«Вийшов з Ізюма і повідомив нашим військовим позиції росіян». Історія 17-річного переселенця, який переїхав до Луцька

«24 лютого зранку я збирався на навчання, але мама мені сказала, що я нікуди не йду, бо розпочалася війна – бомбардували Харків», – пригадує сімнадцятирічний переселенець з Ізюма Віктор Романчук (прізвище та ім’я змінено), який, втікаючи від жахіть війни, переїхав до Луцька. Він разом з сім’єю подолав тридцять кілометрів пішки від Ізюма, пройшов чимало російських блокпостів та вийшов на підконтрольну Україні територію, де й повідомив про позиції росіян в окупованому Ізюмі.

Інформаційному агентству Волинські Новини Віктор розповів про перебування під окупацією, як вдалося вибратися з міста, батька офіцера та проросійських ізюмців.

Росіяни зайшли, бо Ізюм здали колишні проросійські чиновники

Віктор з сім’єю не думали покидати Ізюм, адже росіяни зайшли в місто не одразу, тому думали, що все минеться. Мости, які вели до міста, були розбомблені, а інших шляхів, як потрапити в Ізюм, окупанти не знали. Однак знайшлися зрадники, які здали їм незахищені дороги.

«Ми спочатку нікуди не виїжджали, думали, що все обійдеться, у місті була територіальна оборона, росіяни прийшли не відразу. Вони хотіли зайти з боку Куп’янська та Оскола, але не змогли б цього зробити, бо всі мости були підірвані. А коли росіяни намагалися перекидати через річку понтонні переправи, їх одразу розбивали наші. Однак, як виявилося згодом, хтось з колишніх чиновників чи депутатів пропустив росіян в місто через одну дорогу, яка була незахищена», – пригадує Віктор.По місту часто працювала російська авіація, тому він разом з сім’єю вирішив покинути свою квартиру та перебратися до подруги, в якої був підвал, а згодом вони перейшли в ще безпечніше місце – бомбосховище, у якому жило близько 500 людей.

«В Ізюмі було дуже жорстко: ні газу, ні води, ні їжі, ні світла. Світла взагалі в місті не буде довго, бо всі підстанції розбомбили. Тому ми брали з автомобілів акумулятори, аби просто зарядити телефони. Люди сиділи по підвалах, місто бомбардувала авіація, я сам особисто бачив вибух фосфорної бомби, який дуже схожий на салют, – каже переселенець та додає: – Росіяни не чіпали людей, просто почали агітувати, робили з себе героїв-асвабадітєлєй, мовляв, тут люди всі такі бідні і потребують їхньої допомоги. Згодом вони почали надавати «гуманітарну допомогу». Окупанти або вбивали волонтерів та забирали в них продукти, або обкрадали наші магазини. Тобто нам давали українські продукти, які вони вкрали, видаючи це за гуманітарну допомогу. Деякі люди піддавалися їхньому впливу. Ми ж просто брали від них якісь продукти, бо їсти хотілося, а в місті вже фактично нічого не було».Пішки пройшли 30 кілометрів повз російські блокпости

Невдовзі сім’я вирішила покинути місто та піти в село Заводи, де живе їхній дідусь. Ризикуючи життям, Віктор разом з братом та мамою пройшли близько 30 кілометрів, минаючи російські блокпости.

«Під час перевірок на російських блокпостах до нас чіплялися. Побачивши на мені талани, вони почали розпитувати нас, шукали якісь татуювання. Також нам довелося проходити міст, який ледь тримався, проходили й гору Кременець, біля якої були обстріли. Дорогою ми бачили російську техніку, яка горіла, біля неї валялися розкидані речі, сухпайки. Було таке враження, що цю техніку просто кинули та повтікали. Ми взяли сухпайки з собою, бо не мали їжі. Трохи згодом зустріли росіян на танках, але, на щастя, їм на нас було начхати, адже вони були зайняті – напевно, переливали дизпаливо з одних танків в інші. Як виявилося згодом, це була розбита колона росіян, які стояли у селі Топольське», – розповів Віктор.

Коли ж сім’я зустріла українських військових, то ті були шоковані, що їм вдалося вибратися з Ізюма неушкодженими. Віктор з сім’єю оселився у свого дідуся в Заводах, у якого вже жили люди, яким вдалося раніше покинути місто. Вони збиралися до Дніпра та погодилися взяти з собою сім’ю, яка евакуаційним потягом дісталася до Львова, а потім – до Луцька, де живуть їхні родичі.Покинувши Ізюм, повідомив про позиції росіян українським військовим

Віктору та його другу неодноразово доводилося покидати бомбосховище в пошуках води та їжі, тож у місті вони часто бачили позиції росіян, які навіть їх не маскували.

«Мені і моєму другу доводилося виходити з бомбосховища. Я ходив містом, шукав їжу та воду і часто натрапляв на позиції росіян. Вони розташувалися в школі №4, у них там була «глушилка» та артилерія. Також вони стояли на території ізюмського лісгоспу та в посадках. Мені здається, що вони навіть не маскувалися. Думали, що прийшли сюди на кілька днів. Коли я вже вийшов на підконтрольну Україні територію, то повідомив позиції, які запам’ятав, через бот у Telegram, також розповів цю інформацію українським військовим, яких зустрів у селі Заводи», – зазначив переселенець.

Натомість самі росіяни бомбардували позиції, яких вже давно не було на картах: «Було таке, що росіяни бомбардували місця, на яких ще при СРСР стояли заводи, тобто вони використовували карти ще тих часів. В Ізюмі вони розбомбили оптичний завод, який робив оптику для «Стугни», але також бомбардували й закинуті заводи або території, де взагалі нічого не було».

Деякі люди в Ізюмі були за росію

Віктор не приховує, що в його місті були проросійські люди, які хотіли повернення СРСР:«Деякі ізюмці були за росію. У місті було і українське, і російське телебачення. В основному проросійськими були люди за сорок, тобто ті, які застали союз. Були такі чоловіки, які самі йшли у російське військо. Ще до війни в нас були люди, які на 9 травня любили їздити автомобілями з написами «можем павтаріть».Не секрет, що Ізюм розташований неподалік кордону з росією, тож Віктору доводилося спілкуватися з росіянами, зомбованими пропагандою.

«Сам я в Росії ніколи не був, але з росіянами спілкувався. Вони довіряють лише їхньому телебаченню. Довести їм щось неможливо, у них настільки промитий мозок…. Вони кажуть, що Буча – це фейк, ось це їхнє «восємь лєт бамбілі Данбас»… Коли послухаєш російських солдатів в Ізюмі, то це просто у голові не вкладається… Один з них на блокпосту говорив, що вони відтіснять українських військових, просив нас залишатися, бо, мовляв, українські військові стрілятимуть в нас та прикриватимуться людьми», – провадить хлопець.

Тато воює на Харківському напрямку

Батько хлопця наразі захищає Україну на Харківському напрямку. Він одразу пішов у військкомат, коли розпочалася війна, адже має бойовий досвід АТО.

«Мій тато служив ще у 2014 році, тобто він ветеран АТО. Одразу ж після початку повномасштабної війни тато пішов у військкомат. Зараз він воює на Харківському напрямку, там дуже гаряче. Ми постійно на зв’язку. Він каже, що зараз росіяни кидають в бій дуже стару, ще радянську техніку, яка була законсервована. Вони нічого не можуть зробити своїми танками – Stinger не залишає від них нічого. Людей в росіян теж не вистачає, кидають у бій незрозуміло кого, вони не мають досвіду, нічого не вміють. Деякі поздавалися в полон, а деякі росіяни здаються навіть з танками. Вони зв’язуються з нашими, кажуть, що не хочуть воювати і віддають техніку, просячи, щоб їх залишили на українській стороні. Деякі переходять воювати на наш бік, вступаючи в ось цей легіон «Свобода Росії», – розповідає переселенець.Наразі Віктор з сім’єю живе у Луцьку в родичів та потрохи облаштовує свій побут. Одного разу йому вдалося зв’язатися зі знайомими, які залишилися в Ізюмі. За їхніми словами, у місті вже видавали російські паспорти, а через недостачу особового складу окупанти забирали українських чоловіків просто з вулиць. Квартиру Віктора розбомбили, тож повертатися до Ізюма він більше не хоче.

«У Луцьку мені подобається. Однак досі є флешбеки з Ізюма. Коли ти чуєш, як у місті гуде трактор, то думаєш, що це танк. Коли бачиш якусь консервну банку, згадуєш про сухпайки. Чесно кажучи, після війни я не хочу повертатися до Ізюма. Ми вирішили залишитися жити тут. В Ізюмі будинок, де була наша квартира, розбомбили. Наскільки я розумію, росіяни поставили у місті «глушилки», тому зараз зв’язатися з тими, хто там залишився, я не можу», – резюмував юнак.

Олександр ЗЕЛІНСЬКИЙ

Фото з відкритих джерел

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---