з героїнями казки дівчатка не мають, але чомусь таке придумалося.

Про Дзюнь-Муня написала після того, як близька людина отримала опіки, а за гороскопом він Дракон – так ситуація вилилася в казку.Що наразі спричиняє найбільше труднощів?

Якийсь сюжет дається простіше, якийсь важче. Мені ще складно дати імена героям.

Чи обов'язково казка має мати щасливе завершення?

Думаю, так, адже це для дітей. Можна зрідка експериментувати з відкритим закінченням.

Які цінності намагаєтеся вкласти у свої історії?

Про те, що в житті можуть бути різні ситуації, та головне – зробити з них висновки на майбутнє. Також, що є різні особливості, наприклад, казка «Знайомство Кротика з Котиком» показує, що в суспільстві є незрячі. Однак серед моїх казок є й просто пригодницькі.

Чи плануєте писати ще казки?

Тяжко однозначно стверджувати щодо майбутнього і планів, та наразі так видається, що казки ще будуть.

Ліза Москаленко має збірку казок, але не планує на цьому зупинятися

Коли і як написали першу казку?

Першу казку я написала 2020 року, коли було створено телеграм-канал «Дітям від дітей». Мене на неї надихнули знайомі, які також писали казки – я зрозуміла, що теж хочу.

Що надихає на створення нових історій?

Казки мені пишуться спонтанно, може надихнути будь-що – якась емоція, якась подія в житті, розмова, фільм чи відео.

Читати ще: Кохання та містика: літературне подружжя Надія Гуменюк та Володимир Лис презентували лучанам нові книги

Чи складно озвучувати свої казки?

Насправді мені дуже цікаво щось начитувати, адже так можна потренувати свою акторську майстерність, дикцію. Бо ж коли щось начитуєш, дуже важливо передати емоції. Тому це нескладно, але старатися треба.

Що наразі найскладніше у процесі написання?

Складно придумати початок казки, адже зазвичай в голові є сюжет, проте початку того сюжету просто немає. А ще складно описати зовнішність усіх персонажів, а потім не забути й не переплутати.

Яка Ваша улюблена авторська казка?

Улюбленою я вважаю казку «Особливий талант», тому що вона дуже нестандартна, і таких я не бачила. А також вона вчить головного – не здаватися і йти до мети. А це мій девіз по життю.

Усі казки мають мати хепіенд?

Особисто я дуже люблю, коли казка має щасливий кінець, коли з позитивними героями все добре, вони успішно долають всі випробування і перешкоди. Але також я вважаю, що казка не обов'язково має мати щасливий кінець. Все залежить від того, яка це казка, для кого вона і, звичайно, який там сюжет. Але все-таки, якщо це казка для дітей, то я вважаю, що краще, щоб вона закінчувалася щасливо…

Чи чекати від Вас більше казок?

У мене вже є збірка казок, але на цьому я зупинятися не планую, адже маю дуже багато ідей для казок. Головне – знайти час, можливість, бажання, натхнення втілити це в життя.

Віра Семків завдяки казкам знаходить способи розвʼязання проблем

Коли ваша любов до казок переросла у створення власних?

Я завжди була мрійливою людиною, мала дуже розвинену фантазію. Ще десь із п'ятирічного-шестирічного віку дуже любила придумувати різні світи, сюжети. Я могла взяти звичайну книгу, сісти десь з нею і уявляти, що читаю комусь велику-велику казку. Завжди знала, що казка покликана чогось навчити. У мене була навіть, пригадую, така книга з віршами-казками, яку я знала напам'ять. Це, напевно, і викликало найперші думки про спробу написати власну казку. Коли я навчилася читати і писати, а згодом оволоділа комп'ютером, то почала читати книги з казками та створювати власні.

Памʼятаєте свою першу казку?

Мої найперші казки були дуже стислими, я навіть не знаю, чи це можна казками назвати. Але це були твори з елементами фантазії – про різні країни, різні світи. Невеликі повісті про те, як люди з нашого звичайного світу потрапляють у якусь казкову країну, наприклад, де все зроблено з чогось солодкого. Навіть зараз у мене вдома стоять кілька моїх повістей – дуже приємно згадувати, як я їх писала.

Зараз із накопиченням досвіду казки стають все глибшими, я надаю їм все більшої моралі. Мрію навчити чогось цими казками сучасне покоління, бо через казку дуже часто навчають дітей. У моєму доробку нині є шість казок – це ті, що офіційно занотовані, ті, які представлені тут, а також дві повісті. Також я пишу маленькі есеї, але у цьому в мене ще є дуже мало досвіду, і це справді щось нове й незвідане. Я дуже сподіваюся, що зможу в цьому покращитися.

Читати ще: Надія Гуменюк презентувала у Луцьку книги «Сохатик» і «Зуб Дракона»

Де черпаєте натхнення для написання казок?

Казки мене надихає писати насамперед мій життєвий досвід, різні ситуації, які стаються зі мною або з моїми близькими. Я дуже співчутлива людина, можу легко перейнятися чиєюсь ситуацією та вилити ці емоції у творчість. Віднайшовши врешті-решт мораль у казці, я знайду і розв'язання проблеми або спосіб сприйняття її. І, можливо, навіть спосіб комусь допомогти.

Чи є у вас улюблена власна казка?

Найулюбленішою авторською казкою вважаю «Про птахів-хористів», яку було прочитано тут. По-перше, через те, що в неї закладено найбільше правдивості, найбільше мого життєвого досвіду. Це для мене, так би мовити, така казкотерапія. Я дуже довго виношувала цю ідею – не знала ні місця, де буде відбуватися дія, ні персонажів. Але знала, що мушу вилити цей сюжет у щось. По-друге, я люблю її тому, що вона віршована – я дуже полюбила віршовані казки, почала їх писати приблизно рік тому.

Якою має бути казка — радісною, повчальною чи такою, що надихає?

Казка – це насамперед окремий світ, який приносить у наш розум, у наше серце цінність добра, моралі, дружби, любові. Вважаю, що казки мають бути світлими, не занадто якимись радісними, хіба вони справді цього потребують. Та моє бачення казки – це світлість, але правдивість.

Найголовніша мета кожної казки, на вашу думку, це…

Насамперед бажаю навчити своїх слухачів казками моралі, вважаю, це – фундамент, на якому тримається все, весь світогляд, сприйняття людини. Слідом за цим ідуть вміння мріяти та досягати мети, віра і надія. Власне, це дуже простий девіз і моє кредо по життю.

Ви любите читати чи розповідати свої казки?

Більше подобається розповідати казки самій. Я пригадую, ще у шестирічному віці розповідала подрузі казку з пам'яті, і не очікувала, що зможу її так заколисати – коли завершила оповідь, зрозуміла, що вона спить. Я відчула дуже велике тепло від того, що мене хтось слухав і так, що я змогла заколисати слухача. Можливо, і це посприяло тому, що мені подобається більше розповідати казки самій, а особливо – власного авторства.

Читати ще: У Луцьку презентували дебютний роман-фентезі молодої авторки Антоніни Сидорчук

Чи маєте намір писати й далі казки?

Звичайно, планую і далі писати багато казок, попри те, що роблю це досить рідко. Казка – це одне з моїх джерел ліків. Казки дають мені усвідомлення, що хай як сильно ми підростаємо, нам всім завжди потрібно плекати себе маленьких, які, занурюючись у казкові світи, лікуються, зцілюються від травм, переживань, забувають про проблеми або знаходять у казках їх розв’язання. Тому що у казках буває все дуже просто: ти можеш подивитися на свою проблему по-новому, казка може нагадати твій життєвий досвід, ти можеш знайти розв'язання проблеми.

Писати – це одна річ, а от чи складно начитувати й записувати свої казки?

Комунікувати з людиною – це для мене радше новий рівень розвитку духовності. Особливо, коли людина небайдужа до цього і дає відгук на казки, на мовлення. Тоді між вами встановлюється якийсь ніби особливий зв'язок, неважливо, чи ви онлайн, чи це якийсь подкаст, який буде потім десь показано, чи це начитка казок, чи це концерт. До слова, я була ведучою на одному концерті, і мені це дуже сподобалося.

Попри те, що роблю це в задоволення собі, я досить самокритична до своєї дикції, намагаюся вправлятися у цьому якомога частіше за допомогою різних вправ – дихальних і на розвиток мовлення. Так само на дикцію впливає і обсяг словникового запасу, тому я дуже люблю читати.

Написання казок дається легко?

У мене особисто ніколи не виникало жодних труднощів з написанням казок: ні щодо сюжету, бо його завжди виношувала довго і ретельно, ні щодо ритму і рими, коли я почала писати віршовані казки. Завжди в казку я вкладаю частку себе або й віддаюся їй цілковито. Віддаюся на поталу якійсь ситуації, нехай керують мною емоції, бажання і почуття. Коли немає складнощів із комунікацією з собою, не буде складнощів і з казкою.

Ольга Бучина любить розповідати казки

Що надихає вас писати казки і коли вперше з’явився ваш доробок?

Перші твори я почала писати в травні 2020 року, а потяг до письменництва відчувала завжди. Це було ще з самого дитинства, але оформлених творів з чітким закінченням і яскравим сюжетом у мене не було. Принаймні, я їх не запам'ятала. Всього казок у мене десь зо п'ять. На написання надихали життєвий досвід і світло, яке хотілося передати людям.

Серед усіх яка найулюбленіша?

Моя улюблена казка – це «Промінь світла на сірому тлі», яка розповідає про історію поні, який пережив знущання з боку людей, але зберіг в собі життєве світло. Щодо закінчень у казках, я вважаю, що казка є казка, і ми від них чекаємо чогось позитивного, світлого, але не засуджую, коли казки закінчуються сумно, бо для мене в будь-яких творах – від детектива до ромкому – важлива максимальна життєвість, і щоб кожен знайшов щось своє.

Казки розраховані на різну аудиторію – і на дітей, і на їхніх батьків та рідних, які в моїх творах зможуть знайти щось своє. А в казці «Куцохвостий та нереальне відкриття» я намагалася сказати: не все зло, що гарчить.

Чи варто нам чекати продовження казок або, можливо, й інших доробків?

Я люблю розповідати казки, мені подобається спілкуватися з дітьми й, напевно, більше люблю створювати відчуття казки для когось, аніж сама опинятися в казках. Щодо творчості, зараз я, напевно, більше схильна до віршів. Хочу написати фентезі-книжку, але не знаю, що з того вийде, тому що поки все дуже розмите. До казок, можливо, ще повернуся, коли доросту до них знову. Адже спочатку ми – діти – любимо казки, а потім стаємо дорослими і ще більше любимо казки.

Читати ще: Реальна історія – покривлена, поламана, але наша: у Луцьку відзначили переможця літературної премії імені Івана Корсака. Фото

Роман Фещак навчився викликати натхнення самотужки

Якою була перша казка, що її ви написали?

Перша казка написалася ще під час навчання у Львівській політехніці. Тоді в межах соціальної психології нам дали завдання на вибір: написати казку, заспівати колискову, розповісти легенди своєї місцевості тощо. Я обрав написання казки, адже це мені найближче. Важливим пунктом була інтерпретація якогось психологічного явища. Я обрав явище конформізму. Так народився мій перший прозовий твір – казка «Молода яблуня».

Хто надихнув вас писати й далі та скільки загалом доробків на цю мить маєте?

Десь приблизно десять. Почав писати казки завдяки Катерині Халецькій, з якою ми дуже добре товаришуємо. Саме вона запитала мене, чи маю щось для дітей, оскільки Катя працює над розвитком власного телеграм-каналу «Дітям від дітей». Я сказав, що не маю, але можу написати. Так народилося багато дитячих віршів і казок.

Надихає на написання все довкола, але найбільше – проблеми, які я спостерігаю. Іноді казка – це найкращий спосіб донести до оточення свою думку. Все починається з дітей. Немає сенсу говорити до затверділої стіни, яка геть не бажає слухати, краще звернутися до гнучкої свідомості дітей, які готові чути та змінювати світ, адже вони і є наше майбутнє.

Озвучувати власні казки складно?

Залежить від того, що начитувати. Я в цій сфері відносно недавно, але мені дуже подобається. Планую розвиватися у ній. Раніше дуже комплексував через свій голос, але завдяки підтримці друзів і колег з інклюзивної спільноти «Творча майстерня» зрозумів, що мій голос унікальний, як і в будь-якої людини. Його можна використовувати по-різному. Планую придбати професійний мікрофон, щоб начитки виходили якіснішими.

Читати ще: «Відчуй»: актор Григорій Бакланов декламує вірш фронтмена «Фіолету». Відео

Писати казки – це важка праця?

Ні. Головне, щоб була ідея та каркас для сюжету, а далі потрібні лише час і натхнення. Останнє я навчився викликати, бо чекати, поки воно навідається, буває дуже довго та нудно. Я не хочу залежати від абстрактного натхнення. Хай воно мене шукає. А ось із часом буває складніше. Проте довго не писати я не можу, тому доводиться виділяти кілька годин на творчість.

Чи є серед ваших казок найулюбленіша?

Напевно, казка «Слабших не можна ображати». Ну вже дуже мені припали до душі динозаврик Пікі та дракончик Флафі.

Усі казки мають бути зі щасливим фіналом?

Думаю, що ні, бо іноді нещасливий кінець спонукає замислитися більше, ніж хепіенд. Однак, якщо йдеться про казки для дошкільнят і молодшого шкільного віку, то все-таки краще щасливий фінал. Особисто я віддаю перевагу написанню казкових оповідань для молодшого шкільного віку та підлітків. У казкових оповіданнях складніший сюжет і краще виражені емоції персонажів. Мені легше писати складнішу прозу.

Які цінності намагаєтеся вкласти у свої історії? Чого казки мають навчити слухачів?

По-різному буває. Все залежить від вікової категорії, на яку розрахована казка. Здебільшого мої казки вчать любити незалежно від зовнішніх особливостей, приймати інших такими, якими вони є, бути толерантнішими та допомагати одне одному.

Поділіться творчими планами. Чи плануєте писати ще казки?

Планів дуже багато. Зараз я зосереджений на серйознішій прозі та поезії, хочу написати повноцінний роман, видати авторську збірку поезії тощо. Однак не проти написати казку чи казкове оповідання. Це допомагає мені відрефлексувати якісь моменти із власного життя, сублімувати певні емоції та описати те, що я спостерігаю, в найлегшій формі.

Маріанна Пінтя вкладає у казки доброту

Як і коли Ви почали писати казки?

Першу казку я написала в початковій школі для шкільного конкурсу казок. Пізніше стала вигадувати казочки для молодших дітей. Як відчула потяг до написання казок, на жаль, не памʼятаю, адже це було давно. Напевно, я просто люблю фантазувати. Точної кількості своїх казок не знаю, бо вигадані казки я не записувала, але написаних і збережених є дві.

Чи бувають складнощі під час написання казки?

Написання казок – це важкий, але водночас дуже захопливий процес, адже іноді, окрім ідеї, потрібно володіти інформацією. А також, на мою думку, важливо зберігати ту особливу атмосферу натхнення для казки, бо коли творчий момент втрачається – результат іноді може бути не таким приголомшливим, як початковий задум.

Хепіенд для казки обов’язковий?

Я люблю щасливі фінали, а в казках і поготів, адже саме там здійснюється все.

Стараюся вкладати у зміст казки доброту, бо, на жаль, у нашому світі є багато жорстоких людей, і серед них великий відсоток дітей. Хочеться, щоб люди стали добрішими й одне до одного, і до тварин та природи.

Казки цікавіше слухати чи розповідати?

Я люблю і слухати, і розповідати казки, залежно від настрою.

Коли чекати від вас нову казку?

Якщо чесно, давно вже нічого не писала, тому надзвичайно хочеться відчути знов атмосферу творчості. Думаю, що скоро повернуся до написання казок.

Проєкт «Казкова хатинка» втілила громадська організація «Культвимір» за підтримки Українського культурного фонду.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---