У команді «нескорених» – волинянин Сергій Торчинський

24 вересня у канадському Торонто відбудеться відкриття «Ігор нескорених». Це міжнародні спортивні змагання серед військових, які були поранені чи травмовані під час виконання службового обов’язку.

Ігри, засновані британським принцом Гаррі, вперше відбулися три роки тому в Лондоні. У турнірі в Торонто участь візьмуть понад 550 поранених бійців з 17 країн. Уперше серед них будуть і українські військові, у тому числі й патрульний луцької поліції Сергій Торчинський.

Про долю цього юнака пише Вісник+К.

БУВ ЄДИНИМ ІЗ СЕЛА, ХТО ПІШОВ НА ВІЙНУ

Долю простого хлопця із села Мирне Горохівського району Сергія Торчинського змінила війна на сході нашої держави. До неї його життя текло у звичному руслі. На початку 2000-х батьки змушені були покинути тісну кімнату в луцькому гуртожитку і переїхати з трьома дітьми у село. Сергій, старший син, ішов тоді до 6-го класу. Важко було хлопчині пробиватися у цьому житті. Не було у тата й мами великих статків, хоч і важко працювали на селі: гектари городів, корови (зараз три тримають), свині – гарували вдень і вночі, аби тільки дітям освіту дати. Чотири роки провчився Сергій у Луцькому національному технічному університеті платно, а вже щоб здобути звання магістра, грошей бракнуло. Пішов хлопець на свої хліба. Працював у Росії на заводі, у Луцьку в підприємця. А в квітні 2014 року отримав повістку. Єдиний з великого села Мирне був мобілізований у ту першу хвилю. З ним служив чоловік сестри Богдан. Від травня вони стояли в Донецькій області на блокпостах. А в Мирному мама з татом жили від дзвінка до дзвінка: як там їхні хлопці, чи їли-пили, а головне, чи живі?

– Коли наших побили під Волновахою, пам’ятаєте, матері виходили протестувати? Потім їх на полігон возили… Сірьожа категорично заборонив мені будь-куди їхати. «То все тільки на руку Росії буде, а ми звідси все рівно нікуди не пі­демо», – сказав, – досі з болем пригадує те страшне літо мама Валентина. – Він завжди сам дзвонив по вечорах. Нерідко чула у трубці вибухи. «А то стріляють», – говорив. І все, у мене сну ніякого, тільки лежиш і молитви проказуєш… Син часто питався, що по новинах показують. Я йому: «Кажуть, що вже дві неділі беруть Савур-могилу». Він промовчав, тільки дзвонить якось удень: «Мам, ти й уявити не можеш, у якому я гарному місці зараз, кругом неймовірно красиво…» Тоді я здогадалася, що він на Савур-могилі…

ОСКОЛОК МІГ ОБІРВАТИ ЖИТТЯ В СЕКУНДУ

16 серпня Сергія Торчинського під час обстрілу поранило – осколок застряг у шиї. Довго його не могли вивезти до шпиталю, а коли потрапив туди, то лікарі прямо сказали: «Народився ти, хлопче, в сорочці. Осколок засів буквально в якихось міліметрах від сонної артерії». Декілька разів у різних госпіталях Сергія пробували оперувати наші лікарі, та осколок так і не дістали: немає у нас суперсучасної діагностичної апаратури. Йому у вічі говорили: «Артерія дуже близько до нього, життя може обірватися у будь-який момент». А він не втрачав сили духу, будував плани на майбутнє – і ні слова про свій діагноз не казав рідним. Восени між операціями і госпіталями переконав тата з мамою засадити 17 соток малиною. Про мужнього хлопця дізналися дівчата-волонтерки і взялися допомогти йому виїхати на лікування за кордон – зголосилися зарадити хірурги у польському Кракові.

– Коли познайомилася із Сергієм, не побачила у нього відчаю. Він жартував, що, мовляв, хватить йому тут у госпіталі валятися, краще на фронт поїде і користь принесе, ніж щомиті смерті чекати, – пригадує волонтерка Наталія Ариванюк. – На операцію потрібно було зібрати 75 тисяч гривень. Дарина Барчук, Наталка Шепель підключили всіх своїх знайомих, написали про Сергія у «Фейсбуці», потрібна сума була зібрана дуже швидко.

ПІСЛЯ ВІЙНИ ЗМІНИВ ЖИТТЯ

Пройшовши пекло війни, Сергій Торчинський вирішив змінити не лише власне життя, але й країну, за яку воював на сході та за яку пролито багато крові. І коли у Луцьку оголосили набір у патрульну поліцію – не роздумуючи подав документи на конкурс. Пам’ятаєте, яка увага громадськості була прикута до того, першого, конкурсу? Кожного претендента розглядали буквально під мікроскопом. Та Сергій достойно пройшов усі випробування.

– Скромний, працьовитий, патріот своєї країни, він з тих простих людей, які самостійно досягли успіхів у житті. Сподіваємося, це лише початок, і Сергій і далі демонструватиме успіхи як по службі, так і в спорті, – каже про нього його начальник, старший лейтенант Олександр Вовченко.

В управлінні патрульної поліції Луцька Сергія всіляко підтримували, коли дізналися про його бажання стати учасником «Ігор нескорених» у Торонто. Навіть звільнили його на декілька місяців від патрулювань, щоб міг тренуватися. І він годинами під керівництвом тренера Олега Середюка проводив на стадіоні у секторі для метання ядра, у спортзалі, де нарощував м’язи.

– Я ніколи не займався спортом, але для себе вирішив спробувати, щоб показати всім хлопцям, які були поранені, які залишилися інвалідами, – нам усе під силу, – розповідає Сергій про свою мету.

Старання не були даремними – після декількох відбіркових турів Сергій потрапив до 15 бійців основного складу збірної України! Його особистий рекорд у штовханні ядра – 12 метрів 60 сантиметрів. Минулого року це був третій результат на Іграх. Сергій сподівається, що в Торонто йому вдасться виступити краще, адже вдома біля телевізора вболіватиме наречена – після повернення з Канади Сергій Торчинський стане на рушничок щастя. Мама Валя з нетерпінням чекає цієї події, майбутню невістку інакше як ласкаво Надійкою не називає. От тільки переживає, щоб син у весільний костюм вліз: за останній місяць він так м’язи качав, що на 10 кіло поправився!

– Найбільшою своєю перемогою вважатиму, коли хоч одна людина, яка зазнала фізичних травм, повірить у свої сили і зрозуміє, що у цьому житті немає нічого неможливого, – каже Сергій Торчинський.

Удачі, Сергію, вся Волинь уболіватиме за Вас!

Наталка СЛЮСАР

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---