Волинський захисник – 267 днів у полоні «ЛНР»

33-річний волинянин Яків Веремейчик, позивний «Ґудзик», який служив за контрактом у 14-й механізованій бригаді, перебуває у полоні незаконних збройних формувань ЛНР вже 267 днів (станом на 17 лютого).

Відомо, що у ДНР бойовики утримують 9 військових. У ЛНР – 7 військових, серед них 33-річний Яків Веремейчик, позивний «Ґудзик». Він потрапив у полон у ніч на 26 травня 2018 року неподалік Катеринівки Попаснянського району Луганської області. Тоді ж бойовики полонили його побратима із Любомля Юрія Євтушка.

Яків служив за контрактом у 14-й механізованій бригаді, мав звання старшого солдата і шестеро людей у підпорядкуванні.

З його дружиною Оленою Веремейчик зустрічаємося біля Волинського академічного театру ім. Т. Шевченка, – пише Gazeta.ua.

Давайте подивимось афішу, може на вихідних з дітьми піду, – пропонує одразу після привітання. Вона невисока, струнка, з хвилястим каштановим волоссям, їй 33. На вулиці не надто морозно, але досить вітряно, тому у шапці і закутана в теплий шарф. Каже, що вже багато чого з постановок для дітей бачили. Але на дещо ще не ходили, бо молодшій доньці лишень буде 2 роки і вона ще не все і не в усіх виставах може зрозуміти.

А ви як мене знайшли? – запитує, усміхаючись, Олена. – Бо я людина непублічна. Але порадилася з чоловіковим братом Богданом, який допомагає нам у цій справі, і погодилась.

Кажу, що після того, як за останній час у полон до бойовиків потрапили ще четверо українських військових, ми вирішили зайнятися цієї темою і розповісти про військовополонених на Донбасі.

Я, знаєте, на всі канали в ютубі сєпарські підписана. І лнр, і днр все дивлюсь. Постійно переглядаю, а раптом щось про мого Яшу вискочить. Але давно нічого нема.

«Щодня набираю Якова з надією, а раптом підніме»

Зі слів жіни, востаннє по телефону розмовляла з чоловіком 28 серпня.

«Дзвонив мені з номера Кобцевої (Ольга Кобцева – так звана уповноважена ЛНР по правах людини. – Gazeta.ua). Спочатку вона говорила. Перепитала чи це я. Сказала, що поруч з нею мій чоловік. І попросила, щоб я виконала те, що він у мене попросить. Коли Яша взяв трубку, то попросив свого паспорта. Сказав, що для обміну. Я відповіла «добре, все зробимо». Тоді подзвонила до його брата Богдана, який допомагає нам у цій справі. Він сказав, що ніякого паспорта ми нікому давати не будемо. Лише українській стороні. Відтоді ні слова», - каже Олена.

Як сім’я дізналася про те, що Яків у полоні

25 травня у сина був останній дзвінок. Десь по обіді Яша до мене зателефонував, попросив поповнити рахунок. Зазвичай, коли кидала йому гроші, то передзвонювала запитати чи гроші прийшли, – пригадує Олена. – Насправді ж то був зайвий привід почути його. А того разу чомусь не подзвонила. Напередодні 24 відправила йому посилку. На ті вихідні припадали Зелені свята, то мав би забрати її вже у вівторок. Передала солодке, одеколон, засоби гігієни, черевики. Він такий радий був, так чекав того пакунка.

Ввечері 26 травня їй зателефонував невідомий номер. Представився Яшиним командиром.

Попросив набрати чоловіка, бо, мовляв, не бере трубку, «пішов зі зброєю і нема». Подумала, що хтось дуркує. Вибила. Яша іноді любив так прикалуватися, дзвонити з інших номерів і іншим голосом до мене звертатись. Дзвонить знову, ще кілька разів. Збиваю. Тоді піднімаю і мені той командир каже, що Яків і ще один хлопець зі зброєю пропали. Їх немає від ранку.

Каже, того вечора у 14-й бригаді заявили, що двоє бійців самовільно залишили розташування частини.

Почитала це і подумала, що не могло такого бути. Яша не міг самовільно піти. Його телефон тоді, то вмикався, то вимикався. Вранці 27-го збиралася до церкви, це була Трійця. Прийшли до нас додому троє вееспешників (військова служба правопорядку. – Gazeta.ua) і сказали, чи знаю, що сталося з моїм чоловіком. Запитували, коли я востаннє з ним розмовляла, чи не говорив, що хоче втекти.

Років 5 тому на Яшин телефон я підключила функцію «дитина під наглядом», так можна дізнатися місце розташування телефону. Для цього не треба навіть Інтернету. На номер 700 варто надіслати повідомлення з текстом «пошук Яшко» і мені показувало місце розташування його телефона. Тоді показало місто Луганськ вулиця Зоотехнічна. Якщо телефон вимкнений, то нічого не показує. Відтоді нічого і не показує, бо телефон повсякчас вимкнений.

Яків наснився Олені і сказав «не плач, все добре, я живий». 30 травня на шостий день утримування у бойовиків зателефонував і сказав, що у полоні.

Спочатку набрав батьків, потім – мене. «Лєна, – каже. – Швидко взяла себе в руки. В мене все добре, не плач. Я в полоні, в мене все добре. Я живий, здоровий. Юра зі мною». І вибив.

Відтоді і по сьогоднішній день його телефон вимкнений. Щодня його набираю, а раптом підніме, а раптом.

Перше відео з Яковом бойовики виклали у мережу 31 травня. Йому «за сценарієм» робили екскурсію тимчасово окупованим Первомайськом, Луганської області.

Чим швидше викладають відео, тим швидше їх ламають. Відео з чоловіком виклали через 6 днів після взяття в полон, – каже Олена. – Думаю, його перед тим побили. Надворі вже буде тепло, а його водили в кітелі. Закритий був по шию і аж до зап’ясть. Очі спухлі, шия в плечі втиснута.

Наступне відео з Веремейчиком та Євтушком виклали 2 червня. Це була прес-конференція, яку проводила Кобцева.

Через три тижні опублікували ще одне відео. У ньому показано, як військові телефонують своїм дружинам та братам. Розповідають, що в полоні у них все добре, їх ніхто не б’є, їх годують, ставляться по-людськи.

Олена запитувала у чоловіка, де його речі, де хрестик чи дивиться він телевізор.

Ланцюжок у нього був запаяний, його хіба зірвати можна було, а не зняти. Відповідав натягнуто. Не його тоном до мене. Ззовні ніби він, а говорив зовсім не як мій Яків. Не знаю, що вони з ним мали зробити, аби він таке на тих відео говорив.

Який у Якова статус і чи відомо щось про обмін

Олена каже, що досі не знає, який статус у її чоловіка. Чи він військовополонений, чи він безвісти зниклий. Не знає, який він по списку на обмін, ця інформація не розсекречується.

– Взагалі по статуту командування бригади не зобов’язане повідомляти родині, що вояк перебуває у полоні. Вони зобов’язані повідомити лише у разі смерті. Я досі чекаю результати їхнього внутрішнього розслідування. У відповідь на мій запит про те де мій чоловік, у бригаді відповіли, що «він перебуває за межами розташування». Але 15 листопада я побачила на акції «Порожні стільці» на підтримку українських політичних в’язнів у Росії й Криму, а також полонених у ОРДЛО, яка у Києві відбувалась, стілець з прізвищем «Веремейчик». Це дало надію.

Комунікація з незаконними збройними угруповуваннями ЛНР

26 грудня 2018 Якову через міжнародну організацію Червоний хрест відправили посилку з теплими речами. Таке відбулося вперше.

Брат чоловіка Богдан вийшов на Червоний хрест. Ми домовилися, що вони передадуть посилку від нас. Склала сало, мед, термобілизну, спортивний костюм, зимове взуття, куртку. Надіслали усе у Слов’янськ Донецької області, звідти представник Хреста мав забрати і передати на Луганськ. З 14 січня вона вже там. Але Яків досі її не отримав. Спочатку бойовики посилку дозволили передати, а тепер гальмують процес. Думаю, що вони якийсь сюжет знімуть, коли будуть передавати посилку. Що, мовляв, вони такі мирні, що і подзвонити дають, і посилки дозволяють.

Не знаю, хто кому потрібен, чи наші хлопці їм, щоб тримати нас за ниточки, чи їхні нашим. Знаю, що мені потрібен мій чоловік.

– Цього року 29 січня на його день народження купили його улюблений київський торт, а подзвонити привітати нема кого. Це гірше, ніж смерть. Коли Яків пішов воювати, переживала постійно, щоб не повернули його мені 200-м. А тепер з дня у день живу у невідомості. Не знаю, що може трапитися завтра, хто може подзвонити і про що сказати.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---