Відьми, замок і фруктові сади: яким бачили Луцьк мандрівники ХІХ століття

У ХІХ столітті, який називають епохою романтизму, стався справжній вибух цікавості до луцької старовини. Дослідники, мандрівники, художники, історики, археологи – всі кинулися «копати» історію цього міста і описували у своїх працях цікаві знахідки. Писали про те, що бачили у свій час, фіксували минуле, сьогодні давно забуте. У ХІХ столітті Луцьк досліджували й описували десятки авторів.

Серед цілої низки мандрівників (авантюристів, письменників, військовиків і малярів), які стали вчащати до Луцька щойно у ХІХ столітті (раніше мандрувати для душі було не так модно), є Оскар Кольберг – етнограф, фольклорист та композитор, автор багатотомних видань у цих галузях. Десь в середині ХІХ століття Оскар Кольберг відвідав Луцьк в рамках своїх етнографічних пошуків. І пише він ось що:

«У луцьких судових актах має бути декрет про відьму, який висвітлює наступний випадок. Одного разу баба місила тісто на хліб, коли їй ту важливу роботу перебило теля, яке вільно походжало по хаті. Вона крикнула зі злості: «Бодай ти пропало!» Теля одразу й здохло.

Бачачи це, баба побігла до вікна й позначила на ньому вугіллям тінь від сонця і постановила: скільки разів сонце буде відкидати таку ж тінь, стільки ж її слова будуть справджуватися.

Коли потім сонце відкидало ту саму тінь, в ту ж пору вона проклинала усіх своїх неприятелів. І таким способом багато їх згубила, як потім сама зізналася. Зрештою, бабу викрили і обезголовили».Відомий польський письменник Болеслав Прус (справжнє ім’я Олександр Гловацький) має волинське коріння. Тут була садиба родини Гловацьких, а до нашого часу зберігся навіть дуб Болеслава Пруса – велике гарне дерево з товстим від старості літ стовбуром, під яким Прус задумував свої твори. Щось таке, як Лесин ясен. У 1910 році Болеслав Прус здійснив мандрівку до Луцька. У тому ж році в «Ілюстрованому тижневику» побачили світ його нотатки:

«Старе місто, де стоять католицький собор, державна школа, пошта, залишки замку, в'язниця і група двориків, має не найгірший брук і бетонні бордюри, які виглядають досить чисто. Свіжого повітря тут не повинно бракувати через велику кількість садів, особливо фруктових. Цей провінційний вигляд не перешкоджає Луцьку мати електричне освітлення, хоч не знаю, чи не було б корисніше використовувати газове.

Нескінченно довгою вулицею ми їхали до найстарішої частини Луцька. Минули міст, потім трохи під гору між двома рядками магазинів, потім озирнулися й побачили незвичну картину. Направо – великий білий костел, при ньому – великий майдан, наліво – десь у глибині висока червона башта і мури замку, в якому колись Вітольд приймав Ягайла, цезара Зиґмунта, великого князя московського і короля данського. Словом, на великому просторі – драма, ідилія й молитва».У 1962 році у Вроцлаві вийшла друком книга лікаря, учасника Листопадового повстання Олександра Козерадського. Книга має назву «Спогади зі шкільких років 1820-1831». Автор навчався у Луцькій повітовій школі і залишив свої спогади про цей період і про місто. В одному місці він описує бали:

«Царську владу в місті представляли призначені городничий і різні «стряпчі» городничого правління. Крім того, в місті була значна кількість різного духовенства.

Поважну частину тодішньої луцької еліти становили офіцери одного з полків Литовського корпусу. Офіцерське зібрання цього полку, як і дворянське зібрання, часто проводило танцювальні бали в одному з будинків на Ринку, а в манежі – показові виступи кінної їзди, що збирали немало глядачів зі всього міста, в тому числі і учнів школи».

У 1838-1853 роках на Волині жив і подорожував польський письменник і художник Юзеф Крашевський. Відвідав він і Луцьк, відтак залишив цікаві мемуари в книзі «Спогади з Полісся, Волині і Литви». Частина з них – про замок:

«Після двогодинної подорожі з лівого боку поштової дороги, якою ми їхали, нам завиднілося місто, що лежало в долині над заплавами Стиру, і гора, що ще тримала на собі замок. Здалеку нам гарно представилася кафедра й вежі кількох інших костелів і церков, та очі мої з ненаситною цікавістю були звернені до напівкруглих мурів замку з вежею, які темніли здаля на горі, – замку Вітовта!

Ми пішли під замок; колись він був могутній і витримав не одну затяту облогу. Облитий довкола водою Стиру і Глушця, стоїть на високій горі, яку вода підмиває, і, розливаючись навесні, оточує його широкими виливами, робить неприступним.

Краєвид із замкової гори чудовий. Мене зостановив добре збережений окольний мур, кілька башт, що ще стоять, вежа – цього всього не торкнувся карб часу, хоча ніхто не дбає про збереження цієї пам’ятки.

Я з цікавістю оглянув майстерно вироблені фрамуги, стрільниці, ще цілі зубці: вони просили олівця, наполягали малюнку – але було так холодно! Так холодно, що артистичний запал мусив поступитися тваринному відчуттю холоду – цього разу.

З характеру будівлі видно, що теперішній, як його бачимо, замок не є старшим над XVI століття, але в ті часи був, очевидно, перероблений, поправлений зі старих мурів. Величезна маса цегли ще стоїть і, здається, обіцяє, що триватиме дуже довго, якщо людська воля не заподіє їй ґвалтовного кінця.Одна з веж замку правила останнім часом за судову вежу, в якій садили fundum (на дно). Усередині мурів в прибудованих приміщеннях тепер розташовані деякі судові установи.

Я бачив багато замків, але жодний не видався мені таким поважним, таким гарним, настільки промовистим, як цей. Може, це ім’я Вітовта додає йому чарунку».

Олександр КОТИС

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---