«Я б не хотів, щоб мій син сказав: «Йду на війну, бо ти, тату, не зміг», – представник ініціативи #ВимкниРосійське на «Бандерштаті»

Завдання Майдану – змінити правила гри в державі і замінити політичну еліту – досі не виконані. 30 років українське суспільство коливається між національним і соціальним напрямком, а проте система досі незмінна.

Чому так відбувається і до чого тут східний сусід – розповів виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці, співкоординатор ініціативи #ВимкниРосійське Дмитро Жмайло.

Зустріч з активістом відбулася під час фестивалю «Бандерштат», який відгримів 6-8 серпня на території села Рованці біля Луцька.

«Вимкни російське», пояснює Дмитро Жмайло, це не організація з чіткою ієрархічною структурою, а перш за все ініціатива, яка пропагує ідею вимкнути російське в медіа, літературі, музиці, усіх сферах життя і дати шанс розвиватися українському продукту. Адже саме російська мова стала мовою ворожої пропаганди і через неї транслюються ті ідеї, які шкідливі для української державності.

Саме так через російськомовну пропаганду Україна втратила Крим. Адже захопити півострів Росія намагалася ще до 2014-го. Перша спроба анексії була у 1994-1995 роках. Тоді була введена посада президента Криму, яку зайняв Юрій Мєшков. Він одразу ж почав курс на зближення з Росією, переведення на московський час, планувалося введення в обіг російського рубля. Спроба анексії не вдалася. Потім був конфлікт біля острова Тузла, куди росіяни почали будувати дамбу. Тоді російській стороні було заявлено, що якщо росіяни перетнуть кордон – буде відкритий вогонь на ураження. Будівництво зупинили за 170 метрів до українського острова. Згодом були «Харківські угоди», і врешті, анексія.

Читати ще: «Україна веде себе як якийсь нікчемний задвірок». Політик на Волині – про війну за мізки, столітню революцію та Бандеру

«Всі думають, що зайшли російські військові в Крим, захопили установи і все. Насправді це була довга гра: заносилися гроші зрадникам в СБУ, в органи влади. Працювала російська преса, російські медіа, російська пропаганда. У Криму була аж одна українська газета – Кримська світлиця, яка виходила накладом у 20 тисяч примірників. Тож перш ніж там з’явилися російські військові, Крим був окупований на інформаційному, економічному, гуманітарному рівнях. І як фінальний акорд там з’явилися російські військові. Багато хто говорив, що ми не можемо воювати за Крим, бо наша армія настільки розбита, що в нас є лише 5 тисяч військових, здатних виконати бойовий наказ. Але це неправда: з Криму вийшли 9 тисяч військових, які не зрадили присязі, з 20 тисяч, які там дислокувалися», – зазначає Дмитро Жмайло.Тому приклад Криму – це доказ того, наскільки шкідливі такі меседжі, як «регіональна російська», «друга державна», «російські медіа», які час від часу намагалися проштовхнути українські політики, такі як Віктор Медведчук, Дмитро Табачник та інші.

«Коли після проголошення незалежності над куполом ВРУ піднімали синьо-жовтий прапор, мало хто згадує: страх, що СРСР не відпустить Україну був такий великий, що прапор підняли лише 4 вересня із прапором УРСР. Навіть в таких елементарних речах відбувався дуалізм. А тодішні комсомольці, проти яких боролися дисиденти, всі комуністи лишилися на своїх посадах, змінили серп і молот на тризуб, а червоний стяг на синьо-жовтий», – говорить Дмитро Жмайло. На його думку, головна причина всіх проблем української державності – відсутність зміни політичних еліт.

Адже депутати, обрані у 1990 році, були при владі до 1994 року, а країну очолив президент, який вчасно змінив риторику.

«Перші роки незалежності були дуже важкими. Багато хто потім хаяв незалежність, казав: «Що вона нам дала? Стабільності не стало, порізали заводи, усе розвалили, люди втратили роботу, почався розгул бандитизму. Але ми всі забуваємо, що влада, по суті, не змінилася. Ті, хто керував заводами, почав їх різати, змінилися просто фасади», – зазначає активіст.Найімовірніше, тоді саме суспільство не було готове до змін. Не було готове вникати в процеси. Адже українців 70 років пресувала радянська система, виховуючи слухняних і зручних громадян.

«Багато років радянської окупації, відсутності власної держави дуже боляче відбилося на ментальності української нації. Ми досі сподіваємося на прихід доброго царя, в Радянському Союзі вбивалася будь-яка ініціатива. Я часто говорю, що покоління наших батьків – найбільш травмоване, бо 70 років комуністи намагалися переламати через коліно українську націю і виховати слухняних громадян. Нічого не ініціюй, просто чекай своєї зарплати, роби те що кажуть. І вони їх виховали, але Союз розвалився. І це покоління є найбільш дезорганізованим і дезорієнтованим», – вважає Дмитро Жмайло.

Читати ще: «В Україні нема ядерної боєголовки, бо волонтери досі її не замовили»: на фестивалі під Луцьком презентували книгу

Ця ситуація не могла відбиватися на електоральних вподобаннях, маятник яких за 30 років від виборів до виборів коливався від загальнонаціональних (революція на граніті, Помаранчева Революція, Євромайдан) до соціальних.

«Помаранчева Революція дала перш за все людям відчуття свободи і демократії, попри те, що помаранчева опозиція за кілька років розлетілася. Я щиро переконаний, якби не перемогла Помаранчева Революція і не почалися б демократичні зміни в суспільстві, то ніякої Революції Гідності просто напросто не було. Ми бачимо, що відбулося в Білорусі: не дивлячись на великі масштабні протести, після більш ніж 20 років авторитаризму, білоруси поки що не змогли переламати ситуацію. Це могло бути і у нас, – зазначає Дмитро Жмайло. – Революція Гідності показала, що не дивлячись, що минулі три роки інтенсивного закручування гайок, українське суспільство змінилося настільки, що не дозволило утвердження авторитаризму. Протести чорнобильців, афганців, податковий майдан несли в собі соціальну складову. Але лише загальнонаціональна тематика – розворот з єврокурсу на Росію – лише він збурив народ до революції і повстання, об’єднавши усі розрізнені групи в єдиний потік».Насправді головні завдання Революції Гідності досі так і не виконані: зміна правил гри у державі та зміна політичних еліт. І саме тому в Україні став можливий «феномен зеленої влади»: це стало своєрідним протестом, що можна людину не з системи зробити президентом. Адже сам Євромайдан починався знизу, а політики лише наздоганяли людей.

«Завдання Майдану про зміну правил гри і зміну політичних еліт досі невиконані. Середовище Майдану досі не народило свою політичну силу, де були б люди з абсолютно новим мисленням, сьогодні вони є скрізь, у різних політичних проектах, але їх дуже мало. Був такий флешмоб, коли всі розмальовували в синьо-жовті кольори старі, ще радянські, прогнилі мости. І це дуже великий символізм. Ми 30 років малюємо старі прогнилі мости в синьо-жовтий колір, але насправді ці прогнилі мости час міняти і міняти усіх політиків, які є тут», – зазначає він.

І якщо нинішнє покоління не зрозуміє, що скоро прийде його час, то це доведеться робити наступникам.

«Якщо не зможемо, не об’єднаємося, не придумаємо як і не порозуміємося, це доведеться робити нашим дітям. Я на фестиваль приїхав з дружиною і нашим 5-місячним сином. І мені дуже хотілося б, щоб саме моє покоління виконало ці завдання і ввело Україну в демократичний світ, а не щоб мій син Гордій змушений був це робити. Колись під час Революції мене не пускали батьки, казали: «Ти не поїдеш, там страшно, тебе можуть вбити», я казав, що їду, бо їхнє покоління не змогло. Тому мені дуже не хотілося б, щоб колись мій син сказав: «Я йду на війну, йду на революцію, бо ти, тату, не зміг». Тому все залежить тільки від нас», – резюмував спікер.

Юлія МАЛЄЄВА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---