Вікторія Казакова – лучанка, яка не звикла програвати і стала чемпіонкою

«Я ж дівчинка і хочу бути гарною», – каже лучанка Вікторія Казакова – чемпіонка України з панкратіону, бразильського джіу-джитсу та багаторазова призерка з пауерліфтингу, яка перед тренуванням робить макіяж. Войовнича жінка із тендітною душею та чуттєвим серцем напролом іде до своїх цілей. Життєве кредо Вікторії: «Все або нічого». У важкі моменти життя вона читає «Кобзар», а знакові події відображає на тілі новими тату.

Для чого Ви робите макіяж, ідучи на тренування?

«На боротьбі і так волосся завжди розкуйовджене, а я ж дівчинка, хочу бути красивою», – відповідає Вікторія. Зі спортом своє життя вона пов’язала випадково, після того, як на неї напали хулігани.

«Усе життя займалася музикою, ходила в музичну школу, співала в церковному хорі. Й узагалі я дуже активна, постійно відвідувала різні гуртки, була в Малій академії наук, виступала на концертах. Коли настав підлітковий вік, то хотілося драйву, чогось цікавого, нового. Думала тоді про спорт, але відмовлялася, мовляв, уже запізно, треба з дитинства себе присвячувати цьому. А потім якось пішла в спортзал, сподобалося, тренер привив любов до пауерліфтингу. Також один інцидент багато змінив у моєму житті. Я йшла ввечері додому й місцеві «гопники» мене побили. Тоді відбивалася і з татом, і з кавалером, але їх було багато. Після того я сказала, що більше образити себе не дам», – розповідає Вікторія.І так у 23 роки вона почала займатися панкратіоном, за кілька років не лише здобула спортивне визнання, а й чемпіонське звання із різних видів спорту.

Із музики у спорт, як такі зміни сприйняли Ваші батьки?

Спочатку вони ставилися до моїх тренувань негативно. Перші серйозні змагання були в 2013 році, виступала в Луцьку на чемпіонаті України з пауерліфтингу. І там ледь не впала зі штангою. На щастя, асистенти підстрахували вчасно. Але батьки дуже злякалися. Мама часто дорікала, мовляв, однолітки вже одружуються, а я все дурницями займаюся. З часом батьки зрозуміли, що це все серйозно і я успішно проявляю себе в спорті. Тоді почали підтримувати мене, радіти успіхам. І тепер, коли їду на змагання, то мама зранку телефонує, бажає перемоги, а ввечері я дзвоню, звітую за результати.

На змаганнях чемпіонами стають не всі, що у Вас таке є, що допомагає перемагати суперників?

Це кілька факторів, які мають бути гармонійно поєднаними: інтенсивні тренування, якісне харчування, психологічне налаштування.

Я бачила багатьох людей, які програють уже до сутички. Тому важливо ставити перед собою ціль, виходити на поєдинок і знати, що нічого окрім цього не існує. Як колишній музикант скажу, що коли багато репетируєш і починається концерт, то варто взяти себе в руки, зосередитися і показати, що вмієш. У спорті все за таким же принципом, тільки «концерти» інші. Звісно, інколи може просто не пощастити. Однак, якщо володієш хорошою технікою, фізичною підготовкою, а «стержня» не маєш, даєш слабину, то все – перемоги не буде. Треба вірити в себе й у те, що робиш, іти лише до перемоги.

Щотижня я маю стабільно 8 тренувань. Коли готуюся до змагань, то їх більше: 12–13 на тиждень. Зазвичай тренуюся так: вдень працюють над ударною технікою, ввечері – боротьба, наступного дня – кардіотренування чи йду у тренажерний зал. Загалом тренування триває 3 години.

Я дотримуюся дієти, адже від цього залежить якість тренувань та швидкість відновлення. Як тренер скажу, що правильне харчування – це половина спортивного успіху, без якого просто не буде бажаного результату.

Як спорт змінив Вас?

Спорт вчить по-іншому ставитися до життя. Зокрема джіу-джитсу – це такий вид боротьби, де потрібно багато думати. У сутичці необхідно блискавично займати правильні позиції, вибудовувати стратегію бою, швидко реагувати на зміни та відчувати ситуацію, розуміти її, навіть, якщо не має змоги повністю бачити свого суперника. Буває так, що супротивник думає, ніби ти граєш за його правилами, насправді ж він лізе у твою пастку.

Спорт кардинально змінив мене. Стаючи на цю стезю, вчишся ставити перед собою цілі, важко працювати та досягати вершин. За таким принципом починаєш діяти й у повсякденному житті. А здобуваючи певні вершини, бачачи власні успіхи, отримуєш віру в себе, стаєш впевненим у власних вчинках. Я пишаюся собою, радію, що мною гордяться батьки. Звісно, це й фізичний розвиток. Як мій знайомий тренер казав, спортсмен стає «надлюдиною», адже фізичні властивості порівняно з тими, хто не розвивається, значно вищі. Наприклад, я можу відкривати банки будь-якої закрутки.

Також спорт – це і внутрішній розвиток. Мені пощастило з тренером, зараз я займаюся бразильським джіу-джитсу у Михайла Савчука (клуб «Гарда»). Він дає багато настанов, порад у житті. Тому тут ми не просто боремося, випускаємо певну агресію, а вчимося дисципліні, поваги один до одного. Я вже доросла дівчинка, але в деяких моментах чую такі глибокі поради, які дійсно допомагають розібратися в собі та стосунках із іншими. Й узагалі, спорт підвищує якість життя, це так кайфово.

Ставши «надлюдиною», Ви змінили своє ставлення до інших?

Трохи важко бути спортсменкою, адже дехто ставиться упереджено, із засторогою. У вільний час я часто думаю про те, що коли людина стає успішною, то починає ставити вищі вимоги й до інших. Тому поряд із собою хочу бачити людину, яка любить спорт, життя, є всебічно розвиненою, вихованою та чемною. Звісно, я не чекаю принца на білому коні, а лише гідного чоловіка.

В окремих людей є певні стереотипи, мовляв, спортсмени – «гопники», невиховані, неосвічені. Але той, хто справді розуміє, яка це важка праця над собою, ніколи так не подумає. Ми всі інтелектуальні тварини, можемо робити помилки й вести себе щодо інших негарно, незалежно спортсмен ти чи ні. Я ставлю перед собою великі цілі, тому не можу підвести тренера, колег і злити всі мої успіхи в каналізацію. Зараз розумію відповідальність за власну силу. Буває до мене на вулиці чіпляються люди, тоді я використовую свою силу, але дуже обережно, адже наслідки можуть бути неочікувані.

Досягаючи нових вершин, вочевидь, Вам доводилося і програвати. Як сприймаєте поразки?

Для мене це важкий та болючий процес, адже я не звикла програвати. Можливо тому, що батьки назвали мене Вікторією, і я завжди чула: «Вікторія – перемога». Навіть у карти не граю, бо у цьому не сильна, а програвати ненавиджу і це відчуття мене пригнічує.

Взагалі, я нечасто програвала, однак коли такі моменти наставали, то дуже засмучували мене. Але я налаштовувалася, брала себе в руки, аналізувала виступ, щоб зрозуміти помилки та визначити, в якому далі напрямку потрібно тренуватися, аби ставати кращою і більше не програвати. Адже їдучи на змагання, я завжди розраховую на перемогу, інакше туди нічого їхати.

Я не розумію людей, які багато тренуються, але не виїжджають на змагання. Для чого тоді так старатися, якщо ти не перевіряєш себе, не ставиш нові крапки у досягненні вершин і не націлюєшся на нові звершення?!

Ви казали про життєвий принцип «став і досягай цілей», то які вони у Вас?

Я планую виграти чемпіонат України й пройти відбір у національну збірну, аби поїхати на чемпіонати Європи та світу. Також хочу виконати спортивний норматив «майстер спорту».

Свої зусилля зараз зосереджую на панкратіоні та бразильському джіу-джитсу. Освоюючи ці єдиноборства, напрацьовую й ударну техніку, аби досягнути такого рівня, щоб виступати у професійних боях із ММА в клітці. Попри це я ж дівчинка і хочу бути не лише бойовою, але й гарною. Взагалі, я не звикла, щоб мене били, тому сподіваюся навчитися так, щоб не мене били, а я.

Мої цілі щодо досягнення нових вершин – це не мрія про великі заробітки, адже за багато років у спорті в Україні я зрозуміла, що більшість робиться на ентузіазмі. Для мене головне ставити собі певні плюсики, аби я пишалася собою. Коли вранці прокидаюся, дивлюся на стіну біля ліжка, а вона уся в медалях та грамотах, це так тішить…

Яка Вашу улюблена книга?

Мені до вподоби художня література, зокрема сучасна українська, британська, аби відволіктися від турбот та відпочити. Попри це маю свого фаворита – Тарас Григорович Шевченко. У складні моменти життя я відкриваю «Кобзар» та читаю із захопленням, адже бачу в його рядках багато підзмісту. Правда, він у мене ще зі школи, старенький, трохи помальований, за що тепер соромно.

Для спортсмена книга не менш важлива, ніж тренування, бо розвиватися потрібно всебічно. Наш тренер привчає хлопців читати книги. Пригадую, як я тільки прийшла в зал і кажу, що буду без захисного шолома відпрацьовувати ударну техніку, а Михайло Савчук відповідає: «Вікторія, ні в якому разі, адже я тут борюся за ваші інтелектуальні здібності, про це й мови не може бути». Знаю людей, які цікавилися лише спортом, всього себе віддавали лише тренуванням. А коли траплялися якісь травми чи виникали переломні моменти в житті, то вони губилися й не могли справитися із ситуацією, бо нічого більше не вміли.

У Вашому житті був особливий період, коли Ви жили в Криму, розкажіть, будь ласка, про це.

Приїхавши з Волині, краю з багатою історією та культурою, мені здалося, що я опинилася на якомусь дикому острові. Серед усіх традицій у них була одна – після параду на 9 Травня влаштовувати застілля. Але мені там подобалося: море, гарні краєвиди, приємний клімат, молодість, було весело. Я займалася пауерліфтингом, була рекордсменом Севастополя та Криму, мала багато знайомств. Там працювала барменом, брала участь у конкурсах. Усе було позитивно, в рожевих окулярах. А потім трапилася анексія Криму.

В один день усе змінилося: люди стали злими, почали проявляти ненависть. Мені казали: «Ти бандерівка», а я відповідала, що цим мене не ображають, адже я пишаюся тим, що з Волині. Було й міліція чіплялася, ніби я із правого сектора, за націоналістичні татуювання люди кидалися агресивно до мене, але я ж спортсменка, то від мене відставали. Так далі не могло продовжуватися, тож повернулася в Луцьк, знайшла тут дуже хороший клуб «Гарда», куди із задоволенням іду на тренування, жодне не хочу пропускати.

Післямова. Щодо тату на тілі Вікторії, то їх більше сорока. Спортсменка каже, що це не просто собі малюночок аби-що, а певна символічна історія, яка пов’язана з подіями в її житі.

Гордість лучан, войовнича та жіночна Вікторія Казакова, зимовими вечорами полюбляє вишивати картини, але це не будиночки та квіточки, а ножі, кастети й еротичні дівчата.

Вона переконана, що займаючись будь-чим, варто себе максимально цьому віддавати і брати від цього теж по-максимуму.

P.P.S. За час підготовки статті Вікторія перемогла на чемпіонаті України з панкратіону. Здобувши золоту нагороду, вона ввійшла в національну збірну, аби представляти честь держави на міжнародній арені. Також Вікторія здобула звання абсолютної чемпіонки серед жінок на відкритому чемпіонаті «Lviv Open 2017 Gі» з бразильського джіу-джитсу.

Фото із соцмереж: Підготував журналіст Вадим Панафідін, редактор Інна Могілевська

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---