«Я планував багато, а зараз нічого зробити не можу»: як волинянин живе після поранення

Олександр Куришко відчув на собі війну сповна і його мрії були розбиті вщент. Його історія може бути схожою на долі багатьох людей в Україні, про які потрібно говорити. За освітою – журналіст. Перша стаття вийшла в Луцьку, а також у львівських ЗМІ.

Потім перебрався до сонячного Криму. Після його анексії повернувся до рідного села Забужжя, що на Ковельщині. В 2015 році був мобілізований і пройшов АТО, йдеться в сюжеті ТРК «Аверс».

«Починаючи від Щастя і аж до передмість Маріуполя, тобто в складі 14-ї окремої механізованої бригади були в усіх населених пунктах на лінії зіткнення», – пригадує Олександр.

Службу одразу кинути не зміг: уклав контракт і паралельно будував сім’ю. Все змінилося в один день, коли він, молодий і сильний, опинився в кріслі колісному й отримав І групу інвалідності.

«2 лютого 2022 року в мене вже закінчувався контракт. Я вирішив продовжити. Продовжив аж до 24 серпня 2022 року, коли в Харкові спіткало таке нещастя», – говорить військовослужбовець.

Усе сталося в серпні 2022 року в Харкові. Головна травма – перелом хребта і пошкодження спинного мозку. Переломи ребер, кінцівок та інші травми Олександр вже не рахує.

«Одна із ракет, яка летіла і збивалася ППО, вибухнула і мене оцією хвилею... Я тоді якраз стояв на балконі другого поверху. Мене скинуло з балкону і я невдало приземлився», – каже Олександр.Читати ще: Журналістку та військовослужбовицю з Волині Аллу Пушкарчук посмертно нагородили орденом «За заслуги»

На один спільний двір – два будинки: батьківська хата та сучасний великий дім. Олександр його будував для сім’ї, вкладав душу і сподівання про майбутнє тут, на рідній землі, поряд з рідними людьми. Однак сталося не так.

Нині з дружиною розлучені. Дитячі іграшки нагадують, що все могло статися інакше. Шестирічний синочок тут буває, але нечасто.

«Зараз йому, звісно, краще перебувати там із матір’ю. У деяких моментах я собі не можу ради дати, а за малою дитиною потрібно доглядати», – говорить Олександр Куришко.

Батько Олександра поїхав на заробітки за кордон. Живе з мамою. Отримує військову пенсію.

«Мінімальні потреби вона перекриває, але технічні засоби реабілітації, які мені потрібні, коштують подекуди сотні тисяч. Наприклад, вертикалізатор – 120-260 тисяч», – зазначає захисник.

Про вертикалізатор, мотомед для ніг чоловік дізнався в реабілітаційному центрі. Знов туди потрапити дуже важко, а підтримувати свої м’язи треба, щоб рухатися.

Читати ще: Дві військовослужбовиці, звільнені з полону, отримали квартири в Луцьку

Чоловік згадує про бойових друзів. Каже, що його весь соціум – у мережі-інтернет. Селом сильно не поїздиш, бо колеса прогрузають у землі, до того ж крісло не сьогодні-завтра розсиплеться.

«У сільській раді діє програма підтримки мобілізованих жителів громади, жителів громади, які потребують реабілітації. Знаємо про ці проблеми. Перший етап робіт – щоб посприяти в благоустрої на тому місці, де Олександр сьогодні проживає з батьками. Певні роботи ми вже виконали. Розрівняли майданчик біля його житлового будинку, щоб він міг вільно пересуватися на візку. В подальшому, думаю, долучимося, щоб зробити тверде покриття і щоб людина мала всі необхідні можливості для пересування», – голова Рівненської територіальної громади Юрій Фініковський.

Сьогодні Олександр входить до організації «Група активної реабілітації», вчить нових постраждалих із подібними травмами, як жити далі.

Про свій моральний стан говорить неохоче: «Інколи накочує негатив. Це тоді, коли ти не можеш навіть виїхати на двір щось зробити. Я планував тут багато чого, а зараз нічого зробити не можу».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---