«Я бачив, як здавали Крим, це ганьба», – моряк з Волині Ілля Селевонюк
Час вносить свої корективи, стираючи з пам’яті людей події і факти. Але й до сьогодні пам’ятає кожен день з початку 2014 року Ілля Селевонюк із села Заброди Ратнівського району . Цьому молодому чоловікові довелося побачити в житті немало. Він служив у морській охороні, коли Росія окупувала Крим. На його очах переходили на бік противника українські військовослужбовці. І до сьогодні в нього щемить у грудях за те, що батьківщина його дружини Дарії – Керч – стала зарубіжжям.
Ось уже кілька років минуло відтоді, як «зелені чоловічки» окупували Крим, і до цих пір частина людей вже й забула, коли це було та скільки часу Крим – російський.
Про це йдеться в матеріалі «Типової Ратнівщини».
Ілля зростав у звичайній сільській сім’ї Галини і Миколи Селевонюків. Був четвертою, найменшою дитиною у родині. Коли йому виповнилося 18 років, підписав контракт на несення служби у Керченському загоні морської охорони. Чотири роки у мирний час він захищав українське прикордоння з моря – у Севастополі, Керчі, Бердянську, Маріуполі.
— Все почалося у лютому 2014 року, — пригадує чоловік. – 26 лютого мені зателефонували і сказали, що оголосили навчальну тривогу. У той день почалися заворушення у Сімферополі. А вже наступного дня вранці оголосили бойову тривогу, коли у севастопольську частину морської охорони прибули «зелені чоловічки». Приблизно об 11 годині вечора командування прийняло рішення виводити кораблі у море. Ми вийшли у Керченську протоку, простояли ніч, а тоді нам віддали наказ рухатися у Бердянськ. Плисти було важко, ще стояв лід. І хоча корабель наш був старенький, за добу ми прибули в Бердянський порт. Там простояли 15 діб і вирушили в Маріуполь, бо там дислокувався наш дивізіон. А далі були події, пов’язані з референдумом. Так як більша частина нашого підрозділу складалася з кримчан, командування прийняло рішення відпустити особовий склад на референдум. 16 березня його провели і 80 відсотків особового складу нашого підрозділу не повернулося до виконання своїх обов’язків. Це був крах… — пригадує Ілля Миколайович. – З чотирьохсот осіб нас залишилося близько вісімдесяти. На нашому кораблі з 30 чоловік залишилося 9, та й то з офіцерами. Службу доводилося нести двічі на день, а раніше працювали добу через дві. Кримчани дезертирували. Їм пообіцяли «золоті гори», залякали, що буде кепсько, якщо за Україну служитимуть, от вони і пішли за Росію…
— А українці, які служили в підрозділі?
— Оце найгірше. Їм пообіцяли великі зарплати, провели пропагандистську роботу, вони й купилися на це. Зрадили Батьківщину, а тоді майже одразу їх розкидали по Росії – у Владивосток, на далеку Північ, за принципом – якщо зрадили один раз, то зрадять і вдруге. Там були навіть такі хлопці, в яких не було жодної прив’язаності до Криму чи до Росії.
— Що було далі?
— Це був крах... До червня служили, як виходило, поки не прислали з Одеси хлопців у відрядження. Тоді стали людей набирати. Не оговталися ще після захоплення Криму, як безлад почався на Донбасі. У квітні почалися події в Донецьку, в Маріуполі. Пам’ятаю, це було 9 травня. Бородаті хлопці (чеченці, осетини) захопили адміністративне приміщення Маріупольської міськради. Я тоді поїхав у Крим до дружини. Поки повернувся, вже було незрозуміло, на яких блокпостах – наші, а на яких – чужинці стоять. Маріуполь стояв у димові, палили шини, безлад творився неймовірний. Мусили поводитися дуже акуратно, щоб не привертати до себе уваги. Я, волинянин, і слова українською сказати не міг, бо це могло закінчитися дуже погано. Було прийняте рішення вигнати всю техніку в море. Три дні ми простояли, Маріуполь продовжували штурмувати, тож нас відправили в Бердянськ. Через певний час віддали наказ повернутися в Маріуполь. І так довгий час ми несли морську охорону.
— Понесли якісь втрати?
— Загинуло чимало товаришів. Був один такий випадок: в райо-ні селища Сєдова (крайня точка на лінії розмежування українського і російського кордонів) стояв катер. Ішов наступ. Противник захопив Новоазовськ і рухався в напрямку Маріуполя. Це був період Іловайського котла. Старенький алюмінієвий катер стояв просто в морі. Це була ідеальна мішень. Один влучний постріл – і дим з катера стовпом здійнявся в небо. Загинули ті, хто стояв на верхній палубі, -
матрос, який ніс сигнальну вахту, і командир. Їхні тіла так і не знайшли. Горів той катер страшно. Наші забрали поранених, від катера нічого не залишилося, одна тільки палуба догорала. Хто встиг схопити рятувальні жилети, бовтався в морі – так і врятувалися.
— Знаю, що Ви несли службу у Луцькому прикордонному загоні. Як так сталося? Чому перевелися?
— Моя дружина, Даша, з Керчі. 27 червня 2014 року ми одружилися, зіграли весілля в неї, а невдовзі голова Держприкордонслужби Назаренко віддав наказ заборонити українським прикордонникам перетинати кордон із Кримом. Вийшло так, що я по один бік, а вона – по інший. Даша була вагітна. Жити в Маріуполі ми обоє не хотіли. Було дуже небезпечно, бо сьогодні він наш, а завтра ще чийсь, та й саме місто брудне й непривітне. Згодом мене відпустили у відпустку. Разом з Дашею ми приїхали в Заброди до моєї мами (тато помер у 2010 році). Даші сподобалося і вона сама запропонувала переїхати жити на Волинь. Влітку 2015 року Даша переїхала в Заброди. Мене відпустили лише на кілька днів допомогти перевезти їй речі. І вже тут виявився парадокс. Свідоцтво про шлюб, видане в Керчі у 2014 році, вважалося недійсним, а дружина чекала дитину. Треба було терміново щось робити. Тож на основі документів, які підтверджували вагітність, нам зареєстрували шлюб вже вдруге, в Ратному. От і вийшло, що в нас із Дашею було два весілля. Одне – в Керчі 27 червня 2014 року, друге – в Ратному 18 червня 2015 року. Наступного дня я мусив повернутися на службу в Маріуполь. Там прослужив ще до 25 грудня 2015 року, а вже тоді перевівся у Луцький прикордонний загін. За тих два роки, може, тільки місяць часу назбирається в сукупності, що ми з дружиною бачилися. На весілля в Керч тільки відпустили, потім переїхати на Волинь дружині, і коли народилася донечка Валерія 31 серпня 2015 року.
— Де служили на суходолі?
— Два місяці працював у Щитинській Волі, потім у Новогрузьках неподалік від Ягодина.
— Уже більше двох років Ваша дружина живе на Волині. Вона спілкується з рідними з Криму?
— Так, звичайно. Гостювала в них у Керчі, тільки недавно повернулася. Мріяв і я поїхати туди на Новий рік, але, мабуть, мені не варто, небезпечно, бо там і друзів багато залишилося, і недругів так само. Побачать, скажуть, кому треба, і без вини винним стану. І хочеться, і страшно, і образливо водночас.
— Чому так? Що думаєте про ту ситуацію, яка зараз в Україні?
— За Крим мені надзвичайно образливо. Але разом з тим за будь-який конфлікт у державі відповідальна влада. Так не може бути, як є в нас. Все могло би бути по-іншому. Я бачив, як здавали Крим, це ганьба!
— Але ж на референдумі кримчани проголосували за приєднання півострова до Росії…
— За той час, що я провів у Криму, корінні кримчани ніколи не вважали, що вони українці чи росіяни. Це самобутній народ, який завжди був відокремлений від одних і від інших. Вони самі по собі. Але велику роль зіграла російська пропаганда. Вона, як крапля в склянку, капала, капала і заповнила її. Росіяни потроху ту пропаганду вливали, а референдум був уже логічним завершенням. Вистачило Путіну кілька чоловік ввести, провести якийсь примітивний референдум, і люди повелися на це.
У день, коли журналіст «Типової Ратнівщини» спілкувалися з Іллею Миколайовичем, він здавав кров у центральній районній лікарні. Має рідкісну групу – четверту і резус мінус. Розповідає, що під час служби в Криму не раз доводилося здавати кров, щоб урятувати людям життя. Рік тому, коли народила дитятко його сестра, він здав у Ратнівській ЦРЛ кров і його дані записали, щоб у разі необхідності звернутися до нього. Такий день настав. У важкому стані в реанімації перебував молодий чоловік. Потрібна була кров групи четверта мінус, от до Іллі і звернулися. Він погодився.
— Чому не здати, якщо це може врятувати людині життя?! – пояснює чоловік. І хоч за плечима у нього чимала життєва історія, він ні про що не шкодує. Каже, що доля йому така дісталася. Зараз 26-річний Ілля з дружиною Дашею, яка, до речі, гарний перукар, і донечкою Валерією мешкають разом з його мамою в Забродах. Хтозна, як складеться їхня доля в подальшому, але чоловік щиро вірить і сподівається, що війна на Сході закінчиться і Крим таки повернеться до України.
Марія ЛЯХ
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Ось уже кілька років минуло відтоді, як «зелені чоловічки» окупували Крим, і до цих пір частина людей вже й забула, коли це було та скільки часу Крим – російський.
Про це йдеться в матеріалі «Типової Ратнівщини».
Ілля зростав у звичайній сільській сім’ї Галини і Миколи Селевонюків. Був четвертою, найменшою дитиною у родині. Коли йому виповнилося 18 років, підписав контракт на несення служби у Керченському загоні морської охорони. Чотири роки у мирний час він захищав українське прикордоння з моря – у Севастополі, Керчі, Бердянську, Маріуполі.
— Все почалося у лютому 2014 року, — пригадує чоловік. – 26 лютого мені зателефонували і сказали, що оголосили навчальну тривогу. У той день почалися заворушення у Сімферополі. А вже наступного дня вранці оголосили бойову тривогу, коли у севастопольську частину морської охорони прибули «зелені чоловічки». Приблизно об 11 годині вечора командування прийняло рішення виводити кораблі у море. Ми вийшли у Керченську протоку, простояли ніч, а тоді нам віддали наказ рухатися у Бердянськ. Плисти було важко, ще стояв лід. І хоча корабель наш був старенький, за добу ми прибули в Бердянський порт. Там простояли 15 діб і вирушили в Маріуполь, бо там дислокувався наш дивізіон. А далі були події, пов’язані з референдумом. Так як більша частина нашого підрозділу складалася з кримчан, командування прийняло рішення відпустити особовий склад на референдум. 16 березня його провели і 80 відсотків особового складу нашого підрозділу не повернулося до виконання своїх обов’язків. Це був крах… — пригадує Ілля Миколайович. – З чотирьохсот осіб нас залишилося близько вісімдесяти. На нашому кораблі з 30 чоловік залишилося 9, та й то з офіцерами. Службу доводилося нести двічі на день, а раніше працювали добу через дві. Кримчани дезертирували. Їм пообіцяли «золоті гори», залякали, що буде кепсько, якщо за Україну служитимуть, от вони і пішли за Росію…
— А українці, які служили в підрозділі?
— Оце найгірше. Їм пообіцяли великі зарплати, провели пропагандистську роботу, вони й купилися на це. Зрадили Батьківщину, а тоді майже одразу їх розкидали по Росії – у Владивосток, на далеку Північ, за принципом – якщо зрадили один раз, то зрадять і вдруге. Там були навіть такі хлопці, в яких не було жодної прив’язаності до Криму чи до Росії.
— Що було далі?
— Це був крах... До червня служили, як виходило, поки не прислали з Одеси хлопців у відрядження. Тоді стали людей набирати. Не оговталися ще після захоплення Криму, як безлад почався на Донбасі. У квітні почалися події в Донецьку, в Маріуполі. Пам’ятаю, це було 9 травня. Бородаті хлопці (чеченці, осетини) захопили адміністративне приміщення Маріупольської міськради. Я тоді поїхав у Крим до дружини. Поки повернувся, вже було незрозуміло, на яких блокпостах – наші, а на яких – чужинці стоять. Маріуполь стояв у димові, палили шини, безлад творився неймовірний. Мусили поводитися дуже акуратно, щоб не привертати до себе уваги. Я, волинянин, і слова українською сказати не міг, бо це могло закінчитися дуже погано. Було прийняте рішення вигнати всю техніку в море. Три дні ми простояли, Маріуполь продовжували штурмувати, тож нас відправили в Бердянськ. Через певний час віддали наказ повернутися в Маріуполь. І так довгий час ми несли морську охорону.
— Понесли якісь втрати?
— Загинуло чимало товаришів. Був один такий випадок: в райо-ні селища Сєдова (крайня точка на лінії розмежування українського і російського кордонів) стояв катер. Ішов наступ. Противник захопив Новоазовськ і рухався в напрямку Маріуполя. Це був період Іловайського котла. Старенький алюмінієвий катер стояв просто в морі. Це була ідеальна мішень. Один влучний постріл – і дим з катера стовпом здійнявся в небо. Загинули ті, хто стояв на верхній палубі, -
матрос, який ніс сигнальну вахту, і командир. Їхні тіла так і не знайшли. Горів той катер страшно. Наші забрали поранених, від катера нічого не залишилося, одна тільки палуба догорала. Хто встиг схопити рятувальні жилети, бовтався в морі – так і врятувалися.
— Знаю, що Ви несли службу у Луцькому прикордонному загоні. Як так сталося? Чому перевелися?
— Моя дружина, Даша, з Керчі. 27 червня 2014 року ми одружилися, зіграли весілля в неї, а невдовзі голова Держприкордонслужби Назаренко віддав наказ заборонити українським прикордонникам перетинати кордон із Кримом. Вийшло так, що я по один бік, а вона – по інший. Даша була вагітна. Жити в Маріуполі ми обоє не хотіли. Було дуже небезпечно, бо сьогодні він наш, а завтра ще чийсь, та й саме місто брудне й непривітне. Згодом мене відпустили у відпустку. Разом з Дашею ми приїхали в Заброди до моєї мами (тато помер у 2010 році). Даші сподобалося і вона сама запропонувала переїхати жити на Волинь. Влітку 2015 року Даша переїхала в Заброди. Мене відпустили лише на кілька днів допомогти перевезти їй речі. І вже тут виявився парадокс. Свідоцтво про шлюб, видане в Керчі у 2014 році, вважалося недійсним, а дружина чекала дитину. Треба було терміново щось робити. Тож на основі документів, які підтверджували вагітність, нам зареєстрували шлюб вже вдруге, в Ратному. От і вийшло, що в нас із Дашею було два весілля. Одне – в Керчі 27 червня 2014 року, друге – в Ратному 18 червня 2015 року. Наступного дня я мусив повернутися на службу в Маріуполь. Там прослужив ще до 25 грудня 2015 року, а вже тоді перевівся у Луцький прикордонний загін. За тих два роки, може, тільки місяць часу назбирається в сукупності, що ми з дружиною бачилися. На весілля в Керч тільки відпустили, потім переїхати на Волинь дружині, і коли народилася донечка Валерія 31 серпня 2015 року.
— Де служили на суходолі?
— Два місяці працював у Щитинській Волі, потім у Новогрузьках неподалік від Ягодина.
— Уже більше двох років Ваша дружина живе на Волині. Вона спілкується з рідними з Криму?
— Так, звичайно. Гостювала в них у Керчі, тільки недавно повернулася. Мріяв і я поїхати туди на Новий рік, але, мабуть, мені не варто, небезпечно, бо там і друзів багато залишилося, і недругів так само. Побачать, скажуть, кому треба, і без вини винним стану. І хочеться, і страшно, і образливо водночас.
— Чому так? Що думаєте про ту ситуацію, яка зараз в Україні?
— За Крим мені надзвичайно образливо. Але разом з тим за будь-який конфлікт у державі відповідальна влада. Так не може бути, як є в нас. Все могло би бути по-іншому. Я бачив, як здавали Крим, це ганьба!
— Але ж на референдумі кримчани проголосували за приєднання півострова до Росії…
— За той час, що я провів у Криму, корінні кримчани ніколи не вважали, що вони українці чи росіяни. Це самобутній народ, який завжди був відокремлений від одних і від інших. Вони самі по собі. Але велику роль зіграла російська пропаганда. Вона, як крапля в склянку, капала, капала і заповнила її. Росіяни потроху ту пропаганду вливали, а референдум був уже логічним завершенням. Вистачило Путіну кілька чоловік ввести, провести якийсь примітивний референдум, і люди повелися на це.
У день, коли журналіст «Типової Ратнівщини» спілкувалися з Іллею Миколайовичем, він здавав кров у центральній районній лікарні. Має рідкісну групу – четверту і резус мінус. Розповідає, що під час служби в Криму не раз доводилося здавати кров, щоб урятувати людям життя. Рік тому, коли народила дитятко його сестра, він здав у Ратнівській ЦРЛ кров і його дані записали, щоб у разі необхідності звернутися до нього. Такий день настав. У важкому стані в реанімації перебував молодий чоловік. Потрібна була кров групи четверта мінус, от до Іллі і звернулися. Він погодився.
— Чому не здати, якщо це може врятувати людині життя?! – пояснює чоловік. І хоч за плечима у нього чимала життєва історія, він ні про що не шкодує. Каже, що доля йому така дісталася. Зараз 26-річний Ілля з дружиною Дашею, яка, до речі, гарний перукар, і донечкою Валерією мешкають разом з його мамою в Забродах. Хтозна, як складеться їхня доля в подальшому, але чоловік щиро вірить і сподівається, що війна на Сході закінчиться і Крим таки повернеться до України.
Марія ЛЯХ
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 18
Степан(Крымчанин)
Показати IP
27 Вересня 2017 20:20
Очень точно всё описал парень. Очень важное свидетельство:"Вистачило Путіну кілька чоловік ввести". Украинские военные массово перешли на сторону России. Запомнился разговор в курилке накануне референдума. Одна женщина (лет 30-35) сказала:"В общем мне нас...ть какая тряпка будет болтаться в центре города(имела ввиду флаг), но хо..лы своими революциями зае...ли". У многих была подобная позиция. Поэтому меня не удивили результаты. На мой взгляд решающими факторами которые предопределили отношение Крымчан к Украине-это идиотская "мовная" политика. Хоть тресни, но у вас ничего не получилось с украинизацией полуострова, по дурному всё делалось. Второй фактор-тупые революции, сначала "оранжевая", потом "гидности". Всем давно ясно-эти "революции" всего навсего борьба за власть, передел собственности. Люди жить "краще" не стали. Читая украинские сайты, "ВН" в том числе, убеждаюсь, что будет новая "революция" или ещё какая то заваруха и Украина окончательно развалится на несколько частей. Вопрос времени
№! до Степан(Крымчанин)
Показати IP
27 Вересня 2017 21:51
Ты увидишь как зароют путлера, причем свои же. Ты увидишь на месте раши несколько осколков. Ты снова узнаешь что такое голод, причем ты это узнаешь со всей рашей. Ты все увидишь, вопрос недалекого времени. ДА И СЕЙЧАС ТЕБЕ НЕ ЛЕГКО, ТЫ ЖЕ ЗНАЕШЬ ЧТО ТЫ ПРЕДАТЕЛЬ И ГНИДА, ПРОДАВШАЯСЯ ЗА ХАРЧИ.
Степан(Крымчанин) до №!
Показати IP
27 Вересня 2017 23:39
Ваш пост только подтверждает мои тезисы. Относительно предательства...Вопрос конечно интересный. Я русский и живу в России. Кто кому изменил? Это интересно услышать комментарий относительно следующих фактов. 1-практически все военнослужащие ВСУ дислоцированных в Крыму весною 2014 года остались на полуострове. Они присягали Украине. Потом России. Я начал военную службу при СССР-присягал Союзу и России. Присяги я не изменял. Ваш мер Пустовит-присягал СССР, потом России, потом Украине. Он был членом КПСС-состоял на учете в Ленинградском ВО. Несколько десятков миллионов украинцев стали гражданами различных стран, отказавшись(в большинстве случаев) от гражданства Украины. Диаспора. Это как -не предательство страны? Самое смешное, что на Украине гордятся диаспорой. Гордится предателями?
123 до Степан(Крымчанин)
Показати IP
28 Вересня 2017 10:50
Просто умиляет, какая каша у вас в головах. А еще больше умиляет то, как путлер сделал из крыма показательное посмешище, как просто развел и унизил крымчан. Глядя на крым Украина и украинцы прекрасно понимают, что ждет тех, кто "подружится" с мордором, - Ж?ПА, ОТ СЛОВА ВООБЩЕ Ж?ПА!!! А ведь предупреждали, говорили, - откройте глаза, посмотрите на осетию и приднестровье... паРаша сама гищая, она приходит только грабить ...
Лучанин до 123
Показати IP
29 Вересня 2017 15:11
Ну що ви таке пишете. Аж гидко читати. В Україні зараз повна Ж*ПА не через Росію і ви це дуже добре розумієте. То навіщо оцю ахінєю писати!!!
123 до Лучанин
Показати IP
3 Жовтня 2017 21:50
Я просто рад, смотря на то, чего получил крым за свое предательство и проституцию. Хорошее наглядное пособие для слабоумных и любителей халявы. Да всрукия мигр он такой, - нищета, разруха, умноженная на ложь и кровь.
Ростов
Показати IP
28 Вересня 2017 10:34
Ну а дальше то что ? Пойдете освобождать ЮФО ? Это просто смешно .
123-у
Показати IP
28 Вересня 2017 11:04
А что делают украинцы в нищей России ?
Лучанин до 123-у
Показати IP
29 Вересня 2017 15:19
А ось в тому і питання, що такі як ось цей, під ніком "123", знають, що Росія не бідна країна. Просто треба ж якось їм попустити когось. Вони просто заздрять і тому поливають брудом того, хто кращий. Це така ментальність тупа. Недобрі люди!!!
Степану
Показати IP
28 Вересня 2017 13:17
Отвечу на «общепонятном», поскольку не уверен, что ты в состоянии что-то понять на человеческом. Крым еще не сдали. Его на время уступили благодаря отсутствию на полуострове украинской государственной политики. О какой украинизации глаголешь? Да этого и близко не было. Просто последыши Кучмы, Ющенко, Януковича довели жизнь людей до скотского состояния, такого, как и на всей территории Украины. Сам это хорошо понимаешь. Народ с полуострова бросился искать, где лучше. В силу совкости и умственной убогости, решили, что рай - это Россия. И что??? Только убогий боится революций, поскольку предпочитает сидеть по уши в дерме, нежели чем-то рисковать. Только убогий ждет, что кто-то, вместо него сделает его убого счастливым. Таких убогих и на Волыни, и во Львове хватает. Но именно такие убогие, что в Крыму русский рай избрали, все более роптать начали, ибо о другом «освободителе» мечтать начали. Сам это хорошо понимаешь. Для всех убогих конец один – или научиться работать, или смириться с убогостью.
Степан(Крымчанин) до Степану
Показати IP
28 Вересня 2017 20:14
Спасибо. Искренне благодарен.
123 до Степан(Крымчанин)
Показати IP
29 Вересня 2017 10:32
Чужая цитата, но в точку:
... - Если ты не доволен жизнью, законами, порядком и страной, это не дает повода поднимать над городом флаг другой страны. Уезжай! Ведь миллионы людей мигрируют по миру в поисках лучшей жизни. Меняй власть и становись тем, лучшим, к чему ты стремишься. Подавай пример остальным! Меняй себя, город, мир, убирая мусор, сажая деревья и цветы, сажая коррупционеров и казнокрадов, но не продавай свою землю оккупантам в обмен на гречку. Мне жаль, что обнуление морали настолько глубоко, что земляки не понимают этих прописных истин.
Им нужен царь. Хороший царь, чтобы бил и журил, но давал хоть что-то бесплатное. И они будут терпеть.
ВОТ И ТЕРПИТЕ, КАДЫРКУ И ЕГО ОРЛОВ, ПУТЛЕРА - УБОГОГО НА ГОЛОВУ, ДА И ВСЮ ПЕДЕрАШНУЮ ЧИНОВНИЧЬЮ ШАЙКУ . ТЕРПИТЕ!
Степан(Крымчанин) до 123
Показати IP
29 Вересня 2017 19:58
Мне нравится Ваша юношеская безапеляционность. Особенно когда Вы переходите на оскорбления-это, однозначно свидетельствует, что Украина неизлечимо больна. Это запорука новой "революции". Но, молодой человек. подумайте над следующим фактом-за последние сто лет не было ни одной революции которая бы не финансировалась из-за границы. Это правило без исключений. Начиная от Ленина, заканчивая Порошенком. Всегда есть чужой интерес. Вопрос-какой?
Степану
Показати IP
1 Жовтня 2017 11:32
Вот вы себя и определили. Утверждение – все революции кем-то финансируются, не более, чем один из вариантов теории революции. Очень упрощенный и совершенно наивный. Деньги появляются и кем-то кому-то направляться только после радикального возбуждения масс и появления, вслед за этим, «вождей» революции. Вбросьте в современную Францию, Германию, США или даже Россию миллиарды и что получиться? Да ничего не получиться. Пример с выборами на Западе это подтвердил, а в РФ можно заказать небольшой бунт на несколько дней. Потом все подавят и лет пять все расияне будут осуждать происшедшее. Революция – это очищение нации и на это решается только та нация, которая этого желает. Немцам, французам, американцам это не нужно, у них еще есть запас времени до внутренней деградации. А русские уже настолько деградированы, что уже поздно что-то делать. Крым, оккупированный Донбасс – это продолжение русского мировоззрения на территории Украины, благодаря тупости предыдущих президентов и парт вождей. Эти территории придётся отмывать не один год. Они как «маугли» выросли в мире, после которого очень сложно стать человеком. Татар и большинство этнических украинцев, какую-то щепотку русских переделывать не надо. Они готовы жить в человеческом обществе.
Степан(Крымчанин) до Степану
Показати IP
1 Жовтня 2017 19:15
Любая революция-это насильственная смена власти. Согласен с Вами, что для этого нужен ряд условий-в т.ч. и готовность электората поддержать. Пропаганда может, и делает это, в достаточно ограниченное время. Пример-17 марта 1991 года жители Украины проголосовали за «вхождение Украинской ССР в состав обновлённого СССР на основе нового союзного договора» -«За» проголосовала 73% населения Украины. Через полгода Верховный совет Украинской ССР принимает Постановление "Про державный суверенитет Украины" Де-юре это подзаконный акт. Оригинал названия этого документа – «Постанова Верховной Ради Украинской РСР
Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки п о с т а н о в л я є:Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою.»
В соответствии с международной нормой "верховенство права" это не легитимный документ поскольку он противоречит действующей на тот момент Конституции, и проведённому в марте 1991 года референдуму. Следующий референдум в декабре 1991 года показывает, что 92% населения поддерживает "незалежность". Не имея целью обсуждать и осуждать "святой" для каждого свидомого документ, я привел этот факт как иллюстрацию возможностей пропаганды в очень короткий срок (8 месяцев) диаметрально изменить настроение электората (толпы). Всё очень просто. Вброс денег в мас-медиа, массированная обработка толпы, результат запрограммирован с вероятностью 90%. Любая революция начинается с СМИ. Не имеет значения -это ленинская "Искра" или "5 канал". Как говорят в Одессе-"Кто башляет-тот и танцует девочку".
Степану
Показати IP
2 Жовтня 2017 10:31
Не переубедили. Во-первых, полная путаница с событиями и датами. Декларация О государственном суверенитете УССР была принята Верховной Радой УССР 16 июля 1990 года, больше чем на месяц позже аналогичной Декларации РСФСР. Юридически данный документ соответствует Конституции СССР и Конституции УССР, коими каждая Союзная Республика определялись суверенными государствами в составе СССР. УССР была даже членом ООН. В марте 1991 года в УССР было два референдума. Один за/против СССР, а другой в поддержку Декларации 1990 года. В УССР первый референдум поддержали чуть больше 70-ти %, а второй более 80-ти%. Это о чем-то говорит. В случае полного исполнения Декларации УССР Республика имела бы свою денежную единицу, Национальный банк, право на внешнюю деятельность, собственные вооруженные силы. Де-юре, в лучшем случае для СССР , УССР была б в конфедеративных отношениях с другими Республиками СССР. За Декларацию в 1990 проголосовали и не-коммунисты и коммунисты. Все СМИ тогда были государственными и более, чем на 80% контролировались ЦК КПСС. До 24 августа 1991 года Декларация не утратила юридической силы, но не была укреплена политически. Путч 19 августа 1991 года дал политические рычаги. Акт 24 августа 1991 О государственной независимости УССР, де-юре, не противоречил по сути не Конституции СССР, не Конституции УССР, не Декларации. Вот только, по процедуре выхода из СССР закону СССР О прядке выхода из СССР. Но СССР вместе с этим законом и Конституцией в декабре 1991 прекратили свое существование. Референдум 1-го декабря 1991 года был не более чем декоративным правовым оформлением выхода УССР из СССР.
Степан(Крымчанин) до Степану
Показати IP
3 Жовтня 2017 22:30
Согласен с Вами в части хронологии. Но, "Декларация" была и остаётся всего навсего заявлением о намерениях. И только. В данном случае, по теме обмена своими соображениями, я привел этот факт только как иллюстрацию изменений позиций электората под воздействием массированной обработки в СМИ(пропаганда если хотите). Главная тема отошла на второй план. Меня удивило то, что я впервые в украинских СМИ прочитал достаточно объективное описание событий марта-апреля 2014 года. Молодой человек честно и откровенно описал то, что он лично знает. Есть некоторые неточности, которые сути не меняют. Украинская армия не выполнила своих функций. Я хорошо знаю фактическое состояние в.ч. ВСУ поскольку служил в подразделении радио-электронной защиты и разведки штаба ЧФ РФ. Я кадровый военный. Уже на пенсии. Служил с 80 года в советской армии, потом до 2012 года в российской. Последнее место службы -Севастополь. В чём причина того, что парнишка из Волынского села назвал очень популярным словом "ГАНЬБА"? Ответ на поверхности -причина в развале армии. Российская армия с 2000 года(сменил Ельцина у руля власти ВВП). Армия очень медленно, но начала выздоравливать. Спившуюся офицерскую шваль и рвань начали выгонять. В армию пришла молодежь. Начала поступать современная техника. На Украине армию рассматривали как источник личного обогащения. Разворовывалось всё. Особенно этот процесс активизировался при Ющенко. Видимо он искренне надеялся, что американцы будут помогать. Как показали события в Грузии(2008 год) он сильно переоценивал это. По состоянию на март 2014 года в Крыму было дислоцировано 192 в.ч. ВСУ фактической численностью 19 600 солдат и офицеров. Надо заметить. что практически все в.ч. Украины были кадрированные, т.е- командиры есть, а солдат почти нет. В армии такие части назывались "кастрированные", без пополнения личного состава они в принципе не могли выполнять какие либо задачи. А что-бы довести в.ч до боеспособного состояния необходимо было призвать новобранцев и обучить их. Это занимает как минимум полгода. Пример. Погранзастава №1 "Алуштинская"-штатное расписание-28 человек, фактически один офицер. Не последнюю роль сыграл и фактор материального состояния. Мичман ЧФ РФ имел денежное довольствие выше чем каперанг Украинского флота. Все военнослужащие России в Крыму имели двойное денежное довольствие (служба за границей). Фактически единственной боеспособной в.ч. Украинской армии в Крыму были морпехи в Феодосии. Инструктора были из американской частной военной кампании (ЧВК) Black Water. Это было серьёзное подразделение. Следует учитывать, что российские в.ч были полнокомплектные (не "кастрированные"), общий численный состав, в соответствии с межгосударственными соглашениями Украина-Россия, был паритетным. Даже количество бронетехники одинаковым - 19 танков против 19, 186 БТР против такого же количества. Одна разница -украинская техника, почти вся, не могла двигаться-разворовали и матчась, и операционные запасы. Офицерику бухнуть хоцца-а денежного довольствия хватит на две полноценные попойки, да и то задерживают. Выход - снял карбюратор и сдал на "металлобрухт" - цветной метал всё таки. Есть чем поправить здоровье. Против феодосийских морпехов была задействована бригада спецназа ГРУ, которая была дислоцирована на полигоне "ОПУК" в 20 км от Керчи. Когда территория Украинских морпехов была блокирована тяжелой бронетехникой и артиллерией на прямой наводке-они сдались. У них не было даже патронов к стрелковому вооружению. Интервью, которое послужило отправной точкой обсуждения, на мой взгляд, является важным свидетельством. Россия, фактически не "брала" Крым", она, да простят меня российские ура-патриоты, просто "подобрала" бесхозное имущество, которое никому не было нужно. В первую очередь Украине.
V
Показати IP
4 Жовтня 2017 12:42
млять, скільки тут ватоголового гі..на пасеться! СБУ, туди вашу дивізію, ви моніторите сайти чи ні? вичисляйте всяких степанів(кримчанів), лучанінов і тому поібну гниль і робіть санчистки від зарази, доки не пізно, чого чекаєте? профілактика завжди менш затратна у всіх відношеннях ,до вашого відома.
У Володимирі у власній оселі ледь не згорів господар
Сьогодні 12:51
Сьогодні 12:51
У лікарні Володимира помер захисник Володимир Воробйов
Сьогодні 11:55
Сьогодні 11:55
Воїн повертається на щиті: сьогодні Нововолинськ зустріне Героя Валерія Яльницького. Оновлено
Сьогодні 10:31
Сьогодні 10:31
«Ставимо за мету розвивати спортивні відділення і оновлювати заклад», – директор Волинської ОДЮСШ Дмитро Піддубний. Інтерв'ю
Сьогодні 09:35
Сьогодні 09:35
Лучанка на власній кухні варить 10 сортів сиру
Сьогодні 08:11
Сьогодні 08:11
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.