Волинська Залізниця: 100-літня судова справа, жахливі пожежі та повішені повстанці

Село Залізниця вперше згадане у писемних джерелах у 1658 році. Тоді в Залізниці було 24 двори та рудня. Власне, від численних покладів залізної руди довкола село й отримало свою назву. Рештки рудень збереглися до останнього часу. Залізний шлак донедавна знаходили при дорозі на Любешів.

Окрім того, в Залізниці працювало два вітряки. А в урочищі Власов Млинок діяв млин, власником якого був чоловік на ім’я Влас.

Попри те, що це був глухий закуток, минуле часто було буремне й неспокійне. У 1706 році залізницький маєток спалили шведські війська, які проходили цим краєм під час Північної війни.

У той час Любешівщиною володіли князі Вишневецькі. Тож 16 січня 1699 року у Пінську князь Міхал Вишневецький та його дружина Катерина зробили надання католицькому ордену піарів, які заснували колегіум у містечку Любешів.Магнати вирішили, що піари у своїй школі мають вчити 12 убогих дітей. Для цієї цілі Вишневецькі призначили 2 тисячі римських скудо (грошова одиниця папської держави до 1866 року, карбували монети двох видів: золоті вагою 3-3,5 г та срібні вагою близько 30 г, – ВН), тобто чималу суму. Гроші мали надходити з прибутків залізницького фільварку. Причому й сам фільварок князь Міхал віддав піарам.

«Від нашої Любешівської маєтності відлучаємо фільварок званий Залізниця у Пінському повіті і долучаємо до фундації Новодольського (тобто Любешівського, містечко деякий час називалося Новий Дольськ, – ВН) колегіуму отців піарів у сумі 20 тисяч польських злотих», – йдеться у документі.

Оскільки фільварок був обтяжений боргом у 600 скудо, які попередній власник Кароль Дольський позичив у Станіслава Радзієвича і як заставу віддав тому Залізницю, то колегіум не міг забрати своє надання. Тоді ректор колегіуму піарів за згодою Анни Дольської та нових власників Вишневецьких заплатив той борг, сталося це 25 квітня 1700 року.

Приблизно через чверть століття потому спеціально уповноважені комісари Войтех Гродзіцький та Каспер Завістовскій розмежували залізницький маєток та володіння князя Міхала Вишневецького.

У 1745 році в селі було споруджено Покровську церкву, яка спочатку була філією судченської. Це найстаріший храм на Любешівщині.В історії села відомо про дві чималі пожежі. Перша трапилася у 1752 році. Тоді згоріло 32 хати зі стодолами зі збіжжям та оборами для худоби. 20 грудня 1787 року фільварком пройшлася ще одна пожежа. Тоді згорів двір, стодола, обора, склад, млин та стайня. З димом пішло 300 кіп різного збіжжя та кількадесят бочок готового зерна, а ще 97 корів, 138 овець та іншої худоби, великі запаси бочок та клепок.

У січні 1754 року любешівські маєтки перейшли до каштеляна Яна Чарнецького. Він купив ці володіння за 380 тисяч злотих. Окрім інших сіл, комісари Чарнецького вступили й у Залізницю. Піари одразу подали протест, бо вважали це село своїм. Почалися суперечки. Аби підтвердити право власності колегіуму, 1765 року зібралися наступники Вишневецьких і ратифікували фундацію піарів у Залізниці. Лише один з них не захотів цього робити.Після третього поділу Польщі Любешівщина увійшла до складу Пінського повіту Мінської губернії.

10 грудня 1805 року новий власник любешівських земель Владислав Чарнецький почав процес проти піарів щодо маєтків Пнівне та Залізниця. Йшлося не більше не менше, як про все надання князів Вишневецьких. Справа тягнулася до 1820 року. Піари вважали, що корені суперечки сягають 1708 року, коли монахи почали протестувати проти втручання панів Речицьких, які мали володіння по сусідству з маєтком піарів і які потім продали свою землю Михайлу Чарнецькому. Тобто судова тяганина тривала понад 100 років! Залізниця та Пнівне таки залишилися піарам, а Чарнецьким дісталося містечко Любешів.У 1842 році залізницький маєток перейшов у державну власність. Тоді у селі було 82 двори та 349 жителів. Лише в 21 господарстві мали коней, зате утримували 262 воли.

Через п’ять років у Залізниці засновано однокласну школу. Вчителем був Володимир Пижевич, а пізніше Онисим Луцеба. На утримання школи сільська громада виділяла 100 рублів на рік. У 1894-1895 роках школу відвідувало 32 учні, з них лише одна дівчинка. А вже у 1901 році в селі існувало народне училище, яким завідував Антон Волчкович. У 1933 році в селі діяла чотирикласна школа в хаті Охотія Черевка. У 1935 році зі 115 дітей навчалися 91, а в 1938-му – 75 зі 146.

Наприкінці ХІХ століття у Залізниці було 89 дворів на 337 жителів. Після Першої світової війни з 221 хати залишилося лише дві, решта згоріла. Дивом уціліла церква. У роки Другої світової війни гітлерівці спалили поблизький хутір Окуріка разом з жителями. Тоді у вогні загинуло 62 людини.
За інформацією краєзнавця Олексія Бренчука, на початку 1950-х років у Залізниці енкаведисти повісили двох повстанців. Один з них на ім’я Нестор був родом з сусіднього села Березичі. Крім повстанців, стратили й селянина з Лобни Кирила Домашича, який мав зв’язки з УПА. Суд засідав просто під дубом. А повісили повстанців на тригонометричному маяку висотою до 20 м. Три дні влада не дозволяла знімати трупи, аби залякати людей.

Сергій НАУМУК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---