«Вся сепаратистська історія почалася з Криму», – лучанка, яка застала окупацію українського півострова
Мітинги, триколори, українофобство – десять років тому з окупації Криму Росія розпочала загарбницькі дії проти України.
Сфальсифікований референдум, дача Януковича, політика державного телебачення – про все це 12 Каналу розповіла лучанка Ірина, яка більш як п’ять років прожила на українському півострові та на власні очі бачила окупацію нашого Криму.
Ірина Новосад сьогодні пригадує буремні кримські події десятирічної давнини. Тоді вона жила у Севастополі, тож антиукраїнську вакханалію бачила на власні очі щодня. Особливо гаряче тоді, у 2014 році, було 24 лютого.
«Найяскравіший спогад того дня: коли ми приїхали на площу, вже якісь там сцени стояли. Якраз збиралися люди, і от знаєте, було очевидно, що є оці ура-патріоти російські, які вже типу підійшли до сцени й були в куражі. Були люди, які просто стояли в шоковому стані, якщо м’яко сказати. Збоку – ті, хто просто прийшов глянути. Було очевидно, що люди стояли з такими очима, типу – що відбувається?
Приїхав бус, відчиняються задні двері, і в ньому до половини російських триколорів. Люди просто підходять і їм віддають ці триколори. Мовляв, це людське волевиявлення, все це люди захотіли. Кажу: ну звичайно, кожна ж людина вдома тримає собі пів буса триколорів, бо це ж така звична справа для кожної людини – тримати стільки прапорів», – пригадує Ірина Новосад.
Читати ще: Переїзд до Луцька, волонтерство та відмова від російського паспорта: історія кримської татарки
Так починали забирати Крим. Президент Янукович втік з Києва, Україна оплакувала вбитих на Майдані, політична криза сягнула апогею. Саме тоді в Криму вибухнули інспіровані Росією антиукраїнські акції. Мітинг у Севастополі, про який розповідає сьогодні Ірина, ухвалив рішення не віддавати податки Києву й обрати свого мера. Вибрали, щоправда, росіянина, але питання керівника міста для севастопольців завжди було болючим, пригадує лучанка. Севастополь за українськими законами тоді мав так званий спеціальний статус, і очільника призначав Київ.
«Проросійські сили підігрівали це все, а місцеві завжди обурювалися, що в них забрали право вибору, що їм не дають права вибирати керівника свого міста», – каже лучанка.Невдовзі на в'їздах до Севастополя з'явилися блокпости і російські БТРи. На той час Крим вже був заповнений російською агентурою. Ірина бачила це на власні очі та ледве не відчула.
«У наступні дні я прийшла на роботу на телебачення, і в нас вже почалися також ці всі зелені чоловічки. Прийшли СБУшники, які насправді ФСБшники зі вже готовими списками», – розповідає Ірина.
А списки, каже, готували на всіх, хто підтримував київський Майдан.
«Мій керівник редакції підійшов до мене і спитав на перекурі, чи я щось писала в Фейсбуці про Майдан. Кажу: та я типу писала, але не щодня, ну, я ж не була на Майдані. Він каже: то нічого і не пиши. Спитала, чи я також є в списках. Ну, він промовчав, нічого не сказав. На роботі я особливо не спілкувалася на якісь українські патріотичні теми, тому що ти реально не розумієш, хто твій друг, а хто ворог», – каже Ірина Новосад.
Вже 16 березня на півострові відбувся референдум про статус Криму, незаконний та сфальсифікований, на якому буцімто майже 97% учасників проголосували за приєднання Криму до Росії.
«Люди, які були проти референдуму, проти Росії, апріорі не могли йти на цей референдум. Розумієте патовість ситуації? Якщо ідеш на референдум, то ти визнаєш його існування. А якщо ти не йдеш на референдум – тоді все, прийде та більшість, яка за Росію», – зауважує жінка.
Однак пам'ятає сьогодні Ірина й інший Крим: спокійний, мирний, без російських окупантів. Переїхала туди з Луцька ще у 2009 році і каже, що жилося там прекрасно.
«Можу казати зі стовідсотковою впевненістю, що це був один з найкращих періодів мого життя. Тому що Крим – це дуже красива земля. У мене чоловік звідти, і це пов’язано з такими романтичними і сентиментальними речами», – розповідає лучанка.
Ірина, яка є медійницею за освітою, знайшла роботу на Севастопольському державному телебаченні. Сьогодні пригадує, як одного разу, ще за кілька років до поневолення півострова, у заповіднику Мис Айя з'явилися люди з автоматами, які заборонили туди вхід. Як виявилося, на цьому мисі Янукович будує собі дачу або ж резиденцію.
Читати ще: «Окупація Криму була кривавою», – уродженка Луцька Олена Халімон
А вже 24 лютого 2014 року, коли всі журналісти їхали дивитися, як там поживає резиденція Януковича у Межигір'ї, Ірина вирішила перевірити його недобудовану дачу в Криму. Але матеріал, каже, вийшов не на місцевому телебаченні, а на Радіо Свобода, куди журналістка писала під псевдонімом.
«Я кажу: їдемо на цей Мис Айя, подивимось на цю дачу. Ми тоді поїхали. До речі, були ICTV, ще якісь телеканали, тобто не ми одні такі розумні, хто зорієнтувався поїхати туди подивитися. Масштаби такого будівництва я бачила хіба що в якихось палацах у імператорів. Я паралельно ставила диктофон і записувала це – таким чином робила сюжет, грубо кажучи, підпільно. У нас там були псевдоніми, ми таке робили», – говорить лучанка.
Пригадує Ірина один показовий момент, який зайвий раз доводить: Крим, попри весь багаторічний російський вплив, був таки українським.
«Це був день української мови та писемності 9 листопада. Я, коли ще сама вчилася у ліцеї, брала участь у конкурсі Петра Яцика. Здивувалася, що він там взагалі відбувається, а його там проводили щорічно. Я поїхала робити сюжет в одну зі шкіл. І виявилося, що діти зі мною спілкувалися суто українською мовою», – усміхається Ірина.
З початком Революції Гідності в редакції, каже, не дозволяли поширювати інформацію на підтримку київських подій. Таку позицію мала, зокрема, головна редакторка відділу новин, яка відкрито запевняла, що на Майдані робиться жах, і не розуміла, навіщо люди бунтують.
«Ви уявляєте, що робиться...» Почала точково якісь новини переказувати. «А в одному місті, ви уявляєте, взяли голову адміністрації наручниками до сцени прикували». А я сиджу й кажу: «О, то це ж моє рідне місто, я ж звідти». І вона така: «Так ти із самава асінава гнєзда». Я відповіла: «Так, це я», – зауважила лучанка.
Коли проросійські сили стали інтенсивно лякати кримчан переворотом в Києві і нав'язувати думку про відділення, особливо популярною і, звісно ж, фейковою лякалкою стала заборона російської мови.
Севастопольцям тоді активно цитували тодішню народну депутатку від партії «Свобода» Ірину Фаріон: «Оленка, яка красуня, ніколи не будь Альоною, бо якщо ти станеш Альоною, дитиночко, треба пакувати валізи і виїжджати до Московії».
«Ці слова розклали як причину того, чому треба боятися України. Тому що ось є пані, яка вас буде тут вбивати чи ще щось робити. Це була жорстка маніпуляція», – впевнена жінка.
Ірина одразу знала, що буде повертатися на Волинь. Терпіти тотальну присутність окупантів, каже, не було ні сил, ні бажання. Завершили усі справи і вже за рік з чоловіком приїхали до Луцька.
«У нас було хороше оточення, сім’я чоловіка абсолютно адекватна. Ми сіли, зробили таку сімейну нараду і зрозуміли, що нам так чи так треба готуватися до того, щоб від’їжджати», – пригадує Ірина Новосад.
Сьогодні, озираючись на всі події і пережите, Ірина каже, що вони зробили її тільки більш рішучою:«Я дуже радикальна стала в цьому плані. Мені здається, що ми не маємо думати про те, як їх інтегрувати. Це вони хай думають, як їм інтегруватися в наше суспільство, якщо хочуть продовжувати жити на цьому півострові».
Читати ще: «Крим повернуть», – Буданов про ймовірні терміни окупованого півострова
Але все ж повернутися до Криму, з яким пов'язано так багато, вона мріє.
«Звичайно, хотіла би повернутися, але не жити. Я хотіла б повернутися для того, щоби знайти цих всіх людей, яких я знаю, яких треба знайти, в кожного з нас є список цих людей. І зробити все, щоб ці люди не жили там більше. Не бачу інших варіантів. Я переконана на 1000%, що якби 24 лютого 2014 року не було в Севастополі цього мітингу, ми не мали б нічого цього за 10 років. Все почалося звідти. Вся сепаратистська історія почалася з Севастополя, всі процеси почалися звідти, з того дня, з того моменту. Навіть Янукович утікав через севастопольську бухту Козачу в свій Ростов», – каже Ірина Новосад.
26 лютого 2024 року в Кримських горах активісти піднімають українські жовто-блакитні стяги. Крим був, є і буде українським. Такі акції пройшли у Сімферополі, Севастополі, Ялті та Євпаторії. Тож Ірина має надію, що її мрія повернутися до Криму таки здійсниться.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Сфальсифікований референдум, дача Януковича, політика державного телебачення – про все це 12 Каналу розповіла лучанка Ірина, яка більш як п’ять років прожила на українському півострові та на власні очі бачила окупацію нашого Криму.
Ірина Новосад сьогодні пригадує буремні кримські події десятирічної давнини. Тоді вона жила у Севастополі, тож антиукраїнську вакханалію бачила на власні очі щодня. Особливо гаряче тоді, у 2014 році, було 24 лютого.
«Найяскравіший спогад того дня: коли ми приїхали на площу, вже якісь там сцени стояли. Якраз збиралися люди, і от знаєте, було очевидно, що є оці ура-патріоти російські, які вже типу підійшли до сцени й були в куражі. Були люди, які просто стояли в шоковому стані, якщо м’яко сказати. Збоку – ті, хто просто прийшов глянути. Було очевидно, що люди стояли з такими очима, типу – що відбувається?
Приїхав бус, відчиняються задні двері, і в ньому до половини російських триколорів. Люди просто підходять і їм віддають ці триколори. Мовляв, це людське волевиявлення, все це люди захотіли. Кажу: ну звичайно, кожна ж людина вдома тримає собі пів буса триколорів, бо це ж така звична справа для кожної людини – тримати стільки прапорів», – пригадує Ірина Новосад.
Читати ще: Переїзд до Луцька, волонтерство та відмова від російського паспорта: історія кримської татарки
Так починали забирати Крим. Президент Янукович втік з Києва, Україна оплакувала вбитих на Майдані, політична криза сягнула апогею. Саме тоді в Криму вибухнули інспіровані Росією антиукраїнські акції. Мітинг у Севастополі, про який розповідає сьогодні Ірина, ухвалив рішення не віддавати податки Києву й обрати свого мера. Вибрали, щоправда, росіянина, але питання керівника міста для севастопольців завжди було болючим, пригадує лучанка. Севастополь за українськими законами тоді мав так званий спеціальний статус, і очільника призначав Київ.
«Проросійські сили підігрівали це все, а місцеві завжди обурювалися, що в них забрали право вибору, що їм не дають права вибирати керівника свого міста», – каже лучанка.Невдовзі на в'їздах до Севастополя з'явилися блокпости і російські БТРи. На той час Крим вже був заповнений російською агентурою. Ірина бачила це на власні очі та ледве не відчула.
«У наступні дні я прийшла на роботу на телебачення, і в нас вже почалися також ці всі зелені чоловічки. Прийшли СБУшники, які насправді ФСБшники зі вже готовими списками», – розповідає Ірина.
А списки, каже, готували на всіх, хто підтримував київський Майдан.
«Мій керівник редакції підійшов до мене і спитав на перекурі, чи я щось писала в Фейсбуці про Майдан. Кажу: та я типу писала, але не щодня, ну, я ж не була на Майдані. Він каже: то нічого і не пиши. Спитала, чи я також є в списках. Ну, він промовчав, нічого не сказав. На роботі я особливо не спілкувалася на якісь українські патріотичні теми, тому що ти реально не розумієш, хто твій друг, а хто ворог», – каже Ірина Новосад.
Вже 16 березня на півострові відбувся референдум про статус Криму, незаконний та сфальсифікований, на якому буцімто майже 97% учасників проголосували за приєднання Криму до Росії.
«Люди, які були проти референдуму, проти Росії, апріорі не могли йти на цей референдум. Розумієте патовість ситуації? Якщо ідеш на референдум, то ти визнаєш його існування. А якщо ти не йдеш на референдум – тоді все, прийде та більшість, яка за Росію», – зауважує жінка.
Однак пам'ятає сьогодні Ірина й інший Крим: спокійний, мирний, без російських окупантів. Переїхала туди з Луцька ще у 2009 році і каже, що жилося там прекрасно.
«Можу казати зі стовідсотковою впевненістю, що це був один з найкращих періодів мого життя. Тому що Крим – це дуже красива земля. У мене чоловік звідти, і це пов’язано з такими романтичними і сентиментальними речами», – розповідає лучанка.
Ірина, яка є медійницею за освітою, знайшла роботу на Севастопольському державному телебаченні. Сьогодні пригадує, як одного разу, ще за кілька років до поневолення півострова, у заповіднику Мис Айя з'явилися люди з автоматами, які заборонили туди вхід. Як виявилося, на цьому мисі Янукович будує собі дачу або ж резиденцію.
Читати ще: «Окупація Криму була кривавою», – уродженка Луцька Олена Халімон
А вже 24 лютого 2014 року, коли всі журналісти їхали дивитися, як там поживає резиденція Януковича у Межигір'ї, Ірина вирішила перевірити його недобудовану дачу в Криму. Але матеріал, каже, вийшов не на місцевому телебаченні, а на Радіо Свобода, куди журналістка писала під псевдонімом.
«Я кажу: їдемо на цей Мис Айя, подивимось на цю дачу. Ми тоді поїхали. До речі, були ICTV, ще якісь телеканали, тобто не ми одні такі розумні, хто зорієнтувався поїхати туди подивитися. Масштаби такого будівництва я бачила хіба що в якихось палацах у імператорів. Я паралельно ставила диктофон і записувала це – таким чином робила сюжет, грубо кажучи, підпільно. У нас там були псевдоніми, ми таке робили», – говорить лучанка.
Пригадує Ірина один показовий момент, який зайвий раз доводить: Крим, попри весь багаторічний російський вплив, був таки українським.
«Це був день української мови та писемності 9 листопада. Я, коли ще сама вчилася у ліцеї, брала участь у конкурсі Петра Яцика. Здивувалася, що він там взагалі відбувається, а його там проводили щорічно. Я поїхала робити сюжет в одну зі шкіл. І виявилося, що діти зі мною спілкувалися суто українською мовою», – усміхається Ірина.
З початком Революції Гідності в редакції, каже, не дозволяли поширювати інформацію на підтримку київських подій. Таку позицію мала, зокрема, головна редакторка відділу новин, яка відкрито запевняла, що на Майдані робиться жах, і не розуміла, навіщо люди бунтують.
«Ви уявляєте, що робиться...» Почала точково якісь новини переказувати. «А в одному місті, ви уявляєте, взяли голову адміністрації наручниками до сцени прикували». А я сиджу й кажу: «О, то це ж моє рідне місто, я ж звідти». І вона така: «Так ти із самава асінава гнєзда». Я відповіла: «Так, це я», – зауважила лучанка.
Коли проросійські сили стали інтенсивно лякати кримчан переворотом в Києві і нав'язувати думку про відділення, особливо популярною і, звісно ж, фейковою лякалкою стала заборона російської мови.
Севастопольцям тоді активно цитували тодішню народну депутатку від партії «Свобода» Ірину Фаріон: «Оленка, яка красуня, ніколи не будь Альоною, бо якщо ти станеш Альоною, дитиночко, треба пакувати валізи і виїжджати до Московії».
«Ці слова розклали як причину того, чому треба боятися України. Тому що ось є пані, яка вас буде тут вбивати чи ще щось робити. Це була жорстка маніпуляція», – впевнена жінка.
Ірина одразу знала, що буде повертатися на Волинь. Терпіти тотальну присутність окупантів, каже, не було ні сил, ні бажання. Завершили усі справи і вже за рік з чоловіком приїхали до Луцька.
«У нас було хороше оточення, сім’я чоловіка абсолютно адекватна. Ми сіли, зробили таку сімейну нараду і зрозуміли, що нам так чи так треба готуватися до того, щоб від’їжджати», – пригадує Ірина Новосад.
Сьогодні, озираючись на всі події і пережите, Ірина каже, що вони зробили її тільки більш рішучою:«Я дуже радикальна стала в цьому плані. Мені здається, що ми не маємо думати про те, як їх інтегрувати. Це вони хай думають, як їм інтегруватися в наше суспільство, якщо хочуть продовжувати жити на цьому півострові».
Читати ще: «Крим повернуть», – Буданов про ймовірні терміни окупованого півострова
Але все ж повернутися до Криму, з яким пов'язано так багато, вона мріє.
«Звичайно, хотіла би повернутися, але не жити. Я хотіла б повернутися для того, щоби знайти цих всіх людей, яких я знаю, яких треба знайти, в кожного з нас є список цих людей. І зробити все, щоб ці люди не жили там більше. Не бачу інших варіантів. Я переконана на 1000%, що якби 24 лютого 2014 року не було в Севастополі цього мітингу, ми не мали б нічого цього за 10 років. Все почалося звідти. Вся сепаратистська історія почалася з Севастополя, всі процеси почалися звідти, з того дня, з того моменту. Навіть Янукович утікав через севастопольську бухту Козачу в свій Ростов», – каже Ірина Новосад.
26 лютого 2024 року в Кримських горах активісти піднімають українські жовто-блакитні стяги. Крим був, є і буде українським. Такі акції пройшли у Сімферополі, Севастополі, Ялті та Євпаторії. Тож Ірина має надію, що її мрія повернутися до Криму таки здійсниться.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.