«Я українець і цим горджуся»: волинський композитор розповів про сталінські репресії та творчість

91-річний композитор, поет-пісняр, диригент, автор пісні «Волиняночка», член Спілки політв’язнів і репресованих України Олександр Каліщук нині живе у Нововолинську.

Про засудження, арешт, перебування в таборі, творчість та своє життя композитора йдеться у сюжеті Суспільного.

Коли Олександр Каліщук навчався у дев’ятому класі Луківської школи, брав участь у Молодіжній організації націоналістів. За це його арештували на 25 років та відправили на заслання в тайгу. Чоловік не мав права здобувати вищу освіту та майже все життя прожив з клеймом «політв’язня». Каже: лише після здобуття Україною незалежності у 1991 році відчув радість та свободу. Нині ж вболіває за перемогу України над тим самим окупантом, що не дає спокійно жити українцям століттями.

Писав заборонені вірші – отримав 25 років заслання

У Молодіжній організації націоналістів її члени писали вірші. Олександр Каліщук був одним із тих, кому вдавались римовані рядки. Каже, що писав: «Ой, бодай той батько Сталін літа не діждав. То ж він ярма та зі сталі нам поодягав. Ми ж рабами не помремо, зброю в руки поберемо, щоб з країни Сталін утікав». Нині тих віршів немає, вони у матеріалах справи його однокласниці.

«Я їй дав якраз їх почитати, а вони нас зцапали. У неї їх взяли. Були написані ієрогліфами. У 51-му році таке писати. Це одразу розстріл. І то від розстрілу мене спасло те, що мама сказала, щоб я, як спитаються з якого року, сказав, що з 33-го. А я насправді з 31-го. Мені ще не було 18 років, як мене судили. Ще не мали права розстрілювати», – розповідає Олександр Каліщук.

Сто днів Олександра Каліщука тримали на допитах. В камері три на чотири метри 40 людей. Спати не було як, тільки усі разом, бочком, хто не вліз, той сидить, згадує композитор.

«Мені присудили 25 років. Після вироку я сміявся і сказав: «Я українець і цим горджуся! Якби мене судив український суд, мене не засудив би за любов до України, а це суд окупанта, і я його зневажаю».

Заслання

Відбувати покарання Олександра Каліщука відправили на Урал, у Пермську область, в табір «Сєрдух».

Чоловік пригадує, що територія табору була загороджена колючим дротом, через кожних 100 метрів була вежа, а на ній солдат з автоматом. Працювали у лісі, рубали дрова.

«У нас були спочатку політичні та кримінальні злочинці разом. І один приходить до мене і каже: «Чого це ти, Саня, не п’єш, не куриш, не матюкаєшся?». А я кажу: «І не буду». А він: «Нічого, нічого! Через два-три місяці ти будеш пити, курити та матюкатися, як чоботар». Кажу: «Не буду». А він: «Побачимо!». А я уже 90 років і другий рік ще не сказав слова поганого, не тримав папіроса у руках, лише в 90 років почав червоне вино пити. Кажу: «Усе одно уже алкоголіком не буду». І не плював, ні разу не плюнув на землю», – говорить Олександр Каліщук.

У таборі Олександр Каліщук вперше заспівав. Каже, що вийшло все випадково, випхали його на сцену, дали слова, почули, що голос є, і на концерт відправили.

«Під час виступу мені всі кричали: «Біс! Біс!». А я то думаю, що вони кричать: «Чорт! Чорт!». Та й втік зі сцени. А мене назад випихають з-за куліс та кажуть, що, мовляв, то я так сподобався публіці. Ото був такий перший раз мій», – розповідає композитор.

Повернення додому

У таборі Олександр Пилипович відсидів чотири роки із 25 присуджених. Вийшов за амністією. Повернувся в Іваничі. У жнива їздив та співав з агітбригадою. Одного разу під час таких поїздок опинився в одному з клубів району, пригадує Олександр Каліщук. Його попросили в обідню перерву посидіти та постерегти приміщення.

Так до рук Олександра Каліщука потрапив баян. Каже: все, що знав про музичний інструмент, – це те, що є сім нот. Спробував їх знайти на баяні.

«Узяв – грає. Думаю: «До – ре – мі – фа – соль – ля... мусить бути там». Знайшов, а там три ряди. А з іншого боку трудніше. Як руками брати – не знаю, то вчать чотири роки у музичній школі, потім в училищі, у консерваторії, а в мене пройшла година. І коли вона минула, повернулась та жінка, яка просила мене клуб постерегти, а я уже будь-яку пісню граю, яку чую. Вона каже: «О, ви граєте? Сьогодні будете грати на танцях, бо у нас баяніст захворів». Кажу: «Як я буду, я тільки що інструмент взяв?». Не повірила. А де я бачив того баяна? У селі у нас не було. У тайзі не було», – говорить Олександр Каліщук.

Життя і творчість

У селі Павлівка Олександр Каліщук закінчив десятирічку, зустрів свою дружину Галину Корнисюк. З 1959-го року оселився з сім’єю в Нововолинську. Працював керівником художньої самодіяльності місцевого Палацу культури. 1961-го року написав пісню «Волиняночка».«Ще тоді якраз Терешкова летіла у космос, а я написав: «Прилітай, з Волині, волиняночко, не росіяночко!». От так. Може, через те, а може через те, що я можу написати «проти радянської влади», мені заборонили писати та виконувати власні твори», – розповідає Олександр Каліщук.

З 1961 по 1991 роки нічого свого композитор не виконував. Видавати збірки своїх творів почав уже за незалежності України. Перша – «Волиняночка» вийшла 1998-го року, потім світ побачила збірка, написана в ув’язненні, «Я – українець».«Її в таборі писав, добре, що у мене там такий друг був, йому 70 років було, що він мені дістав олівець та папір, і я вигадав шрифт такий, що ціла книжка влізла на один листок. Коли мене звільняли, то дядько Митрофанов із Петербурга каже: «Не бери, бо знайдуть і ще раз засудять. Я через рік звільняюся і тобі перевезу». Він був неполітичний і росіянин. Через рік передав мені великого кота, а там дірочка, звідти й мої записи вилетіли», – говорить Олександр Каліщук.

Нині Олександр Каліщук продовжує творити, під час повномасштабної війни написав 30 пісень, присвячених боротьбі українців з ворогами. Перший вірш – за першу годину нападу російських військ на Україну.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---