Військовий з Волині після поранення допомагає людям з ураженням спинного мозку адаптуватися до візків

Віктору Літовченку з Берестечка 31 рік. Він – ветеран війни. Мінно-вибухове поранення отримав у травні 2022 року під Ізмом Харківської області. Діагноз – травмування спинного мозку. Після цього чоловік пересувається на кріслі колісному та допомагає іншим людям адаптуватися та долати бар’єри на вулиці.

Про свій бойовий досвід, поранення та адаптацію Віктор Літовченко розповів Суспільному.

Строкову службу в армії Віктор Літовченко проходив у Києві в третьому батальйоні сьомої роти спецпризначення «Барс» 14-Ї бригади. Під час повномасштабного вторгнення знову потрапив на службу в 14-ту бригаду – був старшим у штурмзагоні.

«У 2022 році мені принесли повістку додому. Мене тоді не було вдома, я через чотири дні приїхав. Взявши повістку, поїхав у наш ТЦК й мене відправили до лав нашої оборони. 4 березня я вже був у строю», – розповідає чоловік.Загін Віктора Літовченка відправили на Харківщину, під Ізюм. Шість днів він разом з побратимами ховався по посадках і зеленці, вистежуючи позиції ворога, але й розвідка ворога побачила українських військових. Їх накрили «Градами». Поранення чоловік отримав 7 травня.

«У той момент дуже багато було пошкоджених людей з нашої роти. Зі ста буквально 10 цілими вийшли з тієї зеленки. Я почув, як в мене влучив осколок, бо це було таке відчуття, ніби дуже злий сусід з лопатою прийшов до тебе на подвір'я і лупнув тебе по спині», – каже ветеран війни.Читати ще: «Бігати – найперше. Ну і перемогти»: волинський боєць, який втратив частину ноги, вчиться жити з протезом

Евакуація була неочікуваною. У посадку, де він отримав поранення, приїхали люди, які годували банківську дивізію. Вони були на легкових автомобілях, жигулях. Його та товариша поклали на заднє сидіння та під обстрілами й бездоріжжям везли до лікарні.

Першу медичну допомогу Віктор Літовченку надали в Харкові. Там його прооперували, подіставали з тіла осколки.«Я одразу перестав відчувати ноги. Не розумів, що відбувається, бо болю не відчував. Лікар так і сказав: імовірність, що я буду ходити, дуже мала. Я зрозумів, що коли є розрив спинного мозку, то, на жаль, можливість ходити втрачено», – каже ветеран.

Читати ще: «Мрію знову танцювати»: історія бійця-хореографа, який проходить реабілітацію в Луцьку

Віктор Литовченко додає: не хотів приймати ситуацію, відмовлявся вірити в нові реалії. Головною підтримкою та опорою в той момент стали рідні.

«У моєму випадку дуже допомогли рідні, які оточували. І не менше – команда лікарів, які мене лікували, спочатку це було в Києві. Це евакуйований на той момент Ірпінський госпіталь. Це перші мої два місяці реабілітації», – розповідає Віктор Літовченко.

Під час тієї реабілітації травмованого військовослужбовця навчили користуватися кріслом колісним, пересідати, переодягатися та давати собі раду.

Нині Віктор Літовченко допомагає людям, які також пересуваються на кріслах колісних. За допомогою майстра з Київщини переобладнав легковий автомобіль під свої потреби та може вільно їздити.

Цього разу він приїхав до Луцького реабілітаційного центру учасників бойових дій. Разом з іншим інструктором та колегою з громадської організації ГАР Василем Негурою вчитимуть пацієнтку реабілітаційного центру Катерину Іваницьку.«Я отримала травму при падінні з висоти. Невдало приземлилася на камінчик, який вибив мені 10-й хребець. Наразі я вісім місяців на кріслі колісному, проходжу реабілітацію», – каже пацієнтка.

Спускатися тротуарами, сходинками, з будь-якого підвищення – це усе дуже просто, коли ти володієш балансом, запевняє Віктор Літовченко. Цього вміння вчить людей, які його потребують.

У Віктора Літовченка – чотирирічна донька та трирічний син, мама, тато, брат, сестра та племінники, діти його рідного, на 10 років старшого брата Дмитра, який з 2014 року воював.Дмитро Літовченко пройшов АТО та ООС. У жовтні 2023 року його підрозділ розбомбили російські війська. Він загинув. У нього залишилися 15-річна донька та 10-річний син.

«У нас був спочатку договір щодо 14-го року. Він наполіг, щоб я залишився вдома «на хазяйстві», так би мовити. Мене не брали, бо служив мій старший брат. А коли повномасштабна почалася 24 лютого, то вже було без різниці», – розповідає Віктор.

Він додає, що війна допомогла відсіяти людей, які не потрібні в цьому житті. Залишилися тільки найнадійніші та ті, хто справді хоче тобі добра й не бажає комусь зла.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---