Волинський історик-краєзнавець і захисник Сергій Годлевський – про три революції, захист Батьківщини, родовий герб та ікону-оберіг

Лейтенант Сергій Сергійович Годлевський проходить службу в лавах Волинського прикордонного загону.

Про це повідомляє Західне регіональне управління Держприкордонслужби.

У зоні бойових дій чоловік не вперше. 2015 року він боронив Мар’їнку Донецької області. 2022-го захищав Авдіївку. Нині виконує бойові завдання на Харківщині.

«Маю чотири вищі освіти, одна з них за кордоном – закінчив Люблінський католицький університет Івана Павла II, факультет теології і філософії. У нас в Україні я закінчив історичний факультет, економічний факультет і академію Державного управління при Президентові України. Тому й отримав позивний Професор», – каже офіцер.

Читати ще: «Противник у нас дуже серйозний. Мусимо постійно вдосконалюватися», – воїн сталевої сотки

«24 лютого 2022 року я прийшов у Волинський прикордонний загін. Мені сказали: «Приходь завтра». Наступного дня я потрапив у таке славне село Піща, що на кордоні з Білоруссю. Десь, напевно, через місяців чотири-п’ять мене перевели у відділ соціально-гуманітарного забезпечення. Потім формувалася прикордонна комендатура швидкого реагування.

Я чесно скажу, що то є моє, бо люблю бути з людьми. Це найкращий варіант, але він водночас, напевно, й найскладніший. Головне – це з ними жити і щоб вони бачили, що ти з ними живеш, що ти разом з ними», – ділиться Професор.

Незважаючи на свій вік – 56 років – Сергій Сергійович нарівні з іншими виконує бойові завдання, облаштовує укриття, готує свій окоп, який називає келією, створює в ньому умови для проживання, адже доведеться там перебувати не один місяць.

«Чимшвидше треба залізти в землю. Що більше вкопаєшся, то більше шансів, як кажуть, бути більш натурально живим, – зауважує Сергій Сергійович. – Це вже і Авдіївка показала, усі ці вовчі нори… До цього потрібно ставитися дуже серйозно».

Читати ще: «Не змогли вдома – переможемо в Україні»: історія грузина з Волині, який втратив на війні ногу

«У мене вже це третя революція і вдруге я вже на війні. Перша моя революція – участь у студентському голодуванні 1990 року, я тоді був студентом. Другою була Помаранчева революція. Третя революція – це Майдан Гідності», – розповідає офіцер.

Сергій Сергійович родом з Волині, з-під Берестечка. Був головою Горохівської райдержадміністрації, обіймав посаду директора департаменту культури Луцької міської ради. Викладав історію України в Луцькому національному технічному університеті.

«Читав історію України та історію філософії і в духовній семінарії, потім вона вже стала Волинською православною богословською академією», – додає він.

Читати ще: Поміняв діджейське приладдя на пульт управління дроном: історія бійця зі сталевої сотки

Тривалий час Сергій Сергійович досліджує історію українсько-польських відносин, провадить наукову діяльність, польові дослідження, вивчає історію церкви тощо.

«Мій рід має герб. Я як історик досліджував свій родовід. Ми походимо з роду воїнів. Мої предки брали участь у Грюнвальдській битві (1410 рік, відбулася на території, яка належала Тевтонському ордену, поблизу села Грюнвальд (нині Ольштинське воєводство, Польща) між рицарями-хрестоносцями та об’єднаними збройними силами Корони Польської і Великого князівства Литовського)», – розповідає прикордонник.

Читати ще: «Мама по-особливому реагує на мобілізацію»: як телеведучий з Луцька став офіцером

«Рід Годлевських досконало знався на коханні і війні», – жартує Професор.

Сергій Годлевський постійно возить з собою подаровану ікону, яка його оберігає. А ще, коли знаходить трохи вільного часу, читає для бійців-прикордонників лекції.

«Розповідаю хлопцям історію. Вони приходять після служби стомлені, але слухають. І головне те, що я знаходжу підтримку, вони ставлять різні запитання. Усі є патріотами. Якщо вони вдягнули форму і перебувають у війську – це має величезну мотивацію. Але цю мотивацію постійно треба підтримувати, – каже історик-краєзнавець. – Коли ти їм розказуєш історію Української повстанської армії, в яких умовах бійці боролися, що їм довелося перенести і те, що є на сьогодні, звичайно, що нашим попередникам було набагато складніше.

Коли дивишся на українських січових стрільців, які помирали, які хворіли на тиф, не мали жодної допомоги, це було набагато складніше. Звичайно, що ми говоримо й про допомогу європейських партнерів, світових партнерів. Це все цінно, це все потрібно. Усе-таки, хай там як, але ми сьогодні маємо що поїсти, маємо заправлені наші «машиновані кріси», тобто автомати. Звичайно, що вдосконаленню немає кінця, але щось та й є».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---