«Я люблю вражати результатами», – Ірина Вахович про зарплатний скандал, нового міністра освіти та об’єднання ЛНТУ і ВНУ. Інтерв’ю

Ірина Вахович фактично досягла екватора першого терміну перебування на посаді ректора ЛНТУ. Коли її представили, вона стала єдиною жінкою, яка очолює технічний ЗВО. Ірина Вахович одразу ж взялася за реорганізацію структури університету і почала процес відновлення та ремонт інфраструктури.

Повномасштабна війна дещо зменшила темпи оновлення ЛНТУ і в науковому, і в інфраструктурному плані. Адже політехівці з перших днів вторгнення взялися за волонтерську роботу, організувавши великий хаб для допомоги. Також в ЛНТУ почали робити бронежилети, зарядні станції, буржуйки, сітки та інші розробки, які допомагають українським військовим наблизити перемогу. Попри те, що на початку повномасштабної війни ЛНТУ змінив пріоритети й поставив допомогу військовим на перше місце, під час вступної кампанії в університет прийшла рекордна кількість студентів, що дуже допомогло у подальшій роботі політеху.

Інформаційне агентство Волинські Новини поговорило з Іриною Вахович про скандал навколо зарплат ректорату, зменшення кількості проректорів, роль науки в наближенні перемоги, проєкти, яким завадила війна, нового міністра освіти та ймовірне об’єднання ЛНТУ та ВНУ.

Ірино Михайлівно, пропоную почати з найгарячішої теми – зарплат. Нещодавно «Сила правди» опублікувала заробітну плату ректорів та проректорів ВНУ й ЛНТУ. Але потім університет звинуватили, що ви приховали повну зарплатню співробітників. Чому ви відмовилися надати копії розрахункових листів співробітників ректорату? Поясніть позицію університету в цьому питанні.

«Сила правди» подала до нас запит, в якому їх цікавила оплата роботи адміністративного персоналу і його виконання адміністративних функцій. Зарплати ректорів та проректорів регулюються законодавчими нормами, від яких ми не можемо відхилятися. При цьому передбачені надбавки за наукові ступені, вчені звання, науково-педагогічний стаж, які також підкріплені законодавчо. У Волинського національного університету, наприклад, помічник ректора має науковий ступінь кандидата наук, відповідно, він має за це додатково доплату. В нас же помічник ректора не є кандидатом наук, тому зарплата менша.

Повторю, що наша заробітна плата регулюється абсолютно всіма нормативними актами, які однакові для всіх. Запит «Сили правди» ми тлумачили як відомості про зарплату за виконання адміністративних функцій. ВНУ тлумачив це як зарплату за усі види діяльності, зокрема і за науково-педагогічну та грантову. У кожного зарплата формується індивідуально, залежно від зусиль, яких працівник університету докладає. От, наприклад, в мене як професора і доктора наук заробітна плата може бути менша, ніж у доцента і кандидата наук, який провадить грантову діяльність і, відповідно, має за це грантові кошти у вигляді заробітної плати. А в такому методі статистичного аналізу, як порівняння, має бути дотримана перша базова вимога – зіставність та порівнюваність даних. Щоб це зрозуміти, потрібно володіти базовими знаннями зі статистики, економіки, обліку чи просто мати здоровий глузд.Що університет збирається з цим далі робити, ви все-таки надасте ці розрахункові листи?

Ми надали дані першого разу, їх це не задовольнило через велику різницю між зарплатами ВНУ й ЛНТУ. Так, різниця значна в загальній сумі, оскільки у нас всього два проректори, у ВНУ, здається, чотири. Знову ж таки, повторю, що при нарахуванні зарплати враховують, окрім наукових ступенів та звань, і стаж роботи. Наприклад, в Анатолія Васильовича (ректор ВНУ Анатолій Цьось, – О.З.) більше стажу, тому в нього і більша заробітна плата, ніж у Вахович, в якої стаж менший. Але «Сила правди» надіслала нам наступний запит: дайте розрахункові листи в електронному вигляді. А такі документи бухгалтерія надає суто для науково-педагогічного працівника, йому особисто. Разом з тим, ми надали їм і цю інформацію.

Якщо говорити суто про ректорів, то їх найняло Міністерство освіти і науки. Ректора спочатку обирає колектив, але далі контракт укладають з міністерством. Відповідно, якщо в контракті прописано, що для Вахович треба доплату за ті чи ті її наукові ступені та стаж, доплати за ту чи ту роботу, то ми не можемо відхилитися від нього. Бухгалтери у кожному університеті України беруть за основу контракти ректорів, відповідно до яких і нараховують зарплату. Але ставка у всіх однакова, все залежить лише від наукового ступеня. Ректори без дозволу міністерства не можуть собі нараховувати ні премії, ні їздити у відрядження чи іти у відпустку. У мене, наприклад, жодної премії під час повномасштабної війни не було нараховано. У Анатолія Васильовича – не знаю. Думаю, теж ні.Під час зимових канікул викладачів ВНУ перевели на 2/3 оплати праці. Чи було скорочення зарплат працівників в ЛНТУ?

У нас не було такого, ми втрималися в зимовий період. З початку війни колектив проявив надзвичайний патріотизм, адже усі ми не могли просто сидіти вдома. Ми робили коктейлі Молотова, плели сітки, потім узялися за гуманітарний напрямок, серйозні технічні розробки. Цей колектив дуже цінний, він проявив себе надзвичайно, тому його треба берегти. Ми ухвалили рішення, що у зимовий період, який якраз збігається з зимовими канікулами, зменшувати зарплату не будемо. Під час зими людям потрібно сплачувати більшу комуналку, тому зменшення зарплати в той період було б некоректним. З початку весни на зборах трудового колективу було вирішено скоротили робочий час на 10%, що, відповідно, спричинило зменшення заробітної плати на 10%. Зменшення стосується абсолютно всіх: і ректора, й інших працівників університету.

Торік ми набрали рекордну кількість студентів: раніше мали орієнтовно п’ять з половиною тисяч студентів в середньому щороку, зараз ця цифра досягає восьми тисяч. З урахуванням коледжів, нині десять тисяч студентів. Це дало нам змогу забезпечити, зокрема, і спецфонд університету. Але якщо раніше зароблені кошти ми пускали на розвиток, то зараз їх витрачаємо на поточні потреби. У структурі витрат більш як 95% – це заробітна плата. Якщо у кінці року в нас буде певна економія, ми, звичайно, пропорційно до того, хто скільки недоотримав, будемо розподіляти ці кошти.

Як щодо різниці оплати праці викладачів та ректорату, наскільки вона суттєва чи несуттєва?

Наприклад, я доктор наук, професор, маю стаж роботи 24 роки, навантаження на кафедрі, і якщо взяти середньостатистичного професора, який має півтори ставки навантаження, стаж роботи 24 роки та обіймає посаду декана факультету, то різниця в нашій зарплаті мізерна. Знову ж таки, якщо той декан виграв грант, а я полінувалась і не подалась, не виграла – значить, у нього буде заробітна плата більша.

Якщо брати різницю зарплати між деканами, то це буде 15% максимум, все залежить від стартових умов. Нині ставка ректора 14 тисяч гривень, професора – 11 тисяч 689 гривень, доцента – 10 тисяч 982 гривні. Ми бачимо, що у професора ставка на тисячу більша, ніж у доцента, але якщо доцент провадить грантову діяльність, він має інші доплати, які перевищують зарплату професора. У нас є такі доценти, місячна зарплата яких перевищує ректора чи проректора у два-п'ять разів. Тому все залежить від того, наскільки вони активні в тому чи тому напрямку.

Якщо брати адміністрацію, то ми працюємо понаднормово, бо по-іншому університет підняти неможливо. Може, комусь здається, що це легко, то нехай візьме наше взуття і спробує пройти наш шлях. Статистика засвідчує, що кількість наукових розробок щороку в країні зменшується, зменшується й кількість захищених дисертацій, особливо докторського рівня. Чому ж немає інтересу до цього виду діяльності, якщо це так легко і високооплачувано, на думку декого? Відповідь очевидна: оклади науково-педагогічного персоналу не стимулюють до цього. Тому варто виховувати повагу, інтерес до науки, цікавитися розробками науковців, а не переслідувати примітивні і, можливо, замовні цілі. Я про розуміння того, хто ми є у цьому суспільстві, якою ми прагнемо бачити свою країну, чи хочемо її розвитку, інноваційності, конкурентоспроможності, потужності.Підсумовуючи тему зарплат, чи вчасно їх виплачують?

Так, виплачуємо вчасно. Ми розраховуємо, що те незначне зниження і економія дадуть можливість виплатити оздоровчі, також ми виплачуємо і матеріальні допомоги, адже все-таки життєві обставини бувають у кожного різні. Те, що ми робимо під час повномасштабної війни, – неймовірно. Цей колектив набрав рекордну кількість студентів, зробив гарну профорієнтацію. Ми всі разом піднімаємо університет, показуємо, що він справді комфортний і має гарний соціально-психологічний клімат. Тому до нас ідуть на навчання, і це дає можливість мати хоч якусь фінансову спроможність, адже є недофінансування загального фонду. Наприклад, за загальним фондом в нас комуналка у 2023 році забезпечена поки лише на 1%, тобто 99% ми беремо з того спецфонду, який заробили. Якби ми не набрали таку кількість студентів, ситуація була б значно гіршою.

У ЛНТУ зменшилася кількість проректорів – замість трьох стало два. Чому свою посаду покинула Оксана Ляшенко?

Оксана Ляшенко зараз на стажуванні, яке дуже тривале. Спочатку вона була відсутня пів року, а зараз задіяна в іншому проєкті, тому її немає тут на місці. Її ділянка роботи дуже важлива, адже вона була проректором із забезпечення якості освіти.

Тому між мною і чинними проректорами розподіляємо усю роботу. Значно простіше мати більшу кількість проректорів, кожен з яких відповідає за свій напрямок, а в нас виходить, що ректор та кожен проректор має низку напрямків. Таким чином економимо на заробітній платі. Так, це недобре, тому що роботи дуже багато і вся вона різнопланова. Все ж таки є потреба у розширенні кількості проректорів. Нам цим зараз і працюю.З початку повномасштабного вторгнення ЛНТУ організував великий волонтерський хаб. Також в університеті робили багато речей, про які на той час не можна було говорити. Зараз можна трішки привідкрити завісу?

У стратегії нашого університету зазначена формула: наука-бізнес-влада. Уже сьогодні і після війни, у час відновлення країни, ця формула буде реалізовуватися для генерування інновацій для економіки Волині й надалі. А на початку війни цю формулу ми зреалізували за кілька днів для створення нового продукту. Раніше в нашому університеті ми не випускали жодної продукції, тим більше – оборонної. Однак змогли налагодити виготовлення бронежилетів, тому для нас це була інновація. Бізнес фінансував закупівлю металу, влада допомагала у доставці, ми ж виготовляли і випробовували.

Наш колектив вивчав, як робити ці бронежилети, консультувалися, кожен лист металу випробовували. Я особисто зранку вже була в балістичній лабораторії наших поліцейських, яким безмежно вдячна за розуміння цієї потреби. Ми не могли дати продукт, який якимось чином може загрожувати життю, адже краще не мати бронежилета, ніж мати поганий. Тому пишаємось тим, що нам вдалося виконати певну місію зі збереження життя наших військових.

Також ми маємо низку інших розробок: розбірні саперські кішки, робот-розміновувач, акумуляторні станції тощо. А нині придумуємо механізм, який вловлював би шум дронів.

Яка, на вашу думку, роль наукової спільноти в наближенні нашої перемоги?

Відповім нашим гаслом: непереможні, бо освічені. Переконана, що тільки освічена нація може перемагати у війнах. Роль науки у цьому плані величезна. Дуже шкода, що раніше у нас в країні обороні й науковим розробкам в сфері оборони було приділено мало уваги. Не було такого пріоритету. Зараз розуміємо, наскільки ми могли б зробити більше, якби передчували, що нам треба готуватися до великої війни. З перших днів незалежності країна відмовилися від ядерної зброї, самі здавали наші позиції та інтереси і в Криму, і на сході. Наша толерантність та оптимізм не допускали думки про війну з «братами».

Але це було до 14-го року, кожен рядок, який написали наші письменники, історики ще 100-200 років тому, говорив нам про те, що ворог у нас незмінний і нам не треба плекати якихось ілюзій. Чекаємо на нашу перемогу, робимо усе можливе, щоб її наблизити. Вже зараз розуміємо, що післявоєнна країна має відновлюватися, ставати дуже сильною, конкурентною, інноваційною. Одним з пріоритетів має бути озброєння і все, що пов'язано з безпекою. Роль науки в цьому напрямку однозначно буде великою.На початку повномасштабного вторгнення ЛНТУ прийняв ДонНТУ. Університет з Донецька і досі базується у вас?

З початку війни до нас був запит з міністерства, чи ми можемо прийняти колективи університетів, які розташовані на сході країни і піддаються найбільшим ризикам. Ми, звісно, відгукнулись. Було звільнено учбово-лабораторний корпус на вулиці Софії Ковалевської, 29 – фактично за два дні факультет бізнесу і права переїхав у приміщення головного корпусу, який терміново мали відремонтувати.

Ми віддали цілий корпус, оскільки мали прийняти два університети: Донецький національний технічний університет та Криворізький університет технологій та економіки. З Криворізького університету спочатку приїхало кілька людей, які вже мали приймати всіх інших. Але через три місяці вони вирішили залишатися в Кривому Розі, де також волонтерили. А ось університет з Донецька ще у 14-му році розділився на дві частини: 80% науково-педагогічних працівників залишилося в Донецьку на окупованій території, і лише 20% патріотично налаштованих переїхали в Покровськ, де університет мав приміщення свого інституту.

Далі ми завдяки допомозі мера Ігоря Поліщука та програмі НЕФКО з дозволу Міністерства освіти і науки перетворюємо наш учбово-лабораторний корпус на гуртожиток для студентів та внутрішньо переміщених осіб, повністю його модернізувавши. У нас є близько 60 внутрішньо переміщених осіб серед студентів першого курсу. Плануємо набрати значну кількість і цього року. Ці студенти будуть мати покращені умови проживання. Оскільки на Софії Ковалевської зараз реконструкція, то донецький університет переїхав в учбово-лабораторний корпус на вулиці Потебні.

Попри повномасштабну війну, в ЛНТУ торік прийшла рекордна кількість студентів – понад дві тисячі. Чи університет планує цьогоріч побити цей рекорд?

Ми дуже любимо динаміку, розвиток і не хочемо зупинятися на досягнутому. Для нас це обов'язковий момент. Дуже сподіваюся, що це завдання виконаємо. Важливо забезпечити очне навчання, адже це живе спілкування, а найголовніше – з'являється інтерес до знань. Коли в університеті багато студентів – я дуже тішуся. Вони великі молодці, люблять спілкуватися, ініціюють різні заходи, люблять бути в університеті, а для цього ми докладаємо просто неймовірних зусиль.Тепер поговорімо про інфраструктуру університету. Головний корпус та територія навколо нього змінювали своє обличчя навіть під час воєнного стану. За які кошти ЛНТУ проводить цей ремонт? Як відомо, є постанова Кабміну, відповідно до якої кошти на капітальні ремонти не надають.

Ремонт відбувається за благодійні кошти та спецкошти університету. До війни на цей проєкт вже було оголошено тендер, і в 21-му році почалися відповідні роботи. Тоді ми ще мали змогу закупити матеріали для ремонту, і це нам дало можливість його продовжити й надалі. Ситуація була така: у підрядника всі працівники – чоловіки, які ще не призвані та не могли виїхати за кордон. Тому він ухвалив рішення продовжувати роботу без оплати з використанням закупленого ще в 21-му році матеріалу для будівництва. При цьому ми не гарантували, що взагалі оплатимо всі ці роботи пізніше через ситуацію, яка склалася.

З часом ми заробили спецкошти через потік значної кількості вступників і назбирали трішки благодійних коштів. Вони фактично пів року, а то й більше, працювали за спасибі, я їм безмежно вдячна, що вони не зупинилися. Ми, працівники ЛНТУ, працювали над різною волонтерською допомогою, а вони також намагалися реалізувати себе під час війни, бути корисними.

Яким інфраструктурним проєктам завадила війна? В першу чергу цікавлять Будинок офіцерів та корпус «Меридіан».

Ще є третій проєкт, який у нас уже пройшов повністю всі етапи, – АртТех у корпусі В. Цей корпус потрібно оновити, утеплити і зробити третій поверх та дах. Він спрямований на розвиток архітектури та фешн-індустрії. Це буде дуже сучасний гарний простір.

Проєкт у корпусі «Меридіан» передбачає створення інноваційного парку SMART Volyn Hub, його виграно за програмою секторальної підтримки Мінрегіону. Ідея полягала в тому, щоб в ідеалі там працювали наші студенти і випускники. Вони реєструються як підприємці або виграють грант на реалізацію певної інноваційної ідеї, наприклад, через додаток єРобота, далі залучають наших студентів менших курсів або одногрупників, які не такі сміливі для реалізації своїх ідеї. А ми їм надаємо площі інноваційного парку, в якому вони могли б працювати, на певний обмежений термін.

Далі вони вже оформляються як суб'єкт господарювання, який сплачує податки та, відповідно, забезпечує розвиток своєї справи, міста, області. Ми почали реалізовувати цей проєкт, оголосили тендер, знайшли підрядника. Попри те, що фінансування зупинилося, тендер чинний, і ми цього року намагаємось виконати протиаварійні роботи. Для цього плануємо залучити кошти місцевих бюджетів.

Також прагнемо зробити цифровий простір Digital Space в нашому корпусі на Потебні, 56. Там зосереджуються два факультети – будівельний та IT. Відповідно, цей проєкт – орієнтування на ІT-напрямок. Там є добудований десятки років тому великий простір, однак він без комунікацій та утеплення. Цей проєкт нагадує інноваційний парк, однак Digital Space буде пов’язаний з IT-сферою. Сьогодні айтішники потребують певних локацій, середовища для своєї діяльності. Ми їх цим забезпечимо, а вони натомість найматимуть наших студентів для виконання різних технічних функцій. Тоді студент, який навчається, уже матиме практичні навички, зможе підзаробити на кодуваннях, розробках тощо. Якщо це середовище бізнесу об’єднається із нашими студентами, ось це і буде інноваційний осередок з перспективами.

Тому це така наша місія – зробити для технічних спеціальностей інноваційний парк SMART Volyn Hub, для IT- спеціальності – Digital Space, а для архітекторів, дизайнерів та фешн індустрії – АртТех.

Якщо говорити про Будинок Офіцерів, де має бути Музей науки, то зараз розробляємо проєктно-кошторисну документацію, це дуже тривала і трудомістка робота, адже ця будівля – пам’ятка архітектури місцевого значення. Ми маємо розуміти, де ставити обладнання, де мають бути силові лінії та все інше, тобто це дуже клопітка робота. Тому ми не чекаємо рішень, ми працюємо над усіма підготовчими моментами та дуже сподіваємося, що після перемоги буде відновлено таке джерело фінансування, як державний інвестиційний фонд.Не секрет, що у вас та університету зокрема були хороші стосунки з попереднім міністром освіти і науки Сергієм Шкарлетом. Нині міністерство очолив Оксен Лісовий. Наскільки такі кадрові зміни в освіті вплинуть на ЛНТУ?

Я стала ректором ЛНТУ, коли міністром був Сергій Шкарлет, з яким тоді не була знайома. Він приїхав до нас на відкриття басейну, яке було дуже гучним (сміється, – О.З). Хай яким відкриття було, це дало нам рейтинги, про наш басейн дізналася вся Україна. Після цього Сергій Шкарлет неодноразово був у нашому університеті, йому надзвичайно подобалася динаміка і розвиток ЛНТУ. Він завжди дивувався, що ми не зупиняємося навіть під час війни.

Це дуже інтелектуальна та інтелігентна людина. Він мав досвід ректорства перед тим, як стати міністром, тому розумів, наскільки важко організувати той чи той процес. Коли ми з ним проходили коридорами ЛНТУ, він мене зупиняв і постійно екзаменував: хто та людина, хто ці студенти, що це за осередок, чим займається той чи той відділ. Мій рейтинг в його очах, я сподіваюся (сміється, – О.З), підвищувався, мабуть, не просто так: я знала відповіді на ті питання, які він мені ставив. Через те між нами були повага і взаєморозуміння.

Якщо говорити про Оксена Лісового, то ми познайомилися з ним у міністерстві, коли разом відстоювали державний інвестиційний проєкт з перетворення Будинку Офіцерів на Музей науки. Я з притаманним мені ентузіазмом відстоювала цей проєкт, відповідно, отримала від нього гарну оцінку своєї роботи. Вважаю, що буде добре, якщо ми зможемо зреалізувати для Волині хоча б цей проєкт. Дуже хочеться, щоб новий міністр нас підтримував.В одному з інтерв’ю ви мені сказали, що хотіли, аби ЛНТУ та ВНУ були, як Mercedes та BMW. Зараз університети більше конкурують чи співпрацюють?

У нас з Анатолієм Васильовичем насправді гарні взаємини, є спільні думки, які рухаються в одному напрямку. Знову ж таки, хтось є біля Анатолія Васильовича, хтось – біля мене, і ці люди також мають своє бачення тієї чи тієї ситуації, даючи нам поради. В ЛНТУ ми відверто не маємо часу стежити за іншими університетами, ми не порівнюємо ні спеціальностей, ні кількості державних місць, а лише дбаємо про розвиток свого університету. Бувають моменти, коли все ж таки з боку ВНУ спостерігається агресивна політика стосовно нас. Можливо, це через те, що раніше ЛНТУ був не такий яскравий, а тут ми з'явилися та дивуємо. Нас тішить, що ми таки в центрі уваги.

Тобто конкуренція все ж є?

Не те щоб конкуренція… Наприклад, якщо викладачі не є патріотами свого університету або не бачать у ньому перспективи, то вони переходять в інший, більш розвинений, на їхню думку, осередок. Для ректорів, звичайно, це незрозумілі процеси, адже я переконана, що кожен ректор з душею і неймовірними зусиллями дбає про свій університет.

На початку навчального року є моменти, коли наші викладачі йдуть на роботу у ВНУ, а їхні – до нас. Ми втрачаємо в чомусь, вони набувають, в чомусь так само вони втрачають, а набуваємо ми. Якщо у місті є кілька університетів, то зрозуміло, що ці процеси є. Якби можна було домовитися і цього не робити, це було би дуже добре. Цього року в нас була велика втрата – професор, доктор наук, якого ми цінували, стимулювали та ставилися до нього з великою шаною, вибрав місцем роботи Волинський національний університет. Але інший доктор наук з ВНУ прийшов до нас на факультет аграрних наук та екології.

Хай який хороший ректор, все одно можуть не збігатися думки, можуть бути певні особисті причини. Але ми намагаємося, щоб соціально-психологічний клімат в нашому колективі у локальному і глобальному масштабах був найкращим.Ви нещодавно опублікували у Facebook фото з деканом факультету фізичної культури, спорту та здоров'я Василем Пантіком, написавши «Про що спілкувалися – таємниця». У коментарі прийшов Анатолій Цьось, який написав «Вітаю, Василю Васильовичу, успіху в реалізації таємниці». Можливо, розкриєте цю таємницю?

Ми просто спільно затверджували програму одного із спортивних заходів, який потребував узгодження двох ректорів. У цьому випадку факультет фізичної культури ВНУ був ланкою, з якою узгоджували програму. Тому Василь Пантік був у нас в університеті, і ми зробили загадкове фото.

Підсумовуючи попередні питання, не можу не запитати про об’єднання університетів, про яке знову почали говорити. Не секрет, що протягом останніх років у ВНУ та ЛНТУ з’явилися спеціальності, які дещо дублюють одна одну. Не боїтеся, що університети в підсумку об’єднають?

Ми можемо в один момент прокинутися в інший реальності, коли лише одним указом університети об’єднають. Дуже не хочеться такого сценарію. В Україні є тільки дві області, де в обласних центрах по два університети національного рівня, – це Волинь і Рівненщина. Всі інші мають більшу кількість навчальних закладів. Ось там, можливо, і є потреба об'єднання. ЛНТУ та ВНУ мають зовсім різні профілі. Чи це буде один технічний університет, чи це буде один класичний університет – ми втратимо можливості кожного із цих вишів для розвитку. Зараз є дві людини, які фанатично хочуть розвивати свої навчальні заклади. Якщо об’єднання відбудеться, буде лише один фанат, тому Волинь втратить можливості. Ми не прагнемо такого сценарію.Яким ви бачите ЛНТУ в період відбудови України? Можливо, вже зараз робите якісь кроки, працюєте над відкриттями спеціальностей, фахівці яких допоможуть відновлювати Україну?

Це буде точно інноваційний підприємницький університет. Ми готуємо не найманих працівників, а власників бізнесу. Знову ж таки, інноваційний парк SMART Volyn Hub, Digital Space, ці всі простори ми робимо для того, щоб студент мав можливість після навчального процесу здобути практичний досвід, мати фінансове стимулювання. Це є основою того, яким ми бачимо наш університет і його значення для Волині та Луцька.

Ви очолюєте ЛНТУ два з половиною роки, фактично, перебуваєте на екваторі першого терміну. Чи органічно почуваєтеся на посаді ректора, в політику повертатися не хочете?

Якби не мій політичний досвід перед цією посадою, я була б іншим ректором. Політична історія відіграла величезну роль через те, що це дало мені розуміння системи і можливостей, знайомства і підтримку, яка сьогодні є в університету. Сподіваюся, наш колектив це гуртує і мотивує. Дякую йому за це. Побачимо, як життя складеться далі, я не відмовляюся від будь-якого шляху, адже люблю зміни, експерименти, а найголовніше – генерувати прекрасні результати. Люблю вражати чудовими перетвореннями і результатами. Дякую Богу і людям поруч, що допомагають у цьому.

Олександр ЗЕЛІНСЬКИЙ

Фото Олени ТРЕТЯК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---