Як анархісти та коміки вивели з кризи столицю Ісландії

Чотири роки поспіль містом керували анархісти на чолі з коміком Йоном Ґнарром. І ці дилетанти домоглися неймовірного, пише РБК.

Коли на виборах мера Рейк’явіка були пораховані всі голоси, прем’єр-міністр Ісландії заявила, що результат виборів – це «справжній шок». І шок цей в той травневий вечір 2010 року розділили майже всі – старі партії, програвши на виборах, і нова партія, яка на них перемогла.

Такого результату не було ніколи і ніде – ні в Ісландії, ні взагалі будь-де в світі. І це при тому, що Рейк’явік завжди вважався містом, де справно голосують за консерваторів. Але все це залишилося в минулому. 34,7% містян проголосували за нову політичну силу – і привели до влади анархо-сюрреалістів.

Їхній лідер, професійний комік Йон Ґнарр, сильно зблід, коли зайшов в зал, переповнений радісними і п’яними анархістами. Він сором’язливо підняв кулак і вимовив: «Ласкаво просимо в революцію!» І: «Ура всіляким речам!»

Ґнарр став мером Рейк’явіка і, по суті, другою людиною в Ісландії після прем’єр-міністра – третина населення живе в столиці, ще одна третина там працює, а сам муніципалітет є найбільшим роботодавцем в країні – мер міста керує 8 тисячами чиновників.

В Ісландії нормою є знову стати рибалкою, якщо тебе звільнили з посади генерального директора

Не дивно, що результат виборів шокував. Рейк’явік знаходився в глибокій депресії. Банківський криза 2008 року поставила на грань банкрутства всіх і вся – державу, місто, компанії і жителів. А партія анархо-сюрреалістів, які проголосили себе Найкращою партією, складалась майже повністю з рок-музикантів і колишніх панків. Жоден з них ніколи не перебував у політичних організаціях. Їх девіз з подолання кризи звучав так: «Більше панку, менше пекла!»

Яка муха вкусила консервативних жителів Рейк’явіка? У будь-якому випадку вони продемонстрували відвагу і 27 травня 2010 року здійснили те, про що виборці в інших куточках планети тільки мріють – позбавили політиків влади і передали її дилетантам.

Так і почався найунікальніший політичний експеримент за всю історію. Всіх цікавило питання, як же будуть правити неполітики ... Як панки? Як анархісти? У розпал кризи?

«Це був груповий секс»

Щоб продемонструвати відвагу городян, досить перерахувати передвиборні обіцянки Найкращої партії. Вона пообіцяла:

• ввести безкоштовні рушники в усіх басейнах;

• поселити в місцевому зоопарку білого ведмедя;

• ввезти в країну євреїв, «щоб в Ісландію нарешті приїхав хоч хтось, хто щось розуміє в економіці»;

• парламент без наркотиків до 2020 року;

• нічого не робити: «Ми працювали все життя і хочемо чотири роки відпочивати на хорошу зарплатню»;

• побудувати парк Діснейленд з безкоштовним входом для безробітних, щоб ті «могли фотографуватися з Гуфі»;

• більше близькості до сільського населення: «Кожен ісландський фермер отримає право безкоштовно поселити у себе в готельному номері вівцю»;

• безкоштовний проїзд на автобусі – із застереженням: «Ми можемо пообіцяти більше, ніж всі інші партії, тому що ми порушимо кожну свою обіцянку».

Найкраща партія з’явилася на світ завдяки сюжету для телешоу. У 2008 році Ґнарр придумав фігуру слизького політика, який був готовий обіцяти все, що завгодно, лише б його обрали. Програма померла сама собою, коли ісландці вийшли на демонстрації – для політичних жартів настали дуже серйозні часи.

Але Ґнарру його персонаж безпринципного політика дуже подобався. Так, нехай він був негідником, але зате яким веселим. Ґнарр завантажив кілька роликів на YouTube. Люди почали клікати, і він створив в інтернеті сторінку партії, що пародіювала сторінки інших партій. Він охрестив своє дітище як Найкраща партія і придумав відповідний, слоган: «Навіщо голосувати за другу або третю партію, коли ви можете отримати Найкращу?»

Як він додумався до участі у виборах, залишається загадкою. Сам Ґнарр пояснив, що тільки діти вірять, ніби думки беруться нізвідки: «Насправді вони з’являються, коли у двох інших думок трапляється секс. У моєму випадку - це був груповий секс ».

У оргії в голові Ґнарра взяли участь відразу чотири думки. Перша – це буде весело. Друга – веселощі - це якраз те, чого так не вистачає жителям Рейк’явіка. Третя – "Раніше політики без дозволу втручалися в наше життя. Чому б нам не зробити навпаки?" Четверта – створити ідеальний перформанс, щоб не сказати – витвір мистецтва.

Ґнарр умовив своїх колег-комедіантів записатися в партійні списки – спочатку Ейнара Орна, який колись виступав разом зі співачкою Бьорк і був ще більш божевільним, ніж вона. Потім Оттарра Проппе, величезного, начитаного панка, соліста хеві-метал-групи Ham. І ще басиста групи, Бйорна Бльондала.

З чоловіками все пройшло просто. Умовити жінок виявилося набагато важче. Ґнарр насилу розшукав керівника для свого передвиборчого штабу – Хайду Хельгадоттір, випускницю факультету політології, яка тільки-тільки закінчила університет. І, до своєї великої гордості, Ельзу Йомала, єврейку з грубуватим гумором, завдяки якій Найкраща партія стала «єдиною партією з іноземним прізвищем в списках».

За результатами перших опитувань Найкраща партія набирала 0,7%. Ґнарр відсвяткував цю цифру в своїй телепрограмі, назвавши її «лавинною перемогою». Однак цей скромний результат був тільки її початком.

Кандидат

В юності Ґнарру ніщо не віщувало щастя або успіху. Він був пізньою дитиною озлобленої на життя парочки. Його батько-поліцейський був переконаним сталіністом, виписував «Правду», а на стіні красувався портрет чинного вождя СРСР – нехай і на стіні комори, оскільки мати Ґнарра залишалася стійким консерватором.

Через симпатії до комунізму батько не зміг піднятися кар’єрними сходами. Його нескінченні монологи за обідом пробудили в сина глибоку відразу до політики. Але у маленького Йона були проблеми і серйозніші. Він був низькорослим, вузькоплечим, страждав на мігрень, а також синдром дефіциту уваги і гіперактивність. У школі він катастрофічно не встигав, і лікарі оголосили його розумово відсталим. Писати він навчився в 14 років, а послідовність місяців у році освоїв лише до 16 років – уже після двох спроб суїциду і декількох втеч з дитбудинків для важких підлітків.

Всі навколо вважали його круглим ідіотом - включаючи його самого. У 13 років Ґнарр приймає три рішення. Він вирішує стати панком. Він вирішує стати шкільним клоуном ( «всяко краще бути клоуном, ніж просто дебілом»). І він вирішує кинути шкільну програму. Відтепер він читає тільки вдома, але захлинаючись - тонни книг про анархізм, Брюса Лі, дао, комік-трупи Монті Пайтон, сюрреалізм.

Пізніше Ґнарр влаштовується на роботу. Він працював медбратом в психіатричній лікарні, потім таксистом, а потім басистом панк-групи «Сопливі носи». У 20 років він вперше стає батьком. І в один прекрасний день розуміє, що насправді ненавидить музику, але обожнює жартувати в перервах між піснями. Його жарти і скетчі стають все довшими, поки не переростають в його основну професію. Ґнарр став коміком - з телефонними розіграшами по радіо, живими виступами, колонками в пресі і власним телешоу.

У день виборів Найкраща партія сформулювала єдину вимогу для партнера по коаліції - подивитися всі п'ять сезонів серіалу «Прослушка»

На той момент в суворій Ісландії професія коміка була не просто незвичайним покликанням - спочатку його синів в школі питали, чи не здурів їх татусь остаточно. Але потім всі звикли, і Ґнарр прославився. «Хоча прославитися в Ісландії з її населенням у 300 тис. душ не так вже й складно, - говорить сам Ґнарр. - Купив пакет молока - і ти вже місцева знаменитість ». Уже під час передвиборної гонки противники Ґнарра часто посилалися на його непристойні жарти - які герої, такий і він сам. Наприклад, на пародію Ґнарра в образі Гітлера, коли він презентував свій диск з романтичними піснями No regrets ( «Ніякого співчуття»). І до його образу лисого, егоїстичного, але по-милому незграбного сталініста в популярному телесеріалі.

Насправді ж Ґнарр просто любив змінюватися. І переливатися всіма відтінками абсурду. Він вважав за краще сміливі зачіски і дурні наряди на кшталт обтягуючих купальників. Пам'ятали і його уявне звернення до католицької віри, коли він кілька місяців поспіль діставав Рейк'явік улесливими колонками на славу Папи Римського і католицької церкви, щоб врешті-решт залишитися агностиком. А ще він був батьком п'ятьох дітей, письменником, коміком і не останньою величиною на телебаченні - врівноважений чоловік з диким сміхом, в чомусь як і раніше навіжений, але з дружиною-розумницею. Йон Гнарр пройшов воістину довгий шлях.

Вибори-вибори ...

«Нашою передвиборчою стратегією стало створення нового світу, протилежного існуючому», - пізніше пояснила керівник передвиборчого штабу Хайда Хельгадоттір. «Політика визначається літніми чоловіками, що обмінюються їдкими пігулками. Ми ж зробили ставку на життєвий досвід, щирість і гумор. І у нас був ідеальний кандидат. Йон - майстер стендапу з відмінним почуттям міри. І він досконало володіє тим, що так важливо для гарного політика - винятковим чуттям аудиторії ».

Дійсно, під час передвиборної гонки Найкраща партія зробила все не по-людськи. Вона не збирала пожертви, не просила грошей, навіть плакати не надрукували. А замість того щоб сперечатися з іншими кандидатами під час теледебатів, Ґнарр труїв анекдоти. Професійні політики тільки посміювалися.

Їм стало зовсім не до сміху, коли за результатами наступного опитування Найкраща партія раптово набрала 10% голосів. Тон їх моментально змінився. Ґнарра стали звинувачувати, що той не розуміє всієї серйозності економічної ситуації і не сприймає всерйоз електорат. Перестали потішатися і ЗМІ. В одному телеінтерв'ю Ґнарра розгромили "в пух і прах". На запитання ведучого, що ж він думає робити з недобудованим аеропортом, Ґнарр просто відповів: «Поняття не маю». Він покинув студію приниженим, в повній впевненості, що виставив себе круглим дурнем. Яке ж було його здивування, коли прості люди почали вітати його: «Нарешті знайшовся хоч один чесний політик, хто це визнав!» ​​І в наступному опитуванні Найкраща партія отримала вже 20%.

А потім був відеоролик. Ймовірно, це найвеселіший передвиборчий ролик за всю історію політики. Члени Найкращої партії виконали пісеньку на мелодію Simply the Best Тіни Тернер. На початку ролика Ґнарр виступив з короткою, жалісливою промовою, яка почалася з наступної фрази: «Співгромадяни, настав час зазирнути собі в серця і вирішити, чи хочете ви світле майбутнє з Найкращою партією. Або ж ви віддасте перевагу Рейк'явік в руїнах? »

Як пізніше пояснить Оттар Проппе, ролик цей був справою звичайною: «Ми ж професійно знімали музичні відео». І все одно - це найкраще політичне відео, перегляд якого покращує настрій мінімум години на дві. Ролик полонив людей. Переконав їх. За два тижні до виборів Найкраща партія набирала 38%.

І тут настав момент, коли Ґнарр вирішив здатися. Він відчував себе розбитим і відчуженим. Професійні політики збивали його з пантелику: до і після дебатів вони мило спілкувалися з ним, зате під час них гнівно на нього накидалися. Він зрозумів, що не володіє політичним порядком денним, але змушений робити вигляд, ніби в усьому розбирається. І злякався власної нещирості.

Після кількох днів депресії він замкнувся у ванній, де йому прийшли в голову ще дві думки. Перша: «Найкраща партія була лише ідеєю. Але вона виросла, і мені довелося йти слідом за нею всупереч власним інтересам. Вона стала більшою за мене самого. Я став персонажем у власній п’єсі. Моя особиста свобода закінчилася – я був немов спійманий в клітці. Але мені було цікаво ». І друга думка, яка його остаточно переконала, стала його власним жартом.

Під час фінальних дебатів Ґнарр вийшов до пюпітра і заявив: «Ми з Найкращої партії і завжди говорили, що будемо продовжувати до тих пір, поки нам весело. Але зараз все стало надто серйозно. Тому я знімаю свою кандидатуру на посаду мера, а найкращу партію – з виборів ». Запанувала мертва тиша. Публіка завмерла, політики почали переглядатися. І Ґнарр сказав: «Жарт!»

На наступний день газети писали, що ця витівка стала останнім жартом Йона Ґнарра, оскільки Найкраща партія позбулася усілякої довіри. Та вже через два тижні впевнено перемогла на виборах. А сам Ґнарр прокоментував: «Це була передвиборча кампанія в дусі цитати Махатми Ганді: спочатку тебе ігнорують, потім над тобою сміються, потім з тобою борються, а потім ти перемагаєш».

Сучасні вікінги

Зрозуміло, їх перемога була б неможливою без попереднього краху національної економіки. 24 вересня 2008 року в Нью-Йорку збанкрутував банк Lehman Brothers, а через тиждень сама Ісландія. Вона постраждала від кризи більше, ніж всі інші європейські країни. За ніч розорилися три найбільші банки, залишивши борги у десять ВВП країни, біржа обвалилась на 90%. Прем’єр-міністр Гейр Хорде заявив по телебаченню: «Господи, захисти Ісландію!»

Разом з банками загрузли в боргах і ісландці. В першу чергу тому, що банки вважали за краще видавати кредити в іноземній валюті через більш вигідні процентні ставки. Після краху ісландська крона знецінилася майже повністю. Гора боргів моментально виросла. І той, хто взяв кредит на машину, повинен був виплачувати, як за будинок.

Крім того, стало відомо, що безпосередньо перед крахом банкіри виписали самі собі гігантські безвідсоткові кредити. І Ісландія, що не знала ні громадянських воєн, ні революцій (вся кровожерливість ісландців вичерпується сагами і епосом), раптово пізнала масові протести, демонстрації, камені, полум’я, сльозогінний газ.

Уряд консерваторів пішов у відставку, а разом з ним завершилася епоха божевілля. За роки керування країною консервативні партії скасували всі механізми фінансового регулювання. Завдяки цьому Ісландія за кілька років перетворилася в банківського гіганта – країну обітовану, яку вихваляли професори економіки, ОЕСР і сам президент Оулавюр Грімссон, за рік до краху оголосив: «Ми – вікінги! І лише суворий клімат притупив вбивчі інстинкти наших славних предків ».

Тепер же з вулиць Рейк’явіка зникли ділові костюми, «рейндж-ровери» і дорогі бутики. Вони немов розтанули разом з робочими місцями і пенсійними накопиченнями.

Місто

У колишні часи управляти Рейк’явіком було напевно великим задоволенням. Зовні столиця Ісландії нагадує міста фронтира Дикого Заходу: між широких магістралей наспіх понатикані будиночки. А оскільки будматеріали всі імпортні та дорогі, будували їх з будь-яких підручних матеріалів – дерева, бетону, мармуру, жерсті. Тут годі й шукати і двох будинків в одному стилі. Точніше, тут взагалі не знайти стильних будинків.

Населення міста набагато молодше, ніж в середньому по Європі, тут багато барів, багато музики і довгі, нескінченні зимові ночі ... в загальному, в Рейк’явіку багато дітей. А оскільки дитяча праця в Ісландії до недавнього часу була дозволена, більшість ісландців володіють безліччю професій – одна людина може бути робочим на консервній фабриці, будівельником, журналістом (кажуть, кожен сьомий ісландець пише книгу) і президентом банку. В Ісландії нормою є знову стати рибалкою, після того як тебе звільнили з посади генерального директора. «У нас багато масок, ми не можемо по-іншому, адже нас так мало, – розповіла жінка в одному барі. – Ісландці розслаблені, ліниві, багато чого вміють, але в усьому дилетанти. Ми так виживаємо ».

У світі ісландського бізнесу панував негласний закон, поширений на островах-державах – всі копіюють всіх. У 1990-і тут через кожні пару метрів відкривалася відеотека, в 2000-х стався наплив дорогих бутиків, сьогодні тут на кожному розі продають одяг для кемпінгу. І ще дизайн. Якщо вам потрібно щось ще крім кемпінгу і дизайну, шукати ви будете довго. Загалом, Рейк’явік – це місто, де не те що не вчаться на помилках, а просто їх ігнорують.

Зірка смерті

Найкраща партія пообіцяла сама собі розслаблене життя за хорошу зарплату, якщо вона переможе. І цю обіцянку вона порушила першою. Справа в тому, що витрати кожного ісландського муніципалітету строго регулюються законами – тобто політики не можуть розпоряджатися 95% бюджету. Через кризу податкові надходження просіли на 20%, а витрати на соціальну допомогу і допомогу з безробіття почали рости.

До того ж політичні попередники заповідали новачкам бомбу уповільненої дії – міський енергоконцерн RE (Reykjavik Energy), який постачав електрику і воду. І ця бомба загрожувала підірвати всю фінансову систему країни.

Взагалі-то вважалося, що енергетика – це надійний бізнес: ніде в світі немає такого доступного тепла, як на батьківщині вулканів і гейзерів, де потрібно охолоджувати воду, щоб помитися. Але у концерну RE в кінці 1990-х з’явилася одна проблема: він став занадто прибутковим. Щоб розв’язати цю проблему, місто найняло новий топ-менеджмент і розробило систему бонусних виплат. Справа вигоріла: через десятиліття RE показала збитки на 2 млрд дол.

По суті, нові топ-менеджери перетворили міську ТЕЦ в інвестиційний банк. Вони вкладали – зрозуміло, в іноземній валюті – в інші енергоконцерни, інвестували в розведення гігантських креветок і в будівництво гігантських турбін для алюмінієвого заводу, який так ніхто і не побудував.

Як, чорт візьми, реструктурувати таке підприємство? «Це була всього лише робота, яку потрібно виконати», – ділиться Ейнар Орн, колишній партнер Бьорк по групі. «Ми ж не зовсім шмаркачами в політику прийшли. У нас був досвід. Я до цього барменом був. Це коли ти після вечірки витрушувати все попільнички. Я знаю, як виглядає справжній бруд. Потрібно було зробити найкраще з можливого. І неважливо, з якого ти політичного табору, правого або лівого ».

«Почалися засідання, засідання, засідання, – згадує Ґнарр, – але ж причина-то проста була: концерн займався не тим, чим повинен. Він повинен постачати електрику і воду, і ми вирішили позбутися від усього іншого ».

Насамперед Найкраща партія відмовилася від належних їй місць в раді директорів і запросила на них справжніх експертів. Потім звільнила генерального директора. За ним ще 200 осіб. Скасувала головний офіс в гігантському, похмурому і супердорогому офісному центрі, що нагадує «Зірку смерті». А заодно підвищила ціни на електроенергію.

«Проблема в тому, що на вибори ходить в основному забезпечена еліта, – пояснює Ґнарр. – І вся політика робиться для неї. Коли ми зменшували концерн і підвищували ціни, на нас сильно тиснули. Попереджали, що все це нам відгукнеться на наступних виборах. І в цьому у нас, людей, які взагалі не хотіли займатися політикою, була перевага. Я обожнював питати у відповідь: «На яких ще наступних виборах?»

Гидкий перший рік

«Один рік, – вимовляє Бйорн Бльондаль, людина в костюмі банкіра з Дикого Заходу (чоботи, вуса, костюм) і права рука Ґнарра, що відповідає за погані новини і отримав за це партійну кличку Князь Темряви. – Тобі потрібен один рік, щоб взагалі в’їхати в політику. Зате коли ти зверстав перший бюджет, ти, вважай, освоїв ще одну професію».

Перший рік видався для Найкращої партії препоганим. Опозиція палила в неї з усіх гармат, об'єднання дитячих садків призвело до численних протестів, газети стріляли прямою наводкою заголовками на кшталт «Мер пропав», коли Ґнарр поїхав у відпустку, і підняли його на сміх, коли той наколов герб Рейк’явіка на руці, після чого рука запалилася.

Але бюджет став набільш міцним горішком і каменем спотикання, тому що всі заощаджені кошти потрібно було розподілити з максимальною ефективністю. «Найбільше мене вразило, як працює політична ідеологія, – згадує Ґнарр. – Коли ми прораховували бюджет, стало ясно: без збільшення податків нічого не вийде. Ні в кого. Але нас відразу ж зарахували до лівих. Праві шаленіли. Але ж ми всього лише робили те, що потрібно було зробити ».

Принцип У-вей

Типова сварка в парламенті виглядала так.

Консервативний депутат Х: «Ми хочемо мера, який знає факти! Який не травить анекдоти! Який дасть нам чіткі відповіді на чіткі питання! Який не дурень! »

Мер Ґнарр: «Мені шкода, що ти незадоволений моїми відповідями. Твоя оцінка дуже мене ранить, тому що вона не взаємна. Тому що ми вважаємо тебе, Х, розумною, щирою і компетентною людиною ».

Однією з цілей Найкращої партії стала зміна політичної культури. Політикам не вистачало щирості. «Спочатку я думав, що люди, які кричать на мене в парламенті, щиро обурюються, – розповідає Ґнарр. – Але це не так. Як тільки вимикають камеру, ці ж люди готові піти і пропустити з тобою кухоль пива ». Оттар Проппе: «Існують дві мови. Одна для політичної сцени, інша - для її закулісся. Музична група не проіснувала б в таких умовах і місяця – бо справжній панк-рокер завжди щирий! А політик – ні». Ейнар Орн: «Скажімо так: я не зустрів друзів серед політиків. Тому що з друзями я говорю про хобі. А хобі політиків – це сама політика ».

«Так, це дійсно трохи непослідовно», – коментував журналіст Карл Бльондаль, заступник головного редактора щоденної консервативної газети «Моргунбладід»: «Вони вважають політику спектаклем, а самі шоковані від вистави в політиці».

У політичних баталіях Найкраща партія використовувала принцип споглядальної пасивності У-вей з дао: ніколи не бий у відповідь, дозволь атаці вичерпатися, а потім вислови свою повагу до супротивника. «Хіба це не нагадує перших християн в Стародавньому Римі? – запитав я Бйорна Бльондаля. «Адже цим ви залишаєте своєму противнику тільки два виходи: або він змириться і заспокоїться, або відчує бажання згодувати вас левам на арені». Бльондаль засміявся у відповідь: «Вважаю, вони б із задоволенням наслали на нас левів».

Добра бабуся

Міська скарбниця була порожньою. Тому новий мер перейшов до символічних і безкоштовних акцій – тату герба з їх числа. Він зажадав від китайської торгової делегації звільнити дисидентів (делегація з обуренням відбула). Виступив на гей-параді в жіночій сукні. Провів конкурс найжирнішої кішки Рейк’явіка на звання «Офіційна різдвяна кішка». Прийшов на вибори в костюмі лицаря Джедая. Ввів День доброго дня, який проголосив до відрази улесливим ​​проханням до громадян, щоб ті ввічливо вітали один одного (це спрацювало). А після смерті своєї матері Ґнарр, за власними твердженнями, вирішив вшанувати її пам’ять і прийшов на роботу в її платті ...

«Стоп! Не все, що пише або говорить Йон, є істиною, – попереджає прес-секретар уряду Рейк’явіка Бьярні Бриньйолфссон. – Іноді він просто любить збивати людей з пантелику. У всякому разі він елегантно вирішив проблему, тому що зазвичай політику без грошей нічого запропонувати своїм виборцям. Його ж акції всі були безкоштовними ».

А Оттар Проппе сказав: «Йон як добра бабуся: він робить дуже багато з малого. Ми довели, що можна веселитися і без грошей. Так робляться і революції: ми з Йоном завжди з усіма розмовляли. Можна знести класову систему, і для цього зовсім не потрібні гроші ».

Коаліційний партнер

У день виборів Найкраща партія нарешті сформулювала єдину вимогу для партнера по коаліції – подивитися всі п’ять сезонів серіалу «Прослушка». Партія соціал-демократів погодилися. Преса писала, що вони йдуть на політичне самогубство. Насправді ж це був вибір між самогубством і шансом: лідер соціал-демократів Дагур Еггертсон, описуваний і друзями, і ворогами як «людина, яка шикарно говорить, але не вміє слухати», на той час програв на двох виборах поспіль. Йому потрібна була влада. Тому він відправився в відеотеку за першими трьома сезонами «Прослушки».

Співпрацю з анархо-сюрреалістами його колега по партії Хьялмар Свенссон описав наступним чином: «Спочатку ми думали, що протримаємося максимум рік. Але все йшло напрочуд гладко. У них були класні ідеї: права людини, політика як мистецтво і так далі. Але в політичному ремеслі потрібно розбиратися: де слабкі точки? Які проблеми існують? Які шляхи їх вирішення? Рейк’явік – дуже розрізнене місто, зовсім не ідеальне для громадського транспорту. Значить, потрібен план зонування території. Стратегію, як зазвичай, розробив Дагур. Фактично всі важливі рішення приймали ми. Анархісти були слабкими партнерами, вони взагалі не билися з опозицією! Всі атаки відбивали ми ...

Думаю, у них були тільки три мети. По-перше, все це пережити. По-друге, взяти на себе відповідальність. І по-третє, гарненько повеселитися. І дійсно, це був дуже веселий час ».

Підсумки

Результат чотирирічного правління анархістів досить несподіваний: панки примудрилися повністю реструктурувати фінанси. Додамо до цього кілька дуже вдалих промов, десятки кілометрів нових велодоріжок, реорганізацію шкіл (на яку більше ніхто не скаржиться), програми підтримки малого мистецтва і розслаблене, квітуче місто, де туризм зростає на 20% в рік (і про що злі язики знову говорять , що це чергова бульбашка).

Президент Грімссон в своїх виступах хвалиться вже не природженими інстинктами ісландського народу, який століттями виживає на голому вулканічному острові, а його вродженою креативністю. Ціни на нерухомість знову ростуть, всюди знову будують готелі, і хоча костюми як і раніше не в тренді, «рейндж-роверів» на вулицях стало набагато більше. Загалом, божевілля починається знову.

На сторінці в Facebook Йон Ґнарр часто опубліковував знімки, на яких він позував в обнімку з електоратом – і пам’ятниками.

«Найбільш радикальне, що ми могли зробити – це прийти до влади, – говорить Бйорн Бльондаль, Князь Темряви. – В іншому, ми багато працювали. Хоча найрадикальніше, що ми тільки могли створити, – це виконати хорошу роботу. Ми провели реформи, причому всі без грошей. Як люди мистецтва, ми звикли працювати з маленькими бюджетами, це допомогло. Ми не збиралися підривати систему. Ми хотіли створити щось прекрасне, розважальне, круте ».

Піти зі сцени при забезпеченої перемозі на майбутніх виборах - ось це дійсно нагнути систему по повній!

Очевидно, Найкраща партія виконала своє завдання. За опитуваннями минулого жовтня вона досягла рекордних 38% голосів. Після цього Йон Ґнарр оголосив про свій відхід. І розпуск Найкращої партії. Він пояснив це так: «Я комік, а не політик». І: «Я чотири роки був таксистом, причому дуже хорошим таксистом, але і з цим я покінчив».

«Питання, яким я задавався все життя: як тр**нути систему? – прокоментував відставку Ґнарра Ейнар Орн. – І відповідь на це питання: ми покажемо, що неполітики впораються з цією роботою. Але піти зі сцени при забезпеченій перемозі на майбутніх виборах – ось це дійсно нагнути систему по повній! »

Інші соратники продовжили справу Ґнарра. Вони створили партію-наступницю «Світле майбутнє». Оттар Проппе став депутатом в національному парламенті, Бйорн Бльондаль відчув себе в світі політики як риба в воді: «Мені подобається, що можна навчитися тому, як змінити світ. І мені подобається удосконалюватися в цьому. Політика – це ж теж ремесло ».

Бльондаль був головним кандидатом «Світлого майбутнього» на виборах в Рейк’явіку на позаминулих вихідних. Він і Дагур Еггертсон билися за місце мера. Переміг Дагур, так як без Ґнарра «Світле майбутнє» позбулася більше половини голосів і отримала всього 15%. У партії консерваторів, що десятиліттями правила містом, не було ніяких шансів.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---