«Я описую світ, у якому люди житимуть на Марсі». Кідрук – у Луцьку зі своїм фантастичним романом

Після трьох років затишшя письменник Макс Кідрук у рамках благодійного туру презентував у Луцьку роман «Колонія» – першу книгу з науково-фантастичного циклу «Нові Темні Віки».

Захід відбувся 19 квітня у Волинському обласному театрі ляльок.

Як розповів Макс Кідрук, ще рік тому він вагався, чи варто видавати цю книжку. Пізніше, коли команда вперше подумала про тур навесні, «ми сиділи в холодних, темних містах і не уявляли, чи буде та весна взагалі».

«Не перелічити, скільки разів за час підготовки цього роману до друку і пізніше, коли ми планували тур, я хотів зупинитися, скасувати все. Але також розумію, що росіяни прийшли сюди не по територію. Вони тут, бо хочуть, щоби не було нас. Я постійно думаю про те, скільки за час повномасштабного вторгнення не опубліковано українських книг, не записано українських пісень, не знято українських фільмів і не зіграно українських вистав», – сказав письменник.

«Нові Темні Віки». Із чого все почалося?

У 2012 році Макс Кідрук прочитав роман Майкла Крайтона «Стріла часу» (Timeline, 1999).

Книга розпочинається з розповіді про групу студентів-археологів, яка на чолі зі своїм професором веде розкопки на півдні Франції. Напередодні професор отримав від компанії, яка спонсорує розкопки, надзвичайно детальний план абатства. Що глибше вони вкопуються, то більше професор дивується, тому що план аж надто детальний. Саме абатство було зруйновано в Середньовіччі й після того не відбудовувалося. Зрештою професор летить до Америки, до тієї корпорації, яка надала план, і виявляє, що там було розроблено квантову машину часу, якою кілька разів скористалися. Після цього професор дивним чином зникає, а його студенти серед розкопок знаходять скам’янілі рештки його окулярів, а також записку від професора, якій, як виявляється, 650 років.«Що сталося? Професор перенісся в минуле, там втрапив у якусь халепу, але знаючи, що його студенти розкопують це абатство, лишив їм записку-прохання про допомогу… Цей епізод із запискою професора мене заворожив.

Timeline – це типовий роман про подорожі в часі. І Крайтон, як будь-який автор, який пише про мандрівки в часі, має якимось чином розв’язувати часові парадокси. Крайтон використовує для цього стару добру ідею про мультивсесвіт. Його герої потрапляють у минуле, там щось змінюють, але ці зміни застосовуються ніби як до паралельної версії реальності. Тобто з технічного погляду ця записка була не лише повідомленням крізь час, але й повідомленням між двома всесвітами. Ось це мене заворожило. Того ж року я прочитав кілька книг про теорію струн», – зазначив Макс Кідрук.

Начитавшись Крайтона та книжок про теорії струн, він зробив нотатку про художника, який вигадав спосіб, аби перекинути з нашого всесвіту в інший камеру та завантажити звідти фотографії.

«Іноді написання великого роману порівнюють із викопуванням скам’янілих решток якоїсь доісторичної тварини. Коли ти натрапляєш на якусь скам’янілу кісточку, яка стирчить із землі, ще не знаєш, що це: просто сміття чи цілий кістяк тиранозавра. І коли я натрапив на цю задумку з художником, ще не знав, що під цією кісточкою мене чекає навіть не тиранозавр, а кістяк довбаного патаготитана – вдесятеро більшого за найбільшого тиранозавра… Це був перший поштовх, із якого почався роман «Колонія».

Про глобальне потепління і реальні загрози

Другим поштовхом для написання роману для Кідрука став клімат, точніше хибні уявлення більшості людей про зміну клімату та глобальне потепління. Попри залякування мейнстримних медіа, підняття рівня океану – не найбільша загроза глобальної зміни клімату.«За найгіршими погрозами, до кінця століття рівень океану підніметься тільки на пів метра. Тобто жодних апокаліптичних картинок на кшталт Статуї Свободи, яка ледь-ледь стирчить із води, не буде. Найгірше, що нам загрожує, – перманентне підтоплення площі Сан-Марко у Венеції. Але гадаю, що за сто років ми з цим якось впораємося», – наголосив автор.

Також ми хибно вважаємо, що більшість викидів парникових газів продукує транспорт чи системи виробництва енергії. Насправді все-все, що ми робимо, пришвидшує глобальне потепління: і промисловість, і вирощування їжі, і вирощування великої рогатої худоби, і спорудження будинків, і їхнє опалення чи охолодження, і транспорт, і переробка сміття…

«Тож чим нам реально загрожує глобальне потепління? Один із найбільш похмурих прогнозів говорить про те, що вже за кілька десятиліть на Землі будуть регіони в тропіках, які на сьогодні є густо населеними, де людина не зможе перебувати без захисного скафандра з охолодженням. Чому? Тому що в цих регіонах більшість часу температура середовища буде надто високою для того, щоб людина (теплокровний примат) мала куди скидати надлишок виробленого тілом тепла».

Один з апокаліптичних сценаріїв – метангідратний вибух. Сценарій: зростання температури океану та падіння його рівня може запустити раптове вивільнення метану (сильного парникового газу) з відкладень гідратів метану під морським дном, що призведе до подальшого зростання температур і подальшої дестабілізації гідратів метану.

Метангідратний вибух – це не гіпотеза. Такий вибух уже було зафіксовано в Північному океані. Він призвів до пермського вимирання – найбільшого масового вимирання всіх часів.«Зміна клімату – це передусім про нас. Зміна клімату, нестача ресурсів завжди призводили до зростання соціальної напруженості, до поступової ерозії, а потім до повного занепаду політичних інститутів і зрештою до колапсу всього та переходу влади в руки ватажків озброєних банд…

Це не вперше в історії людства, коли цілі цивілізації зникали з лиця Землі після різкої зміни клімату. У ХІІ столітті індіанці Анасазі зникли за пів століття як цивілізація після початку Великої посухи на південному заході США. Поселення вікінгів у Гренландії, які успішно проіснували впродовж пів тисячоліття, знелюдніли за лічені роки після початку Малого льодовикового періоду. Цивілізація острова Пасхи, яка будувала величезні статуї, вирубала всі дерева на острові, почалася ерозія ґрунтів, зникли птахи і велика розумна цивілізація деградувала до зграйки дикунів, які воювали один із одним», – пригадав Макс Кідрук.

Про прогрес і штучний інтелект

Після виходу «Колонії» письменник зіштовхнувся з хвилею зауважень, мовляв, його 2141 рік більше схожий на 2041-й.

Кідрук наголосив: прогрес не завжди може бути швидким і неперервним процесом. У багатьох галузях ми вже дісталися до межі, а в деяких навіть почався регрес.«Наприклад, якщо в нульових кожен наступний телефон був легший і потужніший за попередній, то зараз кожен новий смартфон точно не легший і, якщо потужніший, то зовсім трохи за попередній… Тобто жодного подальшого прогресу немає. Ми вперлися у фізичну стелю.

Певні мислителі заговорили про те, що людство спожило всі низьконавислі, тобто легкодоступні, плоди інновацій. Чи це означає, що попереду чекає застій? Ні. Це лише означає, що в певних галузях проривів більше не буде, а розроблення певних речей, які, здається, на відстані простягнутої руки, насправді вимагатиме значно більше часу», – зауважив автор.

У його романі про майбутнє є самокеровані автомобілі, там усе встелено екранами, є голосові помічники, які відчиняють і зачиняють двері, сканують лиця людей чи керують клімат-контролем, є марсоходи та сильно розвинена медицини. Однак у ХХІІ столітті Кідрука немає штучного інтелекту людського рівня.«Ми називаємо штучним інтелектом систему розпізнавання облич, пошуковики, онлайн-перекладачі, голосові помічники. Насправді, це лише спеціалізовані комп’ютерні програми. Інтелектом там навіть не пахне. Так, вони здатні до самонавчання, імітують діяльність людини, але вони не усвідомлюють, що роблять, і діють тільки в межах чіткого алгоритму. Однак їх так часто називають штучним інтелектом, що фахівці зі штучного інтелекту махнули рукою і вирішили винайти новий термін для справжнього штучного інтелекту – штучний інтелект людського рівня або сильний штучний інтелект», – сказав Макс Кідрук.

Системи слабкого штучного інтелекту розвиватимуться надалі. А всі спроби розробити прототип сильного штучного інтелекту на сьогодні зазнали невдачі. На думку автора, винайдення штучного інтелекту людського рівня займе понад сто років.Письменник акцентував: «Я зобразив світ самотніх, розділених екранами людей… Я описую світ, у якому сильно пішла вперед медицина. Я описую імунотерапію раку, вирощування органів на орбіті, апарат штучної імунізації крові, теломід, який дозволяє жити значно довше... Зрештою, я описую світ, в якому люди житимуть на Марсі».

Відзначимо, тур благодійний. Увесь прибуток, виручений із квитків та продажу мерчу, буде переказано Волонтерському штабу «Ангар» для купівлі дронів підрозділам Сил оборони. Співорганізатори події в Луцьку – команда Міжнародного літературного фестивалю «Фронтера».

***

Роман «Колонія» описує світ XXII століття. Людство на Землі ще не оговталося від хвороби клодис, що призвела до найбільшої за пів століття пандемії, коли з’являється новий патоген, який інфікує винятково вагітних жінок. Група вчених-імунологів намагається з’ясувати, що він таке і чи пов’язана його поява з нейтринними спалахами, зафіксованими довкола планети.

Чисельність населення марсіанських Колоній перевищує сто тисяч мешканців, і третина з них – народжені на Марсі. Вони програють суперспеціалістам із Землі боротьбу за робочі місця в наукомісткій економіці Марса і змушені гарувати, мов раби, на низькокваліфікованих ручних роботах. Що більше їх сягає повноліття, то дужче вони прагнуть змін, не усвідомлюючи, що ці зміни ставлять під загрозу саме існування Колоній.

Це історія про те, що людина, попри всі її досягнення, не змінюється, й ані збільшення тривалості життя, ні навіть перетворення на двопланетний вид не гарантує людству порятунок.

Ольга ШЕРШЕНЬ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---