«Воюємо, щоб діти повернулися в будинки свої», – прикордонник, який зараз служить на Волині, про бої на сході

Прикордонник Олександр Гайда зізнається, що не обирав службу своєю професією, а до лав захисників потрапив у перші тижні повномасштабної війни. За рік побував у різних «гарячих точках», місяць тому виїхав із Бахмута. Зараз служить на Волині.

Як розповідає Олександр, родом він з Дніпра, у мирному житті був підприємцем, займався ремонтами та збором меблів. Говорить: дивлячись на маленьку доньку, вирішив йти до військкомату, захищати країну, аби чужий солдат не переступив поріг його рідного дому, інформує Суспільне.

– Ви вже місяць вже на Волині. Практично ротація, реабілітація...Як ви потрапили до прикордонної служби, скільки часу служите в ДПСУ?

Рік вже прикордонником. Як? По мобілізації. Пішов у військкомат, так до прикордонників і потрапив.

– Коли ви дізналися, що потрапляєте до прикордонної служби, ви взагалі знали, чим прикордонники займаються?

В загальних рисах знав, що охороняють кордон. У військкоматі одразу сказали, хто хоче...за бажанням...

– Спершу ви пройшли якісь навчання?

Тільки не дуже тривалі... 4 дні... 19 квітня ми виїхали у бік Черкас. 23-ого я був під Святогірськом.

– Бойові дії для вас з чого почалися?

З мінометного обстрілу, з «Градів» рік тому. Перша ротація – Святогірськ. Тетянівка під Святогірськом, той район. Друга ротація вже у Бахмут. На цей момент здається, що у Святогірську було, як у піонерському таборі. Простіше було. Не така кількість контактних боїв, як у Бахмуті. Контактний бій – це коли з автоматом, дистанція 10 метрів, ворог у нас стріляє, ми у ворога.– Хто і що вам в той момент допомагав?

Побратими допомагали, які були поруч. Друзів з першої ротації багато загинуло, «трьохсотих» багато. Був поранений. Перший раз місяці два тому в Бахмуті. Міна прилетіла поруч, метрів п’ять. Нога, сідниця, контузія, потім ще контузія.

– Були в госпіталі трохи?

Медчастина, не госпіталь. Медрота, далі не виїжджав, не важке поранення.

– А коли в Бахмут заїхали?

20 грудня 2022 року. Знали, що ми їдемо у тому напрямку Бахмут-Лиман.

– Яким тоді був Бахмут? Яким ви його побачили?

Цілішим був, ніж зараз. Гарне місто було до війни. Я там хоч не був, товариш був місцевий, з Бахмута. Багато говорив про місто.... Він загинув у Бахмуті.

– Як за ті місяці, що ви були там, змінилася обстановка і змінилося місто?

Важка обстановка...обороняли, захищали місто. Тримаються хлопці.

– Ваша та частина, вулиця чи будівля, той клаптик, який ви саме обороняли?

Це були будинки, вулиці, частина промзони... Різні напрямки, залежно від того, як змінювалася ситуація. Підрозділ в окремому місці був, на чергування заступали, по двоє, троє...відпочивали здебільшого у підвальних приміщеннях, трішки зігрітися, поїсти, в нас гарний кухар був, щодо їжі все було дуже добре.

– Балував вас і в Бахмуті?

Так. Можна і так сказати. Одні консерви не їли... Їжі, води, екіпірування вистачало. Зброї і боєприпасів теж вистачало. З цим все було добре.

– Завдяки чому, на ваш погляд, так довго тримається Бахмут? Бо він реально тримається.

На мужності наших захисників, через розуміння того, що ворога не можна далі пропускати....В будинок заходиш – там іграшки, дитячі ліжечка... це важко... Бачимо, за що воюємо, йти захищати країну, щоб діти повернулися в будинки свої.– Для українців Бахмут – це зараз символ нескореності. Для вас особисто Бахмут – це що? Чим стало для вас це місто?

Бахмут став для мене великим випробуванням, мабуть, так. Випробуванням в собі, в побратимах.

– Є такі моменти за цей рік, про які ви хотіли б розповісти? Якими хотіли б поділитися?

Ситуації були... три-чотири доби під обстрілами, бої не припиняються... Це були околиці Бахмута. Мороз 18 градусів, пункти обігріву розбомблені...звідти вийшли чудом... не вірилося. Хлопців витягав і тоді, і після цього було. Важких, як витягав... різні ситуації були. Міна прилетіла, хлопці стояли, поранення дуже важкі були. Сам впав. Товариш кричить: «Ніг нема!» Турнікети закріпив, евакуювали...Живий! В нього ще й день народження в той день був. Поранених було багато, яких ми витягли, поранені наші всі живі.

– Після перемоги, коли буде відбудова, ви хотіли би побувати в місті, в якому три місяці з кварталу в квартал, з будинку в будинок власними руками, зброєю захищали?

Та, мабуть, і повернуся. Мені ж від Дніпра недалеко...

– Хто вас дома чекає і як підтримують?

Дружина, донька (8 років), мати. Підтримують одним тим, що вони мене чекають. Підтримка від них велика.– Вам після Бахмута вдалося потрапити додому в якусь короткочасну відпустку?

10 днів були, побачився з донькою, дружиною. Трошки відпочив.

– Коли повертаєшся із зони бойових дій, як кажуть військові, спочатку здається, що фізично ти тут, але думками, серцем, головою, ти все одно там?

Є таке. Першого разу було важче. Коли після першої ротації виїжджали...Після Святогірська довше доводилося, тижня два-три.. зараз вже думки на місці. Складно туди заїжджати. Привикнеш – виїжджати складно. Побратими там залишилися.

– Ви зараз стежите за новинами, за тим, що відбувається в цій точці? Загалом у зоні бойових дій?

Неможливо не стежити за цим. Те, що відбувається в Бахмуті, біля нього, за цим стежимо з новин, з побратимами спілкуємося.

– Ви вже адаптувалися трохи на Волині, як вам тут?

Трошки адаптувався. Гарно, подобається. Я тут вперше, ніколи не був.

– Ви намагаєтеся перейти на українську. Це якесь таке свідоме рішення ви для себе ухвалили?

Так. Це рішення свідоме. В зоні бойових дій намагаємося спілкуватися українською. Багато хто переходив.

– Сумнівів нема зовсім, ні в кого, але якою бачите перемогу?

Гарне запитання...не знаю. Про майбутнє думаю... про більш віддалене... мені доньку заміж видавати...

– 30 квітня – День прикордонника. Зараз маєте нагоду звернутися до побратимів, з якими ви вже рік пліч-о-пліч обороняєте нашу країну.

Що можу їм сказати, щоб трималися. Ми потрібні нашій державі, сім’ям, дітям. Тримайтеся!

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---