Війна закінчиться перемогою: лучани попрощалися з загиблим у 2014 році айдарівцем

Останню шану Герою Олександру Білоусу, який загинув п’ять років тому і був похований на сході як невідомий солдат, віддали лучани.

Відспівували загиблого у Свято-Троїцькому кафедральному соборі 5 вересня.

Митрополит Луцький та Волинський Михаїл зазначив, що коли ідентифікують воїна, це найстрашніший момент, ще більший біль, ніж звістка про загибель. Він відзначив, що для таких людей, як загиблий, немає поняття «я в тилу» чи «я в запасі». Такі люди, які люблять свою родину та батьківщину, за покликом серця стають тоді, коли треба захищати землю своїх батьків. Це – людина, яка погони носила з гідністю і вже не будучи військовим, за покликом душі зголосилася захищати цілісність нашої держави. Це – крок справжнього чоловіка, який не на словах, а на ділі показує, як любить Україну.

«Ми скажемо: тебе ми з честю поховаємо, а завтра підемо у бій. Тому що ця клята війна повинна закінчитися перемогою. Не перемир’ями, не мором. Уже слово «мир» не звучить, коли бачиш стрічку новин «один загиблий, четверо поранених». Це чотири чиїсь сини і чоловіки поранені, чийсь син загинув. Перемога – коли ми знаємо, що ворог знищений і не може вже нам надокучати», - наголосив владика.Він закликав ніколи не вірити Росії, її владі, яка є посіпаками радянського кривавого режиму. Митрополит закликав українців бути дружніми, щоб менше українців гинуло, стояти плечем до плеча, щоб менше було поранених, шанувати один одного, прославляти героїв, які загинули не марно.

Після відспівування у Свято-Троїцькому соборі сотні лучан зібралися на громадянську панахиду на Театральному майдані.

Як розповів виконувач повноважень Луцького міського голови Григорій Пустовіт, Олександр Білоус був військовослужбовцем батальйону «Айдар», підполковник СБУ у відставці, але з початком бойових дій на сході країни не міг бути осторонь. Він пішов на фронт у час, коли українські військові опинилися у самому пеклі війни. Ворожа куля обірвала його життя рівно п’ять років тому, 5 вересня 2014 року в районі селища Металіст Слов’яносербського району Луганської області. Він був похований на кладовищі міста Старобельськ як невідомий солдат, згодом його тіло ідентифікували за аналізом ДНК. У цьому ж бою разом з ним загинули лучани Віктор Кумецький, Андрій Атаманчук, Олег Вишневський, Сергій Грибков, зникли безвісти брати Дмитро та Володимир Хом’яки. Секретар міськради відзначив, що ми втратили героя, справжнього українця, земляка, воїна та захисника. Пам'ять загиблого вшанували хвилиною мовчання. Бойовий побратим загиблого, військовослужбовець «Айдару» Олександр Кралюк зауважив, що може багато розповісти про нього, про те, як він приїхав у батальйон та шукав свій перший бій, про те, як вони разом зустрічали перший світанок і він говорив про любов до батьківщини.

«Він знайшов свій бій. Нехай Божа кара покарає того, хто випустив смертельну кулю. Господь розбереться з цим. Їм на небі випав великий дар – вони стали гвардією Господа. Це світлі люди. Люди з чистим серцем зараз можуть підвести голову до неба і побачити, що вони всі над нами, Бог дав їм крила», - зазначив Олександр Кралюк.

Він закликав лучан передавати наступним поколінням цю любов до України, з якою загинули бійці, заслуговувати славу, яку вони виборювали до останнього. Коли ми здобудемо перемогу, ми станемо гідними тієї слави, яку виборювали сотнями років борці за свободу і волю нашої держави.Полковник Віктор Уніга, який проходив службу з Олександром Білоусом у Ковелі у міськвідділі СБУ, розповів, що був другом загиблого, той був наставником його синів, подарував їм свій льотний шолом (Олександр закінчував льотне училище). Надалі, де б він не працював, вони підтримували дружні стосунки. У серпні-вересні 2014 року Віктор Уніга з колегами перебував у зоні АТО, де спілкувався телефоном з Олександром Білоусом. Зустрітися тоді не вдавалося. Напередодні трагічного дня Олександр зателефонував йому, привітав з днем народження та втомленим голосом розповів, що його підрозділ перебуває під постійним обстрілом, і як тільки стабілізується ситуація, він перетелефонує. Той дзвінок став останнім. Мама загиблого до останніх днів життя вірила, що її син усе ж живий і обов’язково повернеться до неї. Вірили у це і колеги з Ковеля, які не припиняли його пошуки навіть на окупованій території. На жаль, надії не справдилися.«Саша був справжній офіцер, справжній друг, патріот нашої держави. Прощавай, друже», - підсумував Віктор Уніга.

Григорій Пустовіт нагадав лучанам, що ми можемо вільно ходити вулицями міста, тому що ворог був зупинений ціною життів наших героїв, завжди потрібно пам’ятати, що незалежність України її територіальна цілісність має ціну, яка вимірюється людським життям. Якби не ці герої, які віддали життя, захищаючи з перших днів війни Україну, Україна не мала б майбутнього.

Після громадянської панахиди лучани вирушили скорботною ходою за труною з тілом загиблого проспектом Волі. Поховають Олександра Білоуса на Алеї почесних поховань міського цвинтаря у селі Гаразджа.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---