USD 41.15 41.45
  • USD 41.15 41.45
  • EUR 41.35 41.70
  • PLN 10.28 10.45

«Я просила, щоб мене вбили». Лучанка – про вісім місяців у полоні

3 Квітня 2023 20:00
Лучанка Алла Сенченко провела в російському полоні вісім місяців і одинадцять днів. Із неволі військовослужбовиця повернулася на початку лютого. На рідну Волинь приїхала наприкінці березня.

До повномасштабної війни жінка три роки служила за контрактом у бригаді імені Короля Данила. 24 лютого 2022 року пішла у військкомат. У складі батальйону 16 травня відбула на схід, виконувала бойові завдання у Слов’янську та Лимані. Під час зіткнення з ворогом 24 травня потрапила в полон. Двох побратимів, які були з нею, вбили.

Про життя в неволі та численні допити вона розповіла ТРК «Аверс».

«Мені страшний був полон сам по собі. Мені померти було краще. Я стояла і, чесно, заздрила хлопцям, тому що в них усе завершилося. Для мене ж починалося інше, щось незвідане. Було страшно…

Він сідає навпроти мене, бере пістолет, приставляє мені до скроні й погрожує тим, що вбʼє. Кажу: «Вбивай, я смерті не боюся. Я просила, щоб мене вбили». Допити відбувалися протягом усього мого перебування в полоні. Це був дуже страшний період».

Алла Сенченко зазначила: боротися й вірити, що виживе, її змушувало й те, що вона єдина знала, як загинули її побратими, тому могла розповісти правду їхнім родичам.

Окупанти підозрювали військовослужбовицю в тому, що вона снайпер, і не вірили в те, що свого часу служивши в бригаді Короля Данила, була поваром. Навіть приводили свого штатного кухаря, щоб він її протестував. Не давало їм спокою й прізвище Алли, подібне до прізвищ інших українців, які раніше були в полоні.

«Савченко, Сенцов і Сенченко… Вони думали, що зловили важливу пташку», – пояснила звільнена з неволі.
Читати ще: Син сказав: «Я буду як тато», – дружина військовополоненого з Волині. Інтерв’ю

Коли Алла була в наметовому містечку, її знімали російські журналісти. Тоді вона стала почувати себе впевненіше, бо якщо ж показали на телебаченні, то шанси вибратися з полону живою ставали більші.

На початку червня жінка опинилася у Валуйках Бєлгородської області. Там їй дозволили написати листа рідним.

«Ми писали російською мовою. Лист перевіряли…

Нас водили на роботу. Ходити на роботу було за щастя. Чим це продиктовано? Я за освітою кравець, тому займалася улюбленою справою й абстрагувалася.

На обід нам виділяли всього п’ять-сім хвилин. Їжа була нормальна».

Доступу до інформації в полоні практично не було.

Читати ще: «Майже щодня в нас були ампутації кінцівок», – звільнена з полону лучанка-прикордонниця. Інтерв’ю

На початку осені Аллу Сенченко перевезли до Курської області.

«Це був найжахливіший період. Ми за невеликий час вивчили 33 пісні та 31 вірш. Кожного дня нас змушували вчити вірші й пісні, що прославляли Росію. Нас обробляли як тільки могли. І фізично...»

На швидкий обмін вона не сподівалася. І коли цей день настав, до останнього не вірила, що невдовзі буде в рідній країні.

«Ти наляканий, нажаханий. Ти дуже асоціальний. Тобі потрібно перелаштуватися на новий режим. І коли ти виходиш з автобуса, а навколо купа журналістів із камерами… Чесно, я сховалася за автобусом. Це дуже особисте... Тобі потрібно усвідомити, що ти можеш дихати на повні груди, вдихати повітря свободи».

Попереду на Аллу чекає реабілітація. Перебування в полоні позначилося на її здоров’ї. Коли ж відновиться, знову буде готова приступити до служби.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus