«Я не чекаю, коли почнеться життя «після війни», – лікарка з Луцька, яка рятує бійців на передовій

Війна внесла корективи у роботу медиків. Багато з них зараз перебувають у зоні бойових дій. Під кулями і снарядами виконують професійні обовʼязки. Військовий медик – відповідальність, помножена у рази, адже він воює за життя кожного. Усіма доступними йому способами.

Комбустіолог опікового відділення Ірина Токарчук у перший день повномасштабного вторгнення залишила комфортну роботу в лікарні й поїхала на війну, пишуть на сторінці медоб’єднання Луцької міської територіальної громади у Фейсбуці.

«Насправді, опікове відділення від передової не дуже відрізняється. Якщо серйозно, то ухвалила це рішення, бо вмію працювати в таких умовах. Мене вчили цього і я була готова», – каже Ірина.Ірина Токарчук народилася в Камінь-Каширському районі у сім’ї фермерів. Згодом сімʼя переїхала в Луцький район. Батьки завжди заохочували отримати вищу освіту, але вибір залишали за донькою. Вона у три роки потрапила в операційну й відтоді знала, що буде хірургом. Проте стала не просто хірургом, а комбустіологом.«Я знала, що загальна хірургія не дуже цікава для мене і досягнути успіху в ній не зможу. Мені подобається процес лікування ран. Бо це така мануальна робота: мозаїчність пов’язок, швидка зміна стану ран – це творчий процес, який ніколи не набридає. Комбустіологія активно розвивається, тому є простір для зростання», – ділиться лікарка.Читати ще: Ракета влучила просто в авто: у Львові від опіків та переломів лікують розвідника з Волині

Уперше на війну потрапила в 2014-му. До початку повномасштабного вторгнення готувалася з грудня 2021 року, тому несподіванки не було.«Спочатку було дуже страшно, бо не знала, чи впораюся, чи зможу в цих умовах виконувати свою роботу, чи витримаю фізично. Потім поступово перейшла на нову «нормальність» життя. Тепер я не живу тимчасовим. Для мене бойові виходи і перерви між ними вже не тимчасове явище, яке треба пережити. Я не чекаю, коли почнеться життя «після війни». Для мене воно триває і зараз. Це і є моє життя. Воно трансформувалося, і я адаптувалася до нових умов», – розповідає Ірина Токарчук.

Вона виконує службові обовʼязки в підрозділі десантно-штурмових військ, тому місце роботи часто змінюється. Останнім часом був східний напрямок, Бахмут і його околиці, до того – Соледар та околиці.Читати ще: Доводилося оперувати до 10 осіб за добу: історія військового хірурга з Волині

Офіцерського звання наразі не має (через участь у війні 2014 року не мала змоги закінчити військову кафедру), тому на посаді фельдшера медичного пункту батальйону опікується стабілізацією поранених на етапі відправки до обладнаного стабілізаційного пункту медичних рот бригад. Розповідає, що війна навчила багато чого.«Навчила, що можна все необхідне для себе на тиждень-два вмістити в маленький рюкзачок, а то і по кишенях порозпихати. Що лише ми самі обмежуємо свої можливості, адже можемо пережити багато чого. Що можна їсти одну пачку сухої мівіни на день два тижні поспіль, працювати і нормально почуватися. Що хвилини мовчання недостатньо, аби в думках перебрати імена загиблих друзів. Що зміни, заради яких ми жертвуємо, прийдуть після нас, а відсутність змін в країні лякає більше, ніж можливість поранення, полону чи смерті», – каже жінка.Ірина Токарчук стверджує, що іі погляди на життя війна не змінила. Розчарували люди: пасивні, непрофесійні, які не хочуть брати відповідальність за своє життя, не кажучи про країну.«Але мене оточують люди, які творять зміни в суспільстві. Я живу життя, за яке не буде соромно. Мені не треба виправдовуватися перед собою та іншими. Можу спокійно виконувати свою роботу, доки стане сил. Стараюся виконувати цю роботу на професійному рівні. Іноді приходить депресулька від того, що відбувається навколо. Іноді хочеться рознести під корінь всіх, хто досі топить за радянську систему. Іноді хочеться кинути все і переміститися на безлюдний острів», – підсумовує лікарка.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---